2015.10.21 № 6-1561цс15 ВСУ: початкова ціна предмета іпотеки

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року                          м. Київ

 Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України  «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом  публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від  25 листопада 2014 року та заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2014 року,

 в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі — ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до  ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

ПАТ «КБ «Надра» зазначало, що 29 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 205 тис. 411 доларів США 7 центів зі сплатою 14,29 % річних за користування кредитом на строк до 10 серпня 2028 року. На забезпечення виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором 29 серпня  2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилася перед банком відповідати за своєчасне виконання позичальником зобов’язань за основним договором та додатковими договорами до нього.

Крім того, з метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором 29 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок НОМЕР_1 з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 246,8 кв. м АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, та майнові права на земельну ділянку площею S_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією ж адресою, яка належить позичальнику на праві власності.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року в розмірі 2 млн 229 тис. 983 грн.

Посилаючись на те, що зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 належно не виконував, у зв’язку із чим станом на 1 жовтня  2013 року утворилася заборгованість у розмірі  373 тис. 690 доларів США 80 центів, що еквівалентно 2 млн 986 тис. 910 грн 56 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 202 тис. 866 доларів США 36 центів, що еквівалентно 1 млн 621 тис. 510 грн 82 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом –  135 тис. 741 долар США 8 центів, що еквівалентно 1 млн 84 тис. 978 грн 45 коп.; пеня за порушення строку повернення кредиту – 14 тис. 542 долари США 25 центів, що еквівалентно 116 тис. 236 грн 20 коп.; штраф за порушення умов кредитного договору – 20 тис. 541 доларів США 10 центів, що еквівалентно 164 тис. 185 грн 9 коп., позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із займаного житла.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від  25 листопада 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1, у розмірі 373 тис. 690 доларів США 80 центів, що еквівалентно 2 млн 986 тис. 910 грн 56 коп. звернено стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок НОМЕР_1 з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 246,8 кв. м АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією ж адресою, що належать ОСОБА_1 на праві власності, шляхом надання ПАТ КБ «Надра» права продажу із застосуванням процедури, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», без згоди ОСОБА_1, з наділенням усіх повноважень продавця (у тому числі отримання дублікатів правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, право подання документів до реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції) та отримувати документи, що стосуються реєстрації дублікатів правовстановлюючих документів, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, одержувати дублікат технічного паспорта в бюро технічної інвентаризації, здійснювати нотаріальні дії як продавець, необхідні для виконання такого продажу, за ціною, не нижчою, ніж буде встановлено у звіті про проведення незалежної оцінки суб’єктом оціночної діяльності. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від  25 листопада 2014 року та заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність висновку зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 27 травня  2015 року (справа № 6-61цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, 5 лютого і 25 червня 2014 року, 10 червня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 27 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві  ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 серпня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 205 тис.  411 доларів США 7 центів зі сплатою 14,29 % річних за користування кредитом на строк до 10 серпня 2028 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором 29 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок НОМЕР_1 з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 246,8 кв. м АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, та майнові права на земельну ділянку площею S_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за цією ж адресою, яка належить позичальнику на праві власності.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від   22 листопада 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року в розмірі 2 млн 229 тис. 983 грн.

Зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 належно не виконував, у зв’язку із чим станом на 1 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі  373 тис. 690 доларів США 80 центів, що еквівалентно 2 млн 986 тис. 910 грн 56 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 202 тис. 866 доларів США 36 центів, що еквівалентно 1 млн 621 тис. 510 грн 82 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 135 тис. 741 долар США 8 центів, що еквівалентно 1 млн 84 тис. 978 грн 45 коп.; пеня за порушення строку повернення кредиту – 14 тис. 542 долари США 25 центів, що еквівалентно 116 тис. 236 грн 20 коп.; штраф за порушення умов кредитного договору – 20 тис. 541 долар США 10 центів, що еквівалентно 164 тис. 185 грн 9 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав узятих на себе зобов’язань за кредитним договором, та дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку». При цьому суд першої інстанції у резолютивній частині рішення зазначив, що звернено стягнення на предмети іпотеки у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2008 року у розмірі 373 тис. 690 доларів США 80 центів, що еквівалентно 2 млн 986 тис. 910 грн 56 коп. шляхом надання ПАТ КБ «Надра» права продажу із застосуванням процедури, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», без згоди ОСОБА_1, з наділенням усіх повноважень продавця та отримувати документи, що стосуються реєстрації дублікатів правовстановлюючих документів, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, одержувати дублікат технічного паспорту в бюро технічної інвентаризації, здійснювати нотаріальні дії як продавець, необхідні для здійснення такого продажу, за ціною, не нижчою, ніж буде встановлено у звіті про проведення незалежної оцінки суб’єктом оціночної діяльності. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

в увалі від 5 лютого 2014 року касаційний суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди не з’ясували, у який спосіб повинно бути звернено стягнення на предмет іпотеки, у порушення статті 39 Закону України «Про іпотеку» не визначили і не вказали загальний розмір вимог із зазначенням усіх складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки;

в ухвалі від 25 червня 2014 року касаційний суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, указавши, крім інших порушень судами ЦПК України, зокрема щодо встановлення фактичних обставин справи, на те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить усіх необхідних складових, визначених статтею 39 Закону України «Про іпотеку»;

в ухвалах від 6 листопада 2013 року та 10 червня 2015 року суд касаційної інстанції звернув увагу судів на те, що в резолютивних частинах судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки не зазначено початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, оскільки посилання судів у резолютивних частинах рішень на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження або на визначення такої ціни незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій суперечить вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку».

У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, у резолютивній частині рішення, пославшись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не встановив пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної    діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», слід дійти висновку про те, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Ця правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, яка в силу положень статті 3607 ЦПК України є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди помилково застосували норми частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи в частині заявлених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Проте відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  29 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від   25 листопада 2014 року та заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від  29 травня 2014  року в  частині  звернення  стягнення на

предмет іпотеки скасувати, справу направити на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої
статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий
Л.І. Охрімчук
Судді:
В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема