20220111 № 640/18852/21 ВС: забезпечення зупинення дії очевидно протиправного оспорюваного рішення

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 січня 2022 року

Київ

справа № 640/18852/21

адміністративне провадження № К/9901/43515/21

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

У цій справі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються фактично лише на припущеннях про те, що спірна постанова у частині є очевидно протиправною та невжиття заходів забезпечення позову призведе до припинення господарської діяльності позивача та до його банкрутства. Крім того, судами необґрунтовано, яким чином невжиття заходів забезпечення позову стосовно спірного рішення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Cам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення у частині може бути виявлена судом тільки на підставі з’ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв’язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Читать далее

20211223 № 727/5718/21 ВС: забезпечення шляхом зупинення будівельних робіт

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 727/5718/21

провадження № 61-12625св21

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вимоги заяви про забезпечення позову шляхом зупинення та заборони проведення будівельних робіт за дозволом, наданим відповідачем, не є співмірними із заявленими позовними вимогами. У даному випадку заборона будівництва на земельній ділянці особі, яка є її власником, є непропорційним обмеженням її прав доки не встановлено те, що таке здійснюється з порушеннями.

Читать далее

20211215 № 758/2776/21 ВС: забезпечення позову тотожності позовних вимог

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м . Київ

справа № 758/2776/21

провадження № 61-16641св21

суд апеляційної інстанції у порушення зазначених вище вимог закону не врахував, що позов ОСОБА_1 не може забезпечуватися шляхом заборони відповідачеві перешкоджати проходити через нежилі приміщення та заборону проводити будь-які будівельні роботи (перепланування, реконструкцію та інші) нежилих приміщень, оскільки таке забезпечення є тотожним позовним вимогам ОСОБА_1, тобто судом фактично вирішено питання щодо позову шляхом його задоволення без розгляду справи по суті.

Забезпечення позову шляхом задоволення тотожних позову вимог є грубим порушенням положень частини десятої статті 150 ЦПК України.

Читать далее

20211203 № 910/14180/18 ВПВС: користування чужими коштами, просточення в поставці, подвійна відповідальність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14180/18

Згідно з пунктом 8.2. договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів — постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.

Відповідно до пункту 8.6. договору за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції Постачальник сплачує Замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний пункт договору не суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки передбачає інший вид відповідальності, ніж той, що встановлений пунктом 8.2. договору, а саме: передбачає нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, що не мають характеру штрафних санкцій, до яких належить пеня, і які, на відміну від штрафних санкцій є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, мають компенсаційний характер та передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, що були перераховані кредитором у якості попередньої оплати.

Також суд дійшов висновку про те, що частина друга статті 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується відповідальності за порушення грошового зобов`язання, однак спірний пункт договору стосується прострочення поставки продукції, що є негрошовим зобов`язанням.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 11 березня 2021 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2020 року, ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов: визнав недійсним пункт 8.6. договору про закупівлю згідно з «ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)» № 21-5/7 від 16 травня 2018 року. Стягнув з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Пожмашина» 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 643,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що передбачена спірним пунктом 8.6. договору плата за користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлений сторонами спосіб її обчислення (за кожен день прострочення виконання зобов`язання) за своєю правовою природою є пенею, а не платою за користування чужими коштами, яка згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18, обчислюється у відсотках річних. З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що пункти 8.2. та 8.6. договору всупереч статті 61 Конституції України фактично передбачають двічі однакову міру відповідальності таку, як пеня, що є підставою для визнання недійсним пункту 8.6. договору.

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

При цьому правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Читать далее

20211125 № 520/5530/19 ВС: повторна перевірка, техніки безпеки аналогічні посади

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/5530/19

адміністративне провадження № К/9901/3034/20

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, працівники позивача, які зазначені в оскаржуваних приписах відповідача, були прийняті за сумісництвом до ТОВ «Завод Манометр» на аналогічні посади, як і за основним місцем роботи у ПрАТ «Маноментр-Харків» та не потребують додаткових знань з питань охорони праці. Навчання та перевірку знань з питань охорони праці вказані працівники пройшли у спеціалізованих установах, про що отримали відповідні посвідчення; термін наступної перевірки знань не настав.

