ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

06 листопада 2018 року

справа № 822/551/18

адміністративне провадження №К/9901/61751/18

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю “Валіо Груп” відсутня.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб’єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю “Валіо Груп”.

Продовжити читання →

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року                                                   м. Київ                              К/800/10870/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого :                                                   Мороза В.Ф.

суддів:                                                   Донця О.Є.

Шведа Є.Ю.

Частина друга статті 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” зазначає, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що факт відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням є підставою, у відповідності до вимог пункту 5 частини другої статті  38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, для внесення запису до Єдиного державного реєстру про таку відсутність та звернення податкового органу до суду з позовом про припинення юридичної особи, а не скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Продовжити читання →

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

“08” лютого 2017 р.                               м. Київ                                    К/800/40236/14

Разом з тим, особи, які придбавають житло вперше, відповідно до вимог абзацу 1 пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР звільняються від сплати цього збору.

Факт придбання ОСОБА_4 житла вперше підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5 лютого 2014 року ОСОБА_4 звернулася до УПФ України в місті Новограді-Волинському та Новоград-Волинському районі Житомирської області із заявою про повернення сплаченого збору.

Листом від 7 лютого 2014 року № 783/06 УПФ України в місті Новограді-Волинському та Новоград-Волинському районі Житомирської області повідомило позивача, що вказані кошти до Пенсійного фонду України не надходили, а повернення помилково та надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, шляхом оформлення розрахункових документів.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а сума такого збору підлягає поверненню.

Продовжити читання →

Пільги при сплаті судовог збору, подача касаційної скарги, КАСУ, ГПК, ЦПК, звільнення при сплаті судового збору, трудовий спір

П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Київ

Відповідно до частини першої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.
За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Обов’язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».
Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.
Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.
З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.
За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.
Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.
У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.
У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.

Продовжити читання →

Затвердження землеустрою, цивільне судочинство, КАСУ

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 жовтня 2016 року

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності розпоряджень РДА про затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для надання в оренду відкритому акціонерному товариству “Укрнафта” для обслуговування АЗС. Водночас суди встановили, що ПАТ “Укрнафта” є власником цих АЗС, який уживав передбачені законом заходи для отримання земельних ділянок у користування. При цьому суди також встановили, що земельні ділянки, щодо яких виник спір та на яких розташовані АЗС ПАТ “Укрнафта”, знаходилися у постійному користуванні Львівського державного виробничо-комерційного підприємства “Львів-Петроль” (згодом реорганізованого в акціонерне товариство закритого типу “Фірма “Львів-Петроль”) за цільовим призначенням – для розміщення АЗС згідно з державними актами на право постійного користування землею.

Отже, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України, цей спір має не публічний, а приватно-правовий характер, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Продовжити читання →

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року

м. Київ

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з умовами Договору необхідним є укладення окремого договору між ОСОБОЮ_2 і ТОВ «Кей-Колект». Оскільки такий договір не укладено, суд дійшов висновку про протиправність рішення № 18860992.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. 

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 12 січня 2016 року                                                                                                                      м. Київ

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
22 вересня 2015  року                         м. Київ

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов’язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

(номер по всіх інших інстанціях  – 2а-2717/11/2670)

Продовжити читання →