20201214 ВС № 909/3089/2012 апеляційне оскарження відмови у визнанні виконавчого напису

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

14 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 1909/3089/2012

провадження № 61-11723сво20

положення п. 25 ч. 1 ст. 353 ЦПК України у взаємозв’язку зі ст. 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (суддя-доповідач) — Червинської М. Є.,

суддів Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник — ОСОБА_1 ,

стягувач — публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М. від 02 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого листа № 1909/3089/2012, виданого 06 серпня 2013 року Кременецьким районним судом Тернопільської області, таким, що не підлягає виконанню.

Заява мотивована тим, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2013 року у справі № 1909/3089/2012 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2007 року № 22/153-к, укладеним між публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі — ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_2 , у сумі 1 029 967,32 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 30 жовтня 2007 року, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , — комплексу, в який входять будівля пташника під літ. «Д» площею 1076,9 кв. м, будівля пташника під літ. «Г» з тамбуром під літ. «г» площею 1127,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 жовтня 2006 року, посвідченого Почаївською державною нотаріальною конторою 17 жовтня 2006 року за реєстровим № 1952. Зазначено про реалізацію предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною продажу, яка буде встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

06 серпня 2013 року Кременецьким районним судом Тернопільської області був виданий виконавчий лист № 1909/3089/2012 і відділом державної виконавчої служби Кременецького районного управління юстиції 07 серпня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48342423.

ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на майновий комплекс, що складається з цегляного приміщення цеху площею 347,8 кв. м та цегляного приміщення лабораторії площею 113,1 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та перебувало в іпотеці акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») відповідно до договору іпотеки від 29 квітня 2005 року за № 1521. Спадкоємці померлого успадкували по 1/2 частини вказаного майна та відчужили на підставі договорів купівлі-продажу від 26 січня 2017 року за № № 58, 59. Дані кошти від іпотечного майна були перераховані ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до квитанцій № 168/1142-7 та № 168/1142-8 від 26 січня 2017 року. Іншого майна, яке належало б померлому та могло бути успадковане, немає, що підтверджується Інформаційною довідкою від 15 січня 2017 року № 80419471, а тому уся заборгованість ОСОБА_2 у тому числі за кредитним договором № 22/153-к від 30 жовтня 2007 року погашена його спадкоємцями, а обов`язок боржника ОСОБА_1 за виконавчим листом відсутня повністю у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням іншою особою та відповідно до статті 369 ЦПК України є підставою для визнання судом виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа у справі № 1909/3089/2012, який виданий 06 серпня 2013 року Кременецьким районним судом Тернопільської області, таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки та яке знаходиться на примусовому виконанні, вимога заявника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути задоволена, оскільки відсутні відомості про повне погашення боргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2019 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі № 1909/3089/2012 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , третя особа — ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику.

Закриваючи апеляційне провадження у справі та повертаючи апеляційну скаргу заявнику, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тлумачення пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України свідчить про те, що оскарження ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку окремо від рішення суду не передбачено.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частин четвертої-п`ятої статті 432 ЦПК України про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто, застосовуючи поняття «результат», законодавець мав на увазі як задоволення заяви, так і відмову у задоволенні заяви. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Враховуючи висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, відсутність у переліку частини першої статті 353 ЦПК України ухвали про відмову у задоволенні заяви про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, не позбавляє особу визначеного частиною першою статті 432 ЦПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.

У частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, що є видом судового рішення відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України. За відсутності на стадії цивільного процесу — виконання рішення суду, рішення, яке може бути оскаржене в апеляційному порядку, то заперечення на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду (за відсутності рішення суду, яке може бути оскаржене в апеляційному порядку).

Також заявник вважає, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини пятої статті 403 ЦПК України з підстав виключної правової проблеми.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 1909/3089/2012 з Кременецького районного суду Тернопільської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 1909/3089/2012 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Справу № 1909/3089/2012 передано на розгляд Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року справу № 1909/3089/2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати та необхідністю відступлення від висновку

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована наявністю різного підходу щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та необхідністю відступлення від висновку колегії суддів у постанові, ухваленій у складі іншої судової палати.

Так, у постановах колегії суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 742/218/18-ц (провадження № 61-24015св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/11139/13-ц (провадження № 61-47364св18), від 29 травня 2019 року у справі № 742/219/18 (провадження № 61-27974св18) зроблено правовий висновок про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Таких самих висновків щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, дійшли і колегії суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (провадження № 61-45337св18), від 17 липня 2019 року у справі № 161/12504/15-ц (провадження № 61-36139св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 2403/2559/12 (провадження № 61-27827св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-4760/09 (провадження № 61-20279св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 604/1331/14-ц (провадження № 61-34121св18), від 24 грудня 2019 року у справі № 2-21/06 (провадження № 61-26134св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 682/1623/17-ц (провадження № 61-32361св18), від 01 липня 2020 року у справі № 2-2443/11 (провадження № 61-9867св19), розглянувши по суті касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції, постановлені за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Проте, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 607/11645/15-ц (провадження № 61-817св20), від 14 липня 2020 року у справі № 607/11645/15 (провадження № 61-9729ск20), від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження № 61-14123св19) дійшла висновку про те, що оскарження ухвал судів першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку не передбачено.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що ухвала суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб. аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, — доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій, другій статті 432 ЦПК України визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Порядок та підстави апеляційного оскарження судових рішень урегульовано у главі 1 розділу V ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, чинного на час подання апеляційної скарги — 29 листопада 2019 року (далі — ЦПК України в зазначеній редакції).

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

За змістом пункту 25 частини першої, частини другої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях: від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року), суд враховував такі обставини:

(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;

(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.

У статті 353 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Положення пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Однак, особливість ухвали про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що ухвала суду про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не переглядається в апеляційному порядку та безпідставно закрив апеляційне провадження, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Наведене свідчить про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 61-817св20), від 14 липня 2020 року у справі № 607/11645/15 (провадження № 61-9729ск20), від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження № 61-14123св19).

У частині шостій статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Пункт 25 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. Є. Червинська

Судді:

В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська