20180626 № 808/2360/17 ВС: 205 КК, контрагент

Кримінальна справа, ст. 205, фіктивне підприємництво, податкові спори, взаємовідносини з контрагентом, досудове провадженняПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що сам факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення є доказом протиправного формування податкового кредиту, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження заперечень в розумінні частини третьої  статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, посилання контролюючого органу на кримінальні провадження відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1  ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів позивача — ТОВ «Флайтап», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Скіфремторг», ТОВ «Мігол» та ТОВ «Беліта» обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказані не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов’язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб’єктами господарської діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17 (адміністративне провадження №К/9901/40809/18).

Київ

справа № 808/2360/17

адміністративне провадження №К/9901/47560/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — Гончарової І.А.,

суддів — Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року (головуючий суддя — Лазаренко М.С.)

та на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя — Лукманова О.М., судді — Божко Л.А., Дурасова Ю.В.)

у справі №808/2360/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень — рішень. —

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач звернувся в Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень — рішень від 29 травня 2017 року №0006821401, №0006831401 та №0006841401.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення  рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 29.05.2017 №0006821401, №0006831401 та №0006841401;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс»    337 017, 71 грн. судового збору на користь спеціального фонду Державного бюджету України;

присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» 337017,71 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують фактичне здійснення операцій за укладеними договорами та свідчать про правомірність формування позивачем податкових зобов’язань.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області  задоволено частково, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року у справі № 808/2360/17 скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень — рішень Головного управління ДФС у Запорізькій області від 29.05.2017 року №0006821401, №0006831401, та у цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення — рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 29.05.2017 року №0006831401 за податковим зобов’язанням на суму 9  127 693 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2  281 923, 50 грн.; №0006821401 за податковим зобов’язанням на суму 8  255 133 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1  901 888 грн.  В іншій частині постанову  залишено без змін.

Частково скасовуючи постанову суду першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції врахувала наявність вироку Обухівського районного суду Київської області від 11.04.2016 по справі №372/812/16-к, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 03 березня 2016 року, укладену між прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким Владиславом Анатолійовичем та ОСОБА_3 — засновником та директором ТОВ «Горсан» у кримінальному провадженні №32016110130000014.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на наявність досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України відносно контрагентів позивача: ТОВ «Флайтап», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Скіфремторг», ТОВ «Мігол» та ТОВ «Беліта».

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Електроресурс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 28.03.2013 по 31.12.2016.

За результатами перевірки, контролюючим органом складено акт №238/08-01-14-01/38520991 від 27.04.2017 (том 1 а.с. 17-124).

Як вбачається з акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

—          п.44.2  ст.44, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (далі ПК — України)  в редакції, що діяла в 2014 році, пп.134.1.1  п.134.1  ст.134 ПК України  в редакції, що діяла в 2015-2016 роках, порядку заповнення декларації, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України №1213 від 28.09.2011, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014  у розмірі 8  263 345, 00 грн. (за 2014 рік на суму 447  223 грн., за 2015 рік на суму 665  793 грн., за 2016 рік на суму 7  160  319 грн.);

—            п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6  ст. 198, п. 200.1, п. 200.4  ст. 200, п. 201.10  ст. 201 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 9  181 496, 00 грн. (за лютий 2014 року на суму 42  636 грн., за квітень 2014 року на суму 2  042 грн., за червень 2014 року на суму 11  139 грн., за вересень 2014 року на суму 119  902 грн., за листопад 2014 року на суму 138  263 грн., за грудень 2014 року на суму 182  945 грн., за лютий 2015 року на суму 26  206 грн., за червень 2015 року на суму 141  697 грн., за липень 2015 року на суму 67  607 грн., за вересень 2015 року на суму 25  525 грн., за жовтень 2015 року на суму 458  788 грн., за грудень 2015 року на суму 8  837 грн., за січень 2016 року на суму 73  173 грн., за лютий 2016 року на суму 157  568 грн., за березень 2016 року на суму 314  658 грн., за квітень 2016 року на суму 748  395 грн., за червень 2016 року на суму 313 778 грн., за липень 2016 року на суму 1  626  250 грн., за серпень 2016 року на суму 1  132  726 грн., за листопад 2016 року на суму 960  290 грн., за грудень 2016 року на суму 2  629  073 грн.);

—          пп.  14.1.180  п.  14.1  ст.  14, п.  51.1  ст.  51, п.  176.2  «а» ст.  176 ПК України  щодо своєчасності та повноти нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час виплати за її рахунок;

—          встановлено порушення пп.  164.2.17  п.  164.2  ст.  164, пп.  168.1.1,  п.  168.1.2  п.  168.1  ст.  168 ПК України, дохід не включено до складу загального оподаткованого доходу платника, який підлягає оподаткуванню за ставками п.  167.1  ст.  167 ПК України, а саме, не включено до складу загального оподаткованого доходу платника дохід у вигляді додаткового блага у сумі 8 700, 00 грн., не нараховано, не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1 566, 00 грн.;

—          пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ  ПК України, а саме, не нараховано, не утримано та не перераховано військовий збір з доходу, наданого працівникові підприємства у не грошовій формі, як додаткового блага у  сумі 130, 50 грн.

