У спірному наказі про проведення фактичної перевірки від 17 березня 2016 року N 149 як підставу її проведення вказано також і п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», де передбачено право контролюючого органу проводити перевірки, зокрема у фізичних осіб — підприємців щодо нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Одночасно, в другому абзаці вказаного пункту вказано, що документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Таким чином, з аналізу вказаних правових норм вбачається право контролюючого органу проводити перевірки правильності та повноти нарахування єдиного соціального внеску, проте це є предметом документальної чи камеральної перевірок, а не фактичної, що була призначена оскаржуваним наказом.
Крім того, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, зокрема податку з доходів фізичних осіб, належить до предмету документальних перевірок, що визначено пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України та не може бути предметом фактичної перевірки.
Отже, перевірки щодо дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також дотримання норм законодавства щодо укладення роботодавцем трудового договору регулюються різними нормативно-правовими актами, досліджуються та встановлюються різними способами, в першому випадку — на основі відповідних первинних документів, в другому — фактично на місці ведення господарської діяльності з встановленням певних обставин, тобто вказані питання встановлюються під час проведення різних видів перевірок, що і закріплено вищезазначеними правовими нормами.
Таким чином, враховуючи, що дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску не є предметом фактичної перевірки, а на фактичні перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо належного оформлення трудових відносин з працівниками у 2016 році діє обмеження щодо їх проведення, суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли висновку про протиправність оскаржуваного позивачем наказу від 17 березня 2016 року N 149 щодо проведення фактичної перевірки, а відповідно і про обґрунтованість відмови позивача у допуску фахівців контролюючого органу до проведення такої перевірки на підставі вказаного наказу.
У спірному наказі про проведення фактичної перевірки від 17 березня 2016 року N 149 як підставу її проведення вказано також і п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», де передбачено право контролюючого органу проводити перевірки, зокрема у фізичних осіб — підприємців щодо нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Одночасно, в другому абзаці вказаного пункту вказано, що документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.