20210330 ВС № 380/1563/20 трудового договору, медсестра

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 380/1563/20

адміністративне провадження № К/9901/33340/20

Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 «Медична практика», яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо, оскільки відповідно до вказаного виду економічної діяльності позивачу не забороняється залучати осіб з обслуговування його діяльності, а саме медичної сестри зі стоматології на умовах трудового договору.

Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду з вказаного питання, який у постанові від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 вказав, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБМ-ВІТАДЕНТ»

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року (у складі колегії суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «АБМ-ВІТАДЕНТ» (далі — ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ») звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також — відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 23 січня 2020 року № ЛВ4767/894/АВ/ФС.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваної постанови за результатами інспектування, оскільки працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» не використовувало, що свідчить про недопущення ним порушень вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України). Вказує, що відносини з ОСОБА_1 мали виключно цивільно-правовий характер, оскільки така виконувала обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі на підставі цивільно-правового договору, до штату Товариства не зараховувалась, на свій розсуд визначала тривалість роботи.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено факт існування трудових відносин між позивачем та виявленою інспекційним відвідуванням найманою працівницею, оскільки така виконувала роботу, яка збігається з видом економічної діяльності суб`єкта господарювання, відтак, на позивача правомірно накладено штрафні санкції за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та фізичною особою ОСОБА_1 , що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладена позивачем з фізичною особою ОСОБА_1 угода не була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, а спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі скаржник вказує, що в оскаржуваній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 292124259265 КЗпП Українистатей 51215228628 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі — Порядок № 823.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, не врахував, що ОСОБА_1 було допущено до виконання роботи медичної сестри стоматологічного кабінету без оформлення трудового договору, при цьому її відносини з ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» мають явні ознаки трудових, а не цивільно-правових. Предметом виконуваних ОСОБА_1 робіт є власне процес праці, а не її кінцевий результат, а праця цієї особи не є самостійною, а здійснюється з систематичним виконанням трудових функцій та покликана на досягнення мети господарської діяльності вказаного товариства.

Крім того, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме у постанові Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 820/1432/17.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 7 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №380/1563/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 березня 2021 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» є суб`єктом господарської діяльності, здійснює медичну практику на підставі Ліцензії Серії АГ №571905.

На підставі доповідної записки заступника начальника управління — начальника відділу нагляду за додержанням законодавства про працю від 26 листопада 2019 року №5662/1 та листа ГУ ДПС у Львівській області від 26 листопада 2019 року вих. №2878/9/33.07-07, ГУ Держпраці у Львівській області 27 листопада 2019 року видало Наказ від 27 листопада 2019 року №2317-П «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ».

Відповідно до Направлення ГУ Держпраці у Львівській області від 27 листопада 2019 року №2317 посадові особи управління були направлені для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування у ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин.

У період з 29 листопада 2019 року по 3 грудня 2019 року інспектором праці ОСОБА_2 відповідно до статті 259 КЗпП Україничастини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»пунктів 1931 Порядку здійснення державного контролю за додержання законодавства про працю у присутності ОСОБА_3 було проведено інспекційне відвідування у ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ».

За наслідками перевірки складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ4767/894/АВ від 3 грудня 2019 року.

Згідно вищезазначеного акта у ході перевірки встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій медичної сестри знаходилася працівник ОСОБА_1 , що зафіксовано засобами відеофіксації.

У ході проведення інспекційного відвідування адміністрацією ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» надано цивільно-правову угоду №01/11-19 від 1 листопада 2019 року укладену між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) (далі також — Договір).

Пунктом 1.1. вказано Договору передбачено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи: виконання обов`язків медичної сестри у стоматологічному центрі за адресою: м. Львів, вул. Скельна, 1/19 .

За умовами Договору ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» забезпечує ОСОБА_1 всіма необхідними засобами та інвентарем для виконання покладених на неї обов`язків та організовує і координує її роботу.

Так, відповідно до підпункту 1.2. Договору замовник зобов`язується забезпечити виконавця безпечними і не шкідливими умовами праці для виконання прийнятих на себе зобов`язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог, надати необхідний інвентар, робочий одяг.

