2015.09.23 № ВСУ: касаційне оскарження обмеження виїзду за кордон

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

 23 вересня 2015 року                              м. Київ

Згідно зі статтею 3771 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Ухвала суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку (пункт 241 частини першої   статті 293 ЦПК України).

Водночас стаття 324 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.  

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за поданням старшого державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про тимчасове обмеження громадянина ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  13 лютого 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 У червні 2011 року старший державний виконавець другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі – державний виконавець та другий відділ ДВС Луцького МУЮ відповідно) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження громадянина ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Державний виконавець зазначав, що другим відділом ДВС Луцького МУЮ прийнято до виконання виконавчі документи за відповідними судовими рішеннями про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів та відкрито виконавче провадження.

Посилаючись на те, що боржник добровільно рішення суду не виконує, унаслідок чого станом на 1 червня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 23 тис. 24 грн 81 коп., та ухиляється від сплати аліментів, державний виконавець просив на підставі статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» тимчасово обмежити право виїзду за межі України без вилучення паспорта боржнику ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає АДРЕСА_1.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2015 року, подання старшого державного виконавця другого відділу ДВС Луцького МУЮ задоволено: тимчасово обмежено право виїзду за межі України без вилучення паспорта боржнику ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті касаційної скарги на зазначені ухвали.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2015 року  ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   17 листопада 2014 року, 21 січня, 18 лютого, 23 березня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві  ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Суди встановили, що другим відділом ДВС Луцького МУЮ прийнято до виконання виконавчі документи за відповідними судовими рішеннями про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів та відкрито виконавче провадження.

Згідно з розрахунком станом на 1 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами становила 23 тис. 24 грн 81 коп.

ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2011 року, якою задоволено подання старшого державного виконавця другого відділу ДВС Луцького МУЮ й тимчасово обмежено право виїзду за межі України без вилучення паспорта боржнику ОСОБА_1, та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2015 року, якою ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, ОСОБА_1 оскаржив у касаційному порядку.

Постановляючи ухвалу про відмову в прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1, суд касаційної інстанції керувався тим, що відповідно до вимог пункту 241 частини першої статті 293, статті 324 ЦПК України не підлягає оскарженню в касаційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2014 року, 21 січня,                      18 лютого, 23 березня 2015 року суд касаційної інстанції відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами на ухвали апеляційних судів у справах за поданням державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичних осіб та за наслідками розгляду касаційних скарг ухвалив відповідні судові рішення.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті  324 ЦПК України.

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Конституцєю України закріплено основні засади судочинства (частина третя статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Законом України від 4 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності 9 березня  2011 року, статтю 293 ЦПК України доповнено пунктом 241, який передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особливістю судових рішень щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є те, що вони ухвалюються на стадіях виконання судових рішень і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо.

Відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» ухилення громадянина від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), або дія на нього неврегульованих аліментів, договірних чи інших невиконаних зобов’язань є підставою для тимчасової відмови громадянину у виїзді за межі України.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України – це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв’язку з ухиленням особи від виконання зобов’язання, зокрема виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 3771 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Ухвала суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку (пункт 241 частини першої   статті 293 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 відповідно до статті 293 ЦПК України скористався своїм правом на оскарження ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження йому права виїзду за межі України в апеляційному порядку.

Водночас стаття 324 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, і цей висновок відповідає нормам процесуального права, тому підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2015 року немає.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а :

 У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2015 року  відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий
Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема