2016.09.21 № 6-1685цс16  ВСУ: спадкування, іпотека

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

21 вересня 2016 року

                               м. Київ

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Відтак, суди не повинні розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Судова палата у цивільних справах

                           Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,  
  Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на нерухоме майно за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд судових рішень,

 

в с т а н о в и л а :

 

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 траншами у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15 907 500 грн. зі сплатою 16 % річних. В подальшому додатковою угодою від 11 червня 2008 року НОМЕР_2 до кредитного договору процентну ставку було збільшено до 19 % річних.

Також між банком та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року НОМЕР_3, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 траншами у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 150 000 доларів США зі сплатою 13 % річних.

 На забезпечення виконання зобов’язань за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 7 лютого 2008 року НОМЕР_4, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передано в іпотеку банку майнові права на незакінчене будівництвом вбудоване приміщення, а саме приміщення другого поверху житлового будинку, будівництво якого здійснювалося за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі (між осями 6-7, А-Г); на другому поверсі (між осями 6-8, А-Г) та (між осями 8-11, А-Д), загальною проектною площею 162, 41 кв. м та 1/2 щитової вбудованих приміщень на першому поверсі загальною проектною площею 7,81 кв. м, загальна проектна площа вбудованого приміщення складає 170,22 кв. м.

Після звершення будівництва приміщень по АДРЕСА_1 вказане нерухоме майно прийнято в експлуатацію з реєстрацією в установленому порядку за ОСОБА_2 права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 55а), загальною площею 196,  2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Після проведення розслідування службою безпеки банку встановлено, що спірні нежилі приміщення арбітражним керуючим — ліквідатором                        ФОП ОСОБА_2 – ОСОБА_3 було відчужено товариству з обмеженою відповідальністю «Еквенто» (далі — ТОВ «Еквенто»), згідно з договором купівлі-продажу від 16 серпня 2012 року на підставі постанови господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора ОСОБА_3. На підставі ухвали господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року було скасовано обтяження нерухомого майна банкрута та вилучено записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Банк, будучи кредитором фізичної особи ОСОБА_2, кредиторських вимог до боржника ФОП ОСОБА_2 не заявляв і арбітражним керуючим не було повідомлено банк про факт та підстави відчуження майна, переданого в іпотеку банку.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня                2012 року постанову господарського суду Одеської області від 14 лютого             2012 року про визнання ФОП ОСОБА_2 банкрутом скасовано, провадження у справі припинено.

Враховуючи вищезазначене банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на нерухоме майно.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада            2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від                      3 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» — ОСОБА_4 на підтримання заяви, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_5, ОСОБА_6 на заперечення заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 траншами у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15 907 500 грн. зі сплатою 16 % річних та комісій, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 6 лютого 2018 року. В подальшому додатковою угодою від 11 червня 2008 року НОМЕР_2 до кредитного договору процентну ставку було збільшено до 19 % річних.

7 лютого 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії НОМЕР_3, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 траншами у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 150 000 доларів США зі сплатою 13 % річних та комісій, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 6 лютого 2018 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаними кредитними договорами 7 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку майнові права на незакінчене будівництвом вбудоване приміщення другого поверху житлового будинку, будівництво якого здійснювалося за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі (між осями 6-7, А-Г); на другому поверсі (між осями 6-8, А-Г) та (між осями 8-11, А-Д), загальною проектною площею 162,41 кв. м та 1/2 щитової вбудованих приміщень на першому поверсі загальною проектною площею 7,81 кв. м, загальна проектна площа вбудованого приміщення становить 170,22 кв. м.

З витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек та витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, виданих 7 лютого 2008 року, вбачається, що до вказаних реєстрів внесено відомості про обтяження іпотекою майнових прав ОСОБА_2 на вищевказані незакінчені будівництвом приміщення.

Пунктом 1.10 іпотечного договору передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.

27 листопада 2009 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності від 19 листопада 2008 року, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 19 листопада           2009 року, за ОСОБА_2 на праві приватної власності зареєстровано нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 55а) офіс загальною площею 196,20 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1.

Станом на 27 жовтня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року НОМЕР_1 становить 37 030 873 грн. 58 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 14 714 433 грн., суми заборгованості за відсотками у розмірі 14 816 992 грн. 16 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 584 275 грн. 14 коп., пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 2 360 169 грн. 6 коп., інфляційних витрат за кредитом у розмірі 1 417 221 грн. 79 коп. та інфляційних витрат за відсотками у розмірі 2 137 782 грн. 42 коп.; станом на 27 жовтня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року НОМЕР_3 становить 4 788 547,89 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 жовтня 2014 року становить 62 013 385 грн. 59 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 2 899 938,6 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 жовтня 2014 року становить 37 555 221 грн. 56 коп., суми заборгованості за відсотками в розмірі 1 377 632,22 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 жовтня 2014 року становить 17 840 823 грн. 54 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 311 212,49 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 жовтня 2014 року становить 4 030 311 грн. 54 коп., пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 199 765,13 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 жовтня 2014 року становить 2 587 028 грн. 95 коп.

Постановою господарського суду Одеської області від 14 лютого                2012 року ФОП ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_3

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року скасовано обтяження нерухомого майна банкрута – ФОП ОСОБА_2 та вилучено записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а саме: зареєстрований 7 лютого 2008 року запис щодо обтяження іпотекою на підставі іпотечного договору від 07 лютого 2008 року майнових прав на незакінчене будівництвом вбудоване приміщення другого поверху житлового будинку, будівництво якого здійснюється за адресою:                      АДРЕСА_1, на першому поверсі (між осями 6-7, А-Г); на другому поверсі (між осями 6-8, А-Г) та (між осями 8-11, А-Д) загальною проектною площею 162,41 кв. м та 1/2 щитової вбудованих приміщень на першому поверсі загальною проектною площею 7,81 кв. м, загальна проектна площа вбудованого приміщення становить 170,22 кв. м.

16 серпня 2012 року в рамках ліквідаційної процедури відбувся аукціон з продажу майна ОСОБА_2, внаслідок якого згідно договору купівлі-продажу від 16 серпня 2012 року, укладеному між ліквідатором ОСОБА_3, що діяв в інтересах ФОП ОСОБА_2, та TOB «Еквенто», товариство придбало належні ОСОБА_2 нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень  № 55а) офіс загальною площею 196,20 кв. м, які розташовані в м. Києві по             АДРЕСА_1 корп. 6 (літ. А).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня                 2012 року скасовано постанову господарського суду Одеської області від                14 лютого 2012 року, провадження у справі про банкрутство ФОП               ОСОБА_2 припинено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від             21 червня 2012 року, зокрема, щодо скасування обтяження іпотекою майнових прав ОСОБА_2 на вищезазначене незакінчене будівництвом вбудоване приміщення.

ТОВ «Еквенто» здійснило реконструкцію придбаних на аукціоні нежитлових приміщень, виділило їх у два окремих об’єкти: нежитлове приміщення № 59, загальною площею 140,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлове приміщення № 60, загальною площею 55,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та після проведення реконструкції отримало свідоцтва про право власності серія НОМЕР_5 та серія НОМЕР_6, видані Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 2 серпня 2013 року.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 19 вересня 2013 року, укладених між ТОВ «Еквенто» та ОСОБА_7, продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлове приміщення № 59, загальною площею 140,5 кв. м. та нежитлове приміщення № 60, загальною площею 55,7 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення від           28 березня 2015 року, укладених між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, продавець передав, а покупець ОСОБА_1 прийняв у власність спірні нежитлові приміщення.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції, з висновками якого погодися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про відсутність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмети іпотеки в останнього набувача майна у зв’язку з тим, що предмет іпотеки був реалізований в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а на момент укладення договорів купівлі-продажу заборони відчуження в Єдиному реєстрі заборон були відсутні. Окрім того, постановами Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2014 року та Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року встановлено, що іпотека спірної нерухомості не є дійсною для нового власника ТОВ «Ексенто», а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» в частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 21 березня 2016 року суд виходив із того, що всі права та обов’язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, перейшли до компанії «Родел Трейдінг Лімітед». Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Таким чином, жодних підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», матеріали справи не містять. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, зокрема, для компанії «Родел Трейдінг Лімітед», яка придбала майно на прилюдних торгах у рамках ліквідаційної процедури.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 23 Закону України «Про іпотеку».

 Усуваючи розбіжності у застосуванні судами зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-якіохороннізобов’язання, які випливають з основногозобов’язання,не повинні припиняти діюзобов’язань,які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Відтак, суди при ухваленні рішень у даній справі помилково розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки та фактично ототожнили ці поняття, не звернувши уваги, що обтяження тягне за собою лише право обмеження розпорядженням майном.

Як встановлено судом, постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, провадження у справі про банкрутство ФОП               ОСОБА_2 припинено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від             21 червня 2012 року, зокрема, щодо скасування обтяження іпотекою майнових прав ОСОБА_2 на спірне незакінчене будівництвом вбудоване приміщення.

Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Зважаючи на викладене та те, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2015 року власником предмета іпотеки є ОСОБА_1, тому до нього перейшли всі права та обов’язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим, у позовних вимогах ПАТ «Укрсоцбанк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком в рахунок погашення заборгованості, що передбачено пунктом 4.5.3 договору іпотеки НОМЕР_4 від 7 лютого 2008 року.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 4.5 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Враховуючи вищезазначене, для правильного вирішення даної справи суду слід було з’ясувати чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, у зв’язку з відмінним теперішнім власником майна ОСОБА_1 від іпотекодавця за договором від 7 лютого 2008 року  ОСОБА_2, чи відмінний на даний час обсяг майна від того, що передавалося в іпотеку відповідно до вищезазначеного договору та чи встановлено його теперішню ринкову вартість.

Враховуючи вищезазначене, у справі, яка переглядається, судами не встановлено зазначені фактичні обставини, які мають важливе значення для її правильного вирішення, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

                                                    

Заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада            2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

        Головуючий                                                                        Я.М. Романюк

                                                                                                

        Судді:                                                                                  В.І. Гуменюк

 

                                                                                          Л.І. Охрімчук

                         

                                                                                          В.М. Сімоненко

 

                                                                                                   А.Г. Ярема