2016.05.25 № 21-959а16 ВСУ: пенсія судді

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 травня 2016 року                                                                                   м. Київ

Щодо заяви ОСОБА_1, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з ВРУ 241 164 грн упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВРУ щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.

Як установив суд, предметом спору була вимога про зобов’язання відповідача фактично сплатити на користь позивача 241 164 грн вихідної допомоги, а не упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, тоді як зазначені вимоги за рахунок ВРУ задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 148 Закону № 2453-VI  Державна судова адміністрація України (далі – ДСА) є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з пунктом 14 частини четвертої Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12, ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 52 КАС суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне зміни підсудності адміністративної справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1  стосовно виконання вимог суду щодо залучення до участі у справі ДСА та апеляційного суду Житомирської області категорично заперечив.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі – ВРУ), третя особа – Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, в якому просив:

— визнати неправомірною бездіяльність ВРУ щодо зволікання у прийнятті постанови про звільнення його з посади судді у відставку у строк, встановлений статтею 31 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», що спричинило завдання йому майнової шкоди у розмірі 241 164 грн;

— стягнути з ВРУ на його користь 241 164 грн упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВРУ щодо несвоєчасного прийняття постанови щодо його звільнення.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що порушення відповідачем його права щодо несвоєчасного розгляду заяви про звільнення з посади судді та отримання вихідної допомоги, зокрема, полягає в тому, що, будучи обраним суддею апеляційного суду Житомирської області безстроково, 22 листопада 2013 року подав до Вищої ради юстиції (далі – ВРЮ) заяву про відставку, яку 10 грудня 2013 року було задоволено та внесено подання до ВРУ про звільнення його з посади судді апеляційного суду Житомирської області. Це подання надійшло на розгляд ВРУ у грудні 2013 року. Однак лише 25 грудня 2014 року (більше ніж через рік) ВРУ прийняла Постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів» (далі – Постанова № 59-VIII), якою, зокрема, звільнила його з посади судді. У зв’язку з несвоєчасним розглядом питання про прийняття відставки позивач вважає, що його права порушено.

Одночасно ОСОБА_1 просив поновити строк звернення з цим позовом до суду у зв’язку з безпораднім станом, викликаним тяжкою хворобою.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 лютого 2016 року поновив строк звернення до суду із зазначеним позовом.

Постановою від 16 лютого 2016 року Вищий адміністративний суд України позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ВРУ щодо несвоєчасного розгляду нею подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляцйного суду Житомирської області у зв’язку з поданням заяви про відставку. В іншій частині позовних вимог відмовив. При цьому суд виходив із того, що ВРУ при розгляді подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку, чим допустила протиправну бездіяльність, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду, до Верховного Суду України звернулись із заявами ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року та ВРУ – про перегляд ухвали та постанови Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).

ОСОБА_1 у своїй заяві просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року в частині відмови у стягненні з ВРУ на його користь 241 164 грн упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВРУ щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.

ВРУ у своїй заяві просить скасувати ухвалу та постанову Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року, а справу направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Перевіривши наведені у заявах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заяви ОСОБА_1 та ВРУ не підлягають задоволенню з огляду на наведене нижче.

Вищий адміністративний суд України встановив таке.

Постановою Верховної Ради України від 2 березня 2000 року № 1499-III ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково. Із січня 2003 року він працював на посаді судді апеляційного суду Житомирської області.

22 листопада 2013 року ОСОБА_1  подав до ВРЮ заяву про звільнення його з посади у зв’язку з поданням заяви про відставку.

10 грудня 2013 року ВРЮ прийняла рішення № 1369/0/13-13 про внесення подання до ВРУ щодо звільнення ОСОБА_1  з посади судді апеляційного суду Житомирської області.

25 грудня 2014 року ВРУ прийняла Постанову № 59-VIII, якою, зокрема, відповідно до пункту 9 частини п’ятої статті 126 Конституції України – у зв’язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_1.

Вищий адміністративний суд України розглянув клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Як убачається із ухвали від 16 лютого 2016 року, суд, дослідивши обставини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, дійшов висновку про задоволення його клопотання та поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується із висновками суду щодо поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку.

Відповідно до пункту 9 частини п’ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п’ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п’ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) (пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) (далі – Рішення № 3-рп/2013).

Далі у Рішенні № 3-рп/2013, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року  № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсію або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, у Рішенні № 3-рп/2013 йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому – у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Згідно зі статтею 100 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п’ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Статтею 109 Закону № 2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Статтею 111 Закону № 2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВРУ рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі – Регламент). Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні ВРУ без висновку комітетів ВРУ та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з доповіді Голови ВРЮ або члена ВРЮ, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу ВРУ і оформляється постановою ВРУ. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВРУ.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 20 Регламенту до порядку денного сесії ВРУ включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

Положеннями статті 216 Регламенту встановлено, що ВРУ звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до частини п’ятої статті 126 Конституції України.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних ВРУ безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях ВРУ організовує Голова ВРУ, а в разі його відсутності – Перший  заступник чи заступник Голови ВРУ.

Порядок роботи ВРУ визначений статтями 82, 83, 84 Конституції України. Відповідно до статті 83 Конституції України порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом ВРУ.

Відповідно до статті 82 Конституції України ВРУ працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання ВРУ, засідання її комітетів та комісій. ВРУ на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. ВРУ може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Як установив суд, 10 грудня 2013 року ВРЮ прийняла рішення про внесення подання до ВРУ щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області. Зазначене подання надійшло та було зареєстроване в апараті ВРУ у грудні 2013 року.

Проект Постанови про звільнення суддів № 3627-6 одержано ВРУ 13 січня 2014 року, вручено для розгляду 14 січня 2014 року, проте 3 лютого 2014 року цей проект було відкликано.

У подальшому – 3 лютого 2014 до ВРУ внесено новий проект Постанови про звільнення суддів № 4069, який 4 лютого 2014 року було вручено для розгляду, а 4 березня 2014 року – відкликано.

І лише 24 грудня 2014 року Голова ВРУ вніс проект Постанови ВРУ № 1624 «Про звільнення суддів», у тому числі й судді ОСОБА_1, а 25 грудня 2014 року ВРУ  Постановою № 59-VIII  звільнила  ОСОБА_1 з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.

Cтаттею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при розгляді подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку ВРУ діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, ВРУ допустила протиправну бездіяльність.

Щодо заяви ОСОБА_1, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновками Вищого адміністративного суду України про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з ВРУ 241 164 грн упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю ВРУ щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.

Як установив суд, предметом спору була вимога про зобов’язання відповідача фактично сплатити на користь позивача 241 164 грн вихідної допомоги, а не упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, тоді як зазначені вимоги за рахунок ВРУ задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 148 Закону № 2453-VI  Державна судова адміністрація України (далі – ДСА) є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з пунктом 14 частини четвертої Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12, ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 52 КАС суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне зміни підсудності адміністративної справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1  стосовно виконання вимог суду щодо залучення до участі у справі ДСА та апеляційного суду Житомирської області категорично заперечив.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд правильно дійшов висновку про те, що ОСОБА_1  не позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом до Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Житомирської області про стягнення на його користь 241 164 грн.

Наведені у заяві ОСОБА_1  доводи не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року є незаконною.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяв ОСОБА_1 та ВРУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяв Верховної Ради України та ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                     О.Б. Прокопенко      
Судді:                              О.Ф. Волков                     М.І. Гриців
                                  О.А. Коротких                     О.В. Кривенда
                                          В.Л. Маринченко                     П.В. Панталієнко
                                          І.Л. Самсін

                    О.О. Терлецький