ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 листопада 2014 року

За змістом статті 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзних підприємств, розташованих на території України”, Постанови Верховної Ради України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.92 і статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.92, передача майнових комплексів громадських організацій колишнього Союзу РСР у відання Української республіканської Ради профспілок (правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому – Федерація професійних спілок України) форму їх власності не змінює, і передане майно залишається у власності держави.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого – Барбари В. П., суддів – Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі N 16-13-28/17-438-2011 за позовом заступника прокурора Суворовського району міста Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі – ФДМУ) до приватного підприємства “Брікк” (далі – ПП “Брікк”), закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (далі – ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”), дочірнього підприємства “Клінічний санаторій ім. Пирогова” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (далі – ДП “КС ім. Пирогова”) (за участю прокурора Одеської області) про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, встановила:

У лютому 2011 року заступник прокурора Суворовського району міста Одеси звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі ФДМУ із позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання за державою в особі ФДМУ права власності, витребування з чужого незаконного володіння та передачі у володіння й користування балансоутримувача ДП “КС ім. Пирогова” індивідуально визначеного майна – нежитлових споруд з устаткуванням загальною площею 1526,3 кв. м, розташованих на земельній ділянці площею 34362,00 кв. м, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3 (далі – спірне майно).

Позовні вимоги обґрунтовано належністю спірного майна до державної власності, що виключає його відчуження балансоутримувачем без погодження із власником.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 19 листопада 2013 року позов задоволено частково. Визнано за державою в особі ФДМУ право власності на індивідуально визначене майно – нежитлові споруди з устаткуванням загальною площею 1526,3 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 34362,00 кв. м, за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складаються з адміністративної будівлі (літ. “А”), медичної (літ. “Б”), технічної служби (літ. “В”), ангара (літ. “Г”), складу (літ. “Д”), боксу (літ. “Е”), мостіння N 7, огорожі N 8, витребувано це майно із володіння ПП “Брікк” і передано на користь ФДМУ. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 року рішення господарського суду Одеської області від 19 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 року залишено без змін.

У своїй постанові Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування спірного майна і визнання права власності за державою на майно, яке є об’єктом не державної, а приватної власності.

Відповідно до статті 111 19 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заступник Генерального прокурора України подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі N 16-13-28/17-438-2011 на підставі неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статті 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” від 4 лютого 1994 року N 3943-XII та Постанови Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29 листопада 1990 року N 506, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 26 червня 2014 року у справі N 5002-23/5153-2011 та від 24 липня 2014 року у справі N 48/340, в яких висловлено правову позицію, що відповідно до приписів Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, постанови Ради Міністрів Української РСР “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” від 23 квітня 1960 року N 606, Постанови Верховної Ради України “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організації колишнього Союзу РСР, розташовані на території Україні” від 10 квітня 1992 року N 2268-XII, Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організації колишнього Союзу РСР” від 4 лютого 1994 року N 3943-XII та Постанови Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29 листопада 1990 року N 506 спірне майно, передане ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” Федерацією незалежних профспілок України як внесок до статутного фонду, є державною власністю, і Федерація незалежних профспілок України не мала права розпоряджатися спірним майном, а повноваження щодо управління цим майном покладено саме на ФДМУ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я Української РСР” від 23 квітня 1960 року N 606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров’я зобов’язано було передати у строк до 1 травня 1960 року у відання Українській республіканській Раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року N 9971 зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об’єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, становить 92,92 % розміру статутного фонду. Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Санаторій ім. Пирогова включено до Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України та належали до загальнодержавної власності, складеного ФДМУ на виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 20 серпня 1996 року N 2489 “Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” від 4 лютого 1994 року”.

ДП “КС ім. Пирогова” відповідно до пункту 1.3 Статуту є правонаступником стосовно цивільно-правових відносин, усіх прав та обов’язків, щодо всього майна Одеського дочірнього підприємства ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, до складу якого увійшов і санаторій ім. Пирогова.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28 грудня 2006 року у справі N 22/488-06-13402 за позовом приватного підприємства “Український шлях” (далі – ПП “Український шлях”) до ДП “КС ім. Пирогова” визнано право власності на спірне майно за ПП “Український шлях”, яке у подальшому було відчужено шляхом укладення договорів купівлі-продажу від 20 лютого 2007 року та 18 квітня 2007 року у власність приватного підприємства “Експрес” і ПП “Брікк”.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 липня 2007 року рішення господарського суду Одеської області від 28 грудня 2006 року у справі N 22/488-06-13402 скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Одеської області від 16 листопада 2007 року у визнанні права власності на спірне майно за ПП “Український шлях” відмовлено.

Предметом розгляду у цій справі є визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірне майно та повернення його балансоутримувачу в особі ДП “КС ім. Пирогова”.

Постановою Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29 листопада 1990 року N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10 вересня 1991 року N 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” від 10 квітня 1992 року передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово передано ФДМУ.

Згідно зі статтею 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Отже, законодавець передбачив, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому – Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.

Майно, передане до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, є державною власністю і не може відчужуватися без згоди власника – ФДМУ.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі N 16-13-28/17-438-2011 прийнята внаслідок неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права і підлягає скасуванню із направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 111 23 – 111 25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 16 червня 2014 року у справі N 16-13-28/17-438-2011 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький