20211214 № 344/16879/15-ц ВПВСУ: право власності, інвестиційний, майнових прав

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 344/16879/15-ц

Провадження № 14-31цс20

У тих випадках, коли об’єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов’язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року у складі судді Мелещенко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів Васильківського В. М., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Екватор-ІФ» (далі — ПП «Екватор-ІФ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» (далі — ТОВ «Перко»), третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд» (далі — ТОВ «Інкомбуд»), про визнання права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною проєктною площею 81,84 кв. м.

Позов обґрунтований тим, що 13 травня 2014 року між нею та ПП «Екватор-ІФ» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-05-13, відповідно до умов якого відповідач передає позивачці право вимагати передачі у власність новозбудованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позивачка зобов`язалась сплатити ПП «Екватор-ІФ» вартість квартири в розмірі 304 000 грн та прийняти її. ПП «Екватор-ІФ» зобов`язалось після отримання оплати від ОСОБА_1 , введення будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати позивачці за актом приймання-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують її право на квартиру, з метою оформлення права власності ОСОБА_1 на новозбудовану квартиру та видачі їй свідоцтва про право власності.

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатила обумовлені ним кошти, проте після введення будинку в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси (будинок АДРЕСА_1 ) жодних документів на квартиру, будівельний номер якої змінено на фактичний № 130, не отримала.

Замовником будівництва будинку є ТОВ «Перко», проте ексклюзивне право продажу приміщень у ньому, право інвестування та залучення коштів для його будівництва, забезпечення введення в експлуатацію належить ПП «Екватор-ІФ» на підставі інвестиційного договору, укладеного ним з ТОВ «Перко» 04 лютого 2014 року.

Непорозуміння між відповідачами з приводу продажу квартир та перебування директора ПП «Екватор-ІФ» у розшуку призвело до того, що ОСОБА_1 як інвестору квартири не видають документи, необхідні для реєстрації права власності на неї.

Розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій

01 березня 2016 року ухвалою Івано-Франківського міського суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Інкомбуд».

30 січня 2017 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року, позов задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за договором у повному обсязі, сплативши вартість квартири, а ПП «Екватор-ІФ» відповідно до пункту 1.3 договору зобов`язувалось після введення будинку в експлуатацію оформити та передати позивачці відповідні правовстановлюючі документи та квартиру, однак таке зобов`язання не виконало.

Під час розгляду справи суд першої інстанції вказав на правомірне набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним виконанням нею умов договору. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття іншими особами права власності на спірну квартиру, суду не надано.

Суд критично оцінив Реєстр інвесторів з будівництва, складений ТОВ «Перко» станом на 31 січня 2016 року, у якому зазначено, що інвестором спірної квартири є ТОВ «Інкомбуд», оскільки з договору про співпрацю та організацію взаємовідносин, укладеного 15 січня 2006 року між цими товариствами, вбачається, що ТОВ «Інкомбуд» належать однокімнатна квартира № 8 на другому поверсі, трикімнатна квартира № 29 на другому поверсі, двокімнатна квартира № 38 на четвертому поверсі багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , у той час як предметом договору є трикімнатна квартира № 47 (130), розташована на шостому поверсі цього будинку.

Оскільки відповідачі не визнають права власності ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок, що захист її майнового права повинен здійснюватися на загальних підставах, зокрема на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України). При цьому суд послався на постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року ТОВ «Перко» звернулося з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року й ухвалити нове рішення — про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ТОВ «Перко» не погоджується з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, які не врахували, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору з тих підстав, що позивачкою не доведено укладення його ПП «Екватор-ІФ» від імені або за згодою ТОВ «Перко».

Вважало, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на новостворене майно, оскільки ОСОБА_1 не була власником цього майна з моменту його створення, державну реєстрацію спірного об`єкта нерухомого майна з моменту його створення і до ухвалення рішення не проведено.

Позиція інших учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Перко», вказуючи на те, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами досліджено докази, ураховано наявність кримінального провадження відносно посадових осіб відповідачів, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою, а директора ПП «Екватор-ІФ» оголошено в розшук, проте відповідачі жодних доказів на спростування доводів позивачки не надали. Можливість захисту порушеного права позивачки шляхом визнання за нею права на спірне майно, що є підставою для здійснення нею реєстрації такого права, підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 листопада 2014 року у справі № 6 129цс14 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-160цс16.