У зв`язку з цим, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для повторного проходження навчання зазначеними особами, а тому у відповідача не було правових підстав для прийняття спірних приписів.

Читать далее

20211109 № 214/5505/16 ВПВС: перегляд заочного рішення, пропуск строку для подання

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

9 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 214/5505/16

Провадження № 14-74цс21

Суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку.

Читать далее

20211102 № 917/1338/18 ВПВС: прийняття спадщини, корпоративні права, вступ спадкоємців

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

2 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 917/1338/18

Провадження № 12-86гс20

Рішення про відмову у прийнятті до товариства спадкоємця приймають більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства, включно з голосами, які припадають на частку учасника, який помер, хоча цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому.

Читать далее

20211101 № 2-41/2006 ВС: оскарження ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди на стадії виконавчого провадження

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-41/2006

провадження № 61-12703сво21

Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Корект», Франківська районна адміністрація м. Львова,

треті особи: Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Гірник Ігор Андрійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», Франківської районної адміністрації м. Львова, третіх осіб: управління архітектури та містобудування Львівської міської Ради Львівської міської Ради, обласного комунального підприємства Львівської обласної Ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Гірника І.А. про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку.

До суду від заступника начальника Франківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Лавришина М. М. надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі, укладена між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ВКФ «Корект».

Відповідно до умов мирової угоди сторони просять:

1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .

1.2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 приміщення кафетерію, площею 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .

1.3. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» визнають право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти вказані в пунктах 1.1 та 1.2 цієї мирової угоди.

1.4. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», ОСОБА_2 зобов`язуються забезпечити доступ ОСОБА_1 до належних їй приміщень будинковолодіння по АДРЕСА_2 .

1.5. Боржники та стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї мирової угоди, покладаються на боржників.

1.6. Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до боржників, з приводу майна, яке є предметом цієї мирової угоди.

1.7. Стягувач стверджує, що з моменту набрання чинності цією мировою угодою, він відмовляється від примусового виконання вказаного рішення суду, після чого виконавче провадження № 4711620 підлягає закінченню.

1.8. Стягувач та боржники також домовляються, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

1.9. Боржники та стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі держави.

1.10. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.

1.11. Сторони даної мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї мирової угоди.

1.12. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди. Наслідки затвердження цієї мирової угоди сторонам відомі.

1.13. Уся інформація, викладена в цій мировій угоді, сприймається сторонами як повною мірою достовірна. Кожна сторона окремо несе повну відповідальність за достовірність інформації, яка зазначена в цій мировій угоді.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2019 року в складі судді: Гирич С. В., затверджено мирову угоду, укладену між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» на наступних умовах:

1.1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 приміщення кафетерію пл. 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріалу які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .

1.2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 приміщення кафетерію пл. 71.4 кв. м, прибудови до кв. АДРЕСА_1 та на об`єкти незавершеного будівництва, а саме: цеглу, бетонні перекриття, бетонні сходи, інші будівельні матеріали, які були використані при зведенні господарських приміщень на місці гаражу по АДРЕСА_2 .

1.3. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект» визнають право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти вказані в п.п.1.1 та 1.2 цієї Мирової угоди.

1.4. Боржники ОСОБА_3 , ТОВ «Корект», ОСОБА_2 зобов`язуються забезпечити доступ ОСОБА_1 до належних їй приміщень будинковолодіння по АДРЕСА_2 .

1.5. Боржники та Стягувач домовилися, що будь-які витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження судом умов цієї Мирової угоди, покладаються на Боржників.

1.6. Стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржників, з приводу майна, яке є предметом цієї Мирової Угоди.

1.7. Стягувач стверджує, що з моменту набрання чинності цією Мировою угодою, він відмовляється від примусового виконання вказаного Рішення суду, після чого виконавче провадження №4711620 підлягає закінченню.

1.8. Стягувач та Боржник також домовляються, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою відповідно до статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

1.9. Боржники та Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі держави.

1.10. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї Мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.

1.11. Сторони даної Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї Мирової угоди.

1.12. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди. Наслідки затвердження цієї Мирової угоди Сторонам відомі.

1.13. Уся інформація, викладена в цій Мировій угоді, сприймається Сторонами як повною мірою достовірна. Кожна Сторона окремо несе повну відповідальність за достовірність інформації, яка зазначена в цій Мировій угоді.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що мирова угода, укладена сторонами виконавчого провадження, стосується їх прав та обов`язків, умови мирової угоди не суперечать закону і не порушують прав та інтересів інших осіб, боржник ОСОБА_3 не заперечує проти укладення мирової угоди, тому мирова угода на стадії виконання затверджується судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником Ѕ частини будинковолодіння по АДРЕСА_2 . Інша частина належить стягувачу ( ОСОБА_1 ) та одному з боржників ( ОСОБА_2 ). Тому ОСОБА_4 має також речове право на земельну ділянку, на якій знаходиться будинковолодіння по АДРЕСА_2 , а власником такої земельної ділянки є територіальна громада міста Львова, в даному випадку, в особі Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Предметом мирової угоди, затвердженої судом, є об`єкти самочинного будівництва, які розташовані на земельній ділянці на якій знаходиться будинковолодіння по АДРЕСА_2 , які визнані такими згідно із рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року та підлягають знесення на підстав цього ж рішення суду. Тобто умови мирової угоди зачіпають права та інтереси ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року в складі судді: Грицка Р. Р., відмовлено у затвердженні мирової угоди від 06 грудня 2018 року, укладеної в процесі примусового виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року між стягувачем ОСОБА_1 та боржниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Корект».

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що умови мирової угоди суперечать рішенню суду, яке перебуває на примусовому виконанні, і зокрема, умови мирової угоди передбачають визнання права власності на самочинне будівництво, тоді як рішенням суду встановлено незаконність здійснення такого будівництва і необхідність його знесення. Таким чином умови мирової угоди є прихованим способом узаконення самочинного будівництва. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 вересня 2006 року суд визнав недійсними свідоцтво про право власності на будинок (кафетерій), договір дарування кафетерію та реєстраційне посвідчення на кафетерій і тим самим відповідно до частини другої статті 328 ЦК України встановив незаконність набуття права власності на вказані приміщення, зокрема, через незаконність будівництва і в такому випадку визнання права власності суперечить вимогам закону, оскільки відсутня правова підстава для такого визнання. Крім того одним із співвласників будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 і очевидно, що питання про визнання права власності на самочинне будівництво, прилегле до цього будинку зачіпає її права та інтереси. Таким чином умови мирової угоди суперечать закону та порушують права чи охоронювані законом інтереси ОСОБА_4 , а тому на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 207, частини третьої статті 434 ЦПК України вона не підлягає затвердженню.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 07 липня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року повернуто.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. У пункті 11 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення може бути оскаржена ухвала щодо затвердження мирової угоди. Натомість позивач (стягувач) ОСОБА_1 та відповідач (боржник) ОСОБА_2 оскаржують ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, яка в переліку статті 353 ЦПК України відсутня. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд вказав, що посилання осіб, які подали апеляційну скаргу, на рішення Конституційного Суду України щодо тлумачень статті 293 ЦПК України колегія суддів відхилила, оскільки відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 293 ЦПК України втратила чинність 15 грудня 2017 року, тому тлумачення зазначених норм в даному випадку не є актуальними. Крім цього рішення Конституційного Суду України не стосувалися тлумачення норм процесуального закону щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди. Тому безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що не їм буде відмовлено у доступі до правосуддя.

Аргументи учасників справи

27 липня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в якій просили: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду; передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що в резолютивній частині ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року зазначено про можливість її оскарження до апеляційного суду. Конституційний суд України неодноразово зазначав, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарженні рішення суду, крім випадків, встановлених, що передбачає можливість перевірки в апеляційному порядку рішень суду першої інстанції. Перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду не є вичерпним. Розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України зробив висновок, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення суду є остаточним судовим рішенням, як завершальна стадія судового процесу, що має наслідком закінчення виконавчого провадження. Тому до ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди як остаточного судового рішення слід застосовувати статтю 352 ЦПК України, яка передбачає право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд касаційної інстанції у різних палатах застосовує принципово відмінний підхід до тлумачення пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у контексті розуміння того чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання рішення. Колегія суддів вважала необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 744/880/19 (провадження № 61-18606св19); Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 460/3535/16-ц (провадження №61-8555св21); та вказівки, що тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладена на стадії виконання рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Щодо наявності підстав для відступу

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата враховує та нагадує, що питання про те, які ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку без рішення суду неодноразово вирішувалися Об`єднаною палатою. Зокрема:

(1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що «у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України»;

(2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» із апеляційною скаргою) має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції»;

(3) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) вказано, що «ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції».

При цьому, Об`єднана палата була послідовною у свої правових висновках щодо можливості/неможливості апеляційного оскарження відповідної ухвали.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України)

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди (пункт 11 частини першої статті 353 ЦПК України).

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення.

У зв`язку із цим Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 460/3535/16-ц (провадження №61-8555св21).

Натомість підстави для відступу від висновку зробленого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 744/880/19 (провадження № 61-18606св19) відсутні, оскільки в справі № 744/880/19 ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди була постановлена не на стадії виконання судового рішення.

Щодо вирішення касаційної скарги по суті

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про прийняття аргументів, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої стаття 357 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

до суду від заступника начальника Франківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Лавришина М. М. надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у справі, укладена між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ ВКФ «Корект»; ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди;

ухвалою суду апеляційної інстанції повернуто апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди із посилання на те, що така ухвала в переліку статті 353 ЦПК України відсутня, а тому не підлягає оскарженню окремо від рішення суду;

апеляційний суд не врахував, що ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення;

за таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про повернення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, , Об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди, яка укладена на стадії виконання судового рішення.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 рокускасувати.

Передати справу № 2-41/2006 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Львівського апеляційного суду від 30 червня 2021 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: В. С. Висоцька

Б . І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Є . В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська

Читать далее

20211101 № 405/3360/17 ВС: відмова від прийняття заяви про збільшення позовних вимог, оскаржити окремо

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 405/3360/17

провадження № 61-9545сво21

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача — Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа — Кропивницька міська рада,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог, процесуальні дії суду першої інстанції

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено питання про забезпечення позову.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 07 червня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Кропивницьку міську раду.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено

до розгляду по суті.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 листопада 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у підготовчому судовому засіданні 22 вересня 2020 року позивач позов підтримав

та подав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав. За участі позивача та з урахуванням його думки підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті. Проте лише 27 листопада 2020 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України

та враховуючи, що розгляд цієї справи проводиться за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 27 листопада

2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА _1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив

її в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у частині першій статті 353 ЦПК України. Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку, що оскаржувана ухвала

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо

від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються

до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається

до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Суд апеляційної інстанції вказав, що повернення апеляційної скарги

на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду,

не порушує конституційного права позивача на апеляційне оскарження, оскільки така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку одночасно із рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання

про прийняття до розгляду збільшених позовних вимог, посилаючись

на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відмовлено

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не підлягає апеляційному оскарженню.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що неприйняттям заяви

про збільшення позовних вимог та відмовою в апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції порушено законний інтерес позивача щодо повного захисту його прав у межах однієї судової процедури, уникнення необхідності звернення до суду з іншими позовами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції, перелічені у частині першій статті 353 ЦПК України, до переліку яких оскаржена ухвала суду першої інстанції не відноситься. Проте

у пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено право

на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Апеляційний

суд не досліджував те, що при вирішені питання розгляду заяви

про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не застосував норми статей 174, 182, частини шостої статті 185, статті 222 ЦПК України, що є порушенням процесуального законодавства.

Позивач вказує, що процесуальне питання щодо відмови у розгляді заяви про збільшення позовних вимог вже вирішувалось Верховним Судом у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18. Крім того, схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 02 жовтня 2019 року у справі № 808/6650/14.

На переконання позивача, аналіз пункту 16 частини першої статті 353, частини дев`ятої статті 10, статті 185 ЦПК України свідчить, що скарги окремо від рішення суду першої інстанції подаються не тільки на ухвалу про залишення позову, але і будь-якої заяви, без розгляду, фактичну відмову у прийнятті. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону

суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. За таких обставин, апеляційний

суд повинен був відкрити апеляційне провадження та перевірити законність постановленої ухвали суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовчій практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року про повернення апеляційної скарги, справу витребувано

із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, прийнято

до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо

від рішення суду, та не передбачено можливості такого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги

ОСОБА _1 , оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно

до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо

від рішення суду.

Крім того, зазначена ухвала не перешкоджає реалізації права позивача на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову

в частині, на яку збільшено первісні позовні вимоги.

Схожий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17 (провадження

№ 14-172цс19) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), де зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом,

не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду

у відкритті апеляційного провадження є порушенням права на судовий захист, є безпідставними, оскільки практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним

і національним законодавством може обмежуватись, зокрема

для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії»

від 12 липня 2007 року).

Заява про збільшення позовних вимог не є за своєю суттю позовною заявою, оскільки нею змінюється лише предмет або підстава позову. Водночас подання заяви, якою одночасно змінюється підстава

та предмет позову, фактично, є пред`явленням нового позову. У ситуації, що склалася, порушення права на судовий захист немає, оскільки,

як вже зазначалось, позивач не позбавлений можливості заявити

(за наявності для цього підстав) інший позов в частині, яка не охоплена первісними вимогами.

Наведені у касаційній скарзі доводи по своїй суті зводяться

до неправильного тлумачення заявниками норм цивільного процесуального законодавства України та правильність висновків апеляційного суду не спростовують. Ураховуючи наведене,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі справа № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) зроблено висновок, що апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки така ухвала відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Крім того, зазначена ухвала

не перешкоджає реалізації права заявника на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову.

Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 353 ЦПК України свідчить, що Верховним Судом зроблено висновок про можливість апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог. Тобто існує інший підхід до вирішення зазначеного питання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18) вказано,

що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь

у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо

від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки не перевірив,

чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою

про повернення заяви позивачам. Не з`ясування судом вказаних обставин та формальне зазначення про те, що місцевий суд відмовив у прийнятті позовної заяви, хоча норми ЦПК України такої дії

не передбачають, свідчить про обмеження реалізації права заявників на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже , існує різна практика вирішення судом касаційної інстанції питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного вважала відступити від висновку щодо застосування статей 352, 353 ЦПК України, який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18), із зазначенням висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог

до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії

у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою

про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача

до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви

та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: — подання іншого (ще одного) позову, чи — збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи — об`єднання позовних вимог, чи — зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести

до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Водночас , пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених

ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заявипро збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення

від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18).

У вказаній постанові суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки

не перевірив, чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою про повернення заяви позивачам.

Водночас , Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі

№ 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог

не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У справі, яка переглядається, місцевий суд відмовив позивачу

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскарження цієї ухвали не передбачено статтею 353 ЦПК України.

Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу,

що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена

в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України

та постановлена з порушенням норм процесуального права,

що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої

та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування

з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа , яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

Пнктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні

дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання

яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання

про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою

або за клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною п?ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовній практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п?ятою статті 404 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач В. С. Висоцька

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська

Читать далее

20211022 № 440/752/19 ВС: підземний перехід, дозвіл на будівельні роботи

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 440/752/19

адміністративне провадження № К/9901/31207/19

Підземний перехід є саме об’єктом благоустрою, а не його елементом, а відтак реконструкція вказаного об`єкта не регулюється п. 9 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406, будівельні роботи згідно з яким не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

До того ж суди встановили, що об`єкт «Капітальний ремонт підземного переходу» належить до ІІІ категорії складності та класу наслідків СС2. Отже, позивач зобов`язаний був отримати дозвіл на виконання будівельних робіт на вказаному об’єкті будівництва.

Читать далее