2016.10.25 № 21-6613а16 ВСУ: землеустрою, цивільний

Затвердження землеустрою, цивільне судочинство, КАСУ
Затвердження землеустрою, цивільне судочинство, КАСУ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 жовтня 2016 року

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності розпоряджень РДА про затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для надання в оренду відкритому акціонерному товариству «Укрнафта» для обслуговування АЗС. Водночас суди встановили, що ПАТ «Укрнафта» є власником цих АЗС, який уживав передбачені законом заходи для отримання земельних ділянок у користування. При цьому суди також встановили, що земельні ділянки, щодо яких виник спір та на яких розташовані АЗС ПАТ «Укрнафта», знаходилися у постійному користуванні Львівського державного виробничо-комерційного підприємства «Львів-Петроль» (згодом реорганізованого в акціонерне товариство закритого типу «Фірма «Львів-Петроль») за цільовим призначенням — для розміщення АЗС згідно з державними актами на право постійного користування землею.

Отже, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України, цей спір має не публічний, а приватно-правовий характер, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Волкова О. Ф., суддів: Берднік І. С., Гриціва М. І., Жайворонок Т. Є., Ємця А. А., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Пустомитівського району Львівської області (далі — прокурор) до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (далі — РДА), третя особа — публічне акціонерне товариство (далі — ПАТ) «Укрнафта», про скасування розпоряджень, встановила:

У липні 2012 року прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження голови РДА від 17 січня 2012 року N 29 «Про затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для надання в оренду ВАТ «Укрнафта» для обслуговування АЗС на території Давидівської сільської ради за межами населеного пункту» (далі — розпорядження N 29) та від 6 березня 2012 року N 183 «Про затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для надання в оренду ВАТ «Укрнафта» для обслуговування АЗС на території Миклашівської сільської ради за межами населеного пункту» (далі — розпорядження N 183).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання в оренду та відчуження земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населеного пункту для несільськогосподарського використання, зокрема для обслуговування АЗС, за умови, що ця земельна ділянка надається не для обслуговування АЗС, пов’язаного з обслуговуванням жителів територіальної громади району, належить до компетенції обласних державних адміністрацій.

Розташування та обслуговування АЗС не відноситься до об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2012 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 жовтня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове — про задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

29 грудня 2015 року ПАТ «Укрнафта» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС). У заяві просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 16 липня та 11 листопада 2014 року (справи NN 912/1761/13, 913/308/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 122 Земельного кодексу України (далі — ЗК), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, постанову від 16 липня 2014 року в якій надано на підтвердження наведених у заяві доводів, Вищий господарський суд України, зокрема, зазначив, що Ульяновська районна державна адміністрація Кіровоградської області при прийнятті розпорядження N 528-р «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для продажу права оренди земельної ділянки на аукціоні» діяла в межах повноважень, визначених законодавством, оскільки зі змісту частини третьої статті 122 ЗК убачається, що перелік об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, не є вичерпним, відповідно, до цього переліку можуть бути віднесені і об’єкти дорожнього сервісу.

Судове рішення від 11 листопада 2014 року, на яке заявник також посилається на обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року, не підтверджує наявність неоднакового правозастосування судами касаційної інстанції з огляду на те, що цим судовим рішенням не розв’язано спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції в силу неповноти встановлення обставин справи, а відтак це рішення Вищого господарського суду України не містить висновків щодо правомірності застосування норм матеріального права.

Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, виходив із того, що оспорювані розпорядження прийняті відповідачем поза межами своїх повноважень з огляду на те, що АЗС не є об’єктами, пов’язаними з обслуговуванням жителів територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, і відповідно до приписів статті 122 ЗК надання зазначених земельних ділянок не відноситься до компетенції райдержадміністрацій, а належить до компетенції обласних державних адміністрацій.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності розпоряджень РДА про затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для надання в оренду відкритому акціонерному товариству «Укрнафта» для обслуговування АЗС. Водночас суди встановили, що ПАТ «Укрнафта» є власником цих АЗС, який уживав передбачені законом заходи для отримання земельних ділянок у користування. При цьому суди також встановили, що земельні ділянки, щодо яких виник спір та на яких розташовані АЗС ПАТ «Укрнафта», знаходилися у постійному користуванні Львівського державного виробничо-комерційного підприємства «Львів-Петроль» (згодом реорганізованого в акціонерне товариство закритого типу «Фірма «Львів-Петроль») за цільовим призначенням — для розміщення АЗС згідно з державними актами на право постійного користування землею.

Отже, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України, цей спір має не публічний, а приватно-правовий характер, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі — закриттю.

Ураховуючи наведене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статтями 241 — 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року скасувати. Провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий
О. Ф. Волков
Судді:
І. С. Берднік

М. І. Гриців

Т. Є. Жайворонок

А. А. Ємець

О. В. Кривенда

О. Б. Прокопенко

І. Л. Самсін