20210219 № 823/328/18 виконання припису, штраф, мінімальних гарантій з оплати праці

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 823/328/18

адміністративне провадження № К/9901/53311/18

Управління Держпраці вказує, що позивача притягнуто до відповідальності не за невиконання припису, а за порушення мінімальних державних гарантій з оплати праці. Виконання припису, а відтак усунення порушення не позбавляє від відповідальності, а тому оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.

Фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І. , Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 (колегія суддів: Аліменко В.О., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування постанови,

УСТАНОВИВ :

В січні 2018 року до фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці в Черкаській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Черкаській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 26.12.2017 №23-14-20/1398-679, якою накладено ФОП ОСОБА_1 96000,00 грн. штрафу.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року скасовано, та прийнято нове, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивача притягнуто до відповідальності не за невиконання припису, а за порушення мінімальних державних гарантій з оплати праці. Виконання припису, а відтак усунення порушення не позбавляє від відповідальності, а тому оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі наказу від 27.11.2017 №276-Н та направлення від 27.11.2017 №2615 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно — правових актів проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 .

У ході проведеного у період з 05.12.2017 по 06.12.2017 інспектування інспектором встановлено такі порушення:

1) вимог ст. 116 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_2 з 01.06.2017 їй не було видано всі належні суми заробітної плати в день звільнення, видачу всіх належних їй сум заробітної плати було проведено 05.06.2017;

2) ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці», а саме не проведено індексацію працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

За результатами перевірки складено акт перевірки від 06.12.2017 № 23-14-20/1398 та, у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю винесено припис від 06.12.2017 № 23-24-20/1398-0954 про усунення виявлених порушень.

26.12.2017 заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області винесено постанову № 23-14-20/1398-679 про накладення на позивача штрафу у розмірі 96000,00 грн, на підставі абзацу 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої виходив з того, що постанова винесена відповідачем правомірно, а добровільне усунення виявлених під час перевірки порушень не звільняє суб`єкта перевірки від відповідальності за допущене порушення законодавства про працю.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Статтю доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом №1726-VIII від 03.11.2016 р.) передбачено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються. Також суд вказав, що відповідачем не дотримано Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, оскільки одночасно з приписом виніс лише протокол про адміністративне правопорушення, а постанова про накладення штрафу була винесена лише через 20 днів, що є порушенням норми порядку.

Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Частина перша цієї статті передбачає норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості (стаття 9 Закону України «Про оплату праці»).

Статтею 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з частиною першою статті 95 цього Кодексу мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (частина четверта статті 95 КЗпП).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, <�…>.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що мінімальна заробітна плата та індексація заробітної плати є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці, і державними соціальними гарантіями, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Судами встановлено та позивачем не заперечується, що згідно з платіжною відомістю №24 на виплату індексації за червень — листопад 2017 року, 7 грудня 2017 року виплачено індексацію наступним працівникам: ОСОБА_3 — 409,58 грн.; ОСОБА_2 — 50,16 грн.; ОСОБА_4 — 119,78 грн., у зв`язку з чим до позивача застосовано штрафні санкції на підставі абз.4 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

Частиною 2 статті 265 КЗпП України встановлено, зокрема, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до частини 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Згідно з ч. 4, 5 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації — з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої — восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої — четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої — четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Виходячи із аналізу вказаних норм, суди дійшли висновку, що всі інші норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі і положення пункту 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Отже, виконання вимог припису у встановлений законодавством строк не є підставою для незастосування відповідальності передбаченої статтею 265 Кодексу законів про працю України.

Відтак, безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на той факт, що відповідачем були застосовані штрафні санкції за порушення, які були усунені на виконання припису, оскільки штрафні санкції застосовані спірними постановами жодним чином не стосуються невиконання припису. Відповідальність за такі порушення передбачена статтею 265 КЗпП України, а усунення виявлених порушень при проведені перевірки не є підставою для скасування штрафних санкцій, які застосовані за сам факт вчинення порушення у сфері законодавства про працю.

Таким чином, колегія суддів приймає доводи Управління про те, що відповідачем правомірно на підставі статті 265 КЗпП України притягнуто позивача до відповідальності в зв`язку із порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці та за порушення вимог трудового законодавства.

Верховним Судом вже була висловлена правова позиція в аналогічних правовідносинах зокрема у постанові від 25.04.2018 у справі № 804/2806/17, від 28.02.2020 року у справі № 818/584/17.

Дійсно, пунктом 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, встановлено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Однак винесення спірної постанови не в день проведення перевірки (06.12.2017), а 26.12.2017 не є підставою для її скасування, оскільки вона винесена з дотриманням Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, що також встановлено судом першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність винесення оскаржуваної постанови, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Черкаській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року скасувати.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року залишити в силі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді А.І. Рибачук

Л.В. Тацій