2016.12.14 № 6-2319цс16 ВСУ: труд, комунальне підприємство

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 14 грудня  2016 року                                                                   м. Київ

 У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

За положеннями частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,  
суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
  Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Шляхово- експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва», третя особа – Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання зайнятості на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій і показників за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 2 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він працював на посаді асфальтобетонника в комунальному підприємстві «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва» (далі – КП «ШЕУ Дніпровського району
м. Києва») в період з 1 січня 1988 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 11 червня 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно із постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня
1994 року № 162 та 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» посада асфальтобетонника віднесена до посад зі шкідливими та важкими умовами праці.

Відповідно до пункту 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення пільгової пенсії та перерахування підприємствами та організаціями коштів на її виплату, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-2 (далі — Порядок подання та оформлення документів) рішення про призначення пільгової пенсії приймають органи Пенсійного фонду України за місцем розташування підприємств та організацій на підставі документів, передбачених пунктом 7 Поряду подання та оформлення документів, а також: довідки про підтвердження стажу роботи для призначення пільгової пенсії за рахунок коштів підприємств та організацій за результатами атестації робочих місць за умовами праці за формою згідно з додатком 1; копії наказу про атестацію відповідного робочого місця (робочих місць); гарантійного листа підприємств та організацій про перерахування коштів на рахунок органів Пенсійного фонду України за формою згідно з додатком 2.

З метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій і показників зі шкідливими і важкими умовами праці ОСОБА_1 звернувся до КП «ШЕУ Дніпровського району
м. Києва» із заявою про отримання: уточнюючої довідки підприємства за зразком, передбаченим пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок підтвердження трудового стажу); гарантійного листа підприємства про перерахування коштів на рахунок органів Пенсійного фонду України; довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 1 липня 2000 року.

Листом від 9 лютого 2016 року комунальне підприємство повідомило ОСОБА_1 про те, що атестація робочих місць проводилась уперше у
1999 році (наказ від 3 червня 1999 року), згодом у 2004 році (наказ від
19 липня 2004 року) та у 2007 році (наказ від 14 листопада 2007 року). За результатами проведених атестацій робочих місць у 1999 та 2004 роках право займаної позивачем посади асфальтобетонника на пенсію на пільгових умовах за списком № 2 не підтверджено.

Позивач вважав, що невизнання КП «ШЕУ Дніпровського району
м. Києва» посади асфальтобетонника такою, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, за результатами атестацій робочих місць за умовами праці в період з 11 червня 1998 року до 13 листопада 2007 року, порушує його соціальні гарантії.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати його роботу в період з 11 червня 1998 року до 13 листопада 2007 року на посаді асфальтобетонника КП «ШЕУ Дніпровського району м. Києва» як таку, що відноситься до робіт із шкідливими умовами праці, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком
№ 2.

Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 2 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 липня
2016 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 серпня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі.

13 вересня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 13 травня 2015 року.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 26 серпня
2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2016 року та ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 2 червня 2016 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді асфальтобетонника в КП «ШЕУ Дніпровського району м. Києва» в період з
1 січня 1988 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 11 червня 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_2.

З метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій і показників зі шкідливими та важкими умовами праці ОСОБА_1 звернувся до КП «ШЕУ Дніпровського району
м. Києва» із заявою про отримання: уточнюючої довідки підприємства за зразком, передбаченим пунктом 20 Порядку підтвердження трудового стажу; гарантійного листа підприємства про перерахування коштів на рахунок органів Пенсійного фонду України; довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 1 липня 2000 року.

Листом від 9 лютого 2016 року комунальне підприємство повідомило ОСОБА_1 про те, що атестація робочих місць проводилась вперше у
1999 році (наказ від 3 червня 1999 року), згодом у 2004 році (наказ
від 19 липня 2004 року) та у 2007 році (наказ від 14 листопада 2007 року).

За результатами проведених атестацій робочих місць у 1999 та
2004 роках право займаної позивачем посади асфальтобетонника на пенсію на пільгових умовах за списком № 2 не підтверджено.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплат здійснюється органами Пенсійного фонду України; визначення зайнятості особи на роботах з певними умовами праці, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, про що просить позивач у позові, віднесено до компетенції пенсійного фонду, а не суду, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі від 22 вересня 2010 року Верховний Суд України як суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог фізичної особи до Дніпропетровського обласного комунального лікувально-профілактичного об’єднання «Фтизіатрія» про встановлення факту роботи в тяжких і шкідливих умовах праці та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що між позивачкою та об’єднанням виник трудовий спір з приводу атестації робочого місця за списком № 2; входячи зі змісту статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 20 Порядку підтвердження трудового стажу право на пенсію та період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи, визначає підприємство шляхом надання уточнюючої довідки.

У частині позовних вимог до управління Пенсійного фонду України про зобов’язання оформити пенсію за віком на пільгових умовах суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки зазначені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, постановленою у справі за позовом фізичної особи до управління охорони здоров’я Рівненської обласної державної адміністрації, комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Ювілейний» про встановлення факту роботи в тяжких і шкідливих умовах праці та зобов’язання видати уточнюючу довідку про особливий характер роботи чи умови праці, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими спір вирішено по суті та відмовлено в задоволенні позову, оскільки результатами проведених відповідачем атестацій робочих місць не підтверджено право займаної позивачкою посади молодшої медичної сестри на пільгове пенсійне забезпечення за списком № 2.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня
1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

За положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем – суб’єкт владних повноважень. Особа, яка реалізує своє суб’єктивне право через прийняття суб’єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій, вступає з ним у публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб’єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «ШЕУ Дніпровського району м. Києва», яке не є суб’єктом владних повноважень, а Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивач визначив як третю особу у спорі, а не відповідача.

Підставою звернення ОСОБА_1 зазначив невизнання комунальним підприємством займаної позивачем посади асфальтобетонника такою, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.

Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (стаття 31 цього Кодексу).

Позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, суди на зазначені обставини уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що вимоги позивача до комунального підприємства про визнання зайнятості на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій та показників відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду
м. Києва від 7 липня 2016 року та ухвалу Дніпровського районного суду
м. Києва від 2 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                                        В.І. Гуменюк

 

 

Судді:         Н.П. Лященко

 Л.І. Охрімчук

 Я.М. Романюк

 В.М. Сімоненко