2015.09.22 № 21-1526а15 ВСУ: рух активів — визначальний перед документами

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
22 вересня 2015  року                         м. Київ

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов’язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

(номер по всіх інших інстанціях  — 2а-2717/11/2670)

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., —

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ампір СВ» (далі — Товариство) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі — ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 23 липня 2010 року №№ 0005652310/0, 0005642310/1, 25 жовтня 2010 року №№ 0005652310/1, 0005642310/1, 0008492310/0, 28 січня 2011 року №№ 0005642310/0, 0005642310/2 (далі — спірні податкові повідомлення-рішення).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 1 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2015 року, скасував постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2011 року та прийняв нову — про задоволення позовних вимог: скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно, на підставі та у спосіб, передбачені законом.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і касаційний суд, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що платник податків має право формувати податковий кредит та валові витрати у зв’язку із реальним придбанням товарів (робіт, послуг) і на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виконання умов договору між Товариством та його контрагентами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями та виписками з особового рахунку позивача.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4, підпункту 7.7.5, пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі -Закон № 168/97-ВР) та пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 334/94-ВР).

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2010 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У цьому рішенні касаційний суд дійшов висновку про неправомірне зменшення позивачем скоригованого валового доходу та зазначив, що умовою достовірності доказів щодо придбання послуг у сфері управлінського консультування, вартість яких врахована позивачем в податковому обліку з метою зменшення податкових зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, зв’язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, насамперед, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг. Натомість акти приймання-передачі, надані позивачем для підтвердження правомірності включення до валових витрат вартості цих послуг, мають узагальнений характер, неконкретні за змістом, містять формулювання, що повторюються з акта в акт. Позивач не надав під час перевірки та в ході судового процесу платіжні документи, які б підтверджували сплату вартості послуг та використання їх результатів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вищенаведених норм права щодо формування податкового кредиту, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначеноЗаконом України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон № 996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (пункт 1 статті 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не  вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою  пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом  такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних  інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов’язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства у зв’язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов’язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України не дослідив, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Товариства.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судді Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                          В.В. КривенкоСудді:                             М.І. ГрицівО.А. Коротких                                        О.В. КривендаВ.Л. Маринченко                                        П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко                                         І.Л. СамсінО.О. Терлецький