2016.01.13 № 3-1165гс ВСУ: заборона, загальні збори

 

заборона на проведення загальних зборів, недійсність, забезпечення
заборона на проведення загальних зборів, недійсність, забезпечення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

13 січня 2016 року

 

м. Київ

 

Отже, судова заборона на проведення загальних зборів з певних питань має бути проаналізована судом з  урахуванням принципу законності.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року у справі № 910/23191/14 ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 січня 2015 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відмовлено.

Тобто на час вирішення спору судом першої інстанції у справі, що розглядається, ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову було визнано судом незаконною та скасовано.

За таких обставин висновок суду про те, що заходи забезпечення були чинними на час прийняття спірного рішення загальних зборів, а тому це рішення незаконне, є помилковим.

 У справі, що розглядається, позивачка ОСОБА_1, обґрунтовуючи позов порушенням своїх прав як акціонера банку, посилається лише на проведення загальних зборів під час дії судової заборони на їх проведення.

При цьому судом встановлено, що ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, на яку посилається позивачка в обґрунтування вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів ПАТ «Промінвестбанк», оформлених протоколом від 27 листопада 2014 року № 34, винесено у межах розгляду  іншої  справи  – справи № 910/23191/14 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Промінвестбанк», Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання недійсними рішень загальних зборів ПАТ «Промінвестбанк», оформлених протоколом від 25 квітня 2013 року № 31. Саме у цій справі суд розглядає спір щодо порушення/відсутності порушення прав позивачки як акціонера при вирішенні питання про збільшення статутного капіталу банку. 

 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Жайворонок Т.Є.,    
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

 

за участю представників:

позивача – Бєлоусова П.І., Савчук М.Ю.,

відповідача – Гриба Ю.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 13 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 910/4457/15-г за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Промінвестбанк» про визнання недійсними рішень загальних зборів,

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є акціонером ПАТ «Промінвестбанк». 27 листопада 2014 року проведено загальні збори акціонерів товариства, рішення яких оформлено протоколом № 34. Зазначені рішення прийнято всупереч забороні, встановленій ухвалою Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року про забезпечення позову в справі № 910/23191/14, що є порушенням вимог закону та прав позивачки як акціонера банку. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати недійсними рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Промінвестбанк», оформлені протоколом від 27 листопада 2014 року № 34, щодо:

1) збільшення статутного капіталу ПАТ «Промінвестбанк» шляхом приватного розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків;

2) затвердження рішення про приватне розміщення акцій;

3) затвердження проспекту емісії акцій;

4) затвердження переліку інвесторів, серед яких передбачено розміщення акцій, щодо яких прийнято рішення про приватне розміщення;

5) визначення уповноваженого органу банку, якому надаються повноваження стосовно:

– прийняття рішення про дострокове закінчення приватного розміщення акцій (у разі, якщо запланований обсяг акцій буде розміщено достроково та повністю оплачено);

– затвердження результатів реалізації акціонерами переважного права на придбання додаткових акцій;

– затвердження результатів приватного розміщення акцій, звіту про результати приватного розміщення акцій;

– прийняття рішення про відмову від розміщення акцій;

– повернення внесків, внесених в оплату за акції, у разі незатвердження у встановлені законодавством строки результатів приватного розміщення акцій уповноваженим органом емітента, або у разі невнесення (незатвердження) у встановлені законодавством строки змін до статуту, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу банку з урахуванням результатів розміщення акцій, або у разі прийняття рішення про відмову від розміщення акцій;

– письмового повідомлення акціонерів про можливість реалізації переважного права на придбання розміщуваних банком акцій та опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому органі;

6) визначення уповноважених осіб банку, яким надаються повноваження:

– отримувати від акціонерів письмові підтвердження про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій, стосовно яких прийнято рішення про розміщення (у разі якщо це передбачено умовами приватного розміщення акцій);

– вчиняти дії щодо забезпечення приватного розміщення акцій;

– вчиняти дії щодо обов’язкового викупу акцій у акціонерів, які реалізують право вимагати здійснення викупу акціонерним товариством належних їм акцій.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2015 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 30 листопада 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Промінвестбанк» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 30 серпня 2008 року у справі № 13/298-ПН-07 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 року у справі № 2-1513, від 6 листопада 2007 року у справі № 2-374/1, від 12 лютого 2009 року у справі № 13/107, від 11 березня 2009 року у справі № 7/443-О-07, від 7 квітня 2009 року у справі № 48/19, від 10 червня 2009 року у справі № 13/298-ПН-07, від 15 лютого 2010 року у справі № 12/2-К, від 17 березня 2010 року у справі № 15-6/171-07-3783, від 30 жовтня 2012 року у справі № 5028/13/13/2012, від 22 квітня 2013 року у справі № 5011-51/12641-2012, від 17 червня 2015 року у справі № 910/19666/14, від 18 червня 2015 року у справі № 910/25090/14, від 4 серпня 2015 року у справі № 910/19074/14, від 19 серпня 2014 року у справі № 903/489/13, від 29 жовтня 2015 року у справі № 916/4708/14.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є акціонером ПАТ «Промінвестбанк» та володіє 0,4825 % акцій цього товариства.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року у справі № 910/23191/14 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Промінвестбанк» і Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання недійсними рішень загальних зборів ПАТ «Промінвестбанк» від 25 квітня 2013 року (протокол № 31) частково задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову. До набрання законної сили рішенням суду в цій справі:

1) заборонено ПАТ «Промінвестбанк» виносити на розгляд загальних зборів учасників та розглядати на загальних зборах учасників товариства будь-які питання про збільшення статутного капіталу (статутного фонду) або які стосуються чи мають своїм наслідком збільшення статутного капіталу (статутного фонду), в тому числі шляхом приватного розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків;

2) заборонено ПАТ «Промінвестбанк» вчиняти дії, спрямовані на реєстрацію та внесення змін до установчих документів товариства, як на підставі рішення загальних зборів учасників, що буде оформлено протоколом від 27 листопада 2014 року, так і на підставі будь-яких інших наступних рішень загальних зборів учасників товариства;

3) заборонено ПАТ «Промінвестбанк» вчиняти будь-які дії, спрямовані на прийняття до статутного капіталу (статутного фонду) товариства будь-яких нових вкладів (внесків) від будь-яких юридичних або фізичних осіб, у тому числі шляхом приватного розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків.

Зазначену ухвалу отримано відповідачем 27 листопада 2014 року.

27 листопада 2014 року відбулися загальні збори акціонерів ПАТ «Промінвестбанк» (протокол № 34), на яких прийнято рішення:

1) про збільшення статутного капіталу ПАТ «Промінвестбанк» на 4 700 млн грн шляхом приватного розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків;

2) про приватне розміщення акцій ПАТ «Промінвестбанк» серед осіб, які є акціонерами ПАТ «Промінвестбанк» на дату ухвалення рішення про збільшення статутного капіталу банку, тобто станом на 27 листопада 2014 року, без залучення інших інвесторів;

3) про визначення правління ПАТ «Промінвестбанк» уповноваженим органом емітента, якому надаються повноваження на:

– внесення змін до проспекту емісії акцій;

– прийняття рішення про зміну строків реалізації переважного права, початку та закінчення етапів укладення договорів з першими власниками;

– прийняття рішення про дострокове закінчення приватного укладення договорів з першими власниками у процесі приватного розміщення (у разі, якщо на запланований обсяг акцій укладено договори з першими власниками та акції повністю оплачено);

– затвердження результатів реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій, щодо яких прийнято рішення про приватне розміщення;

– затвердження результатів укладення договорів з першими власниками у процесі приватного розміщення акцій;

– затвердження результатів приватного розміщення акцій;

– затвердження звіту про результати приватного розміщення акцій;

– прийняття рішення про відмову від розміщення акцій;

– повернення внесків, внесених в оплату за акції, у разі незатвердження у встановлені законодавством строки уповноваженим органом емітента результатів укладення договорів з першими власниками у процесі приватного розміщення акцій, результатів приватного розміщення та звіту про результати приватного розміщення акцій, або у разі невнесення (незатвердження) у встановлені законодавством строки змін до статуту, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу з урахуванням результатів розміщення акцій, або у разі прийняття рішення про відмову від розміщення акцій;

– повернення коштів, внесених акціонерами в оплату за акції під час реалізації переважного права у разі відмови від укладання договорів купівлі-продажу акцій на І етапі, та коштів, внесених акціонерами з порушенням умов та термінів оплати акцій на ІІ етапі укладення договорів з першими власниками;

– письмового повідомлення акціонера, який має переважне право на придбання розміщуваних акцій, про можливість реалізації такого права та опублікування повідомлення про це в офіційному друкованому органі;

4) про визначення голови правління і директора з правового забезпечення та корпоративного управління уповноваженими особами банку, яким надаються повноваження:

– вчиняти дії щодо забезпечення реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, стосовно яких прийнято рішення про розміщення;

– вчиняти дії щодо забезпечення укладання договорів з першими власниками у процесі приватного розміщення акцій;

– вчиняти дії щодо здійснення обов’язкового викупу акцій у акціонерів, які реалізують право вимагати здійснення викупу акціонерним товариством належних їм акцій.

