20210225 ВС № 640/3515/19 перевірку контрагента обов’язок податкове

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 640/3515/19

адміністративне провадження № К/9901/17585/20

Надаючи оцінки наведеним доводам суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки з огляду на те, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді — Блажівської Н.Є.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Дашутіна І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року (суддя Федорчук А.Б.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року (головуючий суддя Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані»

до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник Головне управління ДПС у Київській області)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (надалі також — Позивач, ТОВ «Альфа-Метал-Компані») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник Головне управління ДПС у Київській області, надалі також — Відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11 лютого 2019 року №0003671414.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій Позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» (надалі також — ТОВ «Іліар-Д»), покладених в основу податкових донарахувань за спірним актом індивідуальної дії. Стверджував, що ним до перевірки було надано всі первинні документи, що підтверджують приймання-передачу товарів за договором №031016м від 03 жовтня 2016 року, а також транспортування товарно-матеріальних цінностей. Також просив врахувати, що акт перевірки не містить жодної інформації про проведення контролюючим органом зустрічних звірок/перевірок ТОВ «Іліар-Д» та не підтвердження за її результатами операцій з Позивачем.

Зауважує, що в акті перевірки відсутня інформація щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ТОВ «Іліар-Д», а наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, самостійно не можуть бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

У заяві про зміну підстав позову Позивач зазначив, що господарська діяльність ТОВ «Іліар Д» вже перевірялася під час кримінального провадження, що здійснювалося Сєвєродонецьким ВП ГУНП в Луганській області за місцем реєстрації ТОВ «Іліар Д» та кримінальне провадження відносно вказаного підприємства закрито у 2017 році.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що здійснення господарської діяльності контрагентом ТОВ «Іліар-Д» не може мати наслідків для Позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента, а законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Суди вказали на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів Позивача матеріальних ресурсів Відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилався Відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Суди також відзначили, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий облік лише за їх наявності.

Щодо податкової інформації від Головного управління ДФС у Луганській області від 31 липня 2017 року №31/12-32-14-01-15/40073528 «Результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» щодо неможливості проведення звірки у зв`язку з відсутністю контрагента за місцезнаходженням суди звернули увагу, що така інформація доводить виключно зафіксований актом (актами) районної податкової інспекції факт (факти) неможливості проведення звірки і не доводить нереальності спірних господарських операцій за відсутності аналізу операцій з Позивачем. Водночас, висновки Відповідача про відсутність у контрагента Позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності ґрунтуються на службовій інформації з АІС «Податковий блок», що є недостатньою для визнання господарських операцій з Позивачем нереальними (безтоварними) без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом.

Водночас, надані Позивачем первинні документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому є достатніми для підтвердження участі Позивача та контрагента у виконанні обумовлених послуг.

Наведене у сукупності слугувало підставою для висновку судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів Відповідача щодо фіктивності господарських відносин Позивача з контрагентом ТОВ «Іліар-Д».

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 16 липня 2018 року по 27 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі направлень від 16 липня 2018 року №3132, №3133, №3135, №3136, №3137, від 01 серпня 2018 року №3470, відповідно до підпункту 75.1.2, пункту 75.1 статті 75, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 85 Податкового кодексу України (надалі також — ПК України), плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків, на підставі наказу Головного управління ДФС у Київській області від 05 липня 2018 року №1392, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного законодавства — за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування — за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, результати якої оформлено актом від 03 вересня 2018 року №758/10-36-14-14/34202711.

Перевіркою встановлено, з-поміж іншого, порушення ТОВ «Альфа-Метал-Компані» пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1921166, 00 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 85250, 00 грн, за 2016 рік у сумі 873612,00 грн, за 2017 рік у сумі 692739, 00 грн, за І квартал 2018 року у сумі 269565,00 грн.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на відсутності факту реальності господарських операцій між Позивачем та його контрагентом — Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д».

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2018 року №0033201414, яким ТОВ «Альфа-Метал-Компані» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2380145,00 грн, з яких: 1921166,00 грн — за податковими зобов`язаннями та 458979,00 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарг від 28 січня 2019 року №4369/6/99-99-11-04-01-25, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 06 листопада 2018 року №0033201414 в частині 449350,00 грн податку на прибуток та штрафних санкцій у відповідному розмірі, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі вказаного рішення Державної фіскальної служби України Головне управління ДФС у Київській області прийняло 11 лютого 2019 року податкове повідомлення-рішення №0003671414, яким ТОВ «Альфа-Метал-Компані» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1839770,00 грн, з яких: 1471816,00 грн — за податковими зобов`язаннями та 367954,00 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач посилається на висновки Верховного Суду у справах №826/11020/15, №П/811/1827/15, №826/7760/15 зазначаючи про те, що, насамперед, первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми податкового законодавства, зокрема підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело не хибних висновків щодо обґрунтованості визначення Позивачем фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, ґрунтуючись виключно на документах, наданих Позивачем, без урахування доводів контролюючого органу щодо відсутні необхідних умов для здійснення (провадження) фінансово-господарської діяльності ТОВ «Іліар-Д». Зазначає, що судами попередніх інстанцій не було досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні та технологічні можливості контрагента, фактичне надходження реалізованого товару контрагенту Позивача, в тому числі щодо якості та походження товару, підтвердження фактів розвантаження, подальшого зберігання та використання придбаного товару.

Тому вважає, що поставки товару від контрагента ТОВ «Іліар-Д» не мали реального характеру, а результати операцій з Позивачем оформлені формально.

3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Позивач зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені рішення за правильного та повного встановлення всіх обставин справи з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вважає доводи касаційної скарги безпідставними, оскільки Відповідачем не обґрунтовано недостатність персоналу контрагента Позивача, а також не враховано можливість використання нерухомого майна та транспортних засобів інших суб`єктів господарювання. Зазначає, що аналіз реєстру податкових накладних не є достатнім для висновку про непідтвердження придбання товару контрагентом, а інформація з листа МВС РСЦ в Луганській області від 4 травня 2017 року №32/12/9-1353 не використовувалась податковим органом під час перевірки податкових зобов`язань по податку на прибуток, оскільки інформація про цей лист у акті перевірки відсутня.

Стверджує, що Відповідач не підтвердив доказами свої доводи щодо нереальності поставок товару, переклавши тягар доведення реальності операцій з контрагентом ТОВ «Іліар-Д» на Позивача, який у ході судового розгляду обґрунтував належними первинними документами товарність операцій. Звертає увагу, що доводи Відповідача щодо фіктивності господарських взаємовідносин з ТОВ «Іліар-Д» не ґрунтуються на результатах зустрічної звірки або перевірки контрагента, вироків суду у межах кримінального провадження.

Щодо посилань Відповідача на практику Верховного Суду Позивач зазначає про те, що висновки судів у цій справі повністю узгоджуються з наведеним Відповідачем та не суперечать висновкам Верховного Суду у вказаних Відповідачем судових рішеннях. Позивач погоджується з тим, що на підтвердження реальності господарських відносин потрібно надавати докази руху активів власного капіталу, місця зберігання придбаного у контрагентів товару, його транспортування та підтвердження розрахунків платіжними документами, на що вказує Верховний Суд у справах №817/3736/14 та №520/10953/18 та зазначає про те, що інформація щодо оплат та руху капіталу, місця зберігання, транспортування товару повною мірою досліджена судом та підтверджується наданими Позивачем доказами. Тому вважає безпідставними твердження скаржника про ухвалення судами попередніх інстанцій рішення у цій справі без урахування позиції Верховного Суду у цій категорії справ.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (надалі також — ПК України, тут і надалі у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі — Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частині першій статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (стаття 135 ПК України).

З аналізу наведених норм слідує, що визначення фінансового результату до оподаткування для цілей формування об`єкта оподаткування податком на прибуток здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку, у якому відображені реальні господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 3 жовтня 2016 року між Позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іліар-Д» (постачальник) укладено договір №031016М, умовами якого визначено, що постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю визначену договором продукцію, а покупець зобов`язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.

Партією продукції є продукція, що поставляється за однією специфікацією або і однією видатковою накладною (пункт 1.2 Договору).

У вартість продукції включені послуги по навантаженню продукції на відкритий транспортний засіб, вартість пакування і тари, якщо інше не обумовлено в специфікаціях або додаткових угодах до договору (пункт 1.3 договору).

Постачання продукції за цим договором відбувається після обов`язкового узгодження між сторонами асортименту, кількості, ціни продукції, строків та умов поставки, що зазначаються у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору після підтвердження постачальником замовлення покупця. В разі відсутності затверджених специфікацій оплачений рахунок є достатньою підставою визначення та узгодження істотних умов партії товару, що постачалася (пункт 2.1 договору).

Загальна сума договору складає загальну вартість поставленої продукції, яка зазначена в усіх специфікаціях та/або видаткових накладних, які були підписані постачальником та покупцем) (пункт 3.1 договору).

Продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної (пункт 4.1 договору).

На підтвердження виконання умов даного договору, Позивачем надані копії видаткових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, договір про надання транспортних послуг, акти приймання-передачі транспортних послуг.

За обставинами справи, висновки контролюючого органу про фіктивність вказаної господарської операції між Позивачем та контрагентом ТОВ «Іліар-Д» побудовані на доводах щодо відсутності у контрагента необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.

Обґрунтовуючи такі доводи Відповідач спирався на інформацію з баз даних ДФС, згідно з якою у ТОВ «Іліар-Д» працює 1 особа, а також відсутні основні засоби: складські, офісні приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки (у розділі І «Необоротні активи» Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва, поданого за 2016 рік та І квартал 2017 року, відображено нульові показники). Крім того, за результатами аналізу Єдиного реєстру податкових накладних за період діяльності постачальника податковим органом зроблено висновок, що ТОВ «Іліар-Д» не здійснювало придбання номенклатури товарів, яка була реалізована Позивачу.

Надаючи оцінки наведеним доводам суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки з огляду на те, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

В постанові від 4 грудня 2018 року у справі №802/851/18-а Верховний Суд висловив правову позицію, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В постанові від 24 квітня 2018 року у справі №813/8500/13-а Верховний Суд висловив правову позицію, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року №808/1543/17.

Верховний Суд погоджується, що судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій, та не надав жодних доказів у підтвердження своїх доводів та висновків перевірки. Водночас, відсутність трудових та матеріальних ресурсів самостійно не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у Позивача первинних документів, які спростовують такі доводи.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити й те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок, що витрати фактично понесені.

На підставі оцінки наданих сторонами доказів та аналізу встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що посилання Відповідача на фіктивність господарських відносин між Позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, Суд визнає необґрунтованим посилання заявника касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постанові від 31 липня 2019 року у справі №826/11020/15, у якій Суд вказав на обставини, які, з урахуванням специфіки господарських операцій да доводів податкового органу щодо ідентичності умов укладених правочинів, відсутньої конкретизації щодо обсягу товарів, їх кількості, якості, умов транспортування тощо, слід встановити суду для з`ясування реальності операцій, що були предметом досліджень у цій справі.

Про необхідність дослідити реальну можливість контрагента позивача поставити спірні товари з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо) у постанові від 11 липня 2019 року у справі №П/811/1827/15 Верховний Суд зазначив з огляду на позицію, якою відповідач обґрунтовував неправомірність формування показників податкового кредиту за спірними операціями та виходячи з конкретних обставин цієї справи та особливостей операцій.

Верховний Суд зауважує, що обставини у цих справах не можна вважати подібними, оскільки у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

У постанові від 16 квітня 2020 року у справі №826/7760/15, на яку також посилається скаржник, зупиняючись на аналізі реальності господарської діяльності у розрізі окремих операцій Верховний Суд зазначив, що в першу чергу потрібно, щоб такі документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів (ненадання їх до перевірки) неможливо перевірити реальність таких операцій, правильність обчислення та сплати сум податкових (грошових) зобов`язань.

Разом з тим, у цій справі судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання Позивачем вимог щодо документального оформлення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Іліар-Д» та їх відображення у бухгалтерському обліку.

В цілому, доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам викладеним в запереченнях на позовну заяву та доводам апеляційної скарги. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Таким чином, суди попередніх інстанцій на виконання завдання адміністративного судочинства надали оцінку всім виявленим Відповідачем фактам в акті перевірки, які стали підставою для винесення спірного акта індивідуальної дії. Натомість, Суд визнає, що Відповідач в касаційній скарзі просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також — КАС України).

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 3, 343, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді І.Л. Желтобрюх

І.В. Дашутін