2018.02.21 № 813/1897/17 ВС: строк, штраф, фонд

строк звернення стягнення штрафу фондом нещасних випадків, інвалідів, шість місяців, КАСУ, ст. 99, 100ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 813/1897/17

адміністративне провадження № К/9901/3024/17

У постанові від 21.02.2011 у справі № 21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. На думку Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС. Частина 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення.

З урахуванням положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Відповідач зобов’язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у строк до 15.04.2016, а тому саме з 16.04.2016 у Позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно Відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

З огляду на це, шестимісячний строк звернення до суду закінчився 16 жовтня 2016 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого — Кравчука В.М., суддів Анцупової Т.О., Стародуба О.П., розглянув у письмовому судовому засіданні справу №813/1897/17 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Прикарпат.буд» на постанову Львівського окружного адміністративного суду (Ланкевич А.З.) від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі: суддів Бруновської Н.В., Костіва М.В., Шавеля Р.М.) від 08.11.2017 у справі №813/1897/17 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Прикарпат.буд» про стягнення заборгованості.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 27.04.2017 Позивач звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за 2015 рік в загальній сумі 11651,85 грн, що складається з адміністративно-господарських санкцій — 10125,00 грн та пені — 1526,85 грн.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що гідно зі ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фіз. особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця Відповідачем не виконано, у зв’язку з чим останній зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2017, залишеною без змін Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, позов було задоволено.

4. 01.12.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду  від 08.11.2017 у справі №813/1897/17.

5. У поданій касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 у справі №813/1897/17. та прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.

6 Ухвалою Верховного Суду від 05.01.2018 у зазначеній справі було відкрито провадження. Станом на 21.02.2018 відзив від Позивача до Верховного Суду не надходив.

7. Відповідачем було заявлено клопотання про зупинення виконання рішень попередніх інстанцій. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2018 у задоволенні клопотання було відмовлено.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, що мають значення для справи.

9. Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство «ПРИКАРПАТ.БУД» (вул. Д.Галицького, 1, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, код ЄДРПОУ: 01272261) зареєстроване як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у Фонді соціального захисту інвалідів та використовує найману працю фізичних осіб.

10. Згідно акту № 13-03-125/0095 від 23.01.2017 в ході проведення позапланової перевірки виявлено порушення вимог ст.19 Закону України «Про основи соціального захищеності інвалідів України», а саме: Відповідачем не подано щорічний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за 2015 рік за своїм місцезнаходженням та не виконано норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2015 рік.

11. Відповідно до акту перевірки середньооблікова кількість штатних працівників Відповідача у 2015 р. становила 12 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів — 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2015 р. становив 1 особа.

12. Отже, Відповідач не подав щорічний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за 2015 рік за своїм місцезнаходженням не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків

13. У ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

14. Постановою Кабінету Міністрів України за №70 від 31.01.2007 року Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Із змісту п.2 даного Порядку видно, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

15. У ч.ч.1-3 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

16. Cт. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

17. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

18. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову оскільки, відповідач всупереч вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не подав до відділення Фонду соціального захисту інвалідів щорічний звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 р. та не виконав норматив робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2015 р.

19. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи Відповідача про те, що Позивач з позовом до суду звернувся поза межами шестимісячного строку встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України, оскільки ч.2 ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно акту № 13-03-125/0095 від 23.01.2017 позапланова перевірка проведена в 23.01.2017, а з позовом до суду позивач звернувся 23.05.2017. Тобто, в межах шестимісячного строку з моменту виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог позивач звернувся з позовом до суду, а тому строк звернення з позовом до суду не пропустив.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції і вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, а також судом першої інстанції було проігноровано, а висновок суду апеляційної інстанції прийнято з грубим порушенням норм процесуального права щодо аргументу відповідача про порушення Позивачем шестимісячного строку звернення до суду, визначеного абз. 2 ч.2 ст. 99 КАС  України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Зазначена норма передбачає, що для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог.

21. Відповідач вказує, що відповідно до ч.4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями у т.ч. підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 статті 19 цього закону. Тобто, саме з 16 квітня 2016 року у Позивача виникло право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум у судовому порядку. А закінчилося дане право 16.10.2016, в той час як Позивач звернувся до суду 23.05.2017. Така аргументація відповідача узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 15.05.2017 у справі № К/800/11657/17.

V. ОЦІНКА СУДУ

22. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги і вважає за необхідне зазначити наступне.

23. Відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 99 КАС України (у редакції на час звернення до суду) для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183 2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб’єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

24. Відповідно до ст.100 КАС України (у редакції на час звернення до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

25. У постанові від 21.02.2011 у справі № 21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. На думку Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС. Частина 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ, за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення.

26. З урахуванням положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Відповідач зобов’язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у строк до 15.04.2016, а тому саме з 16.04.2016 у Позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно Відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

27. З огляду на це, шестимісячний строк звернення до суду закінчився 16 жовтня 2016 року.

28. Позивач звернувся до суду 23.05.2017 без пояснення причин пропуску строку звернення до суду, оскільки не вважав його пропущеним. Відповідно, з клопотанням про поновлення строку не звертався.

29. Не зважаючи на те, що відповідач наводив аргументи щодо пропуску строку звернення до суду, зазначеним обставинам суди першої та апеляційної інстанцій належної оцінки не надали, внаслідок чого не застосували до спірних правовідносин абз. 2 ч. 2 ст. 99 КАС України, а отже порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення про задоволення позовних вимог.

30. У рішенні «Устименко проти України» (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, Європейський суд зазначив , що «національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції». (п. 53).

31. Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

32. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є обґрунтованою, а викладені в ній аргументи доводять, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права.

33. Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

35. Відповідно до ч. 3 ст. 240 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 4 цієї статті якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

36. Позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду. Не зважаючи на те, що відповідач про це заявляв у запереченнях проти позову та в апеляційній скаргі, позивач не звернувся з заяою про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

37. Судовими витратами у справі є витрати у вигляді сплаченого відповідачем (скаржником) судового збору за подання апеляційної скарги (1760 грн.) і касаційної скарги (1920 грн.), всього 3680 грн.

38. Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 6 цієї статті якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, судові витрати у розмірі 3680 грн., понесені відповідачем, слід компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд —

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Прикарпат.буд» задовольнити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду  від 08.11.2017 у справі №813/1897/17 — скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м.Львів, вул. Маланюка, 6) до Публічного акціонерного товариства «Прикарпат.буд» (м. Дрогобич, вул. Д.Галицького, 1) про стягнення заборгованості у розмірі 11651,85 гривень залишити без розгляду.

4. Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Прикарпат.буд» (м. Дрогобич, вул. Д.Галицького, 1) судові витрати у розмірі 3680 гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя                                                                                                              Т.О. Анцупова

Суддя                                                                                                              О.П. Стародуб