На підставі акта, відповідачем прийнято податкові повідомлення — рішення від 29 травня 2017 року:

№0006841401, яким зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість на 881  592 грн.;

№0006831401, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язанння з податку на додану вартість на загальну суму 11  421 23 грн. 50 коп., з яких 9  136  818 за податковими зобов’язаннями та 2  284  204, 5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0006821401, яким Товариству було збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 10  165 233, 00 грн., з яких за податковими зобов’язаннями — 8  263 345, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями — 1  901 888, 00 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «Дарлан Груп», ТОВ «Мігол», ТОВ «КФ Авіон», ПП ТД «Агробуд», ТОВ «Морфлекс», ТОВ «Бон Візит Плюс», ТОВ «Трейдіндарстріс-2015», ТОВ «Інвест-Кепітал-Буд-2015», ТОВ «Горсан», ТОВ «Дженерал Траст», ТОВ «Скіфремторг», ПП «Запоріжелектротех», ТОВ «Старвей», ТОВ «Локанія Інвест», ТОВ «Рошфор Альянс», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Беліта», ТОВ «Геліко», ТОВ «Пріоріка», ТОВ «Флайтап», ТОВ «Анатексіс» не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що вказані контрагенти відсутні за юридичною адресою та не звітують до контролюючих органів, не мають матеріальних ресурсів, основних засобів, необхідних для здійснення діяльності, у останніх відсутні управлінський та технічний персонал. Крім того, контролюючий орган послався на наявність досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України відносно контрагентів позивача: ТОВ «Флайтап», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Скіфремторг», ТОВ «Мігол» та ТОВ «Беліта».

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту  14.1.27  пункту  14.1  статті  14 Податкового кодексу України, витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом  138.2  статті  138 Податкового кодексу України  витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених  розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту  139.1  статті  139 Податкового кодексу України  не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт  198.3  статті  198 ПК  встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до  статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом  193.1  статті  193  цього  Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст.    71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов’язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб’єктом владних повноважень покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.     1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.    72 цього Кодексу.

Згідно зі ст.      86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст.    11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов’язань за результатами господарських відносин з ТОВ «Дарлан Груп», ТОВ «Мігол», ТОВ «КФ Авіон», ПП ТД «Агробуд», ТОВ «Морфлекс», ТОВ «Бон Візит Плюс», ТОВ «Трейдіндарстріс-2015», ТОВ «Інвест-Кепітал-Буд-2015», ТОВ «Дженерал Траст», ТОВ «Скіфремторг», ПП «Запоріжелектротех», ТОВ «Старвей», ТОВ «Локанія Інвест», ТОВ «Рошфор Альянс», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Беліта», ТОВ «Геліко», ТОВ «Пріоріка», ТОВ «Флайтап», ТОВ «Анатексіс».

Також апеляційним судом вірно враховано вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року по справі №372/812/16-к, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 03 березня 2016 року, укладену між прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області Грозіцьким Владиславом Анатолійовичем та ОСОБА_3 — засновником та директором ТОВ «Горсан» та правомірно скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень — рішень відповідача в частині, за виключенням сум, сформованих за результатами господарської діяльності з ТОВ «Горман», що визнана в судовому порядку фіктивною.

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що сам факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення є доказом протиправного формування податкового кредиту, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження заперечень в розумінні частини третьої  статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, посилання контролюючого органу на кримінальні провадження відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1  ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів позивача — ТОВ «Флайтап», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Скіфремторг», ТОВ «Мігол» та ТОВ «Беліта» обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вказані не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов’язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб’єктами господарської діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17 (адміністративне провадження №К/9901/40809/18).

Так, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які згідно з п.  44.1 ст.  44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткові та податкові накладні, калькуляції, банківські виписки, рахунки фактури, довіреності, товарно-транспортні накладні, тощо. Встановлено також і подальшу реалізацію та використання поставленого товару.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства Українине було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально — технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку поставлених товарів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з контрагентами — ТОВ «Дарлан Груп», ТОВ «Мігол», ТОВ «КФ Авіон», ПП ТД «Агробуд», ТОВ «Морфлекс», ТОВ «Бон Візит Плюс», ТОВ «Трейдіндарстріс-2015», ТОВ «Інвест-Кепітал-Буд-2015», ТОВ «Дженерал Траст», ТОВ «Скіфремторг», ПП «Запоріжелектротех», ТОВ «Старвей», ТОВ «Локанія Інвест», ТОВ «Рошфор Альянс», ТОВ «Вітекс Трейд Груп», ТОВ «Беліта», ТОВ «Геліко», ТОВ «Пріоріка», ТОВ «Флайтап», ТОВ «Анатексіс», натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов’язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень покладається на такого суб’єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов’язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, —

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року — без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді                                                                                                          І. Я. Олендер

                                                                                                            Р. Ф. Ханова