Представник ОСОБА_1 був присутнім на загальних зборах акціонерів ПАТ «Промінвестбанк» 27 листопада 2014 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 січня 2015 року у справі № 910/23191/14 ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року про вжиття заходів забезпечення позову залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року у справі № 910/23191/14 ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 січня 2015 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відмовлено.

Позовні вимоги у справі, яка розглядається, мотивовано тим, що оскаржувані рішення загальних зборів акціонерів, оформлені протоколом від 27 листопада 2014 року № 34, не відповідають вимогам закону, оскільки їх прийнято під час заборони, встановленої ухвалою Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року у справі № 910/23191/14, чим порушено права позивачки як акціонера банку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оспорювані рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Промінвестбанк» не відповідають вимогам закону і порушують законні права та інтереси позивачки ОСОБА_1, оскільки на загальні збори учасників винесено питання, розгляд яких заборонено ухвалою суду, що була чинною на час їх проведення.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 2-374/1 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання незаконними загальних зборів акціонерів, а прийнятих ними рішень – недійсними з огляду на те, що визнання незаконними загальних зборів і недійсними рішень, прийнятих на них, за відсутності порушення прав позивача є втручанням у внутрішню діяльність господарського товариства та порушенням прав переважної більшості акціонерів; матеріали справи не містять доказів невідповідності законодавству оспорюваних рішень загальних зборів акціонерів. Крім того, ухвалу про заборону здійснювати будь-які дії щодо проведення загальних зборів акціонерів відповідача скасовано судом касаційної інстанції, тому відповідно до приписів процесуального закону господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

У справі № 13/107 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, зокрема з огляду на те, що ухвалу суду про заборону на проведення загальних зборів винесено у день їх проведення, тому учасники не знали й не могли знати про її існування; копію ухвали про таку заборону, надану представником позивача під час проведення зборів, одержано ним засобами факсового зв’язку, що не є достатнім доказом, оскільки ця копія не була належним чином завірена, а тому в учасників товариства не було правових підстав не проводити збори.

У справі № 7/443-О-07 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів з огляду на те, що існування ухвал судів про заборону проведення загальних зборів акціонерів, які скасовано ухвалами цих же судів, не вплинуло на законність прийнятих цими зборами рішень, а сам лише факт проведення загальних зборів не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

У справі № 48/19 107 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання неправомочними загальних зборів акціонерів, незаконними рішень загальних зборів акціонерів та змін до статуту, зокрема з огляду на те, що на час проведення загальних зборів встановлена судом заборона проводити будь-які загальні збори акціонерів втратила чинність. Крім того, заходи забезпечення позову, на які послався позивач в обґрунтування незаконності проведення загальних зборів відповідача, мають очевидно незаконний характер і порушують заборони, встановлені ст. 6, ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України щодо втручання органів державної влади у господарську діяльність суб’єктів господарювання. Порушення оспорюваним актом прав позивача як акціонера не доведено.

У справі № 13/298-ПН-07 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства з огляду на те, що заборона проведення загальних зборів товариства за ухвалою суду дестабілізує роботу вищого органу товариства та є втручанням у його господарську діяльність, що суперечить положенням Закону України «Про господарські товариства». Недотримання відповідачем вимог ухвали суду, якою всупереч нормам діючого законодавства було застосовано обмеження на скликання загальних зборів товариства, не може вважатися порушенням відповідачем норм матеріального права щодо порядку скликання та проведення загальних зборів учасників товариства, та не є підставою вважати оспорюване рішення загальних зборів недійсним за цією ознакою. Крім того, зазначену ухвалу суду в частині застосування заходу забезпечення позову в подальшому було скасовано як незаконну.

У справі № 12/2-К суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів з огляду на те, що прийняття загальними зборами рішень під час дії заходів забезпечення позову (заборони включати до порядку денного, розглядати на загальних зборах акціонерів, голосувати та приймати рішення загальних зборів акціонерів з питань затвердження статуту товариства в новій редакції, затвердження рішень загальних зборів акціонерів) не є підставою для визнання їх недійсними, оскільки норми чинного на момент проведення зборів законодавства не містять прямої вказівки, що така обставина тягне за собою недійсність прийнятих на них рішень.

У справі № 5028/13/13/2012 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсними рішень загальних зборів з огляду на те, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень; суд оцінює, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Аналогічний висновок викладено у постановах суду касаційної інстанції у справах № 5011-51/12641-2012, № 910/19666/14, № 910/25090/14, № 910/19074/14, № 903/489/13, № 916/4708/14.

У постанові Верховного Суду України від 30 серпня 2008 року в справі № 13/298-ПН-07, якою судові рішення у справі було скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції, висловлено таку правову позицію: оскільки ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони на проведення загальних зборів учасників товариства скасовано судом касаційної інстанції як незаконну, суд помилково визнав рішення загальних зборів незаконними з тих підстав, що на час їх проведення діяла заборона.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України).

За змістом положень ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових для виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов (ч. 1 ст. 45 ГПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Разом із тим наведені імперативні норми суд зобов’язаний застосовувати у поєднанні з іншими  нормами права.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є законність, яка є загальноправовим принципом.

Принцип законності означає, зокрема, що суд при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до правовідносин, що є предметом судового розгляду. При цьому обов’язковою умовою судочинства є додержання норм процесуального права, які регламентують певні судові процедури, що гарантують реалізацію права на судовий захист і забезпечують досягнення цілей судочинства та законності судової діяльності.

Наведене дає підстави для висновку, що правильне застосування положень ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов’язковості судових рішень, які набрали законної сили, виявляється лише у їх дотриманні судами та іншими суб’єктами правовідносин.

 Отже, судова заборона на проведення загальних зборів з певних питань має бути проаналізована судом з  урахуванням принципу законності.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2015 року у справі № 910/23191/14 ухвалу Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 січня 2015 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відмовлено.

Тобто на час вирішення спору судом першої інстанції у справі, що розглядається, ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову було визнано судом незаконною та скасовано.

За таких обставин висновок суду про те, що заходи забезпечення були чинними на час прийняття спірного рішення загальних зборів, а тому це рішення незаконне, є помилковим.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 30 серпня 2008 року у справі № 13/298-ПН-07.

Таким чином, у справі, яка розглядається, суди допустили неоднакове і неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» вищим органом акціонерного товариства є загальні збори (аналогічну норму було закріплено у ч. 1 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»).

Статтею 50 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено можливість оскарження рішень загальних зборів акціонерного товариства у певних випадках. Встановлено, що у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення. Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених ч. 1 ст. 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов’язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що кожний акціонер – власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов’язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: 1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; 2) вчинення товариством значного правочину; 3) зміну розміру статутного капіталу.

 У справі, що розглядається, позивачка ОСОБА_1, обґрунтовуючи позов порушенням своїх прав як акціонера банку, посилається лише на проведення загальних зборів під час дії судової заборони на їх проведення.

При цьому судом встановлено, що ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, на яку посилається позивачка в обґрунтування вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів ПАТ «Промінвестбанк», оформлених протоколом від 27 листопада 2014 року № 34, винесено у межах розгляду  іншої  справи  – справи № 910/23191/14 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Промінвестбанк», Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання недійсними рішень загальних зборів ПАТ «Промінвестбанк», оформлених протоколом від 25 квітня 2013 року № 31. Саме у цій справі суд розглядає спір щодо порушення/відсутності порушення прав позивачки як акціонера при вирішенні питання про збільшення статутного капіталу банку. 

Без аналізу та правової оцінки судових рішень у справі № 910/23191/14 суд не може зробити категоричний висновок про наявність/відсутність порушень прав позивачки як акціонера банку у зв’язку зі скликанням та проведенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Промінвестбанк», оформлених протоколом від 27 листопада 2014 року № 34.

У справі, що розглядається, суд такої оцінки не зробив.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Відповідно до вимог ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

Зважаючи на викладене, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 13 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 910/4457/15-г задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м Києва від 13 травня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2015 року скасувати.

Справу № 910/4457/15-г передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116  ГПК.

 

 

Головуючий Т.Є. Жайворонок

 

 

Судді: В.П. Барбара

 

 

  І.С. Берднік

 

 

  А.А. Ємець

 

 

  О.І. Потильчак

 

 

  І.Б. Шицький