2018.01.17 № 910/11316/17 ВС: дивіденди, грошові зобов’язання

Верховний Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року

м. Київ

справа №  910/11316/17

У силу положень ГК України, ЦК України, законів України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства» та прийнятого товариством рішення про виплату дивідендів у останнього виникло зобов’язання по сплаті грошових коштів — виплата дивідендів, а отже, зобов’язання зі сплати дивідендів є грошовим зобов’язанням. З огляду на норми ЦК України грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Будь-яке зобов’язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов’язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий — Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання — Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача — не з’явився

відповідача — Мануілова Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрнафта»,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя — Грєхова О.А.)

від 31 липня 2017 року,

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий — Баранець О.М., судді — Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.)

від 25 вересня 2017 року

за позовом ОСОБА_2

до публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення заборгованості за дивідендами та за прострочення виконання грошового зобов’язання

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 110 112,15 грн, з яких 78 579, 40 грн — заборгованість зі сплати дивідендів, 26 695, 75 грн — інфляційні втрати та 4 837,00 грн — 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не виконав належним чином зобов’язання з виплати позивачу, як акціонеру ПАТ «Укрнафта», дивідендів за 2011 — 2014 роки, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму невиплачених дивідендів та застосувати до відповідача відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Укрнафта» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати дивідендів за 2011-2014 роки в розмірі 78 579, 36 грн, 4 837, 00 грн 3 % річних, 26 695,75 грн інфляційних втрат та судовий збір.

19.10.2017 відповідач ПАТ «Укрнафта» подало касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає порушення судами норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 117, ст. 509 ЦК України, ч. 3 ст. 88, ст. 173 ГК України, ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки позивач, як акціонер, який мав право на отримання дивідендів за 2011-2014 роки, не реалізував свого права на їх отримання шляхом звернення до емітента (відповідача) з належним чином оформленою вимогою про виплату вказаних коштів; порушення вимог ст. 625 ЦК України, ст. 176 ГК України, адже між сторонами виникли не договірні зобов’язання, за неналежне виконання яких до відповідача може бути застосована відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, а організаційно-господарські, які виникли між суб’єктом господарювання та су б’єктом організаційно — господарських повноважень.

У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_2, посилаючись на те, що виплата дивідендів є обов’язком товариства і останнє, визнаючи виникнення у нього зобов’язання зі сплати податків і зборів з цих коштів без використання державою свого права на ці кошти, не виконало обов’язку зі сплати йому дивідендів у строк, визначений в рішеннях загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта», оформлених протоколами № 22 від 10.10.2014, № 23 від 22.07.2015, а тому місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно стягнув з відповідача 78 579, 36 грн заборгованості зі сплати дивідендів, а також 26 695, 75 грн інфляційних втрат та 4 837,00 грн 3% річних, оскільки спірні правовідносини, які виникли між сторонами, є грошовими.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач повинен був звернутись до товариства із заявою про виплату йому дивідендів, то вони є безпідставними, адже загальними зборами ПАТ «Укрнафта» було прийнято рішення про оголошення чистого прибутку дивідендом, що не заперечується відповідачем і підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами № 22 від 10.10.2014, № 23 від 22.07.2015. При цьому ні в ст. 117 ЦК України, ні в ст. 11 Закону України «Про господарські товариства», ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства» та Статуті ПАТ «Укрнафта» не закріплено такого обов’язку акціонера як звернення до товариства з вимогою про виплату йому дивідендів після прийняття зборами рішення про виплату цих дивідендів. Отже, з моменту прийняття рішення загальними зборами, виплата дивідендів акціонеру стає обов’язком цього товариства, належне виконання якого покладається саме на це товариство і не залежить від будь-яких дій акціонера. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа (акціонер) не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що спірні правовідносини не є грошовими, а тому до відповідача не може бути застосована відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, то вони є безпідставними виходячи з такого.

За змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання щодо сплати коштів.

Частиною 1 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що дивіденд — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов’язання» книга 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

В силу ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

Отже, грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Таким чином, правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов’язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов’язанням, а тому суди правомірно застосували до цих правовідносин положення ст. 625 ЦК України.

Також, господарськими судами не було порушено вимог ст. 176 ГК України, адже вказана стаття розкриває зміст організаційно-господарських відносин і визначає їх, як господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень. Цим відносинам характерна управлінсько-господарська (організаційна) дія і такі відносини не повинні мати майнового характеру, однак відносини, які виникли між сторонами щодо виплати товариством позивачу дивідендів мають майновий характер і є грошовими.

Суд погоджується з аргументами, викладеними у відзиві на касаційну скаргу позивача ОСОБА_2, які ґрунтуються на встановлених у справі обставинах та відповідних нормах матеріального права.

Суд вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити в силі з таких підстав.

Задовольняючи позов, господарські суди правильно виходили з того, що відповідач повинен був виплатити позивачу дивіденди за 2011 — 2013 роки у розмірі 58 955,48 грн у строк до 10.04.2015 та дивіденди за 2014 рік у розмірі 19 623,78 грн у строк до 03.10.2015, виходячи з такого.

Відносини між товариством і його учасниками (акціонерами) щодо виконання ними своїх обов’язків врегульовані насамперед ЦК України, ГК України, Законами України «Про господарські товариства», "Про акціонерні товариства» і внутрішніми (корпоративними) локальними нормами статутів конкретних товариств. Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб’єктів певної правової поведінки.

За приписами ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів), пропорційне частці кожного з учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початку строку виплати дивідендів.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що акція — це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів.

Статтею 30 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.

Отже, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов’язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, «законне очікування», що йому будуть такі дивіденди виплачені.  Невиплата товариством таких дивідендів аукціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» (п. 74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166).

Оскільки право на отримання частки прибутку (дивідендів) акціонером передбачено ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформленні протоколами № 22 від 10.10.2014, № 23 від 22.07.2015, однак останній виплату дивідендів не здійснив, чим порушив свої зобов’язання і права позивача, який є акціонером ПАТ «Укрнафта» з кількістю акцій 900 штук, на мирне володіння майном, то господарські суди, здійснивши перерахунок, обґрунтовано і правомірно стягнули з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати дивідендів в розмірі 78 579, 36 грн за 2011-2014 роки з урахуванням сплати відповідачем податків і зборів (5 % податку з доходу фізичних осіб, 1,5 % військового збору).

Також колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за спірний період з таких підстав.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, зважаючи на юридичну природу таких правовідносин сторін, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України і суди правомірно стягнули з відповідача 4 837, 00 грн 3 % річних та 26 695,75 грн інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин рішення господарських судів постановлені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування немає.

Оскільки підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрнафта» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року у справі за № 910/11316/17 — без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                Л. Стратієнко

Судді                                                                                            О. Мамалуй

І. Ткач