2016.02.03 № 6-2947цс15 ВСУ: виселення з іпотечного житла

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

3 лютого 2016 року                                                                                м. Київ

 За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного  жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 1322 ЖК УРСР.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П.,    
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківський міський відділ управління ДМС України в Київській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що 13 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 32 100 доларів США на строк до 12 червня 2027 року зі сплатою 13,5 % річних.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 перед банком. Того ж дня було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира за АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_1 Узяті на себе кредитні зобов’язання відповідачі належним чином не виконують, унаслідок чого утворилася заборгованість.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості в розмірі 550 789 грн 95 коп. та виселити відповідачів зі вказаної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 4 червня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком у розмірі 550 789 грн 95 коп. звернуто стягнення на квартиру за АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на цю квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон України «Про мораторій»).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено, судові рішення у справі в частині позовних вимог про виселення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовних вимог про виселення та ухвалення у цій частині нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР).

На підтвердження своїх вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня й 23 вересня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до укладеного кредитного договору НОМЕР_1 від 13 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 останньому надано кредит у сумі 32 100 доларів США зі строком повернення до 12 червня 2027 року та сплатою відсотків за його користування у розмірі 13,5 % річних.

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору кошти, отримані позичальником за цим договором, використовуються для придбання однокімнатної квартири за АДРЕСА_1.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором того ж дня між  ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого поручитель зобов’язався перед кредитором солідарно з позичальником відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

Крім того, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим НОМЕР_3.

Відповідно до пункту 1 іпотечного договору предметом іпотеки є квартира за АДРЕСА_1 і належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності; обумовлена сторонами цього договору ціна предмета іпотеки дорівнює 170 690 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 8 квітня 2013 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 13 червня 2007 року в сумі 272 864 грн 91 коп., рішення набрало законної сили, проте не виконано.

У справі про перегляд якої подано заяву, відмовляючи в задоволенні позову банку в частині позовних вимог про виселення відповідачів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні відомості отримання письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення квартири, а наявність такої вимоги є обов’язковою умовою для звернення за позовом про примусове виселення в разі відмови особи добровільно виселитися з приміщення, на яке звернуто стягнення.

Разом з тим у судових рішеннях, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом норм матеріального права, суд касаційної інстанції за аналогічних обставин дійшов протилежних висновків.

Зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня та 23 вересня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України у справі № 6-455цс15 від 9 вересня 2015 року.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку»   звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої статті 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, суди дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного жилого приміщення, а тому рішення судів у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, враховуючи, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій» та судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що його дія поширюється і на правовідносини сторін, у зв’язку з чим не підлягає виконанню рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не підлягає виконанню й рішення в частині виселення на час дії цього Закону.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 4 червня 2015 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 без надання іншого постійного жилого приміщення скасувати, а позов у цій частині задовольнити: виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири за АДРЕСА_1.

Постанова не підлягає виконанню на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

 

 

Н.П. Лященко

 

Судді:                          В.І. Гуменюк

 

 

Ю.Л. Сенін
Л.І. Охрімчук

 

 

В.М. Сімоненко
Я.М. Романюк

 

 

А.Г. Ярема