Відповідно до пункту 5 Договору координація процесу виконання роботи покладається на уповноваженого представника замовника в особі головного лікаря ОСОБА_4 . Координація полягає в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та якості.

За виконану роботу, згідно підпункту 2.2. Договору замовник сплачує виконавцеві винагороду в сумі 200 грн в день.

Крім того, відповідно до підпункту 3.1. Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань.

В акті інспекційного відвідування зазначено, що вищенаведеним цивільно-правовим Договором, не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, також у ньому не міститься відомостей щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

В акті інспекційного відвідування також зазначено, що відповідно до статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно висновків викладених в акті в порушення вимог частини першоїчастини третьої статті 24 КЗпП Українипостанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 керівником ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» допущено до роботи працівника ОСОБА_1 без укладення трудового договору .

ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» 6 грудня 2019 року скерувало до відповідача зауваження на акт №ЛВ4767/894/АВ на підставі пункту 21 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, оскільки вважає, що у діях товариства відсутні порушення законодавства. Зазначило, що між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 укладено Цивільно-правову угоду №01/11-19 від 1 листопада 2019 року про виконання робіт. ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» вважає, що відповідачем помилково зроблено висновки про те, що вищевказана Цивільно-правова угода має ознаки трудового договору. До зауважень позивачем було долучено Акт приймання виконаних робіт від 2 грудня 2019 року до Цивільно-правової угоди №01/11-19 від 1 листопада 2019 року на загальну вартість послуг 2200 грн.

На вищевказані заперечення до акта ГУ Держпраці у Львівській області надало відповідь від 10 грудня 2019 року №12865/4/04.3-09. Відповідач додатково зазначив, що відповідно до наданого акта приймання виконаних робіт, у якому встановлено обсяг виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 здійснювала прибирання кабінету лікаря-стоматолога, однак, як зазначає відповідач під час інспекційного відвідування 29 листопада 2019 року о 12:00 год. ОСОБА_1 асистувала лікарю-стоматологу під час надання медичної допомоги пацієнту.

11 грудня 2019 року ГУ Держпраці у Львівській області винесено припис про усунення виявлених під час інспекційного відвідування порушень №ЛВ4767/894/АВ/П.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами, 26 грудня 2019 року на адресу відповідача надійшла скарга від ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» на припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4767/894/АВ/П від 11 грудня 2019 року.

23 січня 2020 року рішенням ГУ Держпраці у Львівській області про розгляд скарги на припис №ЛВ4767/894/АВ/П від 11 грудня 2019 року відмовлено у її задоволенні.

ГУ Держпраці у Львівській області за порушення ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» законодавства про працю, а саме частини першої та третьої статті 24 КЗпП України, постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4767/894/АВ/ФС наклало на позивача штраф у розмірі 125 190 грн.

Позивач не погодився із правомірністю постанови про накладення штрафу та звернувся до суду із вимогами про визнання її протиправною та скасування.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі — Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі — органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 2 Закону №877-V його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації — з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1статті 3, частин першоїчетвертоїшостої — восьмоїабзацу другого частини десятоїчастин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4частин першої — четвертої статті 5частини третьої статті 6частин першої — четвертої та шостої статті 7статей 910192021частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі — Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі — загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами — підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі — Порядок № 823).

Пунктом 2 Порядку № 823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю — припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №823).

Згідно з пунктом 27 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку №823 визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці у Львівській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень — приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.

За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), — у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій ГУ Держпраці у Львівській області 23 січня 2020 року винесена постанова № ЛВ4767/894/АВ/ФС про накладення штрафу на позивача у розмірі 125 190 грн. Штраф накладений на позивача за неукладення трудового договору з ОСОБА_1 в порушення частин першоїтретьої статті 24 КЗпП України.

Водночас, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов висновку, що між сторонами був укладений цивільно-правовий договір, який не суперечить законодавству, в тому числі трудовому, а тому відсутні підстави для накладення відповідачем штрафу на позивача.

