2016.04.06 № 6-352цс16 ВСУ: крадіжка банківського вкладу

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

6 квітня 2016 року                                м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах   Верховного Суду України у складі:

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від    3 грудня 2003 року № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші — в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов’язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з’являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку — відповідний обов’язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

З огляду на вищезазначене, суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов’язань за договором.

Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

 

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Барбари В.П. Колесника П.І., Шицького І.Б.,
Берднік І.С., Лященко Н.П.,  
Гуменюка В.І.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Охрімчук Л.І.,

Потильчака О.І.,

Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л и :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору від   11 листопада 2004 року НОМЕР_1, укладеного нею з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), 11 серпня 2006 року працівник банку ОСОБА_2 прийняла від неї грошові кошти у розмірі 6 000 грн., зробивши відповідну відмітку у договорі. При зверненні до банку позивач дізналася, що ці кошти на її рахунок не надходили, а вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від  12 березня 2012 року ОСОБА_2 визнано винною і засуджено за їх привласнення. До теперішнього часу банк не повернув кошти, отримані їх працівником при виконанні службових обов’язків, не сплатив компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції та не відшкодував заподіяну моральну шкоду. Позивач просила стягнути з відповідача шкоду, заподіяну діями працівника банку, у розмірі 6 000 грн., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з серпня 2006 року по червень 2015 року у розмірі 14 243 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від  20 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 6 000 грн.., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з 11 серпня 2006 року по 8 червня 2015 року – 14 242 грн., а всього 20 243 грн. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 20 243 грн. на підставі статті 1166 ЦК України змінено та визнано, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статтями 1066, 625, 599 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення з банку матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з банку 6 000 грн., (без інфляційних втрат), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 1066, 1071 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, 11 листопада 2004 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу «Аваль-Капітал», за яким позивач   внесла на рахунок вкладу кошти в сумі 4 000 грн. під 12,5 % річних строком до 11 серпня 2005 року.

11 серпня 2006 року ОСОБА_1 на поповнення цього рахунку передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_2 6 000 грн., у зв’язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі. Однак ОСОБА_2 грошові кошти на рахунок вкладника не внесла, підробила договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, за що 12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області визнана винною та засуджена за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 5, 200 ч. 2, 358 ч. 1, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, вважав, що ці вимоги підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 1166 та частини першої статті 1172 ЦК України, у зв’язку із заподіянням позивачу матеріальної шкоди внаслідок викрадення працівниками банку коштів під час виконання ними своїх службових обов’язків.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції було ухвалено правильне по суті рішення, проте помилково до виниклих між сторонами правовідносин застосовано положення статей 1166, 1172 ЦК України, оскільки між сторонами мали місце договірні правовідносини, які регулюються статтями 1066, 625,   599 ЦК України.

Проте в наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від   14 квітня 2010 року суд касаційної інстанції виходив із того, що установивши вчинення працівником банку незаконних дій під час виконання ним своїх трудових обов’язків, чим завдав шкоду позивачам, а тому правильним є висновок, що відшкодування такої шкоди покладається на ВАТ «Ощадбанк» відповідно до положень статті 1172 ЦК України. Разом з тим, не можна погодитися із висновком суду про застосування до спірних правовідносин положень статей 625, 1073 ЦК України, якими передбачена відповідальність за порушення зобов’язання.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що між сторонами виникли деліктні правовідносини по відшкодуванню майнової шкоди, завданої працівниками банку при виконанні ними службових обов’язків. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що дві особи, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, вчинили викрадення коштів у позивача саме при виконанні службових обов’язків, що є підставою для відповідальності банку за заподіяну його працівниками майнову шкоду на підставі статті 1172 ЦК України. Разом з тим, у зв’язку з відсутністю укладеного між сторонами письмового договору про відкриття банківського рахунку, позовні вимоги про відшкодування упущеної вигоди у вигляді процентів по вкладу не можуть бути задоволені, а також на ці правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від    29 січня 2014 року суд дійшов висновку, що коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (стаття 1172 ЦК України), а покладення на особу передбаченої статтею 1171 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержавною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, що інфляційні втрат нараховані позивачем за період з серпня 2006 року по січень 2010 року є шкодою (реальною вартістю втрачених грошових коштів) у відповідності до статей 1172, 1173, 1192 ЦК України, із зазначенням, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення визначено спеціальною нормою запровадженою частиною другою статті 625 ЦК України, якою встановлено обов’язок сплатити інфляційні втрати лише у разі прострочення виконання грошового зобов’язання.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 6 червня 2011 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування передбачених, зокрема, статтями 1166, 1173 ЦК України, збитків є мірою цивільно-правової відповідальності. Відповідно, сума збитків не є грошовим зобов’язанням в розумінні цивільного законодавства, а тому неможливим є нарахування саме на суму збитків інфляційних втрат та відсотків річних.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішеннями у справах № 2-4046/2008 та № 6/152, які набрали законної сили та підлягають обов’язковому виконанню, вимоги позивача по відшкодуванню вартості втраченого майна задоволені на загальну суму 1 357 758 грн. 40 коп., відтак суди обґрунтовано відмовили у стягненні 1 217 958 грн. 40 коп. шкоди за відсутністю підстав для повторного стягнення вказаних коштів.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та  невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від     3 грудня 2003 року № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші — в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов’язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з’являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку — відповідний обов’язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року визнана винна у вчиненні розкраданні коштів, зокрема тих, які були прийнятті нею 11 серпня 2006 року від ОСОБА_1 на підставі договору НОМЕР_1 від 11 листопада 2004 року.

З огляду на вищезазначене, суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями ОСОБА_2 позивачу, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином.

ОСОБА_1 має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу від 11 листопада 2004 року з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов’язань за договором.

Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначене, встановлені судами фактичні обставини, та наявність зобов’язальних відносин між ОСОБА_1 та банком, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з банку суми вкладу у розмірі 6 000 грн., на підставі статей 1058-1060 ЦК України.

 Однак суд дійшов до передчасного висновку про задовольняння позовних вимог в частині стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України, оскільки зазначена стаття передбачає нарахування процентів та  індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу.

Враховуючи те, що судами не встановлено коли саме ОСОБА_1 звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України, що має важливе значення при вирішенні зазначених позовних вимог, а тому рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктом 1, 2, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»  задовольнити частково.

Рішення Новотроїцького районного суду від 20 серпня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду Херсонської області від                 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                    Я.М. Романюк
 

Судді

           

             В.П. Барбара

 

             І.С. Берднік

                

                 Н.П. Лященко

 

                 Л.І. Охрімчук

   

            В.І. Гуменюк

 

 

                 О.І. Потильчак

 

              А.А. Ємець

 

            Т.Є. Жайворонок

 

            П.І. Колесник

 

 

 

                В.М. Сімоненко

               

                І.Б. Шицький