Архив метки: трудовий спір
2017.05.15 № 6-2790цс16 ВСУ: преміювання, труд
Преміювання, зменшення премій, трудовий спір, позбавлення. дисциплінарна
ПОС Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2017 року м. Київ
Згідно із частинами 2, 3 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.
Частина 3 статті 97 КЗпП України тільки зобов’язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.
Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов’язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).
Частина 4 статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.
Разом з тим у справі, судові рішення в якій переглядаються, суди не з’ясували, які нормативно-правові акти діють у відповідача, якими визначено умови та порядок виплати премій, та чи дотримано їх при виданні оспорюваного наказу про невиплату премії позивачу.
2016.12.07 № 6-1884цс16 ВСУ: трудовий спір, вирок
Вирок, трудовий спір, майнова шкода, визначення факту розкрадання
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 7 грудня 2016 року
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків (стаття 130 КЗпП України).
За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України.
При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і в разі звернення із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Отже, ухвалення судом вироку, яким відповідача визнано винним та засуджено за частиною другою статті 191 КК України, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Таким чином можна дійти висновку, що за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку відносно відповідача, не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності акта або висновку, складених у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації.
2016.12.07 № 6-1425цс16 ВСУ: виплата у вихідні дні
Компенсація у вихідні дні, трудовий спір, час вимушеного прогулу
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2016 року м. Київ
Згідно з положеннями статті 72 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» у структурі заробітної плати входить передбачена заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно зі статтею 34 цього Закону компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідний день у грошовій формі в подвійному розмірі, або ненадання іншого дня відпочинку, та невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації роботи за вихідний день з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
2016.11.30 № 6-1121цс16 ВСУ: пільги, судовий
Пільги при сплаті судовог збору, подача касаційної скарги, КАСУ, ГПК, ЦПК, звільнення при сплаті судового збору, трудовий спір
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2016 року м. Київ
Відповідно до частини першої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України судовий збір є складовою судових витрат.
За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
Обов’язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов’язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».
Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.
Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.
З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.
За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.
Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не вважається нульовою ставкою судового збору.
У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви» має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.
У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Разом з тим станом на день подання позивачем касаційної скарги (6 лютого 2016 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України «Про судовий збір», за якою справи «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», було виключено з категорії пільгових.
2016.04.06 № 6-409 цс16 ВСУ: позовна давність, трудовий спір
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 квітня 2016 року |
м. Київ |