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство України про працю встановлює високий рівень гарантій дотримання умов праці та охорони трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Так, судом першої інстанції було встановлено та надано оцінку наступним обставинам, які мають значення для вирішення спору у цій справі.

Угода між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 була укладена на певний строк (з 1 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року). Протягом цього часу ОСОБА_1 повинна була виконати певну роботу самостійно організувавши її і виконуючи таку на власний ризик. Однак, як встановлено судом першої інстанції зі змісту підпунктів 5.1.5.2. Угоди, координація процесу виконання роботи покладалася на уповноваженого представника ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ», а координація полягала в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та якістю, що свідчить про те, що позивачем здійснювалося регулювання процесу організації трудової діяльності ОСОБА_1 і тим самим виключалася можливість виконання певної роботи нею самостійно організовуючи її і виконуючи таку на власний ризик, що і є основною ознакою яка відрізняє цивільні відносини від трудових.

Також було зазначено, що за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці а її конкретні результати. Однак, з наявної в матеріалах справи Угоди судом першої інстанції встановлено, що вона не містить відомостей про те, який саме результат повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо, зазначено лише, що виконавець бере на себе зобов`язання виконувати обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі за адресою: м. Львів, вул. Скельна, 1/19 .

При цьому суд першої інстанції звернув увагу на наступне.

Інструкція для посади «Сестра медична зі стоматології» (під визначення якої на переконання суду підпадає посада «медична сестра у стоматологічному центрі»), передбачена — «ДОВІДНИКОМ кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78. Охорона здоров`я. (Із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства охорони здоров`я № 131-О від 18 червня 2003 року, № 277 від 25 травня 2007 року № 153 від 21 березня 2011 року № 121 від 14 лютого 2012 року)», що затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117 та погоджений Міністерством праці та соціальної політики України.

Відповідно до вказаної Інструкції медична сестра зі стоматології керується чинним законодавством України про охорону здоров`я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоров`я, організацію стоматологічної допомоги дорослому та дитячому населенню. Бере участь у лікувально-діагностичному процесі. Виконує призначення лікаря-стоматолога. Асистує лікарю під час проведення стоматологічних операцій. Надає невідкладну долікарську допомогу. Комплектує набори стоматологічного інструментарію. Готує зліпочний та пломбувальний матеріал. Проводить туалет порожнини рота та готує хворого до проведення наркозу. Володіє прийомами реанімації, вміє надати допомогу при травматичному пошкодженні, кровотечі, колапсі отруєнні, утопленні, механічній асфіксії, анафілактичному шоці, опіках, відмороженні, алергічних станах. Веде медичну документацію. Бере активну участь в поширенні медичних знань серед населення щодо профілактики стоматологічних захворювань та їх ускладнень. Дотримується принципів медичної деонтології. Постійно удосконалює свій професійний рівень.

На підставі зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до наданої цивільно-правової угоди ОСОБА_1 зобов`язувалася виконувати обов`язки саме медичної сестри у стоматологічному центрі.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції з акта приймання виконаних робіт, на який посилався позивач, як на підтвердження того, що обсяг робіт у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, ОСОБА_1 виконувала роботи з прибирання кабінету лікаря-стоматолога; миття підвіконь, вікон, підлоги; очищення поверхонь меблів та устаткування; миття вхідних дверей. З приводу цього, суд зазначив, що характер вищезазначених в акті робіт не відповідає обов`язкам, які ОСОБА_1 зобов`язувалася виконувати згідно Угоди. Суд взяв до уваги посилання відповідача на ті обставини, що відповідно до цивільно-правової угоди за виконану роботу замовник зобов`язувався сплачувати виконавцю винагороду в сумі 200 грн в день (підпункт 2.2.), тобто оплата роботи здійснювалася незалежно від їх обсягу, що притаманно трудовим відносинам. При цьому, як встановлено відповідачем під час інспекційного відвідування 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 асистувала лікарю-стоматологу під час надання медичної допомоги пацієнту, при цьому, як зазначив суд першої інстанції, позивачем вказані обставини, жодними допустимими доказами не було спростовано.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що особа, яка виконує обов`язки медичної сестри зі стоматології, повинна мати відповідну кваліфікацію (неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа». Спеціалізація за фахом «Стоматологія»). При цьому працівник за означеною посадою має знати чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров`я; організацію стоматологічної допомоги дорослому і дитячому населенню; права, обов`язки та відповідальність сестри медичної зі стоматології; симптоматику поширених стоматологічних захворювань, принципи їх лікування; послідовність дій лікаря-стоматолога; особливості догляду за стоматологічними хворими та пораненими з ушкодженнями щелепно-лицевої ділянки; призначення стоматологічного інструментарію та комплектування наборів за видами надання допомоги; основи фармакології, сумісність ліків засоби індивідуального захисту від гострих вірусних захворювань та особливо небезпечних інфекцій; санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в стоматологічному кабінеті-правила безпеки під час роботи зі стоматологічним обладнанням-правила оформлення медичної документації; сучасну літературу за фахом.

