ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №802/983/18-а

адміністративне провадження №К/9901/64845/18

Згідно абз.9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач отримав спірну вимогу 15 березня 2018 року. Правом на оскарження вимоги в адміністративному порядку не скористався і до адміністративного суду звернувся лише 29 березня 2018 року.

Таким чином, звернувшись до суду лише 29 березня 2018 року з позовом про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 березня 2018 року № Ю-3302-50, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом № 2464-VI. При цьому, позивачем у клопотання про поновлення строку не наведено обставин, які б вказували на поважність причин пропуску строку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача – Юрченко В.П., суддів – Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу

Державного підприємства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО»

на ухвалу

Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року (суддя: П.А. Комар)

та постанову

Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (колегія у складі суддів: В.М. Кузьмишин, В.Ю. Сторчак, О.А. Боровицький)

у справі

№ 802/983/18-а

за позовом

Державного підприємства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО»

до

Вінницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про

визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (далі – ДП «НЕК «Укренерго») звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати вимогу Вінницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 06 березня 2018 року № Ю-3302-50 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 33906,96 грн., зобовязати Вінницьку обєднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області відобразити в інтегрованій картці платника – відокремленого підрозділу «Вінницяелектротехнологія» ДП «НЕК «Укренерго» надходження сум зі сплати єдиного внеску, сплачених відповідно до платіжних доручень ДП «НЕК «Укренерго»: від 06 лютого 2018 року № 68 на суму 7415,00 грн., від 06 лютого 2018 року № 71 на суму 30700,00 грн., від 06 лютого 2018 року № 75 на суму 3988,00 грн., від 06 лютого 2018 року № 76 на суму 1247,00 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року позовну заяву ДП «НЕК «Укренерго» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до судового розгляду на 05 червня 2018 року.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду. В обґрунтування вказаного клопотання відзначено, що ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI) не містить у собі обовязкового строку звернення до суду протягом 10 календарних днів на оскарження податкової вимоги, а такий строк встановлено лише в разі адміністративного оскарження вимоги шляхом подання скарги до органу доходів і зборів вищого рівня. Враховуючи таку позицію позивач вважає, що строк на звернення до суду не пропущений.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, у задоволенні клопотання про поновлення строків звернення до суду відмовлено та залишено без розгляду адміністративний позов.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимога про сплату боргу може бути оскаржена до суду протягом 10 днів з дня надходження до відповідної особи такої вимоги. Однак, оскаржуючи вимогу від 06 березня 2018 року, отриману 15 березня 2018 року, лише 29 березня 2018 року позивач пропустив 10-денний строк, встановлено Законом для звернення до суду.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на те, що суди не взяли до уваги ні положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, ні передбачений Податковим кодексом України строк оскарження рішень контролюючого органу (1095 року), незважаючи на відсутність у Законі будь-якого іншого строку судового оскарження вимог.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 березня 2018 року контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-3302-50, яке отримане позивачем 15 березня 2018 року.

Вважаючи вимогу від 06 березня 2018 року №Ю-3302-50 про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач 29 березня 2018 року звернувся до суду з адміністративним позовом про її скасування.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній 3 15 грудня 2017 року), якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обовязковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність субєкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність субєкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено субєктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до субєкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність субєкта владних повноважень.

Так, єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообовязкового державного соціального страхування в обовязковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування.

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, повязаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

За положеннями частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону № 2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обовязки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону № 2464-VI.

Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обовязки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.

В силу вимог пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Згідно з абз. 3, 4 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобовязаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно абз.9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач отримав спірну вимогу 15 березня 2018 року. Правом на оскарження вимоги в адміністративному порядку не скористався і до адміністративного суду звернувся лише 29 березня 2018 року.

Таким чином, звернувшись до суду лише 29 березня 2018 року з позовом про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 березня 2018 року № Ю-3302-50, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом № 2464-VI. При цьому, позивачем у клопотання про поновлення строку не наведено обставин, які б вказували на поважність причин пропуску строку.

За положеннями пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, цей кодекс регулює відносини,, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобовязань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобовязань зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, зборів на обовязкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Крім того, буквальне тлумачення пункту 56.18 статті 56, статті 102 Податкового кодексу України, на положеннях яких посилається контролюючий орган, дає підстави для висновку, що ці норми застосовуються виключно до платників єдиного внеску.

Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

Що стосується залишення адміністративного позову без розгляду після відкриття провадження у справі, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

У відповідності до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За правилами частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції може залишити позовну заяву без розгляду і в тому випадку, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, а також і в тому випадку, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважним, що й було зроблено судом першої інстанції.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, правомірно залишив адміністративний позов без розгляду.

Таким чином, суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

……………………

……………………

………………………

В.П.Юрченко

І.А.Васильєва

С.С.Пасічник

Судді Верховного Суду