2017.03.15 № 3-1320гс16 ВСУ: поставки, заборгованість

договір поставки
Договір поставки, реалізація, стягнення заборгованості, борг, 3%

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 березня 2017 року

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов’язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності заявленого позову ТОВ НВП «Поліпром» як в частині стягнення суми основного боргу, так і в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення грошового зобов’язання.

Ураховуючи викладене, суди апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову з огляду на те, що строк оплати товару у відповідача за первісним позовом не настав.

У зв’язку з наведеним постанови судів апеляційної і касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Жайворонок Т. Є., суддів: Берднік І. С., Ємця А. А., за участю представника: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» — С. Г. Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» (далі — ТОВ НВП «Поліпром») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у справі N 911/4620/15 за позовом ТОВ НВП «Поліпром» до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінєст» (далі — ТОВ «Фінєст») про стягнення 24741,66 грн.; за зустрічним позовом ТОВ «Фінєст» до ТОВ НВП «Поліпром» про зобов’язання вчинити дії, встановила:

У жовтні 2015 року ТОВ НВП «Поліпром» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Фінєст» про стягнення 24741,66 грн. (17314,24 грн. — сума основного боргу, 404,46 грн. — 3 % річних, 7022,96 грн. — інфляційні втрати).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем як покупцем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 01 квітня 2014 року N 101-150-ДА14.

У грудні 2015 року ТОВ «Фінєст» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ НВП «Поліпром» про зобов’язання вчинити дії, а саме забрати нереалізований товар, поставлений відповідачем за договором поставки від 01 квітня 2014 року N 101-150-ДА14.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що умовами договору поставки було передбачено право ТОВ «Фінєст» повернути товар ТОВ НВП «Поліпром» у разі його нереалізації протягом 30 календарних днів. Оскільки відповідач після отримання відповідної претензії від 22 жовтня 2015 року протягом 7 днів не забрав нереалізований товар, ТОВ «Фінєст» звернулося до суду із цим позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15 грудня 2015 року позов ТОВ НВП «Поліпром» задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Фінєст» на користь ТОВ НВП «Поліпром» 17314,24 грн. — суму основного боргу, 7021,24 грн. — інфляційних втрат, 404,46 грн. — 3 % річних і витрати зі сплати судового збору у розмірі 1218,00 грн.; у задоволенні решти вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено. Стягнуто з ТОВ НВП «Поліпром» на користь ТОВ «Фінєст» 1 339,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі N 911/4620/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), ТОВ НВП «Поліпром», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 212, частини першої статті 530, частини першої статті 692 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, а рішення Господарського суду Київської області від 15 грудня 2015 року залишити в силі.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року у справі N 910/26931/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ НВП «Поліпром», перевіривши наведені ТОВ НВП «Поліпром» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 01 квітня 2014 року між ТОВ НВП «Поліпром» (постачальник) і ТОВ «Фінєст» (покупець) укладено договір поставки N 101-150-ДА14, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець — прийняти його відповідно до накладних і протоколу узгодження цін, що є невід’ємною частиною договору, та оплатити товар у строки, зазначені у пункті 3.2 (пункт 1.1 договору); моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем і підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (пункт 1.2). Відповідно до пункту 3.2 цього договору покупець сплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар. За змістом пункту 2.13 договору якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється у присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов’язаний надати протягом 5 робочих днів. Згідно із пунктом 4.16 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року. Сторонами також укладено додаткові угоди і додаток до договору від 01 квітня 2014 року.

На виконання умов договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 178181,52 грн., що підтверджується видатковими накладними: від 13 травня 2014 року N 7010 на суму 42705,18 грн., від 27 травня 2014 року N 8018 на суму 44680,08 грн., від 18 червня 2014 року N 10061 на суму 10868,34 грн., від 27 червня 2014 року N 11023 на суму 3862,02 грн., від 11 липня 2014 року N 12271 на суму 11141,40 грн., від 18 серпня 2014 року N 15194 на суму 11681,10 грн., від 07 жовтня 2014 року N 16628 на суму 17753,04 грн., від 19 листопада 2014 року N 17609 на суму 3870,00 грн., від 19 листопада 2014 року N 17610 на суму 8077,20 грн., від 11 грудня 2014 року N 18126 на суму 5460,00 грн., від 11 грудня 2014 року N 18127 на суму 7800,00 грн., від 15 січня 2015 року N 72 на суму 6413,04 грн., від 15 січня 2015 року N 73 на суму 3870,00 грн., підписаними уповноваженими представниками обох сторін і скріпленими відбитками їх печаток, а також довіреностями, виданими покупцем: від 18 червня 2014 року N 1130, від 27 червня 2014 року N 1310, від 07 жовтня 2014 N 2924, що підписані уповноваженою особою покупця та скріплені відбитком його печатки.

До видаткової накладної від 27 травня 2014 року N 8018 на суму 44680,08 грн. складено акт розбіжності, підписаний уповноваженими представниками обох сторін і скріплений відбитками їх печаток, відповідно до якого сторонами погоджено, що за цією видатковою накладною фактично поставлено товару менше на 31,80 грн.

