2016.11.23 № 6-1870цс16 ВСУ: земля, місцевого

Спори з органами місцевого самоврядування та юридичними особами щодо землі, розглядаються за правилами господарського судочинства.
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року                                                              м. Київ

 У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

За положеннями статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

За змістом частини другої статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина перша статті 16 цього Закону).

З огляду на викладене, спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду.

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,  
суддів Лященко Н.П. Романюка Я.М.,
  Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького до Четвертинівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2010 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького (далі – СТОВ
ім. Б. Хмельницького) звернулося до суду з позовом про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва – громадський центр з обрядовою залою на 200 місць, який розташований АДРЕСА_1 і готовність якого складала 48 %. Свої вимоги товариство мотивувало необхідністю належним чином оформити право власності на спірний об’єкт.

Тростянецький районний суд Вінницької області рішенням від
5 серпня 2010 року позов СТОВ ім. Б. Хмельницького задовольнив: визнав за останнім право власності на нежитлову будівлю недобудованого громадського центру з обрядовою залою, розташованою АДРЕСА_1.

Апеляційний суд Вінницької області 14 березня 2016 року рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 5 серпня 2010 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог СТОВ ім. Б. Хмельницького відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 квітня 2016 року відмовив СТОВ
ім. Б. Хмельницького у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

19 липня 2016 року до Верховного Суду України звернулося
СТОВ ім. Б. Хмельницького із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме положень частини першої статті 205 ЦПК України, при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

У зв’язку із цим СТОВ ім. Б. Хмельницького просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області 14 березня 2016 року й рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 5 серпня 2010 року та закрити провадження в справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог СТОВ
ім. Б. Хмельницького, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з відсутності підстав, передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), для визнання за позивачем права власності на спірний об’єкт.

Обґрунтовуючи підставу, визначену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня й 13 квітня 2016 року.

Наданими для порівняння судовими рішеннями суд касаційної інстанції закрив провадження у справах на підставі частини першої статті 205 ЦПК України, зазначивши, що спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки підвідомчі господарському суду.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності.

Вирішуючи питання усунення зазначених розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень частини першої статті 205 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня
1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб’єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

За змістом частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

У справі, яка переглядається, СТОВ ім. Б. Хмельницького звернулося з позовними вимогами про визнання права власності до Четвертинівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Пунктом 1.2 статуту СТОВ ім. Б. Хмельницького передбачено, що товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові й інші рахунки в банківських установах, печатки зі своєю назвою, штампи, бланки, фірмовий і торговий знак та інші реквізити (а.с. 41).

За змістом частини другої статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (частина перша статті 16 цього Закону).

З огляду на викладене справа, яка є предметом перегляду, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд спору між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або частково.

Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу в порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі.

Керуючись статтями 355, 3603 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Вінницької області 14 березня 2016 року та рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 5 серпня 2010 року скасувати.

Провадження у справі за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького до Четвертинівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності закрити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                                         В.І. Гуменюк

 Судді:                                                                                    Н.П. Лященко

 Л.І. Охрімчук

 Я.М. Романюк

  В.М. Сімоненко