За приписами частини першої статті 52 Закону “Про авторське право і суміжні права” за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
Згідно зі статтею 45 цього Закону суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто; через свого повіреного; через організацію колективного управління.
У пункті “г” частини першої статті 49 Закону “Про авторське право і суміжні права” зазначено, що організації колективного управління повинні вчиняти від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів.
Разом з тим така організація, пред’явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб’єктів авторського права (або) суміжних прав, а не своїх. Позивачем у таких випадках має бути суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав, за захистом інтересів якого звернулася організація.
У випадку якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається за захистом юридичних осіб, то залежно від суб’єктного складу спір розглядається в порядку господарського судочинства. При цьому не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державний збір, який надходить до Фонду, формує загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність, здійснення яких проводиться відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України, та є обов’язковим для всіх суб’єктів авіаційної діяльності платежем за надання певних видів державних послуг, який перераховується до Державного бюджету України та є його складовою частиною.
Водночас згідно з наведеними нормами контроль за забезпеченням надходження та використання таких коштів Фонду покладено на уповноважений орган із питань цивільної авіації.
Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, органом державної влади, який організовує і є відповідальним за надходження державного збору до Фонду та його цільове використання, є Державіаслужба – позивач у справі.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 398/2011, Державіаслужба – центральний орган виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільної авіації.
Положеннями статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) визначено, що суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої).
Отже, за ознаками, наведеними у зазначеній нормі, Державіаслужба охоплюється визначенням суб’єкта владних повноважень, здійснення яким владних управлінських функцій в межах наданих повноважень призводить до виникнення правовідносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Разом із тим слід зазначити, що за змістом положень статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у наведених у цій нормі спорах, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами: по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК, ГК, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. При цьому згідно із зазначеною нормою господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів.
ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ЛИСТ
від 07.04.2014 р. № 5-467/0/4-14
Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
У зв’язку з неодноразовим зверненням представників правоохоронних органів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) щодо неоднозначного тлумачення слідчими суддями місцевих судів положень статей 132, 184 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) в частині визначення територіальної підсудності розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, внаслідок надісланого ВССУ на ім’я Голови ради суддів загальних судів та Голів апеляційних судів України листа від 15 жовтня 2013 року вих. N 1-1640/0/4-13, звертаємо увагу на наступне.
ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ЛИСТ
від 05.04.2013 р. N 223-559/0/4-13
Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження
З метою однакового застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм кримінального процесуального законодавства, уникнення неоднозначного його тлумачення під час здійснення повноважень слідчим суддею суду першої інстанції судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу місцевих та апеляційних судів на наступне.
Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам
Із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 10, від 16 січня 2013 року N 3, від 29 травня 2013 року N 9, від 29 травня 2013 року N 11, від 17 грудня 2013 року N 13, від 10 липня 2014 року N 6, від 16 грудня 2015 року N 2
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державний збір, який надходить до Фонду, формує загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність, здійснення яких проводиться відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України, та є обов’язковим для всіх суб’єктів авіаційної діяльності платежем за надання певних видів державних послуг, який перераховується до Державного бюджету України та є його складовою частиною.
