2018.01.16 № 826/1398/14 ВС: звірки, неможливість

ВЕРХОВНИЙ СУД ПОСТАНОВА

неможливість проведення звірки, зустрічна, безтоварні операції, відсутність матеріальних та кадрових ресурсів у контрагента позивача, платника податків16.01.2018 р.

N К/9901/2558/18,  

N 826/1398/14

Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Ханової Р. Ф., суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року (судді: Лічевецький І. О., Грищенко Т. М., Мельничук В. П.) у справі N 826/1398/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» до Міністерства доходів і зборів України, Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центральний офіс з обслуговування великих платників, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферко», про скасування рішення про результати розгляду скарги, скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

04.02.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» (далі — товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі — податковий орган, відповідач у справі), в якому просить скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України N 1101/6/99-99-10-01-15 від 22.01.2014 року, скасувати податкове повідомлення-рішення N 0000643720 від 20.11.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов’язання із сплати податку на додану вартість на 1608861 грн. та податкове повідомлення-рішення N 0000633720 від 20.11.2013 р., яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4832058 грн. 95 коп. Позовні вимоги мотивовані безпідставністю прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 березня 2014 р. в задоволенні позовних вимог відмовив.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, повністю скасовано податкове повідомлення-рішення N 0000643720 від 20.11.2013 року, та частково скасовано податкове повідомлення-рішення N 0000633720 від 20.11.2013 року.

В іншій частині позову відмовлено. Під час касаційного провадження позивачем заявлене клопотання від 02 червня 2016 року про зміну найменування та адреси реєстрації позивача, яке підлягає задоволенню судом. Суд апеляційної інстанції встановив, що у вересні 2013 р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування Товариством бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з жовтня 2010 р. по серпень 2013 р., результати якої викладені в акті перевірки від 31 жовтня 2013 року N 1314/40-50/37-20/30307207, на підставі якого згідно з п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час проведення перевірки (далі — ПК України) 06.06.2013 р. прийняті податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням N 0000643720 збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем 1072574 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 536287 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов’язання зазначені норми пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, ст. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України від 02.12.2010 року N 2755-VI. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначені п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу. Податковим повідомленням-рішенням N 0000633720, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4832058 грн. 95 коп., визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість і зобов’язано сплатити 1685919 грн. 46 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2413914,81 грн. Правовою підставою зменшення суми бюджетного відшкодування зазначені норми пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року N 168/97-ВР (далі — Закон N 168/97-ВР), пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України.

Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначені п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Крокус», Приватним акціонерним товариством «Аспект», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферко», ФГ «Лукра», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ценфинторг-Юг», приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар», Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Мотив ТК». Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати її в частині задоволених позовних вимог, оскільки вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України та порушенням норм процесуального права, а саме, ст. 69, ст. 159 КАС України. Постанову суду першої інстанції просить залишити в силі.

Доводами касаційної скарги відповідач наголошує те, що документи на підтвердження реальності задекларованих фінансово-господарських операцій Товариством не надавались до перевірки. Реальність здійснення господарських операцій Товариством з контрагентами не підтверджена. Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферко» (третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) надані заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено про обґрунтованість та законність постанови суду апеляційної інстанції та спростовано доводи скаржника стосовно не декларування Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферко» зобов’язань з податку на додану вартість по операціям з позивачем, відсутності у нього необхідних адміністративно-господарських ресурсів для здійснення поставок позивачу, відсутності за місцезнаходженням. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Частина перша статті 341 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи унеможливлюють прийняття доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій. Інших доводів в неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції відповідач не навів.

Стосовно порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, скаржник зробивши на них посилання не зазначив жодного аргументу, окрім посилання на порушення судами оцінки доказів, а саме неврахування висновків актів перевірок контрагентів товариства. Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Оцінка документів, як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 КАС України, частиною четвертою якої передбачалось, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 КАС України (в редакції Закону від 03.10.2017 року).

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі Закон N 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов’язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення.

Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Приписами пункту 200.11 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Оскільки в межах спірних правовідносин контролюючим органом занижено суму бюджетного відшкодування на підставі висновків документальної позапланової невиїзної перевірки, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що такий акт перевірки є неналежним доказом виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій.

Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій. Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна» від 02 червня 2016 року про зміну найменування та адреси реєстрації позивача задовольнити. Змінити назву позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» та змінити місцезнаходження позивача з 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 38-б на 04073, м. Київ, Куренівський пров., 12, офіс 601, а/с 4.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року у справі N 826/1398/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова Судді: І. А. Гончарова   І. Я. Олендер