2015.11.25 № 6-1749цс15 ВСУ: проведення переоцінок — не нова оцінка для торгів

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

25 листопада 2015 року                              м. Київ

З урахуванням норм частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки нерухомого майна та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до частини п’ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

На момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

Повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

Проведення переоцінок (уцінок) спірного майна державним виконавцем у зв’язку з тим, що  прилюдні торги не відбулися, не може вважатися новою оцінкою у розумінні положень частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на зазначене можна зробити висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. 

 

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_3, третя особа – публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта про реалізацію з торгів нерухомого майна за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

 У вересні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного  управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві), приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція»), ОСОБА_3 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта про реалізацію з торгів нерухомого майна.

Позивачі зазначали, що прилюдні торги були проведені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки були проведені більше ніж через
6 місяців з моменту складання звіту про оцінку реалізованої з торгів квартири, що суперечить положенням частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», підпункту 4.3.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, пункту 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), частини другої статті 43 Закону України «Про іпотеку». Крім того, оголошення про торги спірної іпотечної квартири не було розміщене в двох місцевих друкованих засобах масової інформації, як цього вимагає частина друга статті 43 Закону України «Про іпотеку», а також потенційні покупці не були забезпечені інформацією про можливість огляду квартири відповідно до пункту 3.6 Тимчасового положення, частини третьої статті 43 Закону України «Про іпотеку». На підставі викладеного позивачі просили суд визнати недійсними прилюдні торги, протокол проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акт про реалізацію спірної квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги останньої задоволено: визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, результати яких оформлено протоколом проведення прилюдних торгів ПП «СП «Юстиція» від 14 серпня 2013 року та актом державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві про реалізацію арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) від 27 серпня 2013 року; визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів з продажу арештованого майна (вказаної квартири), що належить ОСОБА_1, від 14 серпня 2013 року, затверджений заступником директора ПП «СП «Юстиція»; визнано недійсним акт про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) – зазначеної квартири від 27 серпня 2013 року, затверджений начальником ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  22 жовтня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Постановою судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня             2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та  невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеному у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 надав рішення Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  18 грудня 2013 року, 12 лютого 2014 року та постанову Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди установили, що 17 грудня 2010 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим 16 вересня 2010 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний Банк» (далі – ПАТ «Індекс-Банк») заборгованості в розмірі 85 тис. 215 доларів США 74 центи, що за курсом Національного банку України складало 673 тис. 903 грн 12 коп.

1 листопада 2011 року товариством з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія «Вега» (далі – ТОВ «Оціночна компанія «Вега») в межах процедури виконавчого провадження складено висновок про незалежну оцінку майна, вартості квартири, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року. Визначено ринкову вартість квартири у розмірі 580 тис. 144 грн.

ОСОБА_1 на такий висновок про незалежну оцінку майна подала заперечення щодо вартості трикімнатної квартири АДРЕСА_1, у зв’язку з чим виникла необхідність здійснити рецензування висновку експерта.

26 січня 2012 року заступником начальника ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві на підставі статей 13, 58 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про призначення експерта для проведення рецензування експертної оцінки майна, проведеної ТОВ «Оціночна компанія «Вега» щодо визначення вартості спірної квартири.

12–15 березня 2012 року проведено рецензування оцінки ринкової вартості квартири, яким підтверджено вартість квартири в розмірі 580 тис. 144 грн.

Заявку на реалізацію описаного та арештованого майна подано 27 квітня 2012 року.

14 травня 2012 року між ПП «СП Юстиція» та ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві укладено договір про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Прилюдні торги з реалізації спірної квартири були призначені на 13 червня 2012 року, однак вони не відбулись у зв’язку з відсутністю покупців.

Висновок про незалежну оцінку майна ОСОБА_1 було оскаржено в судовому порядку. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 7 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 листопада 2012 року, в позові ОСОБА_1 до ТОВ «Оціночна компанія «Вега», товариства з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група», ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, третя особа – ПАТ «Креді Агріколь Банк», про скасування незалежної оцінки нерухомого майна відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2013 року надано дозвіл на реалізацію квартири ОСОБА_1, яка згідно з іпотечним договором від 29 серпня 2006 року передана в іпотеку ПАТ «Індекс-Банк» (правонаступник – ПАТ «Креді Агріколь Банк»).

