20211130 № 826/4079/17 ВС: за закінченням зберігання

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 826/4079/17

адміністративне провадження № К/9901/29067/20

Положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.

Також слід відзначити і те, що позивач, як у позові, так і в апеляційній скарзі, окрім поштової адреси, зазначив номер засобу зв`язку (номер мобільного телефону), проте суд апеляційної інстанції, отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся із зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання», не сповістив позивача про дату і час розгляду справи за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 КАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (головуючий суддя — Глущенко Я. Б., судді: Собків Я. М., Черпіцька Л. Т.) у справі № 826/4079/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі — ДФС), Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі — Києво-Святошинська ОДПІ), у якому просила:

— визнати протиправним та скасувати наказ Голови ДФС Насірова Р.М. від 28 лютого 2017 року № 30дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

— поновити її на роботі на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ;

— стягнути з Києво-Святошинської ОДПІ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 по 21 березня 2017 року у розмірі 7412,30 гривень;

— стягнути з ДФС на її користь моральну шкоду у розмірі 20 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до наказу Голови ДФС Насірова Р.М. від 28 лютого 2017 року № 30дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» її звільнено з посади державного службовця — начальника Києво-Святошинської ОДПІ. Позивач вважає помилковим висновок відповідачів про порушення нею Присяги державного службовця, про несумлінне виконання функцій, визначених наказом у частині забезпечення ефективної роботи Києво-Святошинської ОДПІ та контролю за дотримання працівниками виконавської дисципліни, а тому спірний наказ є необґрунтованим та безпідставним, підлягає скасуванню з вирішенням питання про поновлення на посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 19 лютого 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

На думку цього суду, проведеною перевіркою підтверджено, що начальник Києво-Святошинської ОДПІ ОСОБА_1 неналежно виконувала посадові обов`язки, в результаті чого не забезпечено сумлінного виконання вимог пункту 11 Положення про ОДПІ, що своєю чергою спричинило неналежну організацію роботи підпорядкованих підрозділів ОДПІ в частині порушення вимог підпунктів 2.1.2-2.1.5 Рекомендованого порядку взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДФС від 28 липня 2015 року № 543. Це, у підсумку, зумовило декларування деякими товариствами незаконно сформованих податкових зобов`язань у 2016 році на загальну суму ПДВ близько 85 млн. гривень та розповсюдження за ланцюгом постачання неправомірно сформованого «ліміту з ПДВ».

На підставі наведеного суд першої інстанції констатував вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII, та пунктів 2, 3 Розділу І Правил етичної поведінки державних службовців, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 65, а саме: порушення Присяги державного службовця та принципів етики державної служби, що ґрунтуються на положеннях Конституції України, законодавства про державну службу та запобігання корупції, що полягає у несумлінному виконанні посадових обов`язків.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року і ухвалив нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Голови ДФС Насірова Р.М. від 28 лютого 2017 року № 30-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ. Стягнув з Києво-Святошинської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2017 по 24 травня 2018 року у розмірі 166 602,76 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Постанову суду в частині поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги констатував помилковість висновку відповідача щодо неналежного виконання позивачем посадових обов`язків.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні наголосив на тому, що дисциплінарний проступок і порушення Присяги, хоч і можуть мати схожі фактичні підстави, але передбачають різні види відповідальності, ототожнювати які не можна. Якщо державний службовець вчинив дисциплінарний проступок, то його не можна звільнити за порушення Присяги.

У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання щодо звільнення позивача в порядку, передбаченому трудовим законодавством, суд повинен встановити: чи дотриманий порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством, а саме: чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи досліджено обставини (причини) неналежного виконання службових обов`язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи позивача не звільнено під час перебування на лікарняному.

Апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи є заява позивача від 21 лютого 2017 року щодо надання копії акта службового розслідування, а також щодо готовності надати пояснення стосовно фактів, відображених в акті службового розслідування. Проте жодних підтверджень щодо реалізації зазначених прав позивача матеріали справи не містять.

Проаналізувавши в такому аспекті спірні правовідносини і фактичні обставини, які слугували підставою для висновку про порушення позивачкою Присяги державного службовця, суд апеляційної інстанції констатував, що спірний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача є незаконним, тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційні скарги відповідачів задоволено, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що порушення, допущені під час дисциплінарного провадження, на які звернув увагу суд апеляційної інстанції, є слушними, але остаточні висновки, яких дійшов цей суд, не відповідають обсягу з`ясованим в цій справі обставинам.

Зокрема, у справі встановлено, що позивач допустила до виконання три службові записки (від 10 листопада 2016 року, № 168/10-13-11-02-11-16; від 17 листопада 2016 року № 181/1-13-11-02-11-16; від 16 листопада 2016 року № 1021/10-13-21-01-14), тоді як висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на одній службовій записці (від 16 листопада 2016 року № 1021/10-13-21-01-14).

Зазначивши про відсутність підтвердження про те, чи реалізувала позивач своє право надати пояснення і зауваження, апеляційний суд не з`ясував і не зазначив про причини відсутності цих пояснень (щодо результатів службового розслідування), зокрема, чи були причиною їх відсутності будь-які перешкоди з боку відповідачів, чим оформлено небажання позивача (якщо таке було) надати письмові пояснення.

Верховний Суд зауважив, що при новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно з`ясувати чи реалізувала позивач своє право надати пояснення і зауваження щодо результатів службового розслідування, зазначити про причини відсутності цих пояснень. Крім того, наголосив, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку ґрунтується не на всіх обставинах з`ясованих у цій справі.

За наслідками нового розгляду Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року — без змін.

Апеляційний суд, вважав, що суд першої інстанції правильно дійшов висновків, що встановлені під час службового розслідування обставини у сукупності свідчать про вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, а отже немає підстав для скасування спірного наказу. З`ясувавши обставини про які йшлось у постанові Верховного Суду, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що позивач на виконання ухвали від 01 червня 2020 року не надала будь-яких пояснень, які вона мала намір висловити стосовно результатів службового розслідування, а тому вважав, що ненадання зауважень не вплинуло на результати службового розслідування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржниця, зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції при новому розгляді даної справи були порушені гарантовані їй пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 9, 10, 13, 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) процесуальні права на апеляційний перегляд справи, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, оскільки рішення у справі прийнято у її відсутність без належного повідомлення про розгляд справи.

Зазначає, що про розгляд справи, дату судового засідання, яке відбулося 23 вересня 2020 року, ні вона, ні її представник жодних судових викликів чи судових повідомлень від суду апеляційної інстанції ні поштою, ні зазначеними в позовній заяві засобами зв`язку чи офіційної електронної адреси не отримували. Будь-яких заяв чи клопотань до суду про розгляд справи за їх відсутності вони не подавали.

Скаржник вважає, що Шостий апеляційний адміністративний суд при новому розгляді справи всупереч висновкам Верховного Суду не дослідив всіх обставин, що стали підставою для скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, чим порушив частину п`яту статті 353 КАС України.

Так, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував, що за висновками Верховного Суду необхідно було з`ясувати чи реалізувала позивач своє право надати пояснення та/чи зауваження щодо результатів службового розслідування, попри це апеляційний суд дійшов висновку, що ненадання позивачем пояснень не вплинуло на результати службового розслідування, при цьому позивач взагалі не знала і не повідомлена про таку необхідність.

Позивач наголосила, що не отримувала ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у якій її зобов`язано надати пояснення чи зауваження стосовно результатів службового розслідування, а також причини неподання таких пояснень та/чи зауважень.

Позивач обґрунтовує касаційну скаргу тим, що дану справу розглянуто апеляційним судом за відсутності позивача, неповідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою від 22 грудня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Верховний Суд вважає першочерговим необхідність надання оцінки доводам скаржника щодо порушення норм процесуального права в частині судового розгляду справи за відсутності позивача та зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 8 КАС України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Частиною першою статті 11 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

КАС України встановлює для судів певну процедуру надсилання процесуальних документів учасникам справи, а також необхідність їх виклику та заслуховування в судовому засіданні.

Відповідно до статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення — учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи офіційної електронної адреси — шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу; 2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси — шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Вручення повістки у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси за правилами статті 126 КАС України здійснюється під розписку. Особа, яка вручає повістку, зобов`язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.

Отже, з аналізу наведених норм КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом є належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, якщо така справа відповідно до вимог КАС України повинна розглядатись з їх повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року прийнято до розгляду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 та зобов`язано позивача надати письмові пояснення, в яких зазначити про суть пояснень та/чи зауважень, які позивач мала намір висловити стосовно результатів службового розслідування, а також зазначити причини неподання таких пояснень та/чи зауважень. Зазначену ухвалу направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану в позовній заяві поштову адресу. Однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 вересня 2020 року. Про дату судового засідання позивачу направлено повістку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану в позовній заяві поштову адресу. Однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення адресату з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

У зв`язку з цим секретар судового засідання 18 вересня 2020 року телефонограмою повідомив представника позивача — Федорова О. С. про дату судового засідання.

В судове засідання, призначене на 23 вересня 2020 року, сторони не з`явилися, а тому суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження та прийняв рішення у справі.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено статтею 205 КАС України. Так, частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, суд апеляційної інстанції може розглянути справу за відсутності учасника справи у тому разі, коли він уважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Вирішуючи питання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд мав впевнитися, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Проте суд апеляційної інстанції 23 вересня 2020 року розглянув справу в порядку письмового провадження. Секретарем судового засідання вказано про те, що у судове засідання сторони, які беруть участь у справі № 826/4079/17 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося та відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Отже, справа розглянута за відсутності позивачки та/або її представника, а матеріали справи не містять жодних клопотань/заяв щодо проведення судового розгляду за відсутності позивачки та/або її представника.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що конверти із ухвалами та судовими повістками повернулися на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду неврученими позивачеві з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», що свідчить про неповідомлення останнього про розгляд справи.

У свою чергу, положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.

Також слід відзначити і те, що позивач, як у позові, так і в апеляційній скарзі, окрім поштової адреси, зазначив номер засобу зв`язку (номер мобільного телефону), проте суд апеляційної інстанції, отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся із зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання», не сповістив позивача про дату і час розгляду справи за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 КАС України.

Натомість Верховний Суд ураховує, що представником позивача категорично заперечується та не визнається факт отримання телефонограми 18 вересня 2020 року (10 год. 51 хв) про призначене судове засідання, оскільки представник позивача у цей день (з 09 год. 00 хв.) приймав участь в судовому засіданні по кримінальній справі.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 6 Конвенції кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, отже особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, — тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, — так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

При вирішенні цієї справи Верховний Суд ураховує рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», в якому Суд зазначив про те, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

Отже, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки або будь-яких інших доказів на підтвердження обізнаності про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У межах даної справи судом апеляційної інстанції не було забезпечено дотримання таких прав позивача як учасника судового процесу у даній справі, отже суд апеляційної інстанції допустив тим самим порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що розгляд адміністративним судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання (якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою), є безумовною підставою для скасування відповідного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Поряд з цим варто зауважити, що оскільки суд касаційної інстанції встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, в межах розгляду цієї скарги Верховний Суд не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги, а також не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Перелік випадків, за яких здійснюється розподіл судових витрат наведений у статях 139,140 КАС України.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139,140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 826/4079/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції — Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді

В.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк