Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 199/4891/19-ц

провадження № 61-15558св20

Правило щодо застосування встановленої законом черговості звернення стягнення на майно боржника, а саме, що в першу чергу звернення стягнення повинно відбуватись на кошти та рухоме майно, має істотне значення. Відповідно, звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюються у виключному випадку у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

У цій справі, при наявності у боржника коштів та рухомого майна, а також окремої від приватного будинку земельної ділянки, приватний виконавець в порушення встановленого Законом порядку черговості звернення стягнення на різні види майна боржника, звернув стягнення на житловий будинок, в якому проживає боржник ОСОБА_1 , що призвело до незаконного позбавлення особи права власності на житло.

При виконанні судового рішення, приватний виконавець хоча і переслідував легітимну мету, спрямовану на задоволення вимог стягувача, проте примусове стягнення на майно боржника повинно відбуватись у повній відповідності до вимог закону, тому втручання в мирне володіння майном вчинене з порушенням встановленої національним законом процедури, не може вважатись правомірним.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звернення стягнення на нерухоме майно – будинок на АДРЕСА_1 , в якому проживає боржник, може бути застосоване в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Продовжити читання →

Постанова

Іменем України

29 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 0910/2-103/2011

провадження № 61-13311св20

у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічна правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 344/14408/15-ц (провадження № 61-1777св20).

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах, а не його обсяг.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/149/18

Провадження № 12-297гс18

Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу, а не частини п’ятої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження»

Продовжити читання →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Пунктом 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2013 року № 845 встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п. 6 цього Порядку.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Отже, зважаючи на те, що стягувачем за рішенням господарського суду Одеської області від 17 липня 2014 року є державне підприємство (ДП «АМПУ»),  дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на зазначене судове рішення не поширюється. 

Ураховуючи викладене, державні виконавці не мають законних підстав  проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами в справах, де боржниками є державні органи. Стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

  Продовжити читання →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 липня 2015 року                                                                                                м. Київ

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального  підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

                І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року                                                                                             м. Київ

Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням

Виходячи з правового аналізу частини п’ятої статті 58 Закону України “Про виконавче провадження”, пункту 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня  1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038, необхідно  дійти висновку про те, що звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.

Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п’ятої статті 58 Закону України “Про виконавче провадження”; пунктів 3.2, 3.4 зазначеного Тимчасового положення.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

м. Київ

Вимоги до змісту виконавчого листа встановлені частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що потрібно зазначати у виконавчому листі індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи), а пунктом 6 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам статті 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

       Разом з тим відповідно до пункту 3 частини третьої статті 11 Закону України«Про виконавче провадження» державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження   необхідні   для   проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

           Отже, не можна погодитись з висновком суду касаційної інстанції про те, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

           Продовжити читання →

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

висловлена Верховним Судом України

в постанові від 20 листопада 2013 року

(справа № 6-122 цс 13)

 Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов’язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Продовжити читання →

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії “Харківобленерго” щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження”

Продовжити читання →