2016.10.26 № 6-1197цс16 ВСУ: складних відсотків, іноземний суд

Розрахунок складних процентів, виконання рішення іноземного суду
Розрахунок складних процентів, виконання рішення іноземного суду

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 26 жовтня 2016 року                                                                  м. Київ

 Допустивши до виконання рішення, в якому не вказано конкретної суми складних відсотків, яка підлягає стягненню, суд не з’ясував, чи не суперечить визнання та звернення до виконання такого рішення іноземного суду публічному порядку в Україні, ураховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади України зобов’язані діяти в межах повноважень, що передбачені законами України, а Закон України «Про виконавче провадження» не надає права державному виконавцю самостійно обчислювати суму, яка належить до стягнення, і для виконання такого рішення державний виконавець змушений буде вийти за межі своїх повноважень.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,  
суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
  Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

за участю представників компанії «Nibulon SA» ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також представників публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за клопотанням компанії «Nibulon SA» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду за заявою публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

 У вересні 2014 року компанія «Nibulon SA» звернулася до суду із зазначеним клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року, яким стягнуто на її користь з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі – ПАТ «Компанія «Райз») 17 млн 536 тис. доларів США у рахунок відшкодування збитків, викликаних невиконанням контрактів, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою
4 % з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків.

Уточнивши свої вимоги, компанія «Nibulon SA» просила надати дозвіл на примусове виконання зазначеного рішення щодо стягнення з
ПАТ «Компанія «Райз» 17 млн 536 тис. доларів США збитків, 4 % за період з 11 січня 2011 року до 29 січня 2015 року в розмірі 3 млн 71 тис. 329 доларів США 52 центи та 68 тис. 762 фунти стерлінги 43 пенні арбітражних витрат, що за офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день постановлення ухвали становило 328 млн 633 тис. 626 грн 9 коп.

Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 30 січня
2015 року клопотання компанії «Nibulon SA» задовольнив: визнав рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року про стягнення з ПАТ «Компанія «Райз» на користь компанії «Nibulon SA» 17 млн 536 тис. доларів США збитків, 4 % за період з 11 січня 2011 року до 29 січня
2015 року в розмірі 3 млн 71 тис. 329 доларів США 52 центи та 68 тис.
762 фунти стерлінги 43 пенні арбітражних витрат, що за офіційним курсом НБУ на день постановлення ухвали становило 328 млн 633 тис. 626 грн
9 коп.; надав дозвіл на примусове виконання зазначеного рішення; вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва 14 січня 2016 року ухвалу місцевого суду скасував та постановив нову ухвалу, якою клопотання компанії «Nibulon SA» задовольнив частково: визнав рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від
23 травня 2014 року та надав дозвіл на примусове виконання на території України цього рішення, згідно з яким зобов’язано ПАТ «Компанія «Райз» сплатити компанії «Nibulon SA» 17 млн 536 тис. доларів США, що за курсом НБУ на 14 січня 2016 року складало 414 млн 585 тис. 410 грн 56 коп., на відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повної сплати відшкодування збитків; поклав на ПАТ «Компанія «Райз» витрати та збори в сумі 53 тис.
594 фунти стерлінги 85 пенні, що за офіційним курсом НБУ на 14 січня
2016 року складало 1 млн 826 тис. 821 грн 68 коп.; вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Компанія «Райз» відхилила, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишила без змін.

18 травня 2016 року до Верховного Суду України звернулося ПАТ «Компанія «Райз» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У зв’язку із цим ПАТ «Компанія «Райз» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня
2016 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників компанії «Nibulon SA» ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також представників ПАТ «Компанія «Райз» ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 12 липня 2012 року вимоги компанії «Nibulon SA» до ПАТ «Компанія «Райз» задоволено та стягнуто з останнього на користь компанії «Nibulon SA» 26 млн 858 тис. доларів США у рахунок відшкодування збитків за невиконання зобов’язань, а також відсотки на зазначену суму за ставкою
4 % річних, що розраховуються поквартально, з 3 березня 2011 року до дати сплати; вирішено, що продавці несуть всі витрати та мито за арбітраж.

Рішенням апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року зазначене рішення змінено, а саме: стягнуто з ПАТ «Компанія «Райз» на користь компанії «Nibulon SA» 17 млн 536 тис. доларів США у рахунок відшкодування збитків, викликаних невиконанням контрактів; складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків, а також витрати на арбітраж за розгляд апеляції (за винятком витрат компанії «Nibulon SA» на їх торгового представника); підтримано порядок відшкодування арбітражних витрат, передбачений рішення суду першого рівня.

Зазначені рішення ухвалено з підстави неналежного виконання ПАТ «Компанія «Райз» умов укладених 21 квітня та 6 липня 2010 року між сторонами контрактів на поставку фуражної кукурудзи українського походження.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, установив, що арбітражне рішення, постановлене апеляційною колегією Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA), з урахуванням положень пункту 12.6 Правил Арбітражу GAFTA, є остаточним, обов’язковим і підлягає виконанню, та дійшов висновку, що клопотання компанії «Nibulon SA» підлягає частковому задоволенню відповідно до змісту резолютивної частини зазначеного рішення.

Обґрунтовуючи підставу, визначену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня
2012 року, 11 вересня 2013 року та 17 вересня 2014 року.

Наданою для порівняння ухвалою від 12 грудня 2012 року суд касаційної інстанції скасував ухвалене у справі рішення апеляційного суду та передав справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції, в порушення статей 212–214, 303, 315 цього Кодексу, не вказав, які саме вимоги процесуального закону порушено судом першої інстанції, які висновки переоцінено або спростовано, зокрема не перевірив законності ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання тощо.

В ухвалах від 11 вересня 2013 року та 17 вересня 2014 року суди розглянули клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в межах заявлених у ньому вимог та постановили ухвали про надання такого дозволу або про відмову в задоволення клопотання з цього питання відповідно до вимог частини шостої статті 395 ЦПК України.

У справі, яка є предметом перегляду, суди вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду вийшли за межі клопотання стягувача.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Вирішуючи питання про усунення зазначених розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 395 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 15 ЦПК України суди розглядають справи про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з положеннями глави 1 розділу VIII ЦПК України для визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню, стягувач подає до суду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) і змісту статті 395 ЦПК України, розглядає клопотання в межах заявлених у ньому вимог.

У справі, яка є предметом перегляду, стягувач у клопотанні просив надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду зазначивши суму збитків у іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час розгляду клопотання судом першої інстанції – 29 січня
2015 року, а також складні відсотки, обрахувавши їх розмір в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на вказану дату.

Допустивши до виконання рішення, в якому не вказано конкретної суми складних відсотків, яка підлягає стягненню, суд не з’ясував, чи не суперечить визнання та звернення до виконання такого рішення іноземного суду публічному порядку в Україні, ураховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади України зобов’язані діяти в межах повноважень, що передбачені законами України, а Закон України «Про виконавче провадження» не надає права державному виконавцю самостійно обчислювати суму, яка належить до стягнення, і для виконання такого рішення державний виконавець змушений буде вийти за межі своїх повноважень.

Суд касаційної інстанції погодившись із висновками апеляційного суду допустив неоднакове застосування норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Відповідно до частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, суд має право скасувати судове рішення і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня
2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                                         В.І. Гуменюк

 

 

Судді:                                                                                    Н.П. Лященко

 

 

Л.І. Охрімчук

 Я.М. Романюк

 В.М. Сімоненко

 

О К Р Е М А         Д У М К А

у справі № 759/16206/14-ц

(провадження № 6-1197цс16)

 

На підставі частини другої статті 3603 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) висловлюємо окрему думку і просимо додати її до постанови.