Суд першої інстанції також вказав, що робота, яка виконувалася ОСОБА_1 , збігається з видам економічної діяльності позивача, що також свідчить про існування між ними трудових відносин

Також, суд першої інстанції взяв до уваги те, що згідно Угоди замовник зобов`язувався забезпечити виконавця безпечними і не шкідливими умовами праці для виконання прийнятих на себе зобов`язань, обладнати робоче місце, відповідно до вимог, надати необхідний інвентар, робочий одяг (підпункт 1.2.), що теж свідчить про здійснення організації роботи працівника саме роботодавцем, а не виконавця робіт замовником.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку що виконання обов`язків передбачених цивільно-правовою угодою укладеною між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 має здійснюватися на підставі трудового договору.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час інспекційного відвідування інспектору праці було надано договір цивільно-правового характеру, укладений позивачем (замовник) з ОСОБА_1 (виконавець) від 1 листопада 2019 року № 01/11-19, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі за адресою: м. Львів, вул. Скельна, 1/19 , а замовник, в свою чергу, зобов`язаний забезпечити виконавця безпечними і нешкідливими умовами праці, надати необхідний інвентар і робочий одяг. За виконання роботи замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 200 грн за день. Термін дії угоди з 1 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року.

Відповідно до акта виконаних робіт від 2 грудня 2019 року, складеного між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 , виконавець виконав, а замовник прийняв наступні роботи: прибирання кабінету лікаря стоматолога (1 листопада 2019 року, 8 листопада 2019 року, 15 листопада 2019 року, 22 листопада 2019 року, 29 листопада 2019 року, вартістю по 200 грн), миття вікон, підвіконь, підлоги (6 листопада 2019 року, 13 листопада 2019 року, вартістю по 200 грн), очищення поверхонь меблів та устаткування (11 листопада 2019 року, 18 листопада 2019 року, 25 листопада 2019 року, вартістю по 200 грн), миття вхідних дверей ( 20 листопада 2019 року, вартістю 200 грн).

Вказані докази, на погляд суду апеляційної інстанції, свідчать про те, що цивільно-правовий договір між позивачем та ОСОБА_1 укладений для виконання конкретної індивідуально-визначеної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з її виконанням взаємовідносини між позивачем та відповідним працівником припинилися. Щодо ОСОБА_1 позивачем не вівся табель обліку використання робочого часу та внутрішній розподіл заробітної плати.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 виконувала роботу без фіксації конкретного графіку роботи, вона не проходила інструктажі з охорони праці, не знайомилась з колективним договором.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладена позивачем з фізичною особою ОСОБА_1 угода не була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, а спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що виконувана ОСОБА_1 робота збігається з видам економічної діяльності позивача, що свідчить про існування між ними трудових відносин, оскільки, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 «Медична практика», яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо.

