2015.01.21 № 3-211гс14 ВСУ: розірвання договору оренди, нецільове використання земельної ділянки

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

Відповідно до положень статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі», статті 143 Земельного кодексу України підставою розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи на відповідній ділянці не було розпочато

від 21 січня 2015 року

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б. (за участю представників Генеральної прокуратури України та Київської міської ради), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі N 910/16306/13 за позовом прокурора Солом’янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Блакитна хвиля» (далі — ТОВ «Блакитна хвиля») про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, встановила:

До Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі N 910/16306/13 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» (далі — Закон) та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2013 року у справі N 924/95/13-г, від 17 березня 2014 року у справі N 5011-47/15551-2012, від 16 грудня 2013 року у справі N 910/3991/13.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 8 грудня 2014 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року.

Допускаючи справу N 910/16306/13 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у постановах від 29 жовтня 2013 року у справі N 924/95/13-г, від 17 березня 2014 року у справі N 5011-47/15551-2012 та від 16 грудня 2013 року у справі N 910/3991/13 за аналогічних підстав і предмета позову, змісту позовних вимог і правового регулювання спірних правовідносин визнано наявність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки з мотивів несвоєчасної сплати орендних платежів та невикористання земельної ділянки за призначенням.

У заяві заступник Генерального прокурора України просив скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі N 910/16306/13 та прийняти нове судове рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що слід відмовити у задоволенні заяви з таких підстав.

Як встановлено судами, рішенням Київської міської ради від 12 липня 2007 року N 1111/1772 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Блакитна хвиля». На підставі зазначеного рішення 22 листопада 2007 року між Київською міською радою як орендодавцем та відповідачем як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки (далі — Договір). За його умовами орендодавець передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 8,43 га, розташовану за АДРЕСОЮ_1. Цільове призначення — для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та об’єктами громадського обслуговування, торгівлі, підземними та наземними паркінгами. Строк дії Договору — 10 років. Згідно з пунктом 8.4 Договору до обов’язків орендаря належить своєчасне внесення орендної плати та завершення забудови ділянки у строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору.

Підставою подання позову прокурором визначено несплату відповідачем орендних платежів та невчинення дій із забудови земельної ділянки.

У результаті розгляду справи Вищим господарським судом України залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2014 року, якою у задоволенні позову було відмовлено.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що прокурором не надано доказів, які б свідчили про використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням. Окрім цього, відповідач на земельній ділянці розпочав роботи з її забудови. Водночас відповідач погасив заборгованість зі сплати орендних платежів і згідно з довідкою Державної податкової інспекції в Солом’янському районі міста Києва від 11 вересня 2013 року на час ухвалення рішення у справі за ТОВ «Блакитна хвиля» не обліковується заборгованості з орендної плати перед бюджетом.

Аналіз застосування частини першої статті 32 Закону та частини другої статті 651 ЦК України Вищим господарським судом України у цій справі та в судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, дає підстави для наступного висновку.

Частиною першою статті 2 Закону встановлено, що відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі — ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом частини першої статті 32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до статей 24 та 25 Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Таким чином, аналіз наведених норм діючого законодавства та умов Договору свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена Договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Водночас суди апеляційної і касаційної інстанцій взяли до уваги те, що прокурором і позивачем не надано доказів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а також те, що відповідач розпочав роботи, спрямовані на забудову земельної ділянки.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову щодо розірвання Договору з підстав заборгованості з орендної плати, суд касаційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідачем погашено заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 98913 грн 28 коп. Так, згідно з довідкою Державної податкової інспекції в Солом’янському районі м. Києва від 11 вересня 2013 року на час ухвалення судом рішення у справі у відповідача відсутня заборгованість перед бюджетом з орендної плати. Цю обставину не заперечували під час розгляду справи ані прокурор, ані позивач.

Відповідно до частини першої статті 111 26 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі N 910/16306/13.

Керуючись статтями 111 23, 111 24, 111 26 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Відмовити у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі N 910/16306/13.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький