П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 березня 2023 року

м. Київ

8.60. Отже, у цій справі, зіштовхнувшись із протиправною перешкодою з боку контролюючого органу для виконання Продавцем необхідних дій, від яких залежало виникнення у Покупця права на податковий кредит з ПДВ, Продавець міг реалізовувати своє право оскаржити рішення, дії (бездіяльність) контролюючого органу (посадових осіб) (підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України), тобто усунути порушення закону з боку контролюючого органу, або вимагати відшкодування шкоди, спричиненої таким порушенням, якщо негативні наслідки порушення для нього вже настали.

8.67. Отже, у контексті спірних правовідносин причинний зв’язок як обов’язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягав у тому, що внаслідок протиправних дій ГУ ДПС з блокування реєстрації в ЄРПН Податкової накладної КХ «Тальне» втратив би можливість включити до складу податкового кредиту 981 680 грн, що становило суму ПДВ за операцією поставки за Договором.

8.68. Оскільки ВП «Імпульс Плюс» в адміністративному процесі змогло запобігти заподіянню КХ «Тальне» 981 680 грн збитків (сума ПДВ за операцію за Договором), які він міг понести через неможливість включити цю суму до складу податкового кредиту, Велика Палата Верховного Суду висновує, що у спірних правовідносинах не відбулось об’єктивного зменшення майнових благ Покупця, а 981 680 грн, які Продавець сплатив на його користь у складі штрафу відповідно до пункту 7.3.1 Договору, не були необхідними витратами, які він мусив зробити для відновлення порушеного майнового інтересу Покупця, що унеможливлює стягнення зазначеної суми з Державного бюджету України як збитків.

10.4. Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

10.5. Оскарження рішення, дії або бездіяльності контролюючого органу як таке, що спрямоване на відновлення суб’єктивного права чи законного інтересу, і вимога про відшкодування шкоди, завданої втратою цього права чи інтересу, є зверненням до конкуруючих способів захисту, одночасно надати які суд не може.

Справа № 925/556/21

Провадження № 12-28гс22

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт Критеріїв, без наведення відповідної підстави і розрахованих показників за критерієм, якому відповідає платник податку, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 червня 2019 року (справа № 0740/804/18), від 23 жовтня 2018 року (справа № 822/1817/1).

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач надав контролюючому органу копії документів на власний розсуд, оскільки відповідачем в квитанціях про зупинення реєстрації податкових накладних не зазначено які саме конкретно документи та в підтвердження якої обставини необхідно подати.

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 420/9924/20

адміністративне провадження № К/9901/36286/21

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

ПОЗИЦІЯ ПОДАТКОВОЇ: у разі отримання поручителем (іпотекодавцем) відшкодування від боржника сум сплаченого поручителем (іпотекодавцем) боргу відповідна сума відшкодування не включається до складу доходу поручителя (іпотекодавця), а сума перерахованих кредитору грошових коштів за договором поруки (іпотеки) не відображається у складі витрат.

Перевіркою бухгалтерських документів встановлено, що у бухгалтерському обліку ТОВ 2 не визначено дебіторської заборгованості щодо ТОВ 1 після погашення заборгованості за кредитним договором, не відображено її наявність в оборотах за рахунками та у балансах підприємства (Форма № 1-м) за 2019, 2020 роки фінансової звітності.

Відповідно, в акті перевірки податковий орган дійшов висновку, що діяльність ТОВ 2 з укладання іпотечного договору від 14.06.2013 та у подальшому проведення виплат на користь банку з погашення заборгованості за іншу юридичну особу не можна вважати господарською діяльністю. Зазначені дії не були спрямовані на збільшення власного капіталу, отримання прибутку, а мали наслідком відображення в обліку збиткових операцій та несплату податку на прибуток до бюджету.

ПОЗИЦІЯ СУДУ: ВС наголошує, що апеляційний суд правильно урахував, що предметом розгляду справи не є взаємовідносини між ТОВ 2 з питань укладання іпотечного договору від 14.06.2013 та у подальшому проведення виплат на користь банку. Не є предметом укладання договорів поручителя з ТОВ 1. Проте контролюючий орган, роблячи висновки про віднесення оплати на користь банку до складу витрат ТОВ 2, береться трактувати відносини між ним та банком, трактувати вигідність та неправильність поручительства у межах відносин з ТОВ 1 на момент отримання кредиту та укладення іпотечного договору (операції станом на 2013 рік).

ВС цілком погоджується з тим, що виконання мирової угоди, яка затверджена судом, призвело до зменшення капіталу підприємства, що відповідає сутті поняття «витрати», наведеного у пункті 6 Положення 16. Оскільки відбулась зміна в активах підприємства у формі витрат, такі витрати можливо рахувати як такі, що впливають на оподаткування фінансового результату. Зменшення фінансового результату до оподаткування відбувається у разі наявності задекларованих витрат.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 240/17372/21

адміністративне провадження № К/990/16732/22

Ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі неусунення такого недоліку, така скарга повертаються особі, яка її подала.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону України «Про судовий збір». Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір. При цьому розміри ставок судового збору залежать від характеристики об`єкта справляння – позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» не передбачено ставки судового збору за звернення до адміністративного суду із заявою про роз’яснення судового рішення.

Відтак за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за звернення до суду із заявою про роз’яснення судового рішення, що на позивача не поширюється обов’язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2022 року

Київ

справа №380/7694/20

адміністративне провадження №К/990/9577/22

розглядаючи ситуацію заниження платником податків суми належних до сплати податків, слід зазначити, що якщо податкове зобов’язання виникає на підставі податкового законодавства, яким встановлено розмір, порядок і строк його сплати, то на підставі прийнятого податковим органом відповідного рішення про нарахування у зв`язку із встановленням факту несплати податку у платника виникає грошове зобов’язання, яке підлягає сплаті у встановлений пунктом 57.3 статті 57 ПК України строк після його узгодження.

Граматичний (лексичний) і логічний аналізи підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції, чинній з 01 січня 2017 року, дають підстави для висновку, що законодавець пов’язує момент початку нарахування пені із закінченням граничного строку сплати саме податкового зобов’язання, визначеного ПК України. А строк сплати податкового зобов`язання, на відміну від грошового зобов`язання, становить 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, період нарахування пені охоплює увесь час заниження податкового зобов`язання, в тому числі і період адміністративного та/або судового оскарження.

Інше тлумачення вказаної норми позбавляє логічного змісту наведеного у ній в дужках словосполучення «у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження», яке, фактично, і вказує на те, що цей темпоральний проміжок є частиною іншого (більшого) періоду, ніж після узгодження грошових зобов’язань, визначених податковим повідомленням-рішенням. За змістом норм ПК України узгодження грошових зобов’язань відбувається із закінченням процедури адміністративного та/або судового оскарження.

На обґрунтованість такого висновку вказує і системний аналіз пункту 129.2 статті 129 ПК України, оскільки предметом регулювання всієї цієї норми є скасування пені, нарахованої за період заниження грошового зобов’язання (його частини), у випадку, коли за наслідками адміністративного або судового оскарження скасовано нараховане грошове зобов’язання (його частина). Є підстави вважати, що якби законодавство не передбачало, що пеня має нараховуватися за весь період заниження податкового зобов’язання, виявленого контролюючим органом та донарахованого податковим повідомленням-рішенням (що і обумовило кваліфікацію такої суми як «грошове зобов`язання»), то і сенсу її скасовувати повністю або в частині у разі скасування самого податкового повідомлення-рішення повністю або в частині не було б.

При цьому слід зазначити, що пеня на підставі пункту 129.1 статті 129 ПК України нараховується в обов’язковому порядку в силу вимог ПК України і за встановленою ним формулою, і не обумовлюється прийняттям контролюючим органом жодних додаткових рішень. Однак, момент виникнення обов’язку платника податків з її сплати нерозривно пов`язаний з моментом виникнення обов’язку зі сплати визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання (зокрема його узгодження), розмір якого і є базою для розрахунку пені. Тому для врегулювання підстав для скасування автоматично нарахованої пені за період заниження у разі повного або часткового скасування податкового повідомлення-рішення і була законодавцем введена норма пункту 129.2 статті 129 ПК України.

Отже, застосування підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України як такого, що пов’язує момент початку нарахування пені із закінченням десятиденного строку для сплати грошових зобов’язань з моменту їх узгодження та/або отримання податкового повідомлення-рішення суперечить дійсному змісту статті 129 ПК України.

Таким чином, інше формулювання редакції статті 129 ПК України з 01 січня 2017 року не змінило правового регулювання моменту початку нарахування пені, а лише усунуло суперечності у її деяких положеннях.

Початок нарахування пені, встановлений у підпункті 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України у редакції, чинній з 01 січня 2017 року, пов`язаний зі спливом граничного строку сплати платником податків податкового зобов’язання, яке мало бути виконане, якби платник податків не порушив норми податкового законодавства і не занизив його у відповідний період. Тобто нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків цього зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період, щодо якого виявлено заниження, та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

З урахуванням вимог пункту 129.2 статті 129 ПК України у разі залишення без змін частини нарахованого контролюючим органом грошового зобов’язання (його частини) у порядку судового оскарження, пеня, нарахована за несплату такого, відображається в ІКП платника податку та підлягає сплаті за весь період заниження такого зобов`язання, в тому числі і за період адміністративного та/або судового оскарження.

Продовжити читання →