20210115 ВС № 904/2357/20: розірвання договору фінансового лізингу

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року

м. Київ

справа № 904/2357/20

Наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов’язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, на які посилається відповідач, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об’єкта лізингу не підлягає стягненню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (далі — ТОВ «Серединецьке», позивач) — Савчук Ю.М. (адвокат), Отцевич Є.Ю. (адвокат),

відповідача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (далі — ТОВ «Агротек», відповідач) — Миргородський Д.Ю. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Агротек» на

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 (головуючий — суддя Манько Г.В.) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (головуючий — суддя Широкобова Л.П., судді: Подобєд І.М., Чус О.В.)

та касаційну скаргу ТОВ «Серединецьке»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (головуючий — суддя Широкобова Л.П., судді: Подобєд І.М., Чус О.В.)

у справі №904/2357/20

за позовом ТОВ «Серединецьке»

до ТОВ «Агротек»

про стягнення 77 021 588, 33 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ «Серединецьке» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Агротек» про стягнення 77 021 588,33 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання умов договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2013, №25АФ-14 від 27.03.2014, №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015 у період з 02.04.2013 по 30.03.2018 позивач сплачував лізингові платежі, які включали в себе відшкодування вартості майна, переданого в лізинг, та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно. В лютому та липні 2019 року лізингодавець в односторонньому порядку розірвав названі договори та на підставі виконавчих написів нотаріуса вилучив у позивача майно (сільськогосподарську техніку), що було предметом лізингу. Посилаючись на те, що внаслідок розірвання договорів у відповідача відсутній обов`язок щодо передання об`єктів лізингу у власність лізингоодержувача, а у позивача — обов`язок щодо сплати вартості цього майна, вважає, що сплачені платежі як відшкодування вартості майна підлягають поверненню лізингоодержувачу. Правовою підставою позовних вимог вказує частину другу статті 693 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

1.3. 05.06.2020 позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій позовні вимоги виклав в такій редакції:

— визнати недійсним пункт 9.3 договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2013, №25АФ-14 від 27.03.2014 та пункт 8.3 договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, які укладені ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке»;

— стягнути з ТОВ «Агротек» на користь ТОВ «Серединецьке» кошти, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77 021 588,33 грн за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2014, №25АФ-14 від 27.03.2014, №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, укладеними ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке».

1.4. Вимоги щодо визнання недійсними пунктів 9.3 та 8.3 договорів фінансового лізингу обґрунтовано тим, що визначене договором право на утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем сум як штрафних санкцій за дострокове розірвання договору суперечить положенням статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі — ГК України), статей 549, 611, 614, 653 ЦК України, а умови щодо неповернення всіх лізингових платежів положенням частини другої статті 693 ЦК України, яка містить імперативну норму щодо повернення суми попередньої оплати покупцю у разі не передання товару.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 позов задоволено частково:

— визнано недійсним пункт 9.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2013, №25АФ-14 від 27.03.2014 та пункт 8.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, які укладені ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке»;

— стягнуто з ТОВ «Агротек» на користь ТОВ «Серединецьке» кошти, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77 021 588,33 грн за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2014, №25АФ-14 від 27.03.2014, №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, укладеними ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке»;

— в решті вимог позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Агротек» на користь ТОВ «Серединецьке» 736 751,00 грн судового збору.

2.1.1. Судове рішення мотивовано тим, що оспорювані умови договору не відповідають положенням статей 230, 231 ГК України, статей 653, 693, 806 ЦК України, також суд прийшов до висновку, що позовна давність щодо цих вимог не спливла. Також судом встановлено, що позивачем доведена сплата лізингових платежів як відшкодування вартості майна в сумі 2856883,84 доларів США, що за курсом на 05.05.2020 становить 77 021 588,33 грн, факт розірвання спірних договорів фінансового лізингу та вилучення об`єктів лізингу у лізингоодержувача на підставі виконавчих написів нотаріуса. В зв`язку з чим у лізингодавця відсутній обов`язок щодо передачі об`єктів лізингу у власність лізингоодержувача, а сплачені за договорами кошти як відшкодування вартості майна за своєю суттю є попередньою оплатою за товар, тому підлягають поверненню покупцю відповідно до положень частини другої статті 693 ЦК України.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 в частині визнання недійсним пункту 9.3. в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, № 22АФ-14 від 27.03.2013, №25АФ-14 від 27.03.2014, та пункту 8.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 , №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, які укладені ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» скасовано.

Змінено рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, та розподілу судових витрат, у зв`язку з чим частина 3 резолютивної частини рішення викладена у такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, буд.1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд.4, код ЄДРПОУ 32678262) кошти, сплачені як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, № 49АФ-13 від 02.04.2013 року, № 9АФ-14 від 14.03.2014 року, № 22АФ-14 від 27.03.2014 року, № 25АФ-14 від 27.03.2014 року, № 6АФ-15 від 11.03.2015 року, № 9АФ-15 від 11.03.2015 року, № 11АФ-15 від 11.03.2015 року, № 12АФ-15 від 11.03.2015 року, № 13АФ-15 від 11.03.2015 року, № 14АФ-15 від 11.03.2015 року, № 15АФ-15 від 11.03.2015 року, № 26АФ-15 від 28.04.2015 — в сумі 40 618 120,31 грн (сорок мільйонів шістсот вісімнадцять тисяч сто двадцять грн 31 коп), витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви — 389921,00 грн (триста вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять одну грн 00 коп), про що видати наказ».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ТОВ «Серединецьке» на користь ТОВ «Агротек» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги — 518 668,50 грн.

2.2.1. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення коштів в повному розмірі та дійшов висновку, що позивачем підтверджені належними та допустимими доказами вимоги в сумі 40 618 120,31 грн, які підлягають задоволенню, а в решті позову слід відмовити.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке»:

3.1. Доводи касаційної скарги ТОВ «Агротек»:

3.1.1. суди попередніх інстанцій:

— помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 693 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли з договірних зобов`язань фінансового лізингу, а саме повернення частини сплаченої викупної вартості предмету лізингу, підпадають під дію регулювання положень Закону України «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, які в даному випадку є спеціальними нормами;

— суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин частину четверту статті 653 ЦК України та прямі пункти укладеного між сторонами договору;

— не врахували висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 26.04.2018 та від 21.02.2020 у справі №910/10191/17.

3.1.2. ТОВ «Агротек», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №904/2357/20 в частині стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, у сумі 40 618 120,31 грн та в частині стягнення витрат зі сплати судового збору; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; в решті постанову Центрального апеляційного господарського суду залишити без змін.

3.2. Доводи касаційної скарги ТОВ «Серединецьке»:

3.2.1. суд апеляційної інстанції:

— неправильно застосував до спірних правовідносин норму матеріального права, а саме частину другу статті 693 ЦК України. Скаржник вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вищевказаної норми права у подібних правовідносинах, пов`язаних з поверненням сплачених лізингових платежів, які компенсували частину вартості предметів лізингу та були виражені в іноземній валюті;

— порушив норму процесуального права, а саме частину першу статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) та не врахував правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постановах від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 26.05.2020 у справі №916/1730/18;

— безпідставно не взяв до уваги висновок експертного дослідження від 23.06.2020 №0615/20, який підтверджує правильність розрахунків позивача, що призвело до помилкової та необґрунтованої зміни пункту 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

3.2.2. ТОВ «Серединецьке», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №904/2357/20 в частині зміни пункту 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, ухвалити в цій частині нове рішення суду, яким рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 залишити без змін.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Агротек» ТОВ «Серединецьке» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення або закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Агротек».

4.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Серединецьке» ТОВ «Агротек» зазначає про незаконність на необґрунтованість доводів скаржника та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

5. РУХ ТА РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 03.11.2020 справу №904/2357/20 за касаційною скаргою ТОВ «Агротек», передано на розгляд колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

Розпорядженням заступника керівника апарату — керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №904/2357/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агротек» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.12.2020.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 24.11.2020 справу №904/2357/20 за касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке», передано на розгляд колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 у задоволенні клопотання ТОВ «Агротек» про зупинення виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №904/2357/20 до закінчення її перегляду Верховним Судом відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.01.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання від 14.12.2020, суд оголосив перерву у судовому засіданні за касаційною скаргою ТОВ «Агротек» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі №904/2357/20 для спільного розгляду касаційних скарг відповідача та позивача.

23.12.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Серединецьке» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке підписане ЕЦП та зареєстроване Верховним Судом 23.12.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду — задоволено, зокрема щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» — адвокату Савчуку Ю.М.

28.12.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Серединецьке» в особі представника — адвоката Бойка Р.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції , яке підписане ЕЦП та зареєстроване Верховним Судом 28.12.2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату — керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.12.2020 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №904/2357/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.

Ухвалою Верховного Суду від 29.12.2020 клопотання ТОВ «Серединецьке» задоволено, зокрема щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області представника ТОВ «Серединецьке» — адвоката Бойка Р.В.

15.01.2021 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ТОВ «Серединецьке» (з використанням ЕЦП), які оцінюються Верховним Судом з урахуванням положень статті 42 ГПК України та в межах, визначених статтею 300 ГПК України

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ «Серединецьке» та ТОВ «Агротек» укладено низку близьких за змістом договорів фінансового лізингу та додаткових угод до них, а саме:

— договір фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 2 (два) трактори John Deere 8335, 2012 року випуску, загальною вартістю 456 000 доларів США;

— договір фінансового лізингу №49АФ-13 від 02.04.2013, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 3 (три) трактори John Deere 8335R, 2012 року випуску, загальною вартістю 684 000 доларів США;

— договір фінансового лізингу №9АФ-14 від 14.03.2014, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 3 (три) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 988 800 доларів США;

— договір фінансового лізингу №22АФ-14 від 27.03.2014, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 2 (два) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 659 200 доларів США;

— договір фінансового лізингу №25АФ-14 від 27.03.2014, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 329 600 доларів США;

— договір фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2013 року випуску, загальною вартістю 250 000 доларів США;

— договір фінансового лізингу №9АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2013року випуску, загальною вартістю 250 000 доларів США;

— договір фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;

-договір фінансового лізингу №12АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;

-договір фінансового лізингу №13АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;

— договір фінансового лізингу №14АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;

— договір фінансового лізингу №15АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;

— договір фінансового лізингу №26АФ-15 від 28.04.2015, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) оприскувач John Deere 4730, 2013 року випуску, та 1 (один) оприскувач John Deere 4,30, 2014 року випуску, загальною вартістю 718 000 доларів США.