26 жовтня 2016 року Верховним Судом України прийнято постанову в справі за клопотанням компанії «Nibulon SA» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, якою заяву публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі – ПАТ «Компанія «Райз») про перегляд ухвалених у справі рішень задоволено частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини шостої статті 395 ЦПК України, Верховний Суд України виходив з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 15 ЦПК України суди розглядають справи про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з положеннями глави 1 розділу VIII ЦПК України для визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню, стягувач подає до суду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 11 ЦПК України) і змісту статті 395 цього Кодексу суд розглядає клопотання в межах заявлених у ньому вимог.

У справі, яка є предметом перегляду, стягувач у клопотанні просив надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначивши суму збитків у іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час розгляду клопотання судом першої інстанції – 29 січня 2015 року, а також складні відсотки, обчисливши їх розмір в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на вказану дату.

Допустивши до виконання рішення, в якому не зазначено конкретної суми складних відсотків, яка підлягає стягненню, суд не з’ясував, чи не суперечить публічному порядку в Україні визнання та звернення до виконання такого рішення іноземного суду, ураховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади України зобов’язані діяти в межах повноважень, що передбачені законами України, а Закон України «Про виконавче провадження» не надає права державному виконавцю самостійно обчислювати суму, яка підлягає стягненню, і для виконання такого рішення державний виконавець змушений буде вийти за межі своїх повноважень.

Проте з висновком, викладеним у постанові, не можна погодитись, оскільки питання неоднакового застосування окремих положень та норм процесуального права вирішено передчасно.

Так, надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 396 ЦПК України, оскільки: ухвалою від 12 грудня 2012 року передано справу на новий розгляд з огляду на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 212-214, 303, 315 цього Кодексу; ухвалою від 11 вересня 2013 року залишено без змін рішення про відмову в задоволенні клопотання у зв’язку з тим, що арбітражні рішення апеляційної інстанції, про визнання та виконання яких просив заявник, скасовані ухвалою Високого суду правосуддя Англії; ухвалою від 17 вересня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали та надали дозвіл на виконання рішення трибуналу.

У заяві ПАТ «Компанія «Райз» просить переглянути ухвалу суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування положення статті 395 ЦПК України щодо розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Отже, підстави перегляду зазначеної ухвали не пов’язані ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, ураховуючи, що в контексті вимог пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України компетенція розуміється як така, що визначена статтею 15 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, постановлена у справі ухвала не підлягає перегляду Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, а тому відкрите за заявою провадження слід було закрити.

Обґрунтовуючи наявність підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, щодо неоднакового застосування частини шостої статті 395 цього Кодексу, Судова палата у цивільних справах Верхового Суду України взяла за основу постанови мотиви виходу судом за межі пред’явленого клопотання.

Подаючи клопотання, стягувач просив надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначивши суму збитків у іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час розгляду клопотання судом першої інстанції – 29 січня 2015 року, а також складні відсотки, обчисливши їх розмір в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на зазначену дату.

Апеляційний суд, постановляючи ухвалу про часткове задоволення клопотання стягувача, визнав та надав дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначивши суму збитків в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, а також складні відсотки в розмірі, що обчислюються поквартально за ставкою 4 %, з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків.

Рішенням іноземного суду, яке просить визнати та допустити до виконання на території України стягувач, визначено до сплати позивачу 17 млн 536 тис. доларів США як відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що обчислюються поквартально за ставкою 4 %, з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків.

У клопотанні стягувача про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду на час розгляду цього клопотання судом першої інстанції 29 січня 2015 року було запропоновано визнати та надати дозвіл на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду, а також обчислено й запропоновано стягнути, крім збитків, суму складних відсотків за період з 11 січня 2011 року до 29 січня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції у цій частині.

Таку зміну не можна вважати виходом за межі заявленого клопотання, оскільки це лише бачення стягувача на обчислення складних відсотків і воно суперечило рішенню іноземного суду. Апеляційний суд, розглядаючи клопотання, зазначив у резолютивній частині за текстом рішення іноземного суду.

Іноземний суд визначив суму збитків, складні відсотки та порядок їх обчислення.

Цей порядок визначення складних відсотків залежить від сплаченої суми заборгованості і зводиться практично до арифметичної дії з обчислення, початок якої встановлено, суму несплати, яка буде відома при сплаті, та період несплати, що без труднощів при виконанні може і повинен робити державний виконавець.

Тому посилання на повноваження державного виконавця про те, що це є порушенням частини другої статті 19 Конституції України необґрунтоване.

Вирішення Судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України питання про направлення справи на новий розгляд з огляду на те, що порушено публічний порядок, не обговорювалося у судах та не зазначено у запереченнях відповідача, тобто не було предметом дослідження в судах.

Крім того, повернення справи на новий розгляд лише із зазначених підстав практично блокує рішення іноземного суду про стягнення збитків, яке є остаточним і не скасоване.

Верховний Суд України у постанові зазначив, що суди допустили до виконання рішення, в якому не вказано конкретної суми складних відсотків, що підлягає стягненню.

Визнання та примусове виконання рішення іноземного суду – це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.

Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ним межах і не може залучатись до обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»).

За наслідками розгляду клопотання суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання (частина шоста статті 396 ЦПК України).

Отже, ЦПК України не містить вказівки про можливість часткового задоволення клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів. Втім таке часткове задоволення клопотання можливе у випадку, коли це прямо передбачено законом або міжнародним договором. Наприклад, відповідно до пункту «с» частини першої статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень та статті 36 Закону України від
24 лютого 1994 року № 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», якщо положення з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від неохоплених такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить положення з питань, охоплених арбітражною угодою, може бути визнана і виконана. Крім того, вбачається можливим часткове задоволення судом клопотання в разі, якщо в процесі судового розгляду буде встановлено, що після набрання рішенням іноземного суду законної сили (статусу остаточного), воно було частково виконане боржником, про що суду будуть надані допустимі докази. У такому випадку допускається визначення національним судом, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню, якщо останнє вже виконувалося раніше.

Не можна вважати частковим задоволенням клопотання про визнання та виконання іноземного судового рішення, зазначення в ухвалі, постановленій за наслідками розгляду цього клопотання, вказівки про стягнення судом грошових коштів у сумі меншій, ніж указано у клопотанні, так само, як і не можна вважати виходом за межі заявлених вимог стягнення судом грошової суми більшої, ніж зазначено в клопотанні. У такій категорії справ суд вирішує питання не про стягнення певної суми грошових коштів, а про дозвіл на виконання та території України іноземного судового рішення, у якому сума стягнення вже вказана. Сума стягнення в судовому процесі в українському суді не підлягає обговоренню чи зміні на розсуд сторін чи суду. Тому будь-які вказівки у клопотанні стягувача про суму стягнення є лише тлумаченням положень іноземного судового рішення стороною стягувача, яке для суду має виключно рекомендаційний характер.

У випадку задоволення клопотання сума стягнення визначається судом виходячи з приписів іноземного судового рішення та з урахуванням положень частини восьмої статті 395 ЦПК України (якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України  на день постановлення ухвали).

Якщо іноземним судовим рішенням передбачено стягнення складних відсотків у розмірі, що розраховується поквартально за ставкою 4 %, з дати невиконання зобов’язань – 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків, то відповідну вказівку в ухвалі суду апеляційної інстанції не можна вважати перевищенням повноважень національним апеляційним судом.

Ураховуючи зазначене, не можна погодитись з мотивами, викладеними в постанові Верховного Суду України.

Вважаємо прийняту постанову необґрунтованою, а ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року законною.

 

 

Суддя

Верховного Суду України                                                В.І. Гуменюк

 

 

Суддя

Верховного Суду України                                                В.М. Сімоненко