2017.09.13 № 6-1539цс17 ВСУ: згода поручителя

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 13 вересня 2017 року

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Романюка Я. М., суддів: Берднік І. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, третя особа — приватне підприємство «Спецзовнішкомплект», про стягнення грошових коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, встановили:

У січні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 07 жовтня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі — ПАТ «Державний ощадний банк України») та приватним підприємством «Спецзовнішкомплект» (далі — ПП «Спецзовнішкомплект») укладено договір кредитної лінії НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37500000 грн.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 07 жовтня 2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого останній зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

04 та 25 липня 2012 року між банком та позичальником укладено додаткові договори НОМЕР_3 та НОМЕР_4 щодо умов надання кредитних коштів в рамках першого траншу (його частини) кредиту — укладення договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно (комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1 та договору поруки з ОСОБА_1.

Додатковим договором НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з графіком: з 1 по 39 місяць — 37500000 грн; на кінець 40 місяця — 33500000 грн; на кінець 41 місяця — 29500000 грн; на кінець 42 місяця — 25500000 грн; на кінець 43 місяця — 21500000 грн; на кінець 44 місяця — 17500000 грн; на кінець 45 місяця — 13500000 грн; на кінець 46 місяця — 9500000 грн; на кінець 47 місяця — 550000 грн; на кінець 48 місяця — 0 грн.

Згідно з додатковим договором НОМЕР_6 від 22 травня 2013 року сторони погодили умови надання кредитних коштів в рамках першого траншу (його частини) кредиту — укладення договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно (комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1 та договору поруки з ОСОБА_1.

28 серпня 2013 року між банком та позичальником укладено додатковий договір НОМЕР_7, за умовами якого забезпечення надання кредитних коштів в рамках другого траншу (його частини) кредиту в розмірі, що з попередніми траншами не перевищуватиме діючого ліміту кредитування, здійснено шляхом укладення між банком та ТОВ «Сідвелс» договору іпотеки нерухомості — комплекс будівель по АДРЕСА_2 та земельної ділянки за вказаною адресою, а також між банком та ТОВ СУПП «Ай.Ті.Джі-Інвест» та між банком і ПП «Спецзовнішкомплект» — договорів застави рухомого майна (обладнання), за цією ж адресою.

05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» укладено договір кредитної лінії НОМЕР_8, до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором НОМЕР_9 від 22 жовтня 2013 року, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22000000 грн з кінцевим терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18 % річних.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, 05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_10, за умовами якого останній зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

У зв’язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії НОМЕР_1 станом на 16 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 1675728 грн 27 коп., за договором кредитної лінії НОМЕР_8 — 27075977 грн 75 коп.

Звернувшись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, зазначив, що у зв’язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії НОМЕР_1 станом на 27 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 78133339 грн 71 коп., з яких: 37500000 грн — прострочена заборгованість за кредитом, 11066272 грн 74 коп. — прострочена заборгованість за процентами, 11229945 грн 21 коп. — пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183102 грн 28 коп. — пеня за несвоєчасне повернення процентів, 1354602 грн 74 коп. — 3 % річних за непогашення кредиту, 270535 грн — 3 % річних за непогашення процентів, 12750000 грн — інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту, 1778881 грн 74 коп. — інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів.

Неналежне виконання позичальником умов договору кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року призвело до утворення заборгованості станом на 27 травня 2016 року у розмірі 23410712 грн 59 копійок, з яких 1315466 грн 32 коп. — прострочена заборгованість за кредитом, 2315199 грн 41 коп. — прострочена заборгованість за процентами, 2897123 грн 29 коп. — пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 1309831 грн 80 коп. — пеня за несвоєчасне повернення процентів, 1007923 грн 59 коп. — 3 % річних за непогашення кредиту, 113025 грн 41 коп. — 3 % річних за непогашення процентів, 13415154 грн 66 коп. — інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту, 1036988 грн 11 коп. — інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів.

Суму заборгованості за договорами кредитної лінії НОМЕР_1 та НОМЕР_8 банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки від 07 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що ним не надавалась згода на укладення додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року щодо ліміту кредитування у періодах, що стало наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, у лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки від 05 вересня 2013 року у зв’язку з відмовою банку прийняти належне виконання зобов’язань позичальником за договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року позов — задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 91917821,84 грн та 3654 грн.

У задоволенні іншої частини позову — відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 9626230,50 грн — 3 % та інфляційні втрати.

В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2, представників ПАТ «Державний ощадний банк України» — ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що рішення, яке переглядається, є незаконним.

У справі, рішення в якій переглядається, суд установив такі факти та обставини.

07 жовтня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37500000,00 грн з остаточним терміном повернення не пізніше 06 жовтня 2015 року (т. 1, а. с. 9 — 17).

Відповідно до пункту 2.7.1 проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі наступних процентних ставок: за частиною заборгованості в євро — 12 % річних; за частиною заборгованості в гривнях — 17 % річних.

Також, п. 7.1.1 кредитного договору встановлено, що за порушення взятих на себе зобов’язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення.

В подальшому до цього кредитного договору між сторонами було укладено додатковий договір НОМЕР_3 від 04 липня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_4 від 25 липня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_6 від 22 травня 2013 року та додатковий договір НОМЕР_7 від 28 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 19 — 24).

У пункті 2.3.5 додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: з 1 по 39 місяць — 37500000,00 грн; на кінець 40 місяця — 33500000,00 грн; на кінець 41 місяця — 29500000,00 грн; на кінець 42 місяця — 25500000,00 грн; на кінець 43 місяця — 21500000,00 грн; на кінець 44 місяця — 17500000,00 грн; на кінець 45 місяця — 13500000,00 грн; на кінець 46 місяця — 9500000,00 грн; на кінець 47 місяця — 5500000,00 грн; на кінець 48 місяця — 0 грн (т. 1, а. с. 21).

Також 07 жовтня 2011 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого останній зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т. 1, а. с. 25 — 26).

05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії НОМЕР_8, до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором НОМЕР_9 від 22 жовтня 2013 року, згідно якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22000000,00 грн, кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 18 % річних (т. 1, а. с. 27 — 34).

Пунктом 7.2.1 цього кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, банк має право застосовувати до позичальника наступні штрафні санкції зокрема пеню на користь банку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу з повернення суми кредиту та/або від суми несвоєчасно сплачених комісійних винагород та/або процентів за користування кредитом за кожен день прострочення.

Також 05 вересня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_10, за умовами якого останній зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т. 1, а. с. 35 — 36).

Умовами додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом.

ПП «Спецзовнішкомплект» не виконало взяті на себе зобов’язання за договором кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 27 травня 2016 року становить 78133339,71 грн (т. 2, а. с. 139 — 143).

Також, ПП «Спецзовнішкомплект» не виконало взяті на себе зобов’язання за договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 27 травня 2016 року становить 23410712,59 грн (т. 2, а. с. 144 — 148).

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 року та рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29 червня 2016 року вже було стягнуто заборгованість за договором кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року та договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року (т. 2, а. с. 174 — 191).

Так, згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

В п. 4.3 договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється.

ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» змін щодо збільшення розміру діючого ліміту кредитування чи процентів до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року не вносили.

Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості з відповідача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що боржником належним чином не виконувались умови договорів кредитної лінії, забезпечених порукою, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача як поручителя на користь банку заборгованості.

Окрім того, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року було збільшено ліміт кредитування без згоди поручителя, що в силу частини першої статті 559 ЦК України свідчить про припинення поруки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що умовами зазначеного додаткового договору НОМЕР_5 банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом, а згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов’язався перед кредитором відповідати, зокрема, також за додатковими договорами, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

В п. 4.3 договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється.

ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» змін щодо збільшення розміру діючого ліміту кредитування чи процентів до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року не вносили, відтак відсутні підстави для припинення поруки.

Постановляючи ухвалу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що зазначення у договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов’язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором (п. 1.1) не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, 12 квітня 2017 року, 10 вересня 2014 року, 21 вересня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що зміна умов кредитного договору (можливість зміни розміру процентів та строків) за основним зобов’язанням передбачена умовами договору, а тому відсутні підстави для визнання договору поруки припиненою.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач надав згоду на будь-яку зміну кредитного договору, в тому числі розміру процентної ставки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що таке збільшення процентної ставки не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, суд виходив з того, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, невідповідності їх застосування викладеному у постанові Верховного Суду України висновку, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Судами встановлено, що умовами додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом.

Згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов’язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

В п. 4.3 договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з поручителя, оскільки будь-яких змін, про внесення яких кредитор був зобов’язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до кредитного договору не вносились, а згідно договору поруки зобов’язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов’язань, умовами якого, зокрема, передбачено що у випадку продовження строків повернення кредиту та/або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється.

З огляду на зазначене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Відтак, рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду апеляційної інстанції, як помилково скасованого.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, частинами першою, другою статті 360 4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили:

Заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року скасувати, рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий
Я. М. Романюк
Судді:
І. С. Берднік

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

Н. П. Лященко

В. М. Сімоненко

Л. І. Охрімчук