6.2. Договори фінансового лізингу містять такі умови:

— Лізингодавець зобов`язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (далі — майно), а Лізингоодержувач зобов`язаний прийняти майно та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в Додатку №1 «Специфікація». Строк користування не може бути менше одного року (пункти 1.1, 1.2 договору);

— вартість майна становить гривневий еквівалент (у кожному договорі зазначена відповідно вартість майна, що наведена судом вище) доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг», сформованим на 16:00 за Київським часом (далі — міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього Договору (у кожному договорі відповідно визначений гривневий еквівалент вартості майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти. Вартість майна в гривневому еквіваленті, перерахована відповідно до умов цього пункту договору, зазначається в гривневому еквіваленті в акті приймання-передачі майна. Вартість майна (в гривнях) коригується шляхом підписання додаткової угоди до акту приймання-передачі майна у випадку зміни курсу на дату зарахування (пункти 2.1.1, 4.7 договору);

— всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та Додатку №2 «Графік внесення лізингових платежів» шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі. Авансовий платіж в рахунок оплати майна складає 15,00% від вартості майна (пункти 4.1, 4.3 договору);

— сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в доларах США), зазначеної в Графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в Графіку, збільшеного на розмір збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти (далі — міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в Графіку. При зміні міжбанківського курсу фактичної оплати, міжбанківського курсу Графіку, міжбанківського курсу акту приймання-передачі по відношенню до міжбанківського курсу договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору в гривні, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні (пункт 4.4. договору);

— лізингові платежі складаються з суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі, та платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 (одну) гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна (пункт 4.5. договору);

— лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов`язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором, у тому числі несплаченої суми штрафних санкцій (пункт 5.3. договору або 6.1.1);

— лізингодавець зобов`язується передати в лізинг лізингоодержувачу відповідно до Специфікації в обумовлені даним договором строки майно, а також після виплати всієї суми лізингових платежів, відповідно до Графіку та сплати штрафних санкцій, передати майно у власність лізингоодержувача за договором купівлі-продажу (викупу) майна (пункт 5.3. договору);

— у розділі 8 (розділі 9) визначені умови розірвання договору та повернення майна, зокрема, договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору;

— пункт 8.3 (пункт 9.3) у разі дострокового розірвання договору з ініціативи лізингодавця відповідно до умов договору лізингодавець має право утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором, як штрафні санкції за дострокове розірвання договору. Сторони дійшли згоди, що в разі дострокового розірвання, припинення, відмови від договору, що сталися в зв`язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають;

— у пунктах 11.1 сторони визначили строк дії договору кожного договору, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цими договорами. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного Договору.

6.3. До кожного договору сторонами була укладена Специфікація із визначенням предмету лізингу, його вартості, а також складені Графіки внесення лізингових платежів.

6.4. Визначене цими договорами майно було передано позивачу в лізинг на підставі актів приймання-передачі від 02.04.2013, від 14.03.2014, від 27.03.2014, від 11.03.2015, що не оспорюється сторонами.

6.5. В подальшому сторони укладали додаткові угоди до цих договорів щодо збільшення річних, зміни графіків лізингових платежів та продовження строків дії договорів.

6.6. 30.03.2018 до цих договорів були укладені додаткові угоди №5 (або №3), де сторони узгодили нові графіки платежів, продовжили дію договорів та визначили суми боргу, які підлягають сплаті, зокрема і частини лізингових платежів, що компенсують частину вартості предмету лізингу.

6.7. За договором фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 — загальна сума заборгованості становить 60 629,89 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 49 081,39 доларів США;

-за договором фінансового лізингу №49АФ-13 від 02.04.2013 загальна сума заборгованості становить 83 479,68 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 73 622,09 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №9АФ-14 від 14.03.2014 загальна сума заборгованості становить 809 563,16 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 640 302,91 доларів США. Наданий суду екземпляр угоди зі сторони лізингоодержувача (позивача у справі) не підписаний, втім сторони підтвердили в судовому засіданні, що фактично вказана угода була підписана обома сторонами;

— за договором фінансового лізингу №22АФ-14 від 27.03.2014 загальна сума заборгованості становить 346 560,98 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 301 570,95 долара США;

— за договором фінансового лізингу №25АФ-14 від 27.03.2014 загальна сума заборгованості становить 214 768,50 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 191 973,42 доларів США. Наданий суду екземпляр угоди зі сторони лізингоодержувача (позивача у справі) не підписаний, втім сторони підтвердили в судовому засіданні, що фактично вказана угода була підписана обома сторонами;

— за договором фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 156 625,62 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 139 899,40 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №9АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 181 625,51 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 161 532,76 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 190 594,41 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 165 568,45 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №12АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 240 877,49 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 214 924,94 доларів США.

— за договором фінансового лізингу №13АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 184 248,29 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 165 313,44 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №14АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 180 924,03 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 162 629,70 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №15АФ-15 від 11.03.2015 загальна сума заборгованості становить 150 300,38 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 133 644,19 доларів США;

— за договором фінансового лізингу №26АФ-15 від 28.04.2015 загальна сума заборгованості становить 441406,26 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 369 147,89 доларів США.

6.8. На виконання умов договорів позивач з 02.04.2013 по 30.03.2018 здійснював лізингові платежі, зокрема і платежі, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу.

6.9. За договором №48АФ-13 від 02.04.2013 сплачено всього в сумі 2 228 608,80 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№344 від 14.03.2014 на суму 371434,80 грн,

-№1064 від 25.04.2014 на суму 133634,29 грн,

-№1874 від 13.06.2014 на суму 52083,11 грн,

-№2256 від 09.07.2014 на суму 371434,80 грн,

-№506 від 16.02.2015 на суму 476988,20 грн,

-№974 від 19.03.2015 на суму 742869,60 грн,

-№1884 від 20.11.2017 на суму 80 164,00 грн.

6.10. За договором №49АФ-13 від 02.04.2013 сплачено всього в сумі 3 342 913,18 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№349 від 14.03.2014 на суму 557 152,20 грн,

-№1012 від 23.04.2014 на суму 278 576,10 грн,

-№2257 від 09.07.2014 на суму 557 152,20 грн,

-№970 від 19.03.2017 на суму 1 114 304,58 грн,

-№1885 від 20.11.2017 на суму 835 728,30 грн.

6.11. За договором №9АФ-14 від 14.03.2014 сплачено всього в сумі 5 757 442,06 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№351 від 14.03.2014 на суму 1 460 952,00 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),

-№351 від 14.03.2014 на суму 147 089,74 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),

-№836 від 10.03.2015 на суму 1 489 528,32 грн,

-№978 від 19.03.2015 на суму 1 489 528,32 грн,

-№69 від 30.12.2015 на суму 531974,40 грн,

-№4533 від 09.08.2018 на суму 638 369,28 грн.

6.12. За договором №22АФ-14 від 27.03.2014 сплачено всього в сумі 4 429 847,42 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№351 від 14.03.2014 на суму 775 317,58 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),

-№554 від 28.03.2014 на суму 309 870,41 грн,

-№771 від 09.04.2014 на суму 7 459,43 грн,

-№838 від 10.03.2015 на суму 1038 240,00 грн,

-№972 від 19.03.2015 на суму 1038 240,00 грн,

-№67 від 30.12.2015 на суму 370 800,00 грн,

-№2988 від 18.12.2017 на суму 444 960,00 грн,

-№2989 від 18.12.2017 на суму 444 960,00 грн.

6.13. За договором №25АФ-14 від 27.03.2014 сплачено всього в сумі 2 032 083,02 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№551 від 10.04.2014 на суму 604 640,00 грн,

-№1007 від 22.04.2014 на суму 1 582,22 грн,

-№835 від 10.03.2015 на суму 604 486,40 грн,

-№983 від 19.03.2015 на суму 604 486,40 грн,

-№70 від 30.12.2015 на суму 215 888,00 грн.

6.14. За договором №6АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 590 616,86 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№908 від 13.03.2015 на суму 720 616,86 грн,

-№201 від 18.09.2017 на суму 295 000,00 грн,

-№203 від 18.09.2017 на суму 205 000,00 грн,

-№2623 від 11.12.2017 на суму 201 792,60 грн,

-№2625 від 11.12.2017 на суму 90 000,00 грн,

-№2885 від 15.12.2017 на суму 590 000,00 грн,

-№2892 від 15.12.2017 на суму 388 207,40 грн.

6.15. За договором №9АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 000 616,86 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№909 від 13.03.2015 на суму 720616,86 грн,

-№211 від 18.09.2017 на суму 205000,00 грн,

-№210 від 18.09.2017 на суму 295000,00 грн,

-№306 від 22.09.2017 на суму 90000,00 грн,

-№490 від 27.09.2017 на суму 500 000,00 грн,

-№501 від 28.09.2017 на суму 90 000,00 грн,

-№2892 від 15.12.2017 на суму 388 207,40 грн.

6.16. За договором №11АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 346 706,27 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№904 від 13.03.2015 на суму 731 683,86 грн,

-№1165 від 27.03.2015 на суму 57 282,57 грн,

-№1257 від 31.03.2015 на суму 267 949,78 грн,

-№604 від 02.10.2017 на суму 90 000,00 грн,

-№619 від 03.10.2017 на суму 205 794,86 грн,

-№620 від 03.10.2017 на суму 297 998,40 грн,

-№691 від 04.10.2017 на суму 500 000,00 грн,

-№719 від 05.10.2017 на суму 95 996,80 грн.

6.17. За договором №12АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 894 062,43 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№1253 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн.

6.18. За договором №13АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 079 312,32 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№1261 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,

-№721 від 05.10.2017 на суму 112 998,40 грн,

-№720 від 05.10.2017 на суму 291 254,69 грн,

-№733 від 06.10.2017 на суму 185 000,00 грн,

-№734 від 06.10.2017 на суму 315 996,80 грн,

-№821 від 09.10.2017 на суму 280 000,00 грн.

6.19. За договором №14АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 079 312,32 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№1258 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,

-№204 від 18.09.2017 на суму 208 745,31 грн,

-№206 від 18.09.2017 на суму 291 254,69 грн,

-№307 від 22.09.2017 на суму 44 750,11 грн,

-№500 від 28.09.2017 на суму 185 996,80 грн,

-№506 від 02.10.2017 на суму 44 502,98 грн,

-№603 від 02.10.2017 на суму 410 000,00 грн.

6.20. За договором №15АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 877 310,72 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),

-№1256 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,

-№212 від 18.09.2017 на суму 291 254,69 грн,

-№205 від 18.09.2017 на суму 208 745,31 грн,

-№277 від 21.09.2017 на суму 500 000,00 грн,

-№305 від 22.09.2017 на суму 95 996,80 грн,

-№316 від 22.09.2017 на суму 89 253,09 грн,

-№2086 від 24.11.2017 на суму 297 998,40 грн

-№20906 від 24.11.2017 на суму 500 000,00 грн.

6.21. За договором №26АФ-15 від 28.04.2015 сплачено всього в сумі 7 959 288,05 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача, а саме згідно з платіжними дорученнями:

-№1747 від 28.04.2015 на суму 2 490 024,00 грн,

-№2618 від 11.12.2017 на суму 830 008,00 грн,

-№2619 від 11.12.2017 на суму 830 008,00 грн,

-№2624 від 11.12.2017 на суму 623 224,05 грн,

-№1022 від 19.02.2018 на суму 830 008,00 грн,

-№1105 від 20.02.2018 на суму 1 660 016,00 грн,

-№1109 від 20.02.2018 на суму 696 000,00 грн.

6.22. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за наведеними платіжними дорученнями всього сплачено 40 618 120,31 грн, що також зазначено у зведеній таблиці-розрахунків позивача. Як зазначив сам позивач у своїх розрахунках це становить еквівалент 2 087 771,28 долару США (за підрахунком апеляційного суду — 1 963 705,90 доларів США).

Позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому кошти з врахуванням курсу долара США до гривні на час звернення до суду (05.05.2020), що буде становити 77 021 588 грн 33 коп. Також, подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову та просив визнати недійсними пункти 8.3. або 9.3. зазначених договорів.

6.23. В подальшому, у зв`язку з простроченням лізингоодержувачем сплати лізингових платежів відповідно до узгоджених сторонами графіків, ТОВ «Агротек» на підставі виконавчих написів нотаріуса від 02.07.2019, від 20.02.2019, від 21.03.2019, від 13.05.2019 вилучило у позивача 29.03.2019, 03.06.2019 та 08.07.2019 всі предмети лізингу за спірними договорами та передало відповідачу.

6.24. Факт вилучення предметів лізингу та розірвання договорів сторонами визнається.

7. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агротек» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, за касаційної скаргою, поданою ТОВ «Агротек» за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника, а за касаційною скаргою, поданою ТОВ «Серединецьке» за пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на цього скаржника відповідно.

Суд , забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин, здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу, укладених сторонами.

Верховний Суд зазначає, що предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в іншій частині (щодо визнання недійсними пункту 9.3. в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, № 22АФ-14 від 27.03.2013, №25АФ-14 від 27.03.2014, та пункту 8.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу, відмови від Договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 , №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015, які укладені ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке») Верховний Суд не переглядає, оскільки не є предметом оскарження відповідно до вимог касаційних скарг.

8.2. Дослідивши доводи касаційних скарг, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агротек» відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі ТОВ «Серединецьке» окрім пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вказаний і пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Об `єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі викладених у формі постанов Верховного Суду не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.3. Щодо доводів касаційних скарг ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у вказаних ними справах Верховний Суд зазначає таке.

Скаржник ТОВ «Агротек» у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.04.2018 та від 21.02.2020 у справі №910/10191/17, а скаржник ТОВ «Серединецьке» у своїй касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеної у постановах від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 26.05.2020 у справі №916/1730/18.

Так , у справі №904/2357/20, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що за період з моменту укладення договорів фінансового лізингу № 48АФ-13 від 02.04.2013, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2014, №25АФ-14 від 27.03.2014, №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, № 13АФ-15 від 11.03.2015, № 14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015 по 30.03.2018 із врахуванням платіжного доручення від 09.08.2018 № 4533 ТОВ «Серединецьке» сплачено лізингові платежі, у тому числі в рахунок відшкодування вартості предмету лізингу, в сумі еквівалента до долара США 2 857 237,88 доларів США з ПДВ в якості покупної ціни предмету лізингу, що підтверджується додатковими угодами до договорів фінансового лізингу та платіжним дорученням.

Втім , суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення коштів в повному розмірі.

Зокрема , суд апеляційної інстанції вказав таке: «Суд першої інстанції встановив, що позивач у відшкодування вартості предмета лізингу сплатив 2 857 237,88 доларів США та стягнув зазначені кошти з врахуванням курсу долара США до гривні на час звернення до суду (05.05.2020 року) в загальній сумі 77 021 588 грн 33 коп. не обґрунтувавши навіть підстав застосування такого підходу щодо визначення сплаченої суми.

Але матеріали справи не містять доказів сплати грошових коштів саме в доларах США та саме в такій сумі. Як умовами договору, так і наданими платіжними дорученнями підтверджується сплата спірних платежів саме в національній валюті гривні.

Як встановив апеляційний суд вище, матеріалами справи підтверджена сплата 40 618 120,31 грн. так як зазначив сам позивач у своїх розрахунках це становить еквівалент 2 087 771,28 доларів США (за підрахунком апеляційного суду 1 963 705,90 доларів США).

Визначення судом першої інстанції сплаченої суми як різниці між зазначеною в договорах фінансового лізингу вартістю предметів лізингу та зазначеною в додаткових угодах від 30.03.2018 заборгованістю є неправомірним. У цих додаткових угодах сторони не визначали сплачені позивачем суми, зокрема, і відшкодування вартості предметів лізингу, а лише визначили суми, які лізингоодержувач повинен ще сплатити (новація). Та позивач і не навів, яким же чином він визначив, що сплачена сума становить 2 857 237,88 доларів США із зазначенням платіжних документів, які підтверджують цю сплату.

Твердження позивача, що в рахунок спірних платежів були зараховані платежі за іншими договорами фінансового лізингу та надані ним платіжні доручення щодо сплати лізингових платежів (а. с. 17-68 т. 3) апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки ці платіжні доручення підтверджують сплату лізингових платежів за іншими договорами, які не є предметом спору у цій справі. Позивачем не надано жодних доказів щодо зміни призначення платежів в установленому порядку чи узгодження сторонами зарахування їх саме щодо спірних договорів із зазначенням, який саме платіж зараховується та в рахунок сплати за яким саме договором.»

Водночас у справах:

— №910/10191/17 — про повернення сплачених лізингових платежів, оскільки лізингодавець вчасно не виконав зобов`язання щодо переоформлення права власності на предмет лізингу, Верховний Суд постановою від 26.04.2018 скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції та зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та надано належної правової оцінки складу лізингових платежів за умовами Договору, принцип та правомірність їх корегування (у співвідношенні з пунктом 8.4 Договору фінансового лізингу, пунктом 2.6 Загальних умов Договору та Графіком внесення лізингових платежів) та порядок їх зарахування, виходячи зі складу таких платежів. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.02.2020 винесла постанову у цій же справі, у якій дійшла висновку, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валютіВідтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству УкраїниСуд зазначив, що в даному випадку в контексті встановлених судами фактичних обставин у цій справі сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з лізингодавця на користь лізингоодержувача. Тобто, суди на підставі оцінки наявності/відсутності правової підстави, вказаній у позові як підстава позову, та наданих сторонами доказів щодо її наявності/відсутності встановили відсутність підстав для задоволення позовних вимог;

— №916/1727/17 — про стягнення коштів за неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки щодо оплати отриманого від позивача товару Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що судам попередніх інстанцій належало надати оцінку відповідному акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 31.01.2017;

№ 905/1198/17 — про стягнення коштів за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки в частині розрахунків за поставлений товар Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків є фіксуючим документомякий не є первинним і не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій — поставки, надання послуг тощо. Він є лише відображенням стану заборгованості та в окремих випадках — руху коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер;

№ 910/1389/18 — про стягнення коштів за порушення відповідачем умов укладених з позивачем договорів про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких та невиконання ним в повному обсязі своїх зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару (дизельного палива), Верховним Судом викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках — рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу;

№ 916/1730/18 — про стягнення коштів за неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки, Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив договори, мотивований висновок про що зазначено у рішенні суду. Натомість, апеляційний господарський суд, всупереч вимогам статті 86 ГПК України, яка регулює порядок оцінки доказів, та 269 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, не взяв їх до уваги, обмежившись висновком про те, що позивач не надав видаткових накладних за договором поставки на заявлену до стягнення суму, тоді як акти звірки взаємних розрахунків без таких видаткових накладних не є належними доказами у цій справі. Так, постанова апеляційного господарського суду містить помилкові висновки щодо неналежності поданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог правочинів, укладених між сторонами спору. Дії суду апеляційної інстанції з надання вибіркової оцінки певним наявним у справі документам, таким як видаткові накладні та акти звірки взаємних розрахунків, сприймаються судом касаційної інстанції як такі, що не ґрунтуються на нормах процесуального права та не відповідають завданню господарського судочинства, яким є справедливе і неупереджене вирішення спору у справі.

Таким чином Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржників про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предметпідстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у справах №916/1727/17, №905/1198/17, №910/1389/18, №916/1730/18, №910/10191/17 із справою, що переглядається.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилаються скаржники на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Отже , дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у вказаних вище справах, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агротек» та касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке» у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.4. Щодо тверджень ТОВ «Агротек» про незастосування до спірних відносин положень частин другої та четвертої статті 653 ЦК України, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частинами першою-другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 року у справі № 911/2449/17, від 26.04.2018 року у справі N 911/3483/16, від 21.02.2020 у справі №910/10191/17. Та з таким висновком погодився відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже , наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, на які посилається відповідач, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 року у справі №911/3483/16).

Верховний Суд зазначає, що договір лізингу є змішаним договором та на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, — у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже , позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, з чим погодились суди попередніх інстанцій.

8.5. Щодо аргументів ТОВ «Агротек» про необхідність у застосуванні до спірних правовідносин положень частини другої та четвертої статті 653 ЦК України про те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, та положення пунктів 5.3.1, 6.1.1, 8.3, 9.3 договорів, то Верховний Суд вважає, що посилання на зазначені положення норм права обґрунтовано відхилені апеляційним судом з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 в якій вказано, що при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Частиною четвертою статті 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

З огляду на це, апеляційний суд правильно не прийняв до уваги названі положення договорів фінансового лізингу, оскільки вони регулюють загальні підстави не повернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів, а враховують вище наведені положення частини другої статті 693 ЦК України в контексті встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю.

8.6. Щодо доводів ТОВ «Серединецьке» про неправильність висновку апеляційного суду щодо безпідставності коригування суми платежів на курс долара США на час подання позову, оскільки умовами договору такого не передбачено, а положення частини другої статті 693 ЦК України, на яких ґрунтуються позовні вимоги, визначають лише повернення сплачених сум попередньої оплати без жодних їх коригувань, то Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договорами фінансового лізингу передбачено визначення вартості майна у гривневому еквіваленті доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг», сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі — міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього Договору (у кожному договорі відповідно визначений гривневий еквівалент вартості майна), зокрема:

— вартість майна у гривні підлягає перерахунку за міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти. Вартість майна в гривневому еквіваленті, перерахована відповідно до умов цього пункту договору, зазначається в гривневому еквіваленті в акті приймання-передачі майна. Вартість майна (в гривнях) коригується шляхом підписання додаткової угоди до акту приймання-передачі майна у випадку зміни курсу на дату зарахування (пункти 2.1.1, 4.7 договорів);

— всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та Додатку № 2 «Графік внесення лізингових платежів» шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі. Авансовий платіж в рахунок оплати майна складає 15,00 % від вартості майна (пункти 4.1, 4.3 договорів);

— сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в доларах США), зазначеної в Графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в Графіку, збільшеного на розмір збору на обов`язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти (надалі — міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в Графіку. При зміні міжбанківського курсу фактичної оплати, міжбанківського курсу Графіку, міжбанківського курсу акту приймання-передачі по відношенню до міжбанківського курсу договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору в гривні, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні (пункт 4.4. договорів);

— лізингові платежі складаються з суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі, та платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 (одну) гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна (пункт 4.5. договорів).

Верховний Суд звертається до близької за змістом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.07.2020 року у справі №910/20365/17, у якій зокрема визначено таке: «Зазначені положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Така правова позиція висловлена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17, постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17…

Отже, за відсутності обставин визнання недійсним умов договору, які передбачають коригування лізингових платежів відповідно до курсу валют на дату платежу, висновки судів про відсутність підстав для здійснення такого коригування є помилковими«.

Верховний Суд також звертається до близької за змістом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц, в якій зокрема визначено таке: «аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платіж, переданий ОСОБА_1 ОСОБА_3 за попереднім договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 320 тис. грн. що еквівалентно 40 тис. доларів США.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн. що еквівалентно 40 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. Доводи касаційної скарги по про те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини другої статті 533 ЦК України, є безпідставними. Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 40 тисячам доларів США в межах позовних вимог.»

Як встановив апеляційний суд, матеріалами справи підтверджено, що за період з моменту укладення вказаних договорів фінансового лізингу по 30.03.2018 позивачем на користь відповідача було сплачено лізингових платежів, у тому числі в рахунок відшкодування вартості предмету лізингу, в сумі 40 618 120,31 грн. з ПДВ в якості покупної ціни предмету лізингу, що за підрахунком апеляційного суду становить еквівалент 1 963 705,90 доларів США за курсом продажу долару США на дати здійснення відповідних платежів.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає обґрунтованим коригування суми платежів, що підлягають поверненню лізингоодержувачу в силу положень частини другої статті 693 ЦК України, на курс долара США (за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг» — Міжбанківський курс) на час подання позову на підставі положень частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України.

Отже , сума платежів, що підлягає стягненню з ТОВ «Агротек» на користь ТОВ «Серединецьке» становить 52 951 329,60 грн (1 963 705,90 дол. США х 26,9650 грн (станом на 05.05.2020)).

8.7. Інші аргументи касаційних скарг переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній, в тому числі і щодо безпідставно не взятого до уваги висновку експертного дослідження. Так, у касаційних скаргах скаржники, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а ТОВ «Агротек» додатково і щодо порушень судом першої інстанції, застосовують та оперують понятійними категоріями «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту», повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас , вказуючи про не дослідження судами доказів у справі, скаржники не наводять зазначення таких доказів, які обґрунтовували б саме ті обставини, що входять до предмета доказування у справі і могли б бути встановлені на підставі відповідних доказів й вплинути на результат розгляду справи.

Саме лише прагнення здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

8.8. Водночас Верховний Суд частково погоджується з аргументами, викладеними у відзивах ТОВ «Агротек» та ТОВ «Серединецьке» на касаційні скарги, з мотивів, викладених у попередніх пунктах цього розділу постанови.

8.9. У разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

З огляду на те, що в основу постанови покладено помилковий висновок суду про безпідставність коригування суми платежів на курс долара США на час подання позову, а наведена ТОВ «Серединецьке» підстава касаційного оскарження отримала підтвердження під час касаційного провадження та, водночас, суди достовірно встановили факти повернення предметів лізингу, переданого за спірними договорами лізингу до відповідача, факт оплати коштів позивачів за спірними договорами, суд апеляційної інстанції встановив суму коштів сплачених позивачем, та інші обставини, які мають істотне значення для цієї справи, колегія суддів вважає наявними достатні підстави для зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу з урахуванням суми платежів на курс долара США на момент подання позову у цій справі, а також щодо розподілу судових витрат. В решті позовних вимог щодо стягнення коштів, сплачених як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу необхідно відмовити.

8.10. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах ,не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

9.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

9.3. Відповідно до частин першої та третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

9.4. За наведених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають у повній мірі положенням статей 6, частини другої статті 524, частини другої статті 533, частини другої статті 293 ЦК України і статей 86, 236, 269 ГПК України.

Отже в даному випадку в контексті встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у цій справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України, оскільки (в силу норм частини другої статті 693 ЦК України) грошове зобов`язання відповідача триває, а визначений договорами фінансового лізингу міжбанківський курс гривні до долара США станом на дату звернення позивача з позовом змінився.

9.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий суд помилково вважав встановленою визначену позивачем суму коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, водночас апеляційний господарський суд правильно визначив фактично сплачену позивачем суму коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу та одночасно помилково не застосував вищевикладені норми матеріального права щодо коригування суми платежів на курс долара США на час подання позову, як наслідок, в цій частині рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а постанова з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зважаючи на це колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ «Серединецьке» необхідно задовольнити частково.

Ураховуючи предмет касаційного оскарження (абзац 2 пункт 8.1. цієї постанови), Верховний Суд дійшов висновку про зміну постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року у справі №904/2357/20 в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу з урахуванням суми платежів курсу долара США на момент подання позову у цій справі, а також розподілу судових витрат, а в решті позовних вимог щодо стягнення коштів, сплачених як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу необхідно відмовити.

9.6. За касаційною скаргою ТОВ «Агротек» поданою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та за касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке» у частині, що стосується підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, керуючись пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України — закрити касаційні провадження у справі №904/2357/20.

10. Судові витрати

10.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пункт 4 частини першої статті 315 ГПК України, визначає, що резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається із зазначенням: висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог; нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції; повороту виконання у разі скасування рішень судів за наявності відповідної заяви та підстав.

У зв`язку зі зміною судового рішення підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи.

Так , судовий збір, сплачений позивачем за подання позову в частині стягнення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, а також за подання касаційної скарги (при оскарженні судових актів попередніх інстанцій в частині стягнення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 129 ГПК України.

Враховуючи , що Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Серединецьке» в частині, що стосується підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та водночас касаційну скаргу ТОВ «Серединецьке» поданою також з іншої підстави задовольняє частково, тому відповідно змінює розподіл судових витрат, зокрема витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, які становлять 735 700,00 грн (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот гривень 00 копійок).

У зв`язку з тим, що Верховний Суд касаційну скаргу ТОВ «Серединецьке» задовольняє частково, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 750 821,52 грн підлягають стягненню з ТОВ «Агротек» на користь ТОВ «Серединецьке» пропорційно до задоволених позовних вимог.

У зв`язку з недоплатою ТОВ «Серединецьке» суми судового збору за подачу касаційної скарги з останнього підлягає стягнення 312 262, 04 грн в дохід держави.

10.2. З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агротек», судові витрати, понесені ним за подачу касаційної скарги, покладаються на ТОВ «Агротек».

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Закрити касаційне провадження у справі №904/2357/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 подану на підставі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Закрити касаційне провадження у справі №904/2357/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» у частині, що стосується підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» у частині, що стосується підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

4. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року у справі №904/2357/20 в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу та розподілу судових витрат змінити, виклавши пункт 4 резолютивної частини постанови в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, буд.1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд.4, код ЄДРПОУ 32678262) кошти, сплачені як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013, №9АФ-14 від 14.03.2014, №22АФ-14 від 27.03.2014, №25АФ-14 від 27.03.2014, №6АФ-15 від 11.03.2015, №9АФ-15 від 11.03.2015, №11АФ-15 від 11.03.2015, №12АФ-15 від 11.03.2015, №13АФ-15 від 11.03.2015, №14АФ-15 від 11.03.2015, №15АФ-15 від 11.03.2015, №26АФ-15 від 28.04.2015 — в сумі 52 951 329,60 грн (п`ятдесят два мільйони дев`ятсот п`ятдесят одна тисяча триста двадцять дев`ять гривень 60 копійок) та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви 735 700 грн (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот гривень 00 копійок). В решті позовних вимог щодо стягнення коштів, сплачених як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу — відмовити».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд. 4, код ЄДРПОУ 32678262) 750 821,52 грн (сімсот п`ятдесят тисяч вісімсот двадцять одна гривня 52 копійки) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд. 4, код ЄДРПОУ 32678262) в дохід держави судовий збір у розмірі 312 262,04 (триста дванадцять тисяч двісті шістдесят дві гривні 04 копійки).

7. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова