ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 912/947/20

У разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами Закону оскільки вказаним Законом встановлено пріоритет закріплених у ньому норм.

З огляду на це прийняття наглядовою радою акціонерного товариства рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом товариства, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. — головуюча, Кролевець О.А., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

від позивача-1: Шмуйло А.Д.

від позивача-2: не з`явився,

від відповідача: Руденко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест»

на рішення Господарського суду Кіровоградської області

у складі судді Бестаченко О.Л.

від 14.04.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мороз В.Ф., Коваль Л.А., Кузнецов В.О.

від 26.08.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест», ОСОБА_1

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз»

про визнання недійсними рішень наглядової ради,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» (далі — Позивач-1, ТОВ «Фінлекс-Інвест», Скаржник) та ОСОБА_1 (далі — Позивач-2, ОСОБА_1 ) звернулися до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» (далі — Відповідач, ВАТ «Кіровоградгаз») про визнання недійсними рішення наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газифікації та газовідведенню «Кіровоградгаз», що оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 № 9/19.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення наглядової ради від 21.10.2019 та від 24.12.2019, якими було відкликано та обрано голову та членів правління Відповідача не відповідають компетенції наглядової ради, яка прийняла ці рішення, оскільки положеннями статуту Відповідача обрання та відкликання голови та членів правління Відповідача віднесено до виключної компетенції загальних зборів Відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2021, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі №912/947/20, в задоволені позову відмовлено.

4. Зазначені судові рішення мотивовано тим, що нормами Закону України «Про акціонерні товариства» обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу віднесено до виключної компетенції наглядової ради, при цьому вказані питання можуть вирішуватися і загальними зборами. Після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» жодних змін до статуту Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» щодо визначення компетенції органів товариства не вносилось, прийняття наглядовою радою товариства оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом. Судами зазначено, що у разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

5. Позивач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а саме: визнати недійсними рішення наглядової ради Відповідача, які оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 №9/19.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень Скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування п. 27 ч. 1 ст. 33, пп. 8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у подібних правовідносинах, а саме: правомірність віднесення згідно з статутом до виключної компетенції загальних зборів у відповідності до п. 27 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» питань щодо обрання та відкликання голови та членів правління та затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди, які у відповідності до пунктів 8, 9 частини 2 статті 52 цього Закону віднесені до виключної компетенції наглядової ради, з урахуванням того, що вимоги Закону мають перевагу над положенням статуту виключно у разі якщо неприведений у відповідність до вимог Закону статут товариства суперечить нормам Закону України «Про акціонерні товариства».

7. Відповідач подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Позивачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» та ОСОБА_1 є акціонерами, власниками простих іменних акцій Відповідача, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах.

9. Відповідно до Статуту Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газофікації «Кіровоградгаз», затвердженого загальними зборами акціонерів 21.12.2004 (далі — Статут), в пункті 7.1 встановлено, що органами управління Товариства є: загальні збори акціонерів; наглядова рада; правління.

10. Пунктом 7.6 Статуту передбачено, що вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів.

11. Згідно п 7.7. Статуту загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції інших органів управління Товариства.

12. Згідно пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту питання щодо обрання та відкликання голови та членів наглядової ради, правління, ревізійної комісії — віднесені до виключної компетенції загальних зборів і вирішення таких питань не може бути передано іншим органам управління Товариства.

13. 21 жовтня 2019 року відбулося засідання наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування). Згідно протоколу № 6/19 за результатами розгляду питань порядку денного, прийняті наступні рішення:

1. Припинити повноваження голови та членів правління ВАТ «Кіровоградгаз»: 1) ОСОБА_16 — голови правління ВАТ Кіровоградгаз; 2) ОСОБА_17 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 3) ОСОБА_18 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 4) ОСОБА_19 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 5) ОСОБА_8 — члена правління ВАТ «Кіровоградгаз»; 6) ОСОБА_20 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 7) ОСОБА_21 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 8) ОСОБА_22 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 9) ОСОБА_23 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз.

2. Припинити повноваження голови та членів правління ВАТ Кіровоградгаз, обраних позачерговими загальними зборами акціонерів ВАТ Кіровоградгаз, які відбулись 10.01.2019 (протокол № 11 від 10.01.2019): 1) ОСОБА_2 — голови правління ВАТ Кіровоградгаз; 2) ОСОБА_3 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 3) ОСОБА_24 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 4) ОСОБА_25 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 5) ОСОБА_6 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 6) ОСОБА_7 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 7) ОСОБА_8 — члена правління ВАТ Кіровограда; 8) ОСОБА_9 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 9) ОСОБА_10 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз.

3. Обрати членами правління ВАТ Кіровоградгаз: 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_4 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) ОСОБА_6 ; 6) ОСОБА_7 ; 7) ОСОБА_8 ; 8) ОСОБА_9 ; 9) ОСОБА_10 .

4. Обрати головою правління ВАТ Кіровоградгаз ОСОБА_2.

5.1. Затвердити умови контракту з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком 1.

5.2. Установити розмір винагороди голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 , обраному за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 4), який встановлюється в контракті відповідно до умов, затверджених підпунктом 5.1.

5.3. Надати повноваження голові наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» або особі, яка виконує його обов`язки, підписати з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 контракт на умовах, затверджених підпунктом 5.1, з урахуванням установленого в підпункті 5.2 розміру винагороди.

6.1. Затвердити умови контракту з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» (який є членом правління за сумісництвом) згідно з додатком 2.

6.2. Затвердити умови контракту з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком 3.

6.3. Установити розмір винагороди членам правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , обраних за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 3), який встановлюється в контрактах відповідно до умов, затверджених підпунктом 6.1.

6.4. Установити розмір винагороди члену правління ЗАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_8 , обраним за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 3), який встановлюється в контракті відповідно до умов, затверджених підпунктом 6.2.

6.5. Надати повноваження голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 підписати з членами правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 контракти на умовах, затверджених підпунктом 6.1, з урахуванням визначеного в підпункті 6.3 розміру винагороди.

6.6. Надати повноваження голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 підписати з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_8 контракт на умовах, затверджених підпунктом 6.2, з урахуванням визначеного в підпункті 6.4 розміру винагороди.

14. В засіданні взяли участь: Голова наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_11 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_26 та ОСОБА_1 (Позивач-2) не надали заповнені бюлетені для заочного голосування (опитування) в термін до 21 жовтня 2019 року (включно) на адресу зазначену в повідомленні про проведення засідання наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування) від 15.10.2019 № К 1-21.

15. 24 грудня 2019 року відбулося засідання наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування). Згідно протоколу № 9/19 від 24.12.2019, за результатами розгляду питань порядку денного, прийняті наступні рішення:

1. Припинити повноваження голови правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 обраного на засіданні наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз», що відбулися 21.10.2019 (рішення від 21.10.2019, протокол № 6/19, питання № 4) з дати прийняття цього рішення.

2.1. Обрати головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 з дня наступного за днем прийняття цього рішення.

2.2. Затвердити умови контракту з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком.

2.3. Встановити розмір винагороди голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» відповідно до умов, затверджених підпунктом 2.2 цього рішення.

2.4. Уповноважити голову наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» або особу, яка виконує його обов`язки, підписати контракт з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 на умовах, затверджених підпунктом 2.2 цього рішення.

2.5. Уповноважити голову правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 на подання та підписання документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей про керівника ВАТ «Кіровоградгаз», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

3. Обрати секретарем наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» члена наглядової ради ОСОБА_14 .

16. В засіданні взяли участь: Голова наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_12 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

17. Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_26 та ОСОБА_1 (Позивач-2) не надали заповнені бюлетені заочного голосування (опитування) в термін до 23.12.2019 (включно) на адресу зазначену в повідомленні про проведення засідання наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування) від 20.12.2019 № К 1-27.

18. Незгода ОСОБА_1 (Позивача-2) та ТОВ «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» (Позивача-1) з вказаними вище рішеннями наглядової ради і стала причиною виникнення спору та звернення останніх з позовними вимогами про визнання недійсними зазначених рішень наглядової ради, оскільки вони на думку Позивачів були прийняті з перевищенням повноважень.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. …

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 97. Управління товариством

1. Управління товариством здійснюють його органи.

2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Стаття 160. Наглядова рада акціонерного товариства

1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов`язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

2. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

20. Господарський кодекс України

Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

21. Закон України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній станом на дату прийняття оспорюваних рішень).

Стаття 32. Загальні збори акціонерного товариства

1. Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Стаття 33. Компетенція загальних зборів

1. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

Стаття 51. Створення наглядової ради акціонерного товариства

1. Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Стаття 52. Компетенція наглядової ради

1. До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами.

2. До виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, 8) обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; 9) затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.

Розділ XVII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через тридцять місяців з дня опублікування цього Закону.

5. Статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

22. Господарський кодекс України

Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. …

23. Господарський процесуальний кодекс України (далі — ГПК України)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

24. Суд виходить з того, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

25. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

26. Предметом спору у даній справі є вимоги Позивачів про визнання недійсними рішення наглядової ради Відповідача, що оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 № 9/19.

27. В касаційній скарзі Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування п. 27 ч. 1 ст. 33, пп. 8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у подібних правовідносинах, а саме: правомірність віднесення згідно з статутом до виключної компетенції загальних зборів у відповідності до п. 27 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» питань щодо обрання та відкликання голови та членів правління та затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди, які у відповідності до пунктів 8, 9 частини 2 статті 52 цього Закону віднесені до виключної компетенції наглядової ради, з урахуванням того, що вимоги Закону мають перевагу над положенням статуту виключно у разі, якщо неприведений у відповідність до вимог Закону статут товариства суперечить нормам Закону України «Про акціонерні товариства».

28. Судами встановлено, що Статут Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз», який було затверджено 21.12.2004, не приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема, в частині віднесення до виключної компетенції наглядової ради питань обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, як того вимагає п.5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства».

29. При цьому Суд звертає увагу, що Законом України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній станом на дату прийняття оспорюваних рішень), питання обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, а також затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу та встановлення розміру їх винагороди, віднесено до виключної компетенції саме наглядової ради.

30. Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що прийняття наглядовою радою Відповідача оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної Статутом, з огляду на таке.

31. Як зазначено Судом вище пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту, який було затверджено 21.12.2004 та який не приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства», питання щодо обрання та відкликання голови та членів наглядової ради, правління, ревізійної комісії — були віднесені до виключної компетенції загальних зборів і вирішення таких питань не може бути передано іншим органам управління Товариства.

32. Проте, статтею 160 ЦК України встановлено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов`язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради.

33. Згідно п.8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить, обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.

34. Частиною 3 статті 52 Закону встановлено, що питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.

35. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є власником 53 652 002 штук простих іменних акцій ВАТ «Кіровоградгаз», що складає 51% статутного капіталу Товариства та відповідно до п. 15 Статуту акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 1044, засновником та єдиним акціонером Компанії є держава.

37. Пунктом 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» встановлений дворічний строк для приведення статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств у відповідність з нормами цього Закону.

38. При цьому, пунктом 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» визначений пріоритет закріплених у ньому норм, згідно з яким, до приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

39. Отже, з моменту набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» його норми стали спеціальними щодо регулювання правовідносин зі створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, визначенні їх правового статусу, прав та обов`язків акціонерів і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №904/1237/17.

37. Зазначеними вище нормами Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що питання обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, а також затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди віднесено до виключної компетенції наглядової ради.

38. У відповідності до вимог ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» статутом товариства може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі і ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради, проте, крім випадків, якщо у статутному капіталі товариства 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також у випадку, якщо в акціонерному товаристві 50 і більше відсотків акцій знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків.

39. Отже, з урахуванням того, що в ВАТ «Кіровоградгаз» 51% акцій знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави в якому становить 100 відсотків, положення пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту прямо суперечать нормам Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки загальні збори, як вищий орган, хоч і має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, проте не може змінювати виключність компетенції встановлену Законом України «Про акціонерні товариства».

40. Враховуючи існування конкуренції між положеннями Статуту Відповідача та нормами Закону України «Про акціонерні товариства», Суд зазначає, що Статут є локальним нормативним актом, тоді як Закон має більшу юридичну силу, тому у разі, якщо положення статуту суперечать закону, слід керуватися саме нормами закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №910/10463/19.

41. З урахуванням того, що норми Закону України «Про акціонерні товариства» з моменту набрання ним чинності стали спеціальними щодо регулювання правовідносин з діяльності акціонерних товариств і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону, Суд доходить висновку, що прийняття наглядовою радою Відповідача оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної Статутом, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

42. Щодо посилань Скаржника в касаційній скарзі на пункт 27 частини 2 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» відповідно до якого до виключної компетенції загальних зборів належать вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства, Суд зазначає таке. Оскільки після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» жодних змін у відповідності до вимог вказаного закону до Статуту ВАТ «Кіровоградгаз» щодо визначення компетенції органів товариства не вносилось, тому посилання Скаржника на Статут, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства», не приймаються Судом до уваги.

43. Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про акціонерні товариства» зміни, передбачені Законом України «Про акціонерні товариства», направлені на підвищення рівня корпоративного управління у господарських товариствах відповідно до європейських практик та стандартів.

44. Закон України «Про акціонерні товариства» був офіційно опублікований в газеті «Урядовий кур`єр» 29.10.2008 та набув чинності 30.04.2009, проте Статут Відповідача, який було затверджено 21.12.2004 року станом на час прийняття оспорюваних рішень 21.10.2019 та 24.12.2019 так і не було приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства».

45. Враховуючи все вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що оспорювані рішення наглядової ради від 21.10.2019 та від 24.12.2019, якими було припинено повноваження голови і членів виконавчого органу та обрано нових голову і членів виконавчого органу; затверджено умови контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлено розмір їх винагороди повністю відповідають компетенції наглядової ради, яка прийняла ці рішення, оскільки Законом України «Про акціонерні товариства» вирішення зазначених питань віднесено до її виключної компетенції.

46. Враховуючи обґрунтування Суду, які викладені в постанові вище, Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права в оскаржуваних Позивачем судових рішеннях.

47. Загалом доводи Позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами розгляду справи в касаційному порядку.

48. З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

50. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

51. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

52. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Висновки про правильне застосування норм права

53. Норми Закону України «Про акціонерні товариства» з моменту набрання ним чинності стали спеціальними щодо регулювання правовідносин з діяльності акціонерних товариств і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону.

54. У відповідності до вимог ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» статутом товариства може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі і ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради, проте, крім випадків, якщо у статутному капіталі товариства 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також у випадку, якщо в акціонерному товаристві 50 і більше відсотків акцій знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків.

55. Прийняття наглядовою радою акціонерного товариства рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом товариства, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

56. У разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами Закону оскільки вказаним Законом встановлено пріоритет закріплених у ньому норм.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі №912/947/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Кролевець

В. Студенець

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 405/3360/17

провадження № 61-9545сво21

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача — Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа — Кропивницька міська рада,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог, процесуальні дії суду першої інстанції

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено питання про забезпечення позову.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 07 червня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Кропивницьку міську раду.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено

до розгляду по суті.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 листопада 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у підготовчому судовому засіданні 22 вересня 2020 року позивач позов підтримав

та подав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав. За участі позивача та з урахуванням його думки підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті. Проте лише 27 листопада 2020 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України

та враховуючи, що розгляд цієї справи проводиться за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 27 листопада

2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА _1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив

її в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у частині першій статті 353 ЦПК України. Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку, що оскаржувана ухвала

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо

від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються

до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається

до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Суд апеляційної інстанції вказав, що повернення апеляційної скарги

на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду,

не порушує конституційного права позивача на апеляційне оскарження, оскільки така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку одночасно із рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання

про прийняття до розгляду збільшених позовних вимог, посилаючись

на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відмовлено

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не підлягає апеляційному оскарженню.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що неприйняттям заяви

про збільшення позовних вимог та відмовою в апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції порушено законний інтерес позивача щодо повного захисту його прав у межах однієї судової процедури, уникнення необхідності звернення до суду з іншими позовами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції, перелічені у частині першій статті 353 ЦПК України, до переліку яких оскаржена ухвала суду першої інстанції не відноситься. Проте

у пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено право

на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Апеляційний

суд не досліджував те, що при вирішені питання розгляду заяви

про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не застосував норми статей 174, 182, частини шостої статті 185, статті 222 ЦПК України, що є порушенням процесуального законодавства.

Позивач вказує, що процесуальне питання щодо відмови у розгляді заяви про збільшення позовних вимог вже вирішувалось Верховним Судом у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18. Крім того, схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 02 жовтня 2019 року у справі № 808/6650/14.

На переконання позивача, аналіз пункту 16 частини першої статті 353, частини дев`ятої статті 10, статті 185 ЦПК України свідчить, що скарги окремо від рішення суду першої інстанції подаються не тільки на ухвалу про залишення позову, але і будь-якої заяви, без розгляду, фактичну відмову у прийнятті. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону

суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. За таких обставин, апеляційний

суд повинен був відкрити апеляційне провадження та перевірити законність постановленої ухвали суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовчій практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року про повернення апеляційної скарги, справу витребувано

із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, прийнято

до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо

від рішення суду, та не передбачено можливості такого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги

ОСОБА _1 , оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно

до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо

від рішення суду.

Крім того, зазначена ухвала не перешкоджає реалізації права позивача на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову

в частині, на яку збільшено первісні позовні вимоги.

Схожий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17 (провадження

№ 14-172цс19) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), де зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом,

не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду

у відкритті апеляційного провадження є порушенням права на судовий захист, є безпідставними, оскільки практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним

і національним законодавством може обмежуватись, зокрема

для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії»

від 12 липня 2007 року).

Заява про збільшення позовних вимог не є за своєю суттю позовною заявою, оскільки нею змінюється лише предмет або підстава позову. Водночас подання заяви, якою одночасно змінюється підстава

та предмет позову, фактично, є пред`явленням нового позову. У ситуації, що склалася, порушення права на судовий захист немає, оскільки,

як вже зазначалось, позивач не позбавлений можливості заявити

(за наявності для цього підстав) інший позов в частині, яка не охоплена первісними вимогами.

Наведені у касаційній скарзі доводи по своїй суті зводяться

до неправильного тлумачення заявниками норм цивільного процесуального законодавства України та правильність висновків апеляційного суду не спростовують. Ураховуючи наведене,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі справа № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) зроблено висновок, що апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки така ухвала відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Крім того, зазначена ухвала

не перешкоджає реалізації права заявника на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову.

Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 353 ЦПК України свідчить, що Верховним Судом зроблено висновок про можливість апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог. Тобто існує інший підхід до вирішення зазначеного питання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18) вказано,

що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь

у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо

від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки не перевірив,

чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою

про повернення заяви позивачам. Не з`ясування судом вказаних обставин та формальне зазначення про те, що місцевий суд відмовив у прийнятті позовної заяви, хоча норми ЦПК України такої дії

не передбачають, свідчить про обмеження реалізації права заявників на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже , існує різна практика вирішення судом касаційної інстанції питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного вважала відступити від висновку щодо застосування статей 352, 353 ЦПК України, який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18), із зазначенням висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог

до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії

у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою

про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача

до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви

та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: — подання іншого (ще одного) позову, чи — збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи — об`єднання позовних вимог, чи — зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести

до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Водночас , пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених

ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заявипро збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення

від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18).

У вказаній постанові суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки

не перевірив, чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою про повернення заяви позивачам.

Водночас , Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі

№ 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог

не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У справі, яка переглядається, місцевий суд відмовив позивачу

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскарження цієї ухвали не передбачено статтею 353 ЦПК України.

Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу,

що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена

в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України

та постановлена з порушенням норм процесуального права,

що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої

та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування

з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа , яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

Пнктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні

дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання

яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання

про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою

або за клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною п?ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовній практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п?ятою статті 404 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач В. С. Висоцька

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2021 року

м . Київ

справа № 607/3393/18

провадження № 61-13597св21

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 час. 1 ст. 36 КЗпП України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, та касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 09 квітня 2010 року його було прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця». 07 травня 2014 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління контролю та внутрішнього аудиту його було переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов`язків начальника Департаменту внутрішнього контролю. 16 січня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Департаменту будівель і споруд. 27 липня 2016 року на нього покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця». 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. 06 лютого 2017 року видано наказ за № 164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. Наказом за № 158/ос від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вважає, що звільнення у зв`язку із закінченням трудового договору є незаконним, оскільки він фактично здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09 квітня 2010 року. Зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв`язку з втратою роботи, порушенням звичайного ритму життя, доходів, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в 1 000 000,00 грн. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, поновити на посаді директора пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця», стягнути середній заробіток за час вимішеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.

