20210120 ВС № 524/2219/17 збільшення відповідальності поручителя, згода очевидною

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 524/2219/17

провадження № 61-1838св19

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що припинення поруки згідно з частиною першою статті 559 ЦК України не відбулось, оскільки згідно з підпунктами 1.1.1, 1.1.2 договору поруки ОСОБА_1 надала згоду на збільшення банком зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2, що не потребує з нею як поручителем додаткових узгоджень про таке збільшення.

Тобто суди вважали, що підписавши договір поруки, ОСОБА_1 автоматично надала згоду на будь-які зміни до кредитного договору, у тому числі й ті, які збільшують основне зобов`язання.

Проте колегія суддів з таким висновком судів не погоджується, оскільки згода поручителя на збільшення обсягу відповідальності повинна бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, а спосіб згоди, визначений у підпунктах 1.1.1, 1.1.2 договору поруки, не може розглядатись як надання згоди на такі зміни.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач — Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач — ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — Товариство з обмеженою відповідальністю «Змитниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі — АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — Товариство з обмеженою відповідальністю «Змитниця» (далі — ТОВ «Змитниця»), про стягнення заборгованості.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 січня 2015 року ТОВ «Змитниця» підписало заяву про відкриття поточного рахунку і приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», Тарифів банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 12 січня 2015 року б/н. Від імені ТОВ «Змитниця» діяла ОСОБА_1 , яка у той час була його власником та директором.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 16 лютого 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач поручилася за виконання кредитних зобов`язань ТОВ «Змитниця».

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Змитниця» кредитних зобов`язань станом на 06 січня 2017 року розмір основної заборгованості за кредитом становив 499 980,84 грн.

З огляду на викладене АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 499 980,84 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 12 січня 2015 року в розмірі 499 980,84 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що зміна зобов?язання за договором банківського обслуговування, яка спричинила збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_1 як поручителя, відбулася за її згоди, яку вона надала під час укладення договору поруки. Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя не може бути застосований, оскільки договором поруки встановлено інший строк припинення поруки — протягом 15 років з моменту його укладення, а тому банк звернувся до поручителя в межах строку дії поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом 4.2 договору поруки передбачено внесення змін та доповнень до цього договору виключно за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідного договору про внесення змін. Натомість збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, відповідно до чого збільшився обсяг відповідальності, відбувалось без участі поручителя, що вказує на припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України. Правова позиція про те, що згода поручителя повинна надаватись у письмовій формі, зокрема у формі додаткової угоди до договору поруки, висловлена у постановах Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі № 6-43цс13 та від 05 лютого 2014 року у справі № 6-152цс13.

Суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України як окрему підставу для припинення поруки.

Розмір заборгованості за кредитом ОСОБА_1 не оспорює.

Таким чином, відповідач оскаржує рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 24 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року тільки в частині правових підстав припинення поруки за договором поруки від 16 лютого 2015 року № POR 1424084717213, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2019 року, АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року вважало законними і обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 524/2219/17 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

12 січня 2015 року ТОВ «Змитниця» підписало заяву про відкриття поточного рахунку і приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», Тарифів банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 12 січня 2015 року б/н. Від імені ТОВ «Змитниця» як власник та директор діяла ОСОБА_1 . На момент укладення договору кредитний ліміт у заяві встановлено не було (а. с. 8).

Фактично величина кредитного ліміту за вказаною заявою відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» визначалась двома складовими: 120 000,00 грн відповідно до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт «Умов та правил надання банківських послуг» (Угода 1) та 120 000,00 грн відповідно до розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» (Угода 2).

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Змитниця» за кредитним договором 16 лютого 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № POR 1424084717213, відповідно до пункту 1 якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків; поручитель відповідає перед кредитором усіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності (а. с. 26-27).

Умовами договору поруки встановлено, що в разі збільшення зобов`язань боржника збільшується і обсяг відповідальності поручителя. Поручитель при укладанні цього договору надав свою згоду на збільшення зобов`язань за угодою в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про таке збільшення з поручителем не вимагається (підпункти 1.1.1, 1.1.2).

Відповідно до пункту 4.1 договору поруки від 16 лютого 2015 року

№ POR 1424084717213 сторони домовились, що порука припиняється через 15 років після укладання цього договору або після виконання в повному обсязі кредитних зобов`язань (а. с. 26-27).

Установлено, що 24 липня 2015 року АТ КБ «ПриватБанк», керуючись підпунктом 3.2.1.1.6. Умов та правил надання банківських послуг, збільшило кредитний ліміт до розміру 500 000,00 грн (а. с. 24).

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використало право дострокового стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, звернувшись до позичальника та поручителя шляхом направлення претензії 20 липня 2016 року з вимогою про погашення кредитної заборгованості в повному обсязі (а. с. 28).

ТОВ «Змитниця» та ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 12 січня 2015 року не виконали, у результаті чого станом на 06 січня 2017 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі 1 151 130,80 грн, яка складається з: 499 980,84 грн — основна заборгованість за кредитом, 351 669,29 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом, 240 982,88 грн — заборгованість за пенею, 58 497,79 грн — комісія за користування кредитом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі — у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частинами першою та другою статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У постановах Верховного Суду України від 05 червня 2013 року у справі

№ 6-43цс13, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 і від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною та наданою в спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання та навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 та у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 903/998/19 зроблено правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України встановлення того, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем є підставою для припинення поруки.

Таким чином, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Тобто змінами основного зобов`язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов`язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов`язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов`язок за договором поруки повністю припиняється, — перестає існувати.

Судами встановлено, що на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Змитниця» за кредитним договором, 16 лютого 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № POR 1424084717213, відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, у тому числі за збільшеним зобов`язанням за кредитом, що не потребує згоди поручителя.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що припинення поруки згідно з частиною першою статті 559 ЦК України не відбулось, оскільки згідно з підпунктами 1.1.1, 1.1.2 договору поруки ОСОБА_1 надала згоду на збільшення банком зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2, що не потребує з нею як поручителем додаткових узгоджень про таке збільшення.

Тобто суди вважали, що підписавши договір поруки, ОСОБА_1 автоматично надала згоду на будь-які зміни до кредитного договору, у тому числі й ті, які збільшують основне зобов`язання.

Проте колегія суддів з таким висновком судів не погоджується, оскільки згода поручителя на збільшення обсягу відповідальності повинна бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, а спосіб згоди, визначений у підпунктах 1.1.1, 1.1.2 договору поруки, не може розглядатись як надання згоди на такі зміни.

За таких обставин наявні правові підстави вважати поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 16 лютого 2015 року № POR 1424084717213 щодо виконання ТОВ «Змитниця» зобов`язань за кредитним договором від 12 січня 2015 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Змитниця», припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Враховуючи, що збільшення розміру зобов`язання боржника без дійсної на те згоди поручителя повністю припиняє обов`язок поручителя за договором поруки з моменту такого збільшення на підставі частини першої статті 559 ЦК України, колегія суддів не вважає за необхідне надавати правову оцінку доводам касаційної скарги щодо припинення поруки з інших підстав, зокрема згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки вони ухвалені з порушенням вимог процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду — скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, сплачений ОСОБА_1 судовий збір при поданні апеляційної та касаційної скарг у розмірі 26 249 грн грн (11 249,57+14 999,43) покладається на позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення у справі.

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — Товариство з обмеженою відповідальністю «Змитниця», про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 26 249 (двадцять шість тисяч двісті сорок дев`ять) грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк