20210211 ВС № 924/173/20: солідарно, відповідальність договір поруки, поручителя

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 924/173/20

Позивач, пов`язуючи пред`явлення ним вимоги до поручителя  за простроченими зобов`язаннями лізингоодержувача саме з поданням ним 11.04.2019 позову у справі №904/1478/19, не враховує, що пред`явив він цю вимогу саме відповідно до збільшених додатковими угодами зобов`язань, тобто, розрахувавши суму солідарної відповідальності поручителя виходячи не з первісної редакції договору лізингу, а на підставі додаткової угоди №2 від 13.07.2016 та додаткової угоди №3 від 30.03.2018 — отже, у збільшеному обсязі.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що визначення обсягів солідарних зобов`язань поручителя виключно у залежності тільки від волевиявлення сторін в основному зобов`язанні суперечить встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.

Верховний Суд констатує, що пунктом 1.1. договору поруки, дослідженого судами попередніх інстанцій, передбачено, що предметом договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу , а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу (далі — основний договір).

Пунктом 1.3 договору поруки визначено що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.

визначення обсягів солідарних зобов’язань поручителя виключно у залежності тільки від волевиявлення сторін в основному зобов`язанні суперечить встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, Л. В. Стратієнко, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання — В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020

у складі колегії суддів: М. І. Юрчук — головуючий, О. О. Демидюк, О. М. Тимошенко

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СК Бужок»

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек»

про визнання припиненою поруки ТОВ «СК Бужок» за договором поруки №1П/8АФ-15 від 11.03.2015

за участю представників учасників:

позивача: Ю. М. Савчук,

відповідача-1: не з`явилися,

відповідача-2: В. Ю. Демкович

ВСТАНОВИВ :

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Бужок» (далі — ТОВ «СК Бужок», позивач) звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (далі — ТОВ «Серединецьке», відповіда-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» (далі — ТОВ «Агротек», відповідач-2) про визнання припиненою поруки ТОВ «СК Бужок» за договором поруки №1П/8АФ-15 від 11.03.2015, укладеним між ТОВ «Серединецьке», ТОВ «Агротек» та ТОВ «СК Бужок».

Позов мотивований спливом строку поруки у зв`язку з непред`явленням протягом шести місяців вимог до поручителя.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 04.08.2020 у справі №924/173/20 відмовлено ТОВ «СК Бужок» у позові. Присуджено до стягнення з ТОВ СК «Бужок» на користь ТОВ «Агротек» 7 000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Судове рішення мотивоване відсутністю умов визначених ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України для припинення поруки за договором поруки №1П/8АФ-15 від 11.03.2015, а саме — відсутність збільшення обсягу відповідальності поручителя перед лізингодавцем.

Суд першої інстанції зазначив, що сторони договору поруки, скориставшись ст. 6 Цивільного кодексу України, передбачили в договорі незмінність відповідальності поручителя при збільшенні обсягу основного зобов`язання без згоди поручителя.

Крім того, мотивуючи рішення відсутністю підстав для припинення поруки ТОВ «СК «Бужок» за договором поруки на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, посилаючись на п. 6.3 договору поруки вказав на те, що сторони в договорі за взаємною згодою передбачили інший строк для пред`явлення вимоги до поручителя, ніж той, який встановлений у ст. 559 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що поручитель був повідомлений про укладення додаткової угоди № 2 до договору лізингу, тому суд вважає, що має братися до уваги первинний графік внесення лізингових платежів з останнім кінцевим строком оплати — до 20.12.2017. Судом встановлено, що лізингодавець з вимогою звернувся до поручителя в межах встановленого договором трирічного терміну.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 скасовано рішення господарського суду Хмельницької області від 04.08.2020 у справі №924/173/20 та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано припиненою поруку ТОВ «СК Бужок» за договором поруки №1П/8АФ-15 від 11.03.2015, який укладений між ТОВ «Серединецьке», ТОВ «Агротек» та ТОВ «СК Бужок». Здійснено розподіл судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що порука за договором поруки №1П/8АФ-15 є припиненою в силу положень ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що умови договору поруки про те, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім), не виключають застосування правил, передбачених абз. 3 ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.

Апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідачем-2 не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель ТОВ «СК Бужок» надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу і збільшення розміру відповідальності за даним договором, та відповідно поручитель не був повідомлений про збільшення обсягу його відповідальності, в даному випадку фактично має місце збільшення ціни договору фінансового лізингу без погодження з поручителем — ТОВ «СК Бужок».

Крім того, суд апеляційної інстанції посилається на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «Агротек» звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 та залишити в силі рішення господарського суду Хмельницької області від 04.08.2020 у справі №924/173/20.

З тексту касаційної скарги вбачається, що скарга обґрунтовується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує на неврахуванні судом апеляційної інстанції висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), які викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №924/482/19, від 17.02.2020 у справі № 924/502/19.

Крім того, скаржник вказує на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18 не може братися до уваги у цій справі, оскільки договір поруки у справі № 910/13109/18 не містить такої умови, як в п. 6.3 договору поруки.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «СК Бужок» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін, як таку, що є законною, обґрунтованою та прийнятою відповідно до норм процесуального та матеріального права.

ТОВ «СК Бужок» зазначає, що на час розгляду Верховним Судом справ № 924/482/20, № 924/502/19 Великою Палатою Верховного Суду не було висловлено правову позицію, яка викладена в постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18. На даний час Верховний Суд незмінно дотримується даної правової позиції, що знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду у справах: № 604/278/15-ц, №903/998/19, № 924/174/20, № 705/3113/15, № 924/175/20.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

11 березня 2015 року між ТОВ «Агротек» (лізингодавець) та ТОВ «Серединецьке» укладено договір фінансового лізингу № 8АФ-15 (далі — договір лізингу), відповідно до якого лізингодавець зобов`язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач — прийняти майно та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку №1 «Специфікація».

Пунктом 2.1 договору лізингу передбачено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 250 000 доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській системі «УкрДілінг» (http://www.udinform.com/), сформованим на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладання цього договору, та на дату укладання цього договору становить 5 425 000,00 грн (вартість майна).

Згідно з п. 4.1 договору лізингу всі платежі здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та додатку № 2 «Графік внесення лізингових платежів» до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.

Пунктом 4.4 договору лізингу передбачено, зокрема, що розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку.

Положеннями п. 4.5 договору лізингу встановлено, що лізингові платежі складаються з: суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акта приймання-передачі; платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна.

Відповідно до п. 7.2 договору лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 70 % річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

У пункті 8.1.1 договору лізингу сторони передбачили, що договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору.

Припинення дії договору з будь-яких підстав не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором, що мали місце під час його дії (п. 8.5 договору лізингу).

Згідно з п. 10.1 договору лізингу ціна договору становить гривневий еквівалент 314117,45 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6 816 348, 67 грн.

Відповідно до п. 11.1 договору лізингу строк дії договору з 11.03.2015 по 20.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому (п. 11.2 договору лізингу).

Пунктом 12.4 договору сторони погодили, що всі зміни і доповнення до договору оформляються додатковою угодою, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною даного договору.

Сторонами підписано додатки №№ 1, 2, 3 до договору лізингу.

У додатку №1 до договору лізингу «Специфікація майна» сторони погодили найменування майна — трактор John Deere 8335R, вартість з урахуванням ПДВ — 250000,00 доларів США.

Додатком №2 до договору лізингу «Графік внесення лізингових платежів» визначено строки платежів (останній — 20.12.2017), суми, які компенсують частину вартості предмета лізингу з урахуванням ПДВ, платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, без ПДВ, та суми чергового лізингового платежу.

На виконання умов договору лізингу між сторонами підписано акт приймання-передачі від 19.03.2015, відповідно до якого лізингодавець передав лізингоодержувачу майно, а саме: трактор Jonn Deere 8335R, 2013 р.в., вартістю з урахуванням ПДВ — 250 000,00 доларів США, 5 898 712,40 грн (міжбанківський курс акта приймання-передачі: 1 долар США = 23,6 грн).

11 березня 2015 року між ТОВ «Агротек» (лізингодавець), ТОВ «СК Бужок» (поручитель), ТОВ «Серединецьке» (лізингоодержувач) укладено договір поруки №1П/8АФ-15 (далі — договір поруки), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 8АФ-15 від 11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу № 8АФ-15 від 11.03.2015 (основний договір).

У пункті 1.2. договору поруки сторони встановили, що зобов`язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором не потребують.

Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (п. 1.3 договору поруки).

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору поруки передбачено, що у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором, лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором протягом 2-х робочих днів з моменту прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання; лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 банківських дні до моменту настання строку виконання зобов`язань за основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов`язань за основним договором. Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, відповідно до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов`язанню — основному договору.

Згідно з п. 6.1 договору поруки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.

У пункті 6.2 договору поруки сторони встановили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов`язання. Також порука припиняється, якщо лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (п.4 ст.559 ЦК України).

Відповідно до п. 6.3 договору поруки сторони встановили, що у тому разі якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).

13 липня 2016 року між ТОВ «Агротек» (лізингодавець), ТОВ «Серединецьке» (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 2 до договору фінансового лізингу № 8АФ-15 від 11.03.2015, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до зазначеного договору лізингу, виклавши п.10.2.1, 10.1 та Графік внесення лізингових платежів (додаток № 2) у новій редакції. Зокрема, п. 10.2.1 викладено в редакції: «Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 84 412,57 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 1 831 752,77 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку відповідно до п. 3.5.2 договору»; п. 10.1 викладено в редакції: «Ціна договору становить гривневий еквівалент 335 662,57 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 7 283 877,77 гривень». Також викладено в новій редакції додаток №2 (графік внесення лізингових платежів) до договору лізингу (останній платіж — 20.12.2017).

Крім того, згідно з п. 2 додаткової угоди №2 сторони погодили сплату простроченої заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів згідно з графіком внесення лізингових платежів за вересень 2015 — червень 2016 року в розмірі 99 745,77 доларів США.

Також сторони дійшли згоди внести зміни в п. 7.2 договору лізингу, виклавши його у такій редакції: «У випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений у графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365% річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)» (п. 4 додаткової угоди №2).

Ураховуючи зміну строків платежу за графіком, сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору лізингу до 20.12.2017 включно (п. 5 додаткової угоди № 2 ).

30 березня 2018 року між ТОВ «Агротек» (лізингодавець), ТОВ «Серединецьке» (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 3 до договору фінансового лізингу № 8АФ-15 від 11.03.2015.

Згідно з п. 1 додаткової угоди № 3 станом на 30.03.2018 сторони зафіксували, що зобов`язання (у тому числі прострочене) лізингоодержувача перед лізингодавцем в еквіваленті до долара США становить 181 331,82, в тому числі сума, що компенсує частину вартості предмета лізингу з урахуванням ПДВ, платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно без ПДВ в сумі 18 854,48 доларів США.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди №3 сторони дійшли згоди внести зміни до договору фінансового лізингу, виклавши п. 10.2.1; 10.1 та графік внесення лізингових платежів (додаток №2) у наступній редакції:

— п. 10.2.1: «Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно становлять гривневий еквівалент 94 790,76 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 2 056 959,49 гривень. Платежі як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 3.5.2 Договору»;

— п. 10.1: «Ціна договору становить гривневий еквівалент 346 040,76 доларів США, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 7 509 084,49 гривень, у тому числі ПДВ.

— викладено в новій редакції графік внесення лізингових платежів (додаток №2) (останній платіж — 20.06.2019).

У п. 3 додаткової угоди №3 сторони погодили порядок сплати простроченої заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів (включаючи штрафні санкції) згідно з графіком внесення лізингових платежів за період лютий 2016 — грудень 2017 року в розмірі 194 881,54 доларів США.

Також , враховуючи зміну строків платежу за графіком, сторони дійшли згоди подовжити строк дії договору лізингу до 20.06.2019 включно (п. 5 додаткової угоди №3).

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, після укладення відповідачами 13.07.2016 та 30.03.2018 додаткових угод №2 та №3 до договору лізингу, був змінений (подовжений) графік сплати лізингових платежів, збільшено (з 70% до 365%) проценти, що стягуються з лізингоодержувача відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а також збільшена ціна договору, що становила:

— у редакції договору фінансового лізингу від 11.03.2015 — 314 117,45 доларів США (6 816 348,67 грн);

— в редакції додаткової угоди №2 — 335 662,57 доларів США (7 283 877,77 грн);

— в редакції додаткової угоди №3 — 346 040,76 доларів США (7 509 084,49 грн).

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Верховний Суд констатує, що цивільні зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), зокрема договорів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1 та 2 ст. 553 ЦК України передбачено, що обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Статтею 559 ЦК України встановлено, що зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Положення ч. 1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Верховний Суд констатує, що пунктом 1.1. договору поруки №1П/8АФ-15, дослідженого судами попередніх інстанцій, передбачено, що предметом договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу №8АФ-15 від 11.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №8АФ-15 від 11.03.2015 (далі — основний договір).

Пунктом 1.3 договору поруки визначено що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.

У пункті 6.3. договору зазначено, що у разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін.

Верховний Cуд зазначає, що суд першої інстанції в рішенні від 04.08.2020 у даній справі вказав про існування провадження у справі №904/1478/19 за позовом ТОВ «Агротек» до ТОВ «СК Бужок» про стягнення коштів за договором поруки №1П/8АФ-15 від 11.03.2015.

У касаційній скарзі (том справи 3 аркуш 5) ТОВ «Агротек» зазначає, що оскільки сторонами в договорі поруки визначено трирічний строк для пред`явлення вимоги до поручителя за простроченими зобов`язаннями лізингоодержувача по кожному з періодичних платежів, порука ТОВ «СК Бужок» щодо сплати лізингових платежів №13-33 згідно первісного Графіку внесення лізингових платежів (додаток №2), строк сплати, по яким настав 20.04.2016, 20.05.2016, 20.06.2016, 20.07.2016, 20.08.2016, 20.09.2016, 20.09.2016, 20.09.2016, 20.10.2016, 20.11.2016, 20.12.2016, 20.01.2017, 20.02.2017, 20.03.2017, 20.04.2017, 20.05.2017, 20.06.2017, 20.07.2017, 20.08.2017, 20.09.2017, 20.10.2017, 20.11.2017 та 20.12.2017, не припинилася, оскільки 11.04.2019 ТОВ «Агротек» звернулося до суду з позовною заявою зокрема до ТОВ «СК Бужок» на підставі договору поруки №1П/8АФ-15 (справа №904/1478/19).

Оцінюючи даний аргумент касаційної скарги Верховний Суд констатує, що в ухвалі господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №904/1478/19 вказано про те, що ТОВ «Агротек» у справі №904/1478/19 звернулося до суду з позовом до ТОВ «СК Бужок», ТОВ «Сварог-Дністер» і ТОВ «Торговий дім «Армада» про стягнення солідарно з відповідачів 34 132 215,75 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2019 у справі №904/1478/19 за заявою ТОВ «Агротек» навіть було накладено арешт на нерухоме майно ТОВ «СК «Бужок», у межах позовних вимог саме в розмірі 34 132 215,75 грн.

У постанові Верховного Суду у справі №904/1478/19 від 11.08.2020 вказано про те, що сума 34 132 215,75 грн, про солідарне стягнення якої з ТОВ «СК Бужок», ТОВ «Сварог-Дністер» і ТОВ «ТД «Армада» звернувся до суду ТОВ «Агротек», складається з 4177187,23 грн заборгованості з лізингових платежів і 29 955 028,52 грн — 365% річних.

Отже , ТОВ «Агротек», пов`язуючи пред`явлення ним вимоги до поручителя ТОВ «СК Бужок» за простроченими зобов`язаннями лізингоодержувача саме з поданням ним 11.04.2019 позову у справі №904/1478/19, не враховує, що пред`явив він цю вимогу саме відповідно до збільшених додатковими угодами зобов`язань, тобто, розрахувавши суму солідарної відповідальності поручителя виходячи не з первісної редакції договору лізингу, а на підставі додаткової угоди №2 від 13.07.2016 та додаткової угоди №3 від 30.03.2018 — отже, у збільшеному обсязі.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що визначення обсягів солідарних зобов`язань поручителя виключно у залежності тільки від волевиявлення сторін в основному зобов`язанні суперечить встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність — зовнішніми або об`єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, цивільне законодавство не містить визначення згаданих принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі №910/13109/18). Верховний Суд констатує, що вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню під час розгляду справи № 924/173/20 як такий, що впроваджує позицію про те, що настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацію шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

Згідно вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду, приписи ч.1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Вищевказана правова позиція неодноразово проголошувалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.12.2018 у справі №569/8360/16-ц та у постанові від 09.10.2020 у справі № 903/998/19.

Тобто , у справі № 924/173/20 умови пунктів 1.1, 1.3 та 6.3 договору поруки №1П/8АФ-15 не виключають застосування правил, передбачених абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють ТОВ «Агротек» від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд констатує, що договір поруки №1П/8АФ-15, досліджений судами попередніх інстанцій, містить в собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя (як повної і, в той же час — обмеженої), що суперечать одна одній.

Так , сторони в пункті 1.1 договору визначили, що предметом договору поруки є зобов`язання ТОВ «СК Бужок» солідарно відповідати в повному обсязі перед лізингодавцем за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, які випливають з умов договору лізингу, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору лізингу.

Отже , в якості предмету договору поруки сторонами визначений повний обсяг солідарної відповідальності поручителя за виконання лізінгоодержувачем своїх зобов`язань як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього.

У пункті 1.3 того ж розділу договору, що має назву «Предмет договору», сторони конкретизують вищевказані умови, зазначивши, що для внесення будь-яких змін та доповнень до договору лізингу лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Отже, сторони договору вважали, що згода поручителя, за пунктом 1.3 не потрібна на будь-які зміни, тобто, згідно цього пункту, поручитель в момент укладання договору, погоджується на зміни до договору лізингу без додаткового узгодження з ним цих змін.

Між тим, у пункті 6.3 розділу «Заключні положення» договору міститься протилежна умова (яка суперечить предмету договору) про те, що у разі, якщо без згоди поручителя (наявність чи відсутність якої для сторін договору, на їх думку згідно умов пункту 1.3, юридично неважлива) до договору лізингу вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім). Але ж згідно предмету договору (п.1.1) цей «попередній» обсяг відповідальності, що «залишається без змін», визначений як повний обсяг — як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього.

В умовах, коли положення договору суперечать одне одному, об`єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, обґрунтовано включає в себе і оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.

Враховуючи все вищевикладене, беручи до уваги, що:

1) апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ТОВ «СК Бужок» про укладення додаткової угоди №2 від 13.07.2016, а також докази повідомлення ТОВ «СК Бужок» про укладення додаткової угоди №3 від 30.03.2018, якими змінено ціну основного договору, і як наслідок розмір відповідальності за його невиконання;

2) апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що ТОВ «Агротек» не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що поручитель ТОВ «СК Бужок» надав письмову згоду на збільшення ціни договору фінансового лізингу №8АФ-15 від 11.03.2015 і відповідальності за даним договором;

3) ТОВ «Агротек» у справі №904/1478/19 звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення коштів зокрема з ТОВ «СК Бужок» саме відповідно до збільшених додатковими угодами зобов`язань, тобто, розрахувавши суму солідарної відповідальності поручителя виходячи не з первісної редакції договору лізингу, а на підставі додаткових угод — отже, у збільшеному обсязі,

— Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що в даному випадку фактично має місце збільшення зобов`язань за договором фінансового лізингу без погодження з поручителем — ТОВ «СК Бужок», що, відповідно, є підставою для припинення поруки в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції на момент укладення договору поруки).

Верховний Cуд зазначає, що посилання скаржника ТОВ «Агротек» на постанови Верховного Суду у справі № 924/502/19 від 17.02.2020 та №924/482/19 від 06.02.2020 не можна вважати обґрунтованим, оскільки вказані постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 вищевказаний правовий висновок щодо застосування положень ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Скаржник також вважає, що зазначення в рішенні місцевого суду у справі №924/482/19 про те, що «при таких обставинах порука, встановлена договором №1П/8АФ-15 від 11.03.2015, не є припиненою» — є встановленою судом обставиною, яка, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказується при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі сторони.

Між тим, спеціальне вказання місцевим судом на обставини, при наявності яких він зробив зазначений висновок, свідчить про те, що цей висновок зроблений саме в контексті обставин справи та предмету позову, які досліджувалися та оцінювалися в межах справи №924/482/19 та описані в тій частині рішення, що передує цьому висновку. Інші обставини справи за іншим предметом позову, що досліджуються в іншій судовій справі не виключають і інших висновків суду.

Як вбачається з тексту рішення місцевого суду від 06.09.2019 у справі №924/482/19, вказаний скаржником висновок місцевого суду є результатом дослідження обставин щодо відсутності підстав припинення поруки, визначених ч. 4 ст. 559 ЦК України — і не стосується обставин та підстав, передбачених в ч. 1 ст. 559 ЦК України. Між тим, апеляційний суд у справі 924/173/20 визнав поруку припиненою саме на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України.

Слід вказати, що Верховний Суд у постанові № 423/2245/16-ц від 19.02.2020 зазначив, що предмет позову — це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі №6-134цс12, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Необхідно зауважити, що предметом позову у справі №924/482/19 було саме визнання договору поруки припиненим. Предметом позову у справі №924/173/20 є визнання припиненою поруки.

Визнання припиненим договору та визнання припиненим зобов`язання — це різні, самостійні способи захисту права (що відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 21.05.2012 у справі 6- 69цс11). Отже, і предмет позову у справах №924/482/19 та №924/173/20 є різним.

При аналізі доводів скаржника щодо змісту постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України»). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Верховний Суд вважає необхідним також зазначити, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 03.03.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

За встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для визнання поруки припиненою на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Від ТОВ «Агротек» надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати, в якому скаржник просить передати справу № 924/173/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, щодо застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України (у відповідній редакції) шляхом конкретизації такого висновку.

У запереченнях на зазначене клопотання ТОВ «СК «Бужок» просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на сталість практики Верховного Суду.

Верховний Суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, щодо застосування положень ч. 1 ст. 559 ЦК України (у відповідній редакції) є чітким, зрозумілим і сприяє однозначному застосуванню вказаної норми матеріального права.

Водночас застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справи № 910/13109/18 у подібних правовідносинах (у тому числі, з урахуванням п.6.3 договору поруки) є сталою та послідовною судовою практикою (постанови Верховного Суду у справах: № 924/174/20, № 924/175/20, № 924/208/20, №924/190/20, № 924/180/20).

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч.1 ст. 308 ГПК України).

Згідно зі ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому визначені законом підстави для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні.

8. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 924/173/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л. В. Стратієнко

Суддя В. І. Студенець