ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 310/4879/19 (2-а/310/109/19)

Визначаючи чи у законний спосіб здійснено засвідчення копії довіреності, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду. У разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що питання належного посвідчення довіреностей, наданих до суду представником органу державної влади, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №826/5500/18.

Тлумачення положень статті 59 КАС України в протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.

Отже , представник юридичної особи або органу державної влади вправі подавати копію довіреності на підтвердження своїх повноважень, така копія довіреності може бути засвідчена ним самостійно, але беззаперечним є той факт, що в такому разі копія довіреності, долучена до матеріалів справи, має бути засвідчена суддею, або в іншому порядку встановленому законом, зокрема, представником самостійно.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/928/19

адміністративне провадження № К/9901/6985/20

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що особа, яка оскаржує до суду неправомірні дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень, не лише зазнає шкоду від цих порушень, але і змушена нести додаткові витрати, пов`язані з судовим провадженням.

Таким чином, якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення суб’єкта владних повноважень були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду, нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.

Адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2020 року  

Київ

справа №280/2284/20

адміністративне провадження №К/9901/18371/20

Висновки судів попередніх інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності не підтверджений оцінкою суду будь-яких доказів. Так само суди не зазначили, на підставі яких саме доказів визнано доведеними доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.

При цьому колегія суддів також вважає слушними посилання скаржника про неправильне застосування судами положень частини другої статті 151 КАС України, оскільки зупинення дії рішення про включення позивача до переліку ризикових платників податків до надання оцінки судом його правомірності нівелює значення здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, в тому числі, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас, за позивачем залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, та у разі повноти документів по даних операціях, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування.

Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а в задоволенні клопотання ТОВ «КОМІНКО» про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.

Продовжити читання →

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 381/1425/19-ц

провадження № 61-9175 св 20

Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду не погоджується, так як у порушення вимог цивільного процесуального законодавства України суд не врахував, що якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).

При цьому, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (частина друга статті 176 ЦПК України).

Крім того, прокурор обґрунтовано доводив суду, чому не може сплатити судовий збір, виходячи із експертної грошової оцінки спірного майна, так як земельна ділянка безоплатно вибула із комунальної власності, а тому на момент пред`явлення позову її експертної грошової оцінки проведено ніким не було.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 квітня 2020 року

справа № 520/6895/19

адміністративне провадження №К/9901/9169/20

Особливість наказу про призначення податкової перевірки як акта індивідуальної дії полягає в тому, що він є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом виконання. А тому застосовуючи саме системний аналіз норм Податкового кодексу України, враховуючи сутність і зміст спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що законодавець в абзаці першому пункту 56.18. статті 56 Кодексу під висловом «або інше рішення контролюючого органу» розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов`язання платника податків.

Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження наказу про призначення перевірки, тому в даному випадку застосуванню підлягає загальний строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

Продовжити читання →

Постанова

Іменем України

5 грудня 2018 року

м. Київ

справа N 474/475/18

провадження N 61-45016ск18

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення доказів і підлягають дослідженню під час вирішення її по суті.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 922/1161/18

Права та обов’язки учасників справи визначені у ст.42 ГПК України. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов’язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1,2,4 ст. 180 ГПК України відповідач має право пред’явити позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам ст.ст. 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

Відповідно до ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи – отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ч.ч.1,2 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ч.6 ст. 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог ч.1,2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Висновки: пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними, в той час як продовжити встановлений процесуальний строк суд має право також із власної ініціативи, однак у цьому разі відповідне продовження строку може мати місце лише до його закінчення.

Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 вересня 2018 року

м. Київ

справа N 367/7135/16-ц

провадження N 61-16275св18

З’ясувавши, що грошові кошти у розмірі 431 250 доларів США не є позикою, відповідач у правовідносинах із позивачем не має статусу позичальника та існуючі між ними правовідносини за своєю природою не є позиковими, суд апеляційної інстанції, у порушення положень статей 3, 11, 213, 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову, ухваливши судове рішення на підставі статей 570, 629, 635, 657 ЦК України.

Зазначаючи про те, що при вирішенні справи визначальними для суду є фактичні обставини, наведені у позовній заяві, суд апеляційної інстанції не врахував, що, визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача. Продовжити читання →

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 серпня 2018 року

справа №804/19780/14

адміністративне провадження №К/9901/8162/18

Спір про право в контексті цієї норми має місце в разі, якщо предметом спору є  правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для  застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт  94.11  статті  94 Податкового  кодексу  України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.

Помилковою є позиція суду апеляційної інстанції відносно того, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження.

Продовжити читання →