Натомість, Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78 «Охорона здоров`я»), на який покликається суд першої інстанції, визначає кваліфікаційні характеристики професій та посад медичних працівників системи Міністерства охорони здоров`я України, однак, не містить положень виконання роботи передбаченими в ньому працівниками виключно на умовах трудового договору чи пов`язаність такої роботи з економічною діяльністю юридичних осіб, що здійснюють медичну практику.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та фізичною особою ОСОБА_1 , що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.

Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є — предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18.

Враховуючи зазначене вище правове регулювання трудових та цивільно правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який правильно визначив сутність спірних правовідносин, які виникли між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 , а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.

Суд зазначає, що недивлячись на підписання сторонами цивільно-правової угоди від 1 листопада 2019 року № 01/11-19, між сторонами існували трудові правовідносини, оскільки ОСОБА_1 виконувала конкретну трудову функцію — сестра медична зі стоматології, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер), а саме виконання обов`язків медичної сестри у стоматологічному центрі. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до інструкції для посади «Сестра медична зі стоматології» (під визначення якої підпадає посада «медична сестра у стоматологічному центрі»), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117, медична сестра зі стоматології бере участь у лікувально-діагностичному процесі; виконує призначення лікаря-стоматолога; асистує лікарю під час проведення стоматологічних операцій; надає невідкладну долікарську допомогу; комплектує набори стоматологічного інструментарію; готує зліпочний та пломбувальний матеріал; проводить очистку порожнини рота та готує хворого до проведення наркозу тощо.

Таким чином, обов`язки медичної сестри стоматологічного центру (підпункт 1.1. цивільно-правової угоди від 1 листопада 2019 року № 01/11-19), які передбачені Інструкцією для вказаної професії, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року № 117, не відповідають переліку робіт, що вказані в акті виконаних робіт від 2 грудня 2019 року, складеного між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 вже після закінчення дії цивільно-правової угоди.

Також, суд першої інстанції правильно зазначив, що особа, яка виконує обов`язки медичної сестри зі стоматології, повинна мати відповідну кваліфікацію (неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа». Спеціалізація за фахом «Стоматологія»). При цьому працівник за означеною посадою має знати чинне законодавство про охорону здоров`я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров`я; організацію стоматологічної допомоги дорослому і дитячому населенню; права, обов`язки та відповідальність сестри медичної зі стоматології; симптоматику поширених стоматологічних захворювань, принципи їх лікування; послідовність дій лікаря-стоматолога; особливості догляду за стоматологічними хворими та пораненими з ушкодженнями щелепно-лицевої ділянки; призначення стоматологічного інструментарію та комплектування наборів за видами надання допомоги; основи фармакології, сумісність ліків засоби індивідуального захисту від гострих вірусних захворювань та особливо небезпечних інфекцій; санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в стоматологічному кабінеті-правила безпеки під час роботи зі стоматологічним обладнанням-правила оформлення медичної документації; сучасну літературу за фахом.

Також варто зазначити, що за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її конкретні результати. Однак, з наявної в матеріалах справи Угоди судом першої інстанції встановлено, що вона не містить відомостей про те, який саме результат повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо, зазначено лише, що виконавець бере на себе зобов`язання виконувати обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі за адресою: м. Львів, вул. Скельна, 1/19.

Однак, як встановлено судом першої інстанції з акта приймання виконаних робіт, на який посилався позивач, як на підтвердження того, що обсяг робіт у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, ОСОБА_1 виконувала роботи з прибирання кабінету лікаря-стоматолога; миття підвіконь, вікон, підлоги; очищення поверхонь меблів та устаткування; миття вхідних дверей. З приводу цього, суд першої інстанції правильно зазначив, що характер вищезазначених в акті робіт не відповідає обов`язкам, які ОСОБА_1 зобов`язувалася виконувати згідно Угоди. При цьому суд взяв до уваги посилання відповідача на ті обставини, що відповідно до цивільно-правової угоди за виконану роботу замовник зобов`язувався сплачувати виконавцю винагороду в сумі 200 грн в день (підпункт 2.2.), тобто оплата роботи здійснювалася незалежно від їх обсягу, що притаманно трудовим відносинам. При цьому, як встановлено відповідачем під час інспекційного відвідування 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 асистувала лікарю-стоматологу під час надання медичної допомоги пацієнту, при цьому, як зазначив суд першої інстанції, позивачем вказані обставини, жодними допустимими доказами не було спростовано.

Також колегія суддів Верховного суду зазначає, що Угода між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 була укладена на певний строк (з 1 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року). Протягом цього часу ОСОБА_1 повинна була виконати певну роботу, самостійно організувавши її і виконуючи таку на власний ризик. Однак, як встановлено судом першої інстанції зі змісту підпунктів 5.1., 5.2. Угоди, координація процесу виконання роботи покладалася на уповноваженого представника ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ», а координація полягала в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та якістю, що свідчить про те, що позивачем здійснювалося регулювання процесу організації трудової діяльності ОСОБА_1 і тим самим виключалася можливість виконання певної роботи нею самостійно організовуючи її і виконуючи таку на власний ризик, що є основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових.

Крім цього, як правильно вказано судом першої інстанції, що згідно Угоди замовник зобов`язувався забезпечити виконавця безпечними і не шкідливими умовами праці для виконання прийнятих на себе зобов`язань, обладнати робоче місце, відповідно до вимог, надати необхідний інвентар, робочий одяг (підпункт 1.2.), що теж свідчить про здійснення організації роботи працівника саме роботодавцем, а не виконавця робіт замовником.

Також, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до підпункту 3.1. цивільно-правової угоди сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що обов`язок нести матеріальну відповідальні за невиконання або неналежне виконання покладених на виконавця робіт зобов`язань передбачена КЗпП України, відповідно до частини першої статті 130 вказаного Кодексу працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Питання притягнення працівників до матеріальної відповідальності врегульовано Главою IX КЗпП України, що є додатковим доказом існування між сторонами трудових, а не цивільно-правових відносин.

Таким чином, на відміну від суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції надав формальну оцінку наявній у справі цивільно-правовій угоді від 1 листопада 2019 року № 01/11-19, не з`ясував сутність реальних відносин, які виникли між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 , та не перевірив факт можливого приховування існування між зазначеним підприємством та ОСОБА_1 трудових відносин.

При цьому, у цій справі колегія суддів вважає за необхідне врахувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі — Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі — МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота: 1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; 2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; 3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; 4. виконується працівником особисто; 5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; 6. має характерну тривалість/продовжуваність; 7. вимагає особисту присутність працівника; 8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці, про що було зазначено вище.

І якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.

Суд звертає увагу на те, що відповідальність за неналежне оформлення працівника, відповідно до статті 265 КЗпП України, покладається саме на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.

Колегія суддів Верховного Суду також зазначає, що юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 4346) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

З приводу висновків суду апеляційної інстанції про те, що позивачем щодо ОСОБА_1 не вівся табель обліку використання робочого часу, внутрішній розподіл заробітної плати, вона не проходила інструктажі з охорони праці, не знайомилась з колективним договором, то вказане, враховуючи правові відносини, які реально існували між ТОВ «АБМ-ВІТАДЕНТ» та ОСОБА_1 , свідчить лише про недотримання позивачем вимог трудового законодавства щодо вказаних питань.

Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 «Медична практика», яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо, оскільки відповідно до вказаного виду економічної діяльності позивачу не забороняється залучати осіб з обслуговування його діяльності, а саме медичної сестри зі стоматології на умовах трудового договору.

Колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду з вказаного питання, який у постанові від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 вказав, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Враховуючи викладене вище, безпідставними також є висновки суду апеляційної інстанції про те, що Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78 «Охорона здоров`я»), на який посилався суд першої інстанції, не містить положень виконання роботи передбаченими в ньому працівниками виключно на умовах трудового договору, оскільки вказаний Довідник визначає кваліфікаційні характеристики професій та посад медичних працівників, а питання щодо укладення трудового договору врегульовуються КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статтю 2124 КЗпП України, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17, та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції було скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року необхідно скасувати, а рішення Головного управління Держпраці у Львівській області — залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341345349352355356359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2020 року скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко