2012.04.27 № 3-24гс12 ВСУ: одночасне стягнення не суперечить Конституції: штраф та пеня

 П О С Т А Н О В А

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ    

    27 квітня 2012 року                                                м.  Київ
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті   231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який  порушив господарське зобов’язання за договором,  штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

 

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі

 

головуючого Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С.,

Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., –

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства «Кажан» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі     № 06/5026/1052/2011 за позовом приватного підприємства «Кажан» до приватного підприємства «Енерголенд» про стягнення 95 901,29 грн,

 

в с т а н о в и в:

 

У травні 2011 року приватне підприємство «Кажан» (далі – ПП «Кажан») звернулося до суду із позовом до приватного підприємства «Енерголенд» (далі – ПП «Енерголенд»), у якому просило стягнути з відповідача нараховані за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року: 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі     1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу, а всього    95 901,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати послуг з охорони власності за укладеним між сторонами договором № 56 від 7 березня 2008 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 9 червня    2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «Енерголенд» на користь ПП «Кажан» 6196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі   1 319,13 грн, 5624,67 грн пені за період з 16 листопада 2009 року по 14 листопада 2010 року, 3000 грн за послуги адвоката та відповідні судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 82 760,86 грн відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від  31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові. Позовні вимоги приватного підприємства «Кажан» про стягнення 80 255,20 грн штрафу, 2 505,66 грн пені та судових витрат задоволено. В решті рішення залишено без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року скасував в частині стягнення штрафу у розмірі 80 255,20 грн. В решті постанову апеляційного суду залишив без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), ПП «Кажан», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 230-232 Господарського кодексу України (далі — ГК України), статей 525, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 627 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 61 Конституції України, просило скасувати цю постанову, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року залишити без змін.

До поданої заяви ПП «Кажан» долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 16 листопада 2011 року у справі             № 5019/976/11, від 19 січня 2011 року у справі № 7/64-6/663, від 9 лютого 2011 року у справі № 25/46-10-1432, в яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 1 березня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 06/5026/1052/2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 7 березня 2008 року між ПП «Кажан» (виконавець) та ПП «Енерголенд» (замовник) був укладений договір про надання послуг з охорони власності № 56.

У відповідності з цим договором замовник передає під охорону, а виконавець приймає вказані у списку та плані (схемі) об’єкти, які беруться під охорону, що і є додатком до договору.

Згідно із пунктом 2.1.9 цього договору замовник зобов’язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги.

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що оплата за фактом наданих послуг здійснюється згідно представлених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами виконавця до 10 числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 4.5. договору якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, передбачені договором, то він зобов’язаний виплатити на користь виконавця штраф. А у випадку, коли замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню (п. 4.6 договору).

Позивач свої послуги надавав своєчасно та якісно, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000012 від 31 березня 2008 року, № ОУ-0000016 від| 30 квітня 2008 року, № ОУ-0000020 від 31 травня 2008 року, № ОУ-0000027 від 30 червня 2008 року, № 0У-0000031 від 31 липня 2008 року, № ОУ-0000043 від 31 серпня 2008 року, № ОУ-0000052 від 30 вересня 2008 року, № ОУ-0000011 від 10 жовтня 2008 року, № ОУ-0000060 від 31 жовтня 2008 року, № ОУ-0000068 від 30 листопада 2008 року, № ОУ-0000074 від 31 грудня 2008 року, № ОУ-0000005 від 31 січня 2009 року, № ОУ-0000010 від  27 лютого 2009 року, № ОУ-0000016 від 31 березня 2009 року, № 0У- 0000021 від 30 квітня 2009 року, № ОУ-0000026 від 29 травня 2009 року, № ОУ-0000031 від 30 червня 2009 року, № ОУ-0000036 від 31 липня 2009 року, № ОУ-0000044 від 31 серпня 2009 року, № ОУ-0000053 від 30 вересня 2009 року, № ОУ-0000063 від 30 жовтня 2009 року, № ОУ-0000072 від 30 листопада 2009 року, № ОУ-0000079 від 31 грудня 2009 року, № ОУ-0000003 від 31 січня 2010 року, № ОУ-0000009 від 28 лютого 2010 року, № ОУ-0000015 від 31 березня 2010 року,  № ОУ-0000023 від 30 квітня 2010 року, № ОУ-0000032 від 31 травня 2010 року, № ОУ-0000040 від 30 червня 2010 року, № ОУ-0000048 від 31 липня 2010 року, № ОУ-0000060 від 31 серпня 2010 року, № ОУ-0000068 від 30 вересня 2010 року, № ОУ-0000082 від 29 жовтня 2010 року, підписаними обома сторонами.

Відповідач здійснював оплату за надані послуги несвоєчасно, чим порушив умови укладеного договору.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України), яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті   231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який  порушив господарське зобов’язання за договором,  штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки – пені та штрафу.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду  від  31  серпня  2011 року в частині  стягнення  штрафу у розмірі 80 255,20 грн, Вищий господарського суду України виходив з того, що  одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України.

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить позиції цього ж касаційного суду у справах № 5019/976/11, № 7/64-6/663, № 25/46-10-1432.

За таких обставин заява ПП «Кажан» підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125  Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву приватного підприємства «Кажан» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня     2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

   Головуючий                                                                     В.П. Барбара

 

     Судді:   М.І. Балюк
     
    І.С. Берднік
     
    В.С. Гуль
     
    П.І. Колесник
     
    О.І. Потильчак
     
    І.Б. Шицький