20200615 № 138/240/16-ц ВПВС: строк зобов’язання, договору, вимога до поручителя

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Триваюче правопорушення несвоєчасна сплата ЄСВ, адміністративна відповідальність, ст. 38 КУпАП, штраф, санкція, строк давностіПостанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 138/240/16-ц

провадження № 61-14987св19

У разі, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині пред`явлених вимог до поручителів, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору не змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 9.2 кредитного договору) та що банк не пропустив строк звернення до поручителів з вимогою шляхом звернення з цим позовом.

За умовами пункту 9.2 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 10 березня 2011 року, то після зміни строку виконання зобов`язання (10 березня 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 9.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача — Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2016 року у складі судді Вітковського С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., Якименко М. М.

учасники справи:

позивач — публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» (далі — ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», банк) звернулося до

ОСОБА _1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з позовом, у якому просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 972,29 доларів США.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору, укладеного 27 серпня 2008 року між акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 17 319 доларів США на строк до 27 серпня 2015 року зі сплатою 13,99 % річних. Сплата кредиту за договором здійснювалася шляхом внесення рівними частинами в

сумі 207 доларів США щомісячно.

Виконання умов кредитного договору забезпечено договорами поруки, укладеними 27 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_4 і

ОСОБА _3 з кожним окремо, згідно з якими поручителі зобов`язалися нести солідарну відповідальність перед кредитором за виконання у повному обсязі зобов`язань позичальника на строк до 27 серпня 2018 року.

Договором від 18 травня 2010 року були внесені зміни до кредитного договору 27 серпня 2008 року, зокрема з метою реструктуризації боргу було встановлено новий графік платежів згідно з додатком № 1.

18 жовтня 2010 року між банком та ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 на строк до 27 серпня 2018 року.

ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, допустив утворення заборгованості, яку банк просив стягнути в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року в розмірі 23 972,29 доларів США, яка складається із: 15 612,39 доларів США — борг за тілом кредиту;

8 359,90 доларів США — борг за процентами за користування кредитом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли зобов`язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки позичальник виконував обов`язки, покладені кредитним договором, неналежним чином, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку як із позичальника так і з поручителів, які несуть з боржником солідарну відповідальність.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2016 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_3 та солідарно з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня

2008 року в сумі 23 972, 29 доларів США, із яких: 15 612,39 доларів США — заборгованість за кредитом; 8 359,90 доларів США — заборгованість за процентами за користування кредитом. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Предметом спору у цій справі є різні самостійні договори поруки, яким забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором і за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи не звернуто увагу на постанови Верховного Суду, що стосуються цих правовідносин, та не враховано низку постанов, а саме від 01 листопада 2016 року у справі

№ 6-1174цс16, від 20 лютого 2019 року у справі № 370/1877/15-ц та

від 27 березня 2019 року у справі № 357/16099/15-ц.

Судами попередніх інстанцій не було досліджено у повній мірі укладений кредитний договір та норми чинного законодавства, що регулюють ці правовідносини.

Останній платіж було здійснено 30 листопада 2011 року, тому за умовами пункту 9.2 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 10 грудня 2011 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (10 грудня 2011 року), усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 9.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що позовна заява подана з пропуском позовної давності.

Якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Судами залишено поза увагою, що відповідно до умов договору порука припинилася.

Також судами не було досліджено ступінь відповідальності поручителів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

25 вересня 2019 року справа № 712/9213/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року справу за позовом ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором прийнято до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року за обставин пред`явлення ПАТ «КБ «ПРАВЕКС-БАНК» позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором дійшла висновку про те, що хоча сторони кредитних правовідносин і врегулювали у кредитному договорі (пункт 9.2) питання зміни строку виконання основного зобов`язання, однак умова настання такої зміни — письмове повідомлення банком позичальника про припинення строку користування кредитом не була виконана, тому відсутні підстави вважати, що банк у зв`язку із зміною строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором пропустив позовну давність.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2020 року за обставин пред`явлення АТ «ПРАВЕКС-БАНК» позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшла висновку про те, що допустивши у травні 2006 року прострочення платежів, передбачених кредитним договором та не отримавши від банку письмового повідомлення про припинення строку користування кредитом, позичальник протягом тривалого часу (до квітня 2010 року) продовжував виконувати свої зобов`язання, передбачені кредитним договором, а банк не вимагав дострокового повернення суми кредиту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.4 договору).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

У пункті 9.2 кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 9.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Зміна строку кредитування, у випадку прострочення виконання боржником своїх зобов`язань, не залежить від волевиявлення однієї зі сторін, тобто є безумовною, та не надає банку право звернутися до боржника з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи, що на підставі пункту 9.2 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково, останній платіж за тілом кредиту було здійснено ним 25 листопада 2009 року, а за відсотками — 25 січня 2011 року, проте з цим позовом ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернулося тільки у січні 2016 року, тому позовні вимоги банку є обґрунтованими в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом до зміненої дати закінчення строку кредитування, проте у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено ОСОБА_1 .

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі

№ 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2008 року між акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким останній отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 17 319 доларів США на строк до 27 серпня 2015 року зі сплатою 13,99 % річних.

Згідно з пунктом 4.4 договору сплата кредиту здійснювалась шляхом внесення рівними частинами в сумі 207 доларів США щомісячно.

Пунктом 9.2 кредитного договору встановлено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою процентів за користування кредитом строк користування кредитом припиняється достроково на десятий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Договором від 18 травня 2010 року були внесені зміни до кредитного договору, зокрема з метою реструктуризації боргу було встановлено новий графік платежів згідно з додатком № 1.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту 27 серпня

2008 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 , а 18 жовтня 2010 року — з ОСОБА_2 , за яким поручителями взяли на себе солідарну майнову відповідальність з

ОСОБА_1 за виконання ним зобов`язань за договором кредиту (пункти 1.1 — 1.3 кожного з договорів поруки) на строк до 27 серпня 2018 року

(пункт 4.1 договорів поруки, укладених з ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 та пункт 3.1 договору, укладеного з ОСОБА_2 ).

За змістом пункту 1.1 кожного з договорів поруки поручитель зобов`язується нести солідарну відповідальність перед кредитором в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 . Солідарної відповідальності поручителів між собою ці договори не передбачають.

ОСОБА_1 неналежно виконував зобов`язання за кредитним договором, в зв`язку з чим допустив заборгованість, яка відповідно до розрахунку банку станом на 01 липня 2015 року становила 23 972,29 доларів США і складається з: 15 612,39 доларів США борг по тілу кредиту; 8 359,90 доларів США борг по процентах за користування кредитом.

Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У справі, яка переглядається, пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що кредит надається терміном з 27 серпня 2008 року по 27 серпня 2015 року.

У пункті 9.2. кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою процентів за користування кредитом строк користування кредитом припиняється достроково на десятий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Тобто сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту — зміну строку виконання основного зобов`язання.

З аналізу змісту пункту 9.2 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі 756/11460/15-ц (провадження № 61-18170св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 534/711/16-ц (провадження № 61-11080св19) про те, що обумовлена в пункті 9.2 кредитного договору зміна строку виконання основного зобов`язання можлива лише за наявності одночасно двох умов: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

Щодо вирішення позовних вимог до позичальника

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.4 договору).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц

(провадження № 14-59цс18), якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на те, що на підставі пункту 9.2 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково, останній платіж за тілом кредиту було здійснено ним 25 листопада 2009 року, а за відсотками — 25 січня 2011 року, проте з цим позовом ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернулося тільки у січні 2016 року, тому позовні вимоги банку є обґрунтованими в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом до зміненої дати закінчення строку кредитування, проте у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено ОСОБА_1 у апеляційній скарзі.

При цьому, у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які були нараховані банком після закінчення строку кредитування, слід відмовити за їх необґрунтованістю, оскільки таке право кредитодавця припинилося після зміни строку виконання зобов`язань на підставі пункту 9.2 кредитного договору.

Оскільки за умовами пункту 9.2 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 10 березня 2011 року, то після зміни строку виконання зобов`язання (10 березня 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 9.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Банком не заявлено вимоги про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Щодо вирішення позовних вимог до поручителів

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

За умовами договорів поруки договори поруки набирають чинності з дати їх підписання сторонами і діють до 27 серпня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня

2016 року у справі № 6-2662цс15).

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Проте, якщо кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині пред`явлених вимог до поручителів, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору не змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 9.2 кредитного договору) та що банк не пропустив строк звернення до поручителів з вимогою шляхом звернення з цим позовом.

Щодо визначеного кредитним договором строку його дії до 27 серпня

2018 року, то цей строк було змінено на підставі умов договору (пункт 9.2) до 10 березня 2011 року, з якого і почався перебіг позовної давності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що відповідно до умов договору порука припинилася.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 17 054,44 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 .

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

У разі, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15 березня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 04 липня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 17 054,44 грн (сімнадцять тисяч п`ятдесят чотири гривни сорок чотири копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Є. В. Синельников

В . М. Сімоненко

М. Є. Червинська