Судові рішення, ухвалені по справі

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що позивач працював у відповідача на умовах строкового трудового договору, з укладенням якого він погодився. Звільнення ОСОБА_1 із роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про скасування наказу ПАТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту) № 158/ос від 05 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ «Укрзалізниця». Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 435 685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5 000 грн моральної шкоди та 1 057,20 грн судових витрат. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в сумі 23 297,28 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково. Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що правильними є висновки місцевого суду про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, яке відповідає вимогам закону та умовам укладеного трудового договору. Відмовляючи в задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення, апеляційний суд із посиланням на статтю 445 ЦПК України, виходив із того, що не допускається поворот виконання рішення суду у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат.

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

12 серпня 2021 року АТ «Укрзалізниця» звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову в частині відмови в повороті виконання судового рішення, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що сплачені АТ «Укрзалізниця» грошові кошти ОСОБА_1 випливають із трудових відносин, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. Середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу. Поворот виконання рішення — це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року в справі № 469/95/17, від 20 червня 2019 року в справі № 336/9595/14, від 27 лютого 2019 року в справі № 243/10392/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 263/2983/16-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду: від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 569/15646/16-ц; постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року в справі № 6-364цс16 та № 6-365цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості повороту виконанні рішення суду при безпідставному стягненні моральної шкоди та щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасування судового рішення за яким було виконано стягнення (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

17 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Демковича Ю. Й. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про правомірність укладення строкового трудового договору, у порушення норми статті 263 ЦПК України не встановили, які саме, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, обставини (характер роботи, умови її виконання, інтереси працівника чи інші випадки, передбачені законодавчими актами) стали підставою для укладення з позивачем строкового трудового договору.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

18 жовтня 2021 року АТ «Укрзалізниця» засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що судами попередніх інстанції повно та правильно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, а також надано належну оцінку доказам у матеріалах справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» та витребувано цивільну справу № 607/3393/18 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

09 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту згідно наказу за № 231/ос від 08 квітня 2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом № 36/ос від 01 лютого 2012 року, на нього покладено обов`язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

Наказом № 469/ос від 07 травня 2014 року його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 19/ос від 11 січня 2016 року на підставі заяви позивача та рішення Правління від 11 січня 2016 року за № 1, ОСОБА_1 з 16 січня 2016 року переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

Наказом № 1530/ос від 27 липня 2016 року, на позивача покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

07 грудня 2016 року наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 2352/ос ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за № Ц-57/7 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року.

Наказом ПАТ «Українська залізниця» № 164/ос від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень сервісу ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору за погодженням сторін на визначений строк до 05 лютого 2018 року.

06 лютого 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір № 16, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05 лютого 2018 року.

05 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за № ЦПК-10 від 05 січня 2018 року.

Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 158/ос від 05 лютого 2018 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади директора з пасажирських перевезень і сервісу 05 лютого 2018 року згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Після ухвалення апеляційним судом рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку прогулу в сумі 1 435 685,79 грн та 5 000 грн моральної шкоди, яке в подальшому скасоване Верховним Судом, відповідач виплатив позивачу кошти, стягнуті за зазначеним рішенням.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору — працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Установивши, що позивача, який займав посаду директора з пасажирських перевезень, на підставі його заяви призначено на цю посаду строком дії трудового договору з 06 лютого 2017 року до 05 лютого 2018 року (пункт 8.1. трудового договору); волевиявлення ОСОБА_1 на укладення трудового договору підтверджується його заявою, особистими підписами на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на наказі відповідача, де вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлений під підпис; протягом дії договору позивач його умови не оскаржував та не ініціював унесення змін і доповнень до нього; належних і допустимих доказів на підтвердження того, що цей договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача, або його волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії, позивач не надав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.

Такі самі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19).

Аргументи касаційної скарги про те, що позивача прийнято на безстроковій основі є безпідставними, оскільки він за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.

Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що право позивача на працю відповідач не порушив, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) немає.

У зв`язку із скасуванням Верховним Судом постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року, АТ «Укрзалізниця», в порядку статті 444 ЦПК України, подано заяву від 29 жовтня 2019 року про поворот виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області в частині стягнутого середнього заробітку.

Відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Згідно зі статтею 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.

Оскільки відсутні докази того, що скасоване Верховним Судом рішення апеляційного суду, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу подана заява, було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви АТ «Укрзалізниця» про поворот виконання судового рішення.

Доводи касаційних скарг не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун