2016.11.24 Євросуд: Полімерконтейнер» проти України

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України»

(Заява N 23620/05)

24 листопада 2016 року

Стислий виклад.

У період з 2001 по 2006 роки органи митної служби присвоювали невірний код товару, який підприємство-заявник почало імпортувати в Україну в 1999 році. Це призвело до збільшення ставки ввізного мита, яке повинно було сплатити підприємство-заявник, з 1 % до 5 %.

Підприємство-заявник регулярно зверталося з позовами про відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита. Суди кожного разу виносили рішення на користь підприємства-заявника. Загалом було винесено вісім остаточних рішень, якими було скасовано чотирнадцять відповідних рішень органів митної служби та вирішено повернути підприємству-заявнику надмірно сплачене податкове зобов’язання. Проте органи митної служби продовжували присвоювати невірний код тому ж самому товару, що імпортувався підприємством-заявником.

До Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) підприємство-заявник скаржилось за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривале нехтування органами митної служби судовими рішеннями, винесеними на користь підприємства-заявника, щодо присвоєння невірного коду імпортним товарам.

Розглянувши скаргу підприємства-заявника за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд звернув увагу на те, що підприємство-заявник змушене було пройти декілька кіл судових проваджень, щоб отримати відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита. Крім того, під час цих проваджень підприємство-заявник не могло використовувати належні йому товари, оскільки на них було накладено арешт до вирішення справи.

Європейський суд зазначив, що, як було встановлено національними судами, в період між 2001 і 2006 роками органи митної служби присвоювали невірний код товару, який підприємство-заявник імпортувало в Україну, що призвело до значного збільшення ставки ввізного мита. Це змусило підприємство-заявника регулярно звертатися до суду з ідентичними претензіями. Хоча в кожному окремому випадку національний суд виносив рішення на користь підприємства-заявника та зупиняв виконання оскаржуваних рішень, це не завадило органам митної служби продовжувати присвоювати один і той самий невірний код тому й самому імпортованому товару.

Європейський суд погодився із висновками національних судів, що продовження практики органів митної служби щодо присвоєння невірного коду імпортному товару підприємства-заявника ставило під сумнів остаточність цих рішень та авторитет судів у цілому, та вважав це ознакою того, що органи митної служби діяли свавільно, та що механізми припинення такої практики були відсутні. Зазначивши, що систематичний характер таких дій з боку митних органів призвів до надмірного тягаря, покладеного на підприємство-заявника, Європейський суд встановив, що було порушення статті 1 Першого протоколу. Таким чином, мало місце незаконне втручання в мирне володіння майном підприємства-заявника, як це неодноразово було підтверджено національними судами.

Скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції Європейський суд відхилив як несумісну з положеннями Конвенції, зазначивши, що згідно його усталеної практики податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов’язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов’язково створюють для платника податків.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

«1. Оголошує скаргу за статтею 1 Першого протоколу прийнятною, а скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції — неприйнятною;

2. Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу;

3. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити підприємству-заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

(ii) 150 (сто п’ятдесят) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись підприємству-заявнику;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти».

____________

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 11 вересня 2017 року

Верховний Суд України у складі: головуючого — Ємця А. А., суддів: Берднік І. С., Волкова О. Ф., Вус С. М., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Кривенди О. В., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Романюка Я. М., Сімоненко В. М. та Школярова В. Ф., за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод «Полімерконтейнер» (далі — ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер») — С. С. Є. і Т. М. М., Державної фіскальної служби України — К. М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні всіх судових палат Верховного Суду України заяву ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42821 грн. 38 коп., встановив:

У 2003 році ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» подало до господарського суду Харківської області позов до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним рішення про визначення коду товару від 6 березня 2003 року N КТ-133-03, прийнятого Східною регіональною митницею (відділ тарифів та митної вартості), про присвоєння товару — тканина поліпропіленова рукавна з поліпропіленових стрічок — коду УКТЗЕД 5407 20 11 00, вважаючи, що даний товар повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 5407 20 20 00, та про стягнення зайво сплачених ввізного мита в сумі 35684 грн. 48 коп. та ПДВ в сумі 7136 грн. 90 коп., разом 42821 грн. 38 коп.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 липня 2003 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року, позов задоволено.

Крім того, 9 жовтня 2003 року Харківським апеляційним господарським судом винесено окрему ухвалу щодо порушення посадовими особами Східної регіональної митниці статті 124 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, статті 11 Закону України «Про судоустрій України», які виразились у зневажанні судових рішень, якими вже неодноразово було встановлено, що спірний товар відноситься до коду УКТЗЕД 5407 20 20 00, про що і зазначав позивач.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року, окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року та рішення господарського суду Харківської області від 25 липня 2003 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 липня 2005 року, позов задоволено.

Ухвалою Верховного Суду України від 8 вересня 2005 року відмовлено в допуску до провадження за винятковими обставинами касаційної скарги Харківської митниці на постанову Вищого господарської суду України від 12 липня 2005 року.

22 червня 2005 року ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» подало заяву до Європейського суду з прав людини на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція про захист прав людини), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява N 23620/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини з огляду на те, що органи митної служби неодноразово присвоювали невірний код імпортованому в Україну заявником товару, що призводило до значного збільшення ставки ввізного мита, незважаючи на наявність низки судових рішень щодо правильності коду товару. Відтак, Високий суд зазначив, що мало місце втручання у мирне володіння майном ТОВ «Полімерконтейнер».

Рішення Європейського суду з прав людини від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява N 23620/05) набуло статусу остаточного 24 лютого 2017 року.

15 травня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» у порядку статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), статті 111 19 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 із підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.

Одночасно до заяви про перегляд постанови суду касаційної інстанції заявником додано копію листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 17 березня 2017 року N 1578/1/13195-0-30-16/12.0.1-17, отриманого заявником 20 квітня 2017 року, в якому повідомлено ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про ухвалення Європейським судом з прав людини 24 листопада 2016 року рішення в справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України».

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» порушує питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року в частині скасування окремої ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року та прийняття нової окремої ухвали щодо порушення прав заявника митними органами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що провадження у справі в порядку господарського судочинства підлягає припиненню, а заява — передачі до Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства із таких підстав.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 червня 2017 року в порядку, встановленому ГПК України, справу N А-40/250-03 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року.

1 вересня 2005 року набув чинності КАС України.

Згідно з положеннями абзаців першого та шостого пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. А перегляд судових рішень, зазначених в абзаці першому цього пункту, за винятковими обставинами здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Перегляд судових рішень за винятковими обставинами здійснював Верховний Суд України і регулювався цей перегляд главою 3 КАС України, якою нині встановлено перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним рішення про визначення коду товару від 6 березня 2003 року N КТ-133-03, прийнятого суб’єктом владних повноважень — Східною регіональною митницею (відділ тарифів та митної вартості), то цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відтак провадження за заявою ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року, відкрите в порядку господарського судочинства, підлягає припиненню із передачею цієї заяви на розгляд Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року N 1402-VII, статтями 80, 111 14 ГПК України, 17, 235 КАС України, Верховний Суд України ухвалив:

Припинити провадження в порядку господарського судочинства з перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42821 грн. 38 коп.

Заяву ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42821 грн. 38 коп. передати на розгляд Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий
А. А. Ємець
Судді:
І. С. Берднік

О. Ф. Волков

С. М. Вус

М. І. Гриців

В. І. Гуменюк

Т. Є. Жайворонок

Є. І. Ковтюк

М. Є. Короткевич

О. В. Кривенда

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Б. М. Пошва

О. Б. Прокопенко

Я. М. Романюк

В. М. Сімоненко

В. Ф. Школяров

 

* * *

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду України Кривенди Олега Вікторовича щодо ухвали Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року у справі N А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42821 грн 38 коп.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі — Суд) від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява N 23620/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини з огляду на те, що органи митної служби неодноразово присвоювали невірний код імпортованому в Україну заявником товару, що призводило до значного збільшення ставки ввізного мита, незважаючи на наявність низки судових рішень щодо правильності коду товару. Відтак, Суд зазначив, що мало місце втручання у мирне володіння майном ТОВ «Полімерконтейнер».

Рішення Суду у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява N 23620/05) набуло статусу остаточного 24 лютого 2017 року.

15 травня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» у порядку статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), статті 111 19 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі N А-40/250-03 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом.

У заяві про перегляд зазначеної постанови Вищого господарського суду України ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» ставило питання про її скасування в частині, що стосується окремої ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року та прийняття нової окремої ухвали.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 червня 2017 року в порядку, встановленому ГПК України, справу N А-40/250-03 допущено до провадження Верховного Суду України.

Після вчинення підготовчих дій справу було призначено до розгляду на спільному засіданні всіх судових палат Верховного Суду України.

Розглянувши 11 вересня 2017 року зазначену справу, Верховний Суд України припинив провадження в порядку господарського судочинства з перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року. Заяву ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України зазначеної постанови Вищого господарського суду України передано на розгляд Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, вважаю за необхідне зазначити таке.

Усі процесуальні кодекси України містять норми, які регламентують перегляд Верховним Судом України судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Для справ будь-якої юрисдикції, судові рішення в яких переглядаються з цієї підстави, встановлений однаковий порядок розгляду.

Так, статті: 241 КАС, 360 2 ЦПК, 111 23 ГПК, 453 КПК встановлюють, що справи про перегляд Верховним Судом України судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, розглядаються на спільному засіданні всіх судових палат Верховного Суду України.

Саме таким складом суду і розглядалася 11 вересня 2017 року справа за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42821 грн. 38 коп.

На мою думку, у Верховного Суду України не було підстав для припинення провадження про перегляд судового рішення у справі в порядку господарського судочинства та передачі справи на розгляд в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд України розглядав справу повноважним складом суду і мав прийняти рішення по суті поданої заяви, застосувавши відповідні норми матеріального і процесуального права, а не припиняти провадження про перегляд лише з метою передати справу для розгляду цьому ж складу суду тільки в іншому провадженні.

 

Суддя Верховного Суду України
О. В. Кривенда