ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи про скасування вимоги зі сплати єдиного внеску та зобов’язання внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування вимоги з єдиного внеску в розмірі 24267,54 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.
відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань, єдиного внеску тощо створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску в судовому порядку, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов’язань перед бюджетом.
Звертаючись до суду з позовом, податковий орган просив надати дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Відтак, враховуючи правову природу спору у даній справі, рішення суду за наслідками розв’язання якого не матиме як такого безпосереднього впливу на майновий стан відповідача, касаційний суд вважає, що відповідачем при поданні апеляційної скарги було правильно сплачено судовий збір, виходячи з немайнового характеру спору.
Пункт 101.1 статті 101 ПК України визначає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено строк давності – 1095 календарних днів, а пунктом 102.4 цієї статті передбачено, що у разі якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.
Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, сума боргу, яка увійшла до предмету стягнення у даній справі складається з нарахованої пені на несвоєчасно сплачені відповідачем вищезазначені податкові зобов’язання, що самостійно визначені платником податку в деклараціях з орендної плати за землю, та набули статусу податкового боргу ще у 2008, 2009 роках.
Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України Гончар Л.Я. про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація, Пленум Вищого адміністративного суду України
ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Доповідь судді Вищого адміністративного суду України Гончар Л.Я. взяти до відома.
2. Рекомендувати суддям адміністративних судів Узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організація (додається), враховувати під час ухвалення рішень у справах відповідної категорії.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 18 вересня 2014 року Справа N 21-279а14
Колегія суддів дійшла висновку про те, що передбачена підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон N 2181-III) штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов’язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
Закон N 2181-III не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання залежно від того, як платник податку її сплатив – добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення його виконання.
У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із стягненням із суб’єктів господарювання заборгованості за бюджетними позичками, на підставі пункту 4 частини першої статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.
Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з виконанням рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган або державна установа, підприємство, організаціяПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
