21.11.2016 № 6-59цс14 ВСУ: відновлення стану

Відновлення стану, спосіб захисту, рішення Євросуду, настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який стягувач мав до порушення Конвенції.
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

21 листопада 2016 року

 

                           м. Київ

 

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі, яка переглядається, рішенням п’ятої секції Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2013 року у справі «Таран проти України» оголошено прийнятною заяву ОСОБА_1 та встановлено порушення національними судами статті 3 Конвенції, підпункту «с» пункту 1, пунктів 3-5 статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції; постановлено, що держава-відповідач має виплатити заявнику протягом трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, наступні суми, які повинні бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 14 тис. євро відшкодування моральної шкоди, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватись; 900 євро компенсації судових та інших витрат, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватись заявникові; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Якщо Європейський суд з прав людини встановив порушення національними судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково й направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс таке рішення

Верховний Суд України в складі:

 

 

головуючого Лященко Н.П.,    
суддів: Берднік І.С.,           

Волкова О.Ф.,

Вус С.М.,

Гошовської Т.В.,

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

 

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Канигіної Г.В.,

Ковтюк Є.І.,

Короткевича М.Є.

Кривенди О.В.,

 

Кузьменко О.Т.,

Охрімчук Л.І.,

Пошви Б.М.,

Прокопенка О.Б.,

Сімоненко В.М.,

Школярова В.Ф.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі, Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим і у м. Севастополі, Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2013 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди у зв’язку з незаконним триманням під вартою з 29 листопада 2005 року по 12 квітня 2011 року.

Зазначав, що в червні 2005 року його було затримано за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК України) та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Постановою Апеляційного суду м. Севастополя від 26 листопада 2005 року йому було продовжено до 29 листопада 2005 року граничний строк тримання під вартою.

Після цього він незаконно утримувався під вартою, оскільки в установленому кримінально-процесуальним законом порядку термін тримання під вартою судом не продовжувався.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 12 квітня 2011 року постановлений щодо нього вирок, яким він був засуджений за частиною першою статті 115 КК України до 7 років позбавлення волі, було скасовано, кримінальну справу повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу щодо нього змінено – звільнено       з-під варти в залі судового засідання.

Отже, з 29 листопада 2005 року до 12 квітня 2011 року протягом 5 років 4 місяців і 14 днів його незаконно утримували під вартою в слідчому ізоляторі м. Сімферополя. Унаслідок неправомірних дій позивачу завдано моральної шкоди, оскільки були порушені його нормальні життєві зв’язки, він не міг реалізувати свої звички і бажання, був позбавлений можливості виховувати дитину, за цей час розпалась його сім’я.

На відшкодування моральної шкоди позивач просив стягнути 245 760 грн.

Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути 54 156 грн втраченого заробітку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 5 липня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року залишено без змін.

У заяві про перегляд рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2013 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені рішення суду апеляційної інстанції та увалу суду касаційної інстанції й направити справу на новий апеляційний розгляд з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України); у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року, підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, а саме статті 3, підпункту «с» пункту 1, пунктів 3, 5 статті 5 та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» щодо періоду тримання заявника під вартою з 29 листопада 2005 року по 29 грудня 2005 року.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2013 року у справі «Таран проти України», яким установлено порушення статті 3, підпункту «с» пункту 1, пунктів 3-5 статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції щодо періоду тримання ОСОБА_1 під вартою з 29 листопада 2005 року.

Рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2013 року набуло статусу остаточного 17 січня 2014 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі, Управління Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та у м. Севастополі, Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди допущено до провадження Верховного Суду України.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2015 року відкрито провадження у зазначеній справі.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 у рамках кримінальної справи, порушеної відносно нього, тривалий час перебував під вартою. 29 червня 2005 року старший слідчий прокуратури Нахімовського району м. Севастополя ОСОБА_2 порушив кримінальну справу за фактом вбивства громадянина ОСОБА_3. 8 липня 2005 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення за частиною першою статті 115 КК України. 1 липня 2005 року постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 28 серпня 2005 року постановою цього ж суду продовжено строк тримання під вартою до трьох місяців, а постановою від 27 вересня 2005 року продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців.

Вироком Нахімовського районного суду м. Севастополя від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 115 КК України до 7 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 12 квітня 2011 року зазначений вирок скасовано, кримінальну справу направлено прокурору для проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу змінено – ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду. При цьому суд зазначив, що в період з 29 листопада по 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 утримувався під вартою без рішення суду, а в подальшому утримання під вартою належним чином не мотивувалося і не містило зазначеного терміну перебування підсудного під вартою.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що обраний позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим і тривав не більше, ніж це передбачено законодавством України, яке регулює питання позбавлення волі; вирок суду, постановлений за вчинений злочин, скасовано з нереабілітуючих підстав; факт незаконного утримання під вартою ухвалою суду про повернення справи на додаткове розслідування не підтверджується, а тому оскільки позбавлення волі ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв’язку з триманням під вартою останній не має.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 46 Конвенції держави, які ратифікували цю Конвенцію, взяли на себе зобов’язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається законами України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення Європейського суду з прав людини передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі, яка переглядається, рішенням п’ятої секції Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2013 року у справі «Таран проти України» оголошено прийнятною заяву ОСОБА_1 та встановлено порушення національними судами статті 3 Конвенції, підпункту «с» пункту 1, пунктів 3-5 статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції; постановлено, що держава-відповідач має виплатити заявнику протягом трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, наступні суми, які повинні бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 14 тис. євро відшкодування моральної шкоди, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватись; 900 євро компенсації судових та інших витрат, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватись заявникові; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Відповідно до частини третьої статті 3604 ЦПК України (у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року; зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3932-VI від 20 жовтня 2011 року) якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Ураховуючи викладене, рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2013 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України (у редакції Закону               № 2453-VI від 7 липня 2010 року) та частиною третьою статті 3603 цього Кодексу, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 8 листопада 2012 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий апеляційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий

 

 

                            Н.П. Лященко

 

 

Судді:                  І.С. Берднік

 

 

Є.І. Ковтюк
О.Ф. Волков

 

 

М.Є. Короткевич
С.М. Вус

 

 

О.В. Кривенда
Т.В. Гошовська

 

 

О.Т. Кузьменко
М.І. Гриців

 

 

Л.І. Охрімчук
В.І. Гуменюк

 

 

Б.М. Пошва
А.А. Ємець

 

 

О.Б. Прокопенко
Т.Є. Жайворонок

 

 

В.М. Сімоненко
Г.В. Канигіна

 

В.Ф. Школяров