Актом державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 8 лютого 2013 року було здійснено переоцінку нереалізованого майна – вищезазначеної квартири на 20 % від оціночної вартості та визначено, що вартість майна після переоцінки становить 464 тис. 115 грн 20 коп.

Прилюдні торги з реалізації спірної квартири були призначені на 5 липня 2013 року, однак вони не відбулись у зв’язку з відсутністю покупців.

Актом старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у  м. Києві від 22 липня 2013 року проведено переоцінку квартири на підставі пункту 5 статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» на 45 % від оціночної вартості та визначено, що вартість майна після переоцінки становить 319 тис. 79 грн 20 коп.

Прилюдні торги з реалізації спірної квартири були призначені на 14 серпня 2013 року, що була передана на торги за стартовою ціною 319 тис. 79 грн 20 коп.

ПП «СП «Юстиція» розмістило оголошення від 25 липня 2013 року в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень у системі реалізації конфіскованого та арештованого майна на сайті Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Повідомлення про проведення торгів направлено ОСОБА_1 згідно з реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції за 25 липня 2013 року. Оголошення про проведення прилюдних торгів опубліковане у двох загальнодержавних друкованих виданнях – газетах «Експрес-об’ява» та «Авізо плюс».

14 серпня 2013 року ПП «СП «Юстиція» проведено прилюдні торги з реалізації трикімнатної квартири, переможцем яких став ОСОБА_3, який придбав вищезазначену квартиру за 320 тис. грн.

27 серпня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві складено акт про реалізацію предмета іпотеки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на неналежне виконання вимог закону про повідомлення щодо проведення прилюдних торгів є безпідставним, оскільки ПП «СП «Юстиція» виконало вимоги статті 43 Закону України «Про іпотеку» та розмістило повідомлення про проведення прилюдних торгів у двох друкованих засобах масової інформації державного значення, які мають статус видання вищий, ніж місцевого. Оцінку реалізованого з торгів майна проведено відповідно до вимог закону, сплив строку оцінки майна не вплинув на результати торгів, оскільки позивачем не було надано доказів того, що ринкова вартість квартири на момент проведення прилюдних торгів була вищою порівняно з тією вартістю, за якою квартиру продано на прилюдних торгах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення її позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив з того, що права іншого позивача ОСОБА_2 внаслідок проведення оскаржуваних торгів з реалізації квартири жодним чином не порушено. Однак прилюдні торги на порушення вимог частин першої, п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» були проведені більше ніж через 6 місяців з моменту підписання звіту про оцінку реалізованого майна, а тому за правилами статей 203, 215 ЦК України такі торги є недійсними.

Разом з тим, у рішенні Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року, наданому заявником для порівняння, міститься висновок про те, що неповідомлення боржника про проведену оцінку виставленого на торги об’єкта не є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання вимог закону саме в момент його вчинення, а зазначене порушення відбулося раніше і могло бути оскаржене боржником у порядку, встановленому для оскарження дій державного виконавця.

Такі по суті висновки містяться і в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, 12 лютого 2014 року та у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року, наданих заявником для порівняння, зокрема, про те, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом; отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої, п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85).

Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

За частиною першою статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до частини п’ятої статті 58 вказаного Закону звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.

За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності.

Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок про те, що повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

Проведення переоцінок (уцінок) спірного майна державним виконавцем у зв’язку з тим, що  прилюдні торги не відбулися, не може вважатися новою оцінкою у розумінні положень частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на зазначене можна зробити висновок про те, що проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

У справі, яка переглядається, установивши, що при проведенні прилюдних торгів відбулося порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення, суди не перевірили, чи вплинули ці порушення на результати торгів, зокрема, чи підвищилася вартість майна, що реалізовувалося на спірних прилюдних торгах, з огляду на те, що торги були проведені більше ніж через 6 місяців з моменту підписання звіту про оцінку реалізованого майна; чи порушені внаслідок цього права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати торгів, оскільки підставою для пред’явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Отже, у справі, яка переглядається, суди зазначених норм матеріального права не врахували та неправильно застосували норму частини першої статті 16 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня             2014 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                  Н.П. Лященко

                                                                                             

                                                                                                   Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко 

  

                                                                                                   А.Г. Ярема