Судом також установлено, що оплату отриманого за договором товару відповідачем проведено частково на суму 161015,48 грн., що підтверджується платіжними дорученнями. ТОВ «Фінєст» також частково повернуло постачальникові товар на суму 3015,48 грн., що підтверджується накладними на повернення від 27 травня 2014 року N 11015 на суму 2293,20 грн., від 27 травня 2014 року N 11016 на суму 542,28 грн., актом розбіжностей, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 31 січня 2015 року, яким сторонами зафіксовано дані щодо господарських операцій за договором поставки та часткову оплату відповідачем вартості поставленого товару, неоплаченим залишився товар на суму 17314,24 грн.

Після порушення провадження у справі, яка розглядається, ТОВ «Фінєст» надіслано ТОВ НВП «Поліпром» лист-вимогу від 20 жовтня 2015 року N 161, який позивачем отримано 05 листопада 2015 року, відповідно до якого постачальник повинен був з’явитися для оформлення видаткових накладних для повернення товару за договором і забрати цей товар; до зазначеного листа-вимоги додано акт нереалізованого товару, станом на 20 жовтня 2015 року, всього на суму 15310,97 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ НВП «Поліпром», виходив із того, що постачальником зобов’язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій, за якими заявлено до стягнення заборгованість, підтверджується первинними документами, виконання цих зобов’язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов’язку покупця з повної оплати товару настав, оскільки право повернути товар, не реалізований протягом 30 календарних днів, ним не використано; надіслання такої вимоги після звернення постачальника до суду за стягненням вартості товару не змінює прав та обов’язків сторін, що мали місце до подання первісного позову, отже, позовна вимога первісного позову про стягнення з відповідача на користь позивача 17314,24 грн. основної заборгованості обґрунтована та підлягає задоволенню повністю. У зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання суд дійшов висновку щодо правомірності заявленої до стягнення суми 3 % річних та інфляційних витрат, передбачених положеннями статті 625 ЦК.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв’язку з безпідставністю позовних вимог з огляду на те, що товар поставлено у період із травня 2014 року по січень 2015 року, відтак строк тривалістю 30 календарних днів, з якого виникає право покупця повернути нереалізований товар, сплив до порушення провадження у справі й таке право покупцем відповідно до умов договору реалізовано не було.

Апеляційний суд, із висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ НВП «Поліпром», виходив із того, що сторони договору поставки погодили таку умову як отримання продавцем оплати за товар залежно від його реалізації покупцем, а оскільки позивачем не доведено факту реалізації поставленого товару відповідачем у справі, підстав для стягнення вартості такого товару немає.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що підставою для повернення нереалізованого покупцем товару є складені за участі уповноважених представників сторін видаткові накладні, проте ТОВ «Фінєст» доказів складення таких документів не надало, а направлення ТОВ «Фінєст» на адресу ТОВ НВП «Поліпром» листа-вимоги від 20 жовтня 2015 року N 161 вже після порушення провадження у справі за первісним позовом не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження зустрічних позовних вимог.

Разом із тим у справі N 910/26931/15, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спору у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що строк виконання грошового зобов’язання, який випливає із правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК і не може ставитися у залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою, заявленою в порядку частини другої статті 530 ЦК. Сторонами у договорі поставки не встановлено строк оплати товару, оскільки пункт договору щодо оплати поставленого товару один раз на тиждень за проданий товар суперечить приписам статті 692 ЦК щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. За обставин, якщо товар не було реалізовано протягом 30 календарних днів з моменту поставки і покупець не повернув цей товар, останній, набувши право власності на товар, зобов’язаний його оплатити.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як установлено судом, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли з договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша, друга статті 712 ЦК).

Положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У справі, що розглядається, договором поставки від 01 квітня 2014 року N 101-150-ДА14 передбачено обов’язок покупця (відповідача) оплатити поставлений позивачем (продавцем) товар за цінами, зазначеними у накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві, один раз на тиждень за проданий товар. Разом із тим сторони передбачили право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника. Повернення нереалізованого товару за умовами договору здійснюється в присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами спірного договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов’язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності заявленого позову ТОВ НВП «Поліпром» як в частині стягнення суми основного боргу, так і в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення грошового зобов’язання.

Ураховуючи викладене, суди апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову з огляду на те, що строк оплати товару у відповідача за первісним позовом не настав.

У зв’язку з наведеним постанови судів апеляційної і касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Разом із тим відповідно до вимог статті 111 23 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки розрахунок суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, а також періоди, за які заявлено стягнення, не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, при цьому Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості з’ясувати здійснення правильності такого розрахунку грошових вимог, то справа підлягає передачі на розгляд до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин заява ТОВ НВП «Поліпром» підлягає частковому задоволенню, постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року та Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року підлягають скасуванню, а справа — передачі на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 111 16, 111 23, 111 24, 111 25 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у справі N 911/4620/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111 16 ГПК.

 

Головуючий
Т. Є. Жайворонок
Судді:
І. С. Берднік

А.А. Ємець