2016.11.15 № 21-5452а15 ВСУ: додаткова пенсія, ЧАЕС

Додаткова пенсія, встановлення, шкода здоров'ю, ЧАЕС
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 листопада 2016 року

З 1 січня 2014 року діяли положення статті 51 Закону N 796-XII, відповідно до яких щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом N 1622-VII, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, Прикінцеві положення Закону N 719-VII були доповнені пунктом 6 7, за яким норми і положення, зокрема, статті 51 Закону N 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином, саме з 3 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження визначати порядок та розміри виплат додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону N 796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету на 2014 рік.

Суди попередніх інстанцій встановили, що призначена позивачу додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, виплачується з 1 березня 2014 року в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року N 1210 «Про порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — постанова N 1210).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Отже, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не було надане право змінювати розміри пенсії, які визначені Законом N 796-XII.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенди О. В., суддів: Волкова О. Ф., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі (далі — управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, встановила:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

1. Визнати протиправними дії і бездіяльність відповідача стосовно ненарахування і невиплати йому пенсії за віком у повному розмірі і не нижчому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

2. Визнати протиправними дії і бездіяльність відповідача стосовно незбільшення йому починаючи з 11 червня 1999 року пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу роботи.

3. Визнати протиправними дії і бездіяльність відповідача стосовно недоплати йому 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю.

4. Зобов’язати перерахувати і виплатити різницю між нарахованою зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу роботи і отриманою пенсією.

5. Зобов’язати перерахувати і виплатити різницю між нарахованою зі збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу роботи відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон N 796-XII) і отриманою ним пенсією за час недоплати починаючи з 1 березня 2014 року.

6. Зобов’язати перерахувати і виплатити різницю між нарахованою щомісячною додатковою пенсією за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і отриманою ним в розмірі 15 процентів щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за час недоплати починаючи з 1 березня 2014 року, нарахувати і виплачувати вказані виплати в подальшому.

7. Обчислити пенсію за двоскладовою формулою: одна частина розміру пенсії має бути визначена відповідно до чинного раніше законодавства як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі — ЧАЕС) 2 категорії (стаття 57 Закону N 796-XII) без обмежень, а друга частина пенсії має бути обчислена відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон N 1058-IV) із заробітної плати за період починаючи з 1 січня 2004 року та з урахуванням страхового стажу, набутого за цей період.

8. Здійснити перерахунок пенсії за стажем і заробітною платою із застосуванням показника середньої заробітної плати за попередній (2012) рік.

На обґрунтування позову зазначив, що йому як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС управління ПФУ протиправно не нараховує пенсію за віком у повному розмірі та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не збільшує починаючи з 11 червня 1999 року пенсію на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу роботи, не реагує на заяву від 28 серпня 2013 року, не здійснює перерахунку пенсії за двоскладовою формулою відповідно до частини другої статті 27 Закону N 1058-IV, відмовляється перерахувати пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2012 рік.

Суди встановили, що з 11 червня 1999 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону N 796-XII. Після призначення пенсії позивач продовжує працювати.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області постановою від 4 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував у частині відмови у задоволенні позову про зобов’язання управління ПФУ здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 зі збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу роботи відповідно до частини другої статті 56 Закону N 796-XII, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення нижчестоящих судів залишив без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), в якій зазначає, що в низці доданих до заяви рішень Вищого адміністративного суду України, зокрема від 3 квітня 2012 року та 9 грудня 2014 року (справи NN К/9991/29685/11, К/800/62976/14 відповідно), по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано частину першу статті 51, статтю 58 Закону N 796-XII, статтю 28 Закону N 1058-IV. Просить скасувати всі постановлені у справі рішення судів у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення — про задоволення позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України зазначив, що у період, про який йдеться у позові, управління ПФУ правомірно здійснювало виплату додаткової пенсії позивачу у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Також відповідач довів обґрунтованість та законність дій щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії у встановленому законом розмірі. Тому, як зазначив суд, немає підстав вважати, що позивачу виплачується пенсія у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Водночас у наданій на обґрунтування заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року цей суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки з 1 січня по 2 серпня 2014 року, тобто до набрання чинності Законом України від 31 липня 2014 року N 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі — Закон N 1622-VII), положеннями Закону України від 16 січня 2014 року N 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі — Закон N 719-VII) не було передбачено обмежень щодо застосування статті 51 Закону N 796-XII. Враховуючи зазначене, протягом цього періоду додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, повинна виплачуватися у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог частини першої статті 28 Закону N 1058-IV.

В ухвалі від 3 квітня 2012 року суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки пенсія позивачу має визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії має проводитися залежно від нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Закон N 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Закону N 796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі статтею 51 Закону N 796-XII особам, віднесеним до категорії 2, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.

Стаття 58 цього ж Закону передбачає пільги по виплаті пенсій працюючим пенсіонерам, згідно з якою пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 67 Закону N 796-XII конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Тобто, стаття 67 Закону N 796-XII може бути застосована відповідачем лише у випадку, коли йдеться про підвищення доплат, пенсій та компенсацій з урахуванням визначення розміру додаткової пенсії позивачу згідно з положеннями статті 51 цього ж Закону.

Згідно зі статтею 28 Закону N 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 6 грудня 2012 року N 5515-VII «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі — Закон N 5515-VII) встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 51 Закону N 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік. Тобто, визначення порядку та розмірів виплат указаній категорії громадян на 2013 рік делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, положення пункту 4 Прикінцевих положень Закону N 5515-VII діяли протягом бюджетного року та закінчилися 31 грудня 2013 року.

Законом N 719-VII не були встановлені обмеження щодо виплат додаткової пенсії та не внесені зміни до Закону N 796-XII.

Отже, з 1 січня 2014 року діяли положення статті 51 Закону N 796-XII, відповідно до яких щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом N 1622-VII, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, Прикінцеві положення Закону N 719-VII були доповнені пунктом 6 7, за яким норми і положення, зокрема, статті 51 Закону N 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином, саме з 3 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження визначати порядок та розміри виплат додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 Закону N 796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету на 2014 рік.

Суди попередніх інстанцій встановили, що призначена позивачу додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, виплачується з 1 березня 2014 року в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року N 1210 «Про порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — постанова N 1210).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Отже, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України не було надане право змінювати розміри пенсії, які визначені Законом N 796-XII.

Керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, правовідносини щодо розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним, зокрема, до категорії 2, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року регулювалися Законом N 796-XII.

Із наведеного випливає, що суди неправильно витлумачили положення Закону N 796-ХІІ, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо недоплати позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, у справі, що розглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права.

Водночас, враховуючи, що для ухвалення рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням наведеного вище правового висновку необхідно повно і всебічно встановити обставини та дослідити всі докази, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа у цій частині — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд України, розглядаючи справу в межах наданих йому повноважень, позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх.

Під час нового судового розгляду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 грудня 2014 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2015 року у частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову скасувати. Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий
О. В. Кривенда
Судді:
О. Ф. Волков

О. Б. Прокопенко

І. Л. Самсін