Рух справи у суді касаційної інстанції

25 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

04 липня 2019 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до розгляду, а ухвалою від 05 лютого 2020 року — передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що суди виходили з того, що позивачка повністю сплатила кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, є власником прав на це майно, тому визнано за нею право власності на об`єкт інвестування. Право власності позивачки на спірне нерухоме майно не визнається відповідачами, а іншим способом захистити своє право вона не може.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15 зазначено, що визнання в судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам статей 15331 ЦК України. Зазначені положення закону не передбачають можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. Також зазначено, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент спору, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаних та оспорюваних (а не лише порушених) прав, що є об`єктами цивільного права, й такі висновки не узгоджуються з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) щодо застосування статей 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) (справедливий судовий розгляд та право на ефективний засіб юридичного захисту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 повністю виконала зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, сплативши ПП «Екватор-ІФ» відповідні кошти за договором.

02 березня 2014 року житловий будинок введено в експлуатацію, проте позивачці спірну квартиру у власність не передано, відповідачі її право на цю квартиру не визнають.

При цьому колегія суддів звертала увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність захисту прав позивачів.

Так, у постановах від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року № 6-2124цс15 у справах за позовами про визнання права власності на новостворене нерухоме майно Верховний Суд України зазначав, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що 16 січня 2019 року ухвалою цього касаційного суду справа № 761/20612/15-ц, спір у якій виник у подібних правовідносинах, передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правових висновків Верховного Суду України з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) погодилась з висновками Касаційного цивільного суду про те, що майнові права є речовим правом (стаття 190 ЦК України) і захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, вказуючи на те, що фактичні обставини та позовні вимоги у справах є різними.

Також 08 травня 2019 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справа № 522/1213/18, спір у якій виник у подібних правовідносинах, була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зробила висновок, що позивачка не довела наявність у неї майнового права на спірне новостворене майно, вважала відсутніми підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, зокрема, в контексті застосування положень статті 392 ЦК України — щодо захисту інтересів позивачки шляхом визнання права власності на спірне майно.

Отже, виключна правова проблема залишається невирішеною.

З огляду на вказане колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала необхідним відступити від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15.

27 лютого 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15 січня 2006 року між ТОВ «Інкомбуд» і ТОВ «Перко» укладено договір про співпрацю та організацію взаємовідносин (далі — договір про співпрацю), за умовами якого ТОВ «Інкомбуд» зобов`язується за згодою Крихівецької сільської ради передати ТОВ «Перко» частину земельної ділянки під будівництво секцій № 4 , 5 багатоквартирного будинку. Оформлення всіх необхідних документів щодо користування земельною ділянкою покладається на ТОВ «Перко» (підпункт 2.1.3 частини другої цього договору).

Відповідно до пункту 1 договору про співпрацю предметом є організація взаємовідносин, порядок і умови здійснення дольового будівництва ТОВ «Інкомбуд» та ТОВ «Перко» багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 .

У підпункті 2.1.6 пункту 2.1 частини другої договору про співпрацю визначено, що ТОВ «Інкомбуд» зобов`язується після завершення будівництва, надати ТОВ «Перко» усі наявні у неї документи, необхідні для здачі в експлуатацію жилих квартир у секціях № 4 , 5 багатоквартирного будинку та сприяти у здачі частини будинку в експлуатацію.

ТОВ «Інкомбуд» зобов`язується брати участь у будівництві секцій № 4 , 5 багатоквартирного будинку, а саме: збудувати квартири, передбачені пунктом 3.2 цього договору власними силами і за свої кошти.

Відповідно до пункту 3.2 частини третьої договору про співпрацю ТОВ «Інкомбуд» належать наступні квартири в секціях № 4 , 5 багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , зокрема, однокімнатна квартира № 8 на другому поверсі площею 43,7 кв. м, трикімнатна квартира № 29 на другому поверсі площею 79,63 кв. м та двокімнатна квартира № 38 на четвертому поверсі площею 59,90 кв. м.

ТОВ «Перко» передає всі необхідні для реєстрації права власності на квартири, вказані в пункті 3.2 цього договору, документи інвесторам, з якими ТОВ «Інкомбуд» уклало договори на дольову участь у будівництві, та включає їх у список інвесторів, чиї кошти були вкладені в будівництво.

А відповідно до підпункту 2.2.9 названого договору саме ТОВ «Перко» несе відповідальність за зобов`язаннями ТОВ «Інкомбуд» перед третіми особами, що виникають з договорів про дольову участь у будівництві квартир, передбачених пунктом 3.2 названого договору.

Суди установили, що розподіл результатів діяльності здійснюється таким чином: квартири в секціях будинку належать ТОВ «Перко» за виключенням вказаних трьох, які належать ТОВ «Інкомбуд».

03 грудня 2007 року ТОВ «Перко» отримало дозвіл № 208 на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 .

04 лютого 2014 року між ТОВ «Перко» як замовником та ПП «Екватор-ІФ» як інвестором укладено інвестиційний договір на капітальне будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення (далі — інвестиційний договір). Згідно з підпунктами 2.1, 2.2 пункту 2 замовник, яким є ТОВ «Перко», передає інвестору, яким є ПП «Екватор-ІФ», функції замовника будівництва, зазначені в договорі про будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення, який і виконує функції замовника будівництва, та передає ексклюзивне право продажу збудованих житлових і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1 інвестору — ПП «Екватор-ІФ». Фінансування будівництва об`єкта здійснюється за рахунок власних коштів інвестора, а також коштів, залучених інвестором від третіх осіб.

Згідно з пунктом 4 названого договору у відносинах з третіми особами повноваження інвестора вчиняти правочини від імені інших сторін договору, включаючи залучення до спільної діяльності інших осіб, посвідчується цим договором. Рішення щодо всіх спільних справ сторін, пов`язаних з виконанням договору, приймаються інвестором.

24 квітня 2014 року рішенням виконавчого комітету Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради № 52 присвоєно поштову адресу зазначеному багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення в АДРЕСА_1 .

13 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП «Екватор-ІФ» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-05-13 (далі — договір № 2014-05-13, договір купівлі-продажу майнових прав), за умовами якого ПП «Екватор-ІФ» передає ОСОБА_1 майнове право, яке полягає в її праві вимагати передачі їй у власність новозбудованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується сплатити ПП «Екватор-ІФ» вартість квартири відповідно до пункту 3.1 цього договору та прийняти новозбудовану квартиру на умовах цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору № 2014-05-13).

Відповідно до пункту 3.1 договору № 2014-05-13 вартість квартири, зазначеної в пункті 1.2 договору, майнове право на яку передається за ним, складає 304 000 грн.

13 травня 2014 року ОСОБА_1 сплатила ПП «Екватор-ІФ» 117 000 грн, 06 серпня 2014 року — 123 000 грн, 21 серпня 2014 року — 67 740 грн, а отже, виконала зобов`язання, передбачені пунктом 3.2 договору купівлі-продажу майнових прав у повному обсязі, про що зазначено в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення, що знаходиться на АДРЕСА_1 , закінчено, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області 02 березня 2014 року за № ІФ 14314066031.

ТОВ «Перко» складено два реєстри інвесторів з будівництва зазначеного будинку станом на 01 жовтня 2014 року та на 31 січня 2016 року. У першому реєстрі інвестором будівництва квартири з новим № 130 (тимчасовий № 47), розташованої на шостому поверсі, рукописним текстом зазначено ОСОБА_1 , а в другому — інвестором цієї ж квартири зазначено ТОВ «Інкомбуд». При цьому суди критично оцінили ці реєстри, оскільки вони не відповідають дійсним умовам договорів, укладених між сторонами.

Судами установлено та не заперечувалася ТОВ «Перко» та обставина, що квартира № 47 на шостому поверсі вказаного будинку, на яку претендує позивачка, після зміни нумерації має № 130, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції.

05 травня 2016 року рішенням Івано-Франківського міського суду (справа № 344/13782/15-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору. Підставою відмови в позові була відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про наявність зобов`язань ТОВ «Перко» перед позивачкою, так як з договору не випливає зобов`язань ПП «Екватор-ІФ» передати у власність ОСОБА_1 квартиру з документами, які підтверджують її право власності на цей об`єкт нерухомості.

27 липня 2016 року листом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області повідомлено, що слідчим управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області розслідується кримінальне провадження від 07 жовтня 2014 року № 12014090000000255 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190частиною другою статті 190частиною третьою статті 190частиною четвертою статті 190частиною першою статті 358частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі — КК України), у якому ОСОБА_1 є потерпілою. У провадженні оголошено підозру директору ПП «Екватор-ІФ» ОСОБА_2 за частиною третьою статті 190 КК України, який 10 листопада 2016 року оголошений в розшук, та директору ТОВ «Перко» ОСОБА_3 за частиною першою статті 366частиною третьою статті 190 КК України.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства визначено, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічне положення міститься й у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; стаття 5 цього ж Кодексу в редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК Українипередбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні — як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 2124 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право — це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі — Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі — Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування — квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 929395 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту — визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту — визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі — власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що будівництво на АДРЕСА_1 (а після зміни поштової адреси іменується як АДРЕСА_1 ) завершено, що підтверджується виданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 02 березня 2014 року (а. с. 10-12, т. 1).

Договір купівлі-продажу майнових прав № 2014-05-13 укладено 13 травня 2014 року. Тобто на час його укладення об`єкт нерухомого майна було введено в експлуатацію.

Вказаний договір укладено його сторонами з певною економічною метою, якої вони мали досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3509 ЦК України. І такою метою було отримання ОСОБА_1 у власність об`єкта нерухомості (пункти 1.1, 1.2 договору № 2014-05-13), а сторони договору повинні були діяти у відповідності до цієї мети.

Позивачкою, як встановили суди попередніх інстанцій, на умовах договору № 2014-05-13 було повністю сплачено за квартиру під тимчасовим № 47 (а. с. 6-8, т. 1). Інших зобов`язань ОСОБА_1 договір не містить.

Квартира № 47 на шостому поверсі вказаного будинку, на яку заявляє права позивачка, після зміни нумерації має № 130, що не заперечується відповідачами.

При цьому ПП «Екватор-ІФ» отримало кошти в розмірі вартості квартири від ОСОБА_1 як інвестора за новозбудовану квартиру і зобов`язалось після здачі будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати позивачці за актом приймання-передачі всі необхідні документи з метою оформлення нею права власності на цю квартиру (стаття 1 названого вище договору).

Тобто за договором № 2014-05-13 ОСОБА_1 має право вимагати від ПП «Екватор-ІФ» та ТОВ «Перко» передачі їй у власність новозбудованої спірної квартири, за яку вона сплатила ПП «Екватор-ІФ» повну вартість.

Доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій вимог цивільного процесуального законодавства при збиранні, дослідженні та оцінці доказів касаційній скарга не містить. А суд касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями збирати, досліджувати чи переоцінювати докази.

Також судами попередніх інстанцій встановлено і сторонами не заперечувалося, що земельна ділянка, на якій зводився багатоквартирний будинок, передана ТОВ «Інкомбуд», яке уклало договір на будівництво багатоквартирного буднику з ТОВ «Перко», до якого перейшли правомочності замовника будівництва, а останній, у свою чергу, передав такі ПП «Екватор-ІФ» на підставі інвестиційного договору, за яким, окрім іншого, зазначалося, що всі юридично значимі дії інвестора, тобто ПП «Екватор-ІФ» є обов`язковими і для замовника, тобто ТОВ «Перко».

ТОВ «Перко» не визнає майнових прав позивачки на спірну квартиру.

Однак саме відповідач — ТОВ «Перко» як забудовник зобов`язаний забезпечити права інвесторів незалежно від того, чи він є стороною договору з пайової участі в будівництві, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, укладених ПП «Екватор-ІФ» щодо об`єкта нерухомості та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати, що підтверджується, на думку судів попередніх інстанцій, пунктом 4.2 статті 4 інвестиційного договору на капітальне будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення від 04 лютого 2014 року, укладеного між ТОВ «Перко» та ПП «Екватор-ІФ».

На час звернення з позовом, розгляду справи та ухвалення рішень не надано доказів, що між ТОВ «Перко» та ПП «Екватор-ІФ» проведено поділ майна чи майнових прав у будівництві багатоквартирного житлового будинку за проєктною адресою на АДРЕСА_1 (а після зміни поштової адреси іменується як АДРЕСА_1 ).

Суди попередніх інстанцій встановили, що відсутні докази набуття права власності на спірну квартиру ТОВ «Інкомбуд» чи іншою особою та про державну реєстрацію таких прав.

Право власності на вказану квартиру, окрім позивачки, не могла набути інша особа, оскільки майнові права на неї перейшли до ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу майнових прав, а ПП «Екватор-ІФ» та ТОВ «Перко» як сторона договору не могли набути такого права відповідно до вимог Закону № 1560-ХІІ.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

ОСОБА_1 з посиланням на вимоги статті 392 ЦК України просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною проєктною площею 81,84 кв. м. яка в повному обсязі нею проінвестована.

Тобто в цьому випадку вимога про визнання права власності заявлена на підтвердження реальності його існування.

Позивачка мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права — отримання новозбудованої квартири у власність. Позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яке не визнається ПП «Екватор-ІФ» та ТОВ «Перко». Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони — покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2) у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про необхідність захисту майнового права ОСОБА_1 в судовому порядку в обраний нею спосіб, оскільки за обставинами справи позивачка набула майнове право на квартиру, проте позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе, через те, що необхідних дня реєстрації права власності документів ПП «Екватор-ІФ» не надало, а ТОВ «Перко», яке превентивно схвалило дії ПП «Екватор-ІФ» з укладення договорів з третіми особами та взяло на себе зобов`язання з їх виконання, її право не визнає.

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом про зобов`язання виконати умови договору.

05 травня 2016 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору.

Разом з тим такий спосіб захисту права власності не є ефективним з урахуванням вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», у статті 63 якого передбачено порядок виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії, оскільки у разі відмови боржника від вчинення таких дій для нього настають негативні наслідки у вигляді можливого накладення штрафу та внесення до реєстру відомостей про вчинення кримінального правопорушення, однак для стягувача це не тягне поновлення порушеного права.

ОСОБА_1 здійснено всі заходи щодо поновлення своїх прав у зобов`язальному правовідношенні, водночас такого захисту вона не отримала.

Позивачка позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили законні й обґрунтовані висновки про те, що позивачка правомірно набула право власності на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням нею умов договору, тому невизнане відповідачами право позивачки на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Справа передана до Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування єдиної судової практики щодо застосування положень статті 392 ЦК України при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15.

У справі № 6-318цс15 позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування. За обставинами справи, позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який було введено в експлуатацію. Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимогта вказав нанеобхідність позивача захищати свої майнові права, а не право власності, яке ще не виникло, оскільки за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) частково відступила від указаного висновку Верховного Суду України та вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Тому повторно вирішувати питання про відступ від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-318цс15, не є необхідним.

Також у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який введено в експлуатацію. Верховний Суд України вказав, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Виснував, що в позивача право власності на спірні квартири не виникло, оскільки позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правозастосовчу практику в подібних спорах необхідно консолідувати, а відтак частково відступити також від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, оскільки в тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400409410415416419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач

І. В. Желєзний В. М. Сімоненко

О. С. Золотніков І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Читать далее

20211203 № 910/14180/18 ВПВС: користування чужими коштами, просточення в поставці, подвійна відповідальність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14180/18

Згідно з пунктом 8.2. договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів — постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості поставленої продукції.

Відповідно до пункту 8.6. договору за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції Постачальник сплачує Замовнику 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний пункт договору не суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки передбачає інший вид відповідальності, ніж той, що встановлений пунктом 8.2. договору, а саме: передбачає нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, що не мають характеру штрафних санкцій, до яких належить пеня, і які, на відміну від штрафних санкцій є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, мають компенсаційний характер та передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, що були перераховані кредитором у якості попередньої оплати.

Також суд дійшов висновку про те, що частина друга статті 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується відповідальності за порушення грошового зобов`язання, однак спірний пункт договору стосується прострочення поставки продукції, що є негрошовим зобов`язанням.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 11 березня 2021 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2020 року, ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов: визнав недійсним пункт 8.6. договору про закупівлю згідно з «ДК 021:2015 код 34140000-0 Великовантажні мототранспортні засоби (пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт)» № 21-5/7 від 16 травня 2018 року. Стягнув з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Пожмашина» 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2 643,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що передбачена спірним пунктом 8.6. договору плата за користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлений сторонами спосіб її обчислення (за кожен день прострочення виконання зобов`язання) за своєю правовою природою є пенею, а не платою за користування чужими коштами, яка згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18, обчислюється у відсотках річних. З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що пункти 8.2. та 8.6. договору всупереч статті 61 Конституції України фактично передбачають двічі однакову міру відповідальності таку, як пеня, що є підставою для визнання недійсним пункту 8.6. договору.

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

При цьому правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Читать далее

20211203 № 910/14180/18 ВПВС: неустойка, проценти за користування чужими коштами

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/14180/18

Закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов’язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Читать далее

20211203 № 927/237/20 ВС: додаткова ухвала, відшкодування витрат адвоката, закриття провадження

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ДОДАТКОВА УХВАЛА

03 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 927/237/20

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

Читать далее

20211130 № 826/4079/17 ВС: за закінченням зберігання

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 826/4079/17

адміністративне провадження № К/9901/29067/20

Положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист. Отже, дана відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.

Також слід відзначити і те, що позивач, як у позові, так і в апеляційній скарзі, окрім поштової адреси, зазначив номер засобу зв`язку (номер мобільного телефону), проте суд апеляційної інстанції, отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся із зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання», не сповістив позивача про дату і час розгляду справи за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 КАС України.

Читать далее

20211130 № 300/3157/20 ВС: коригування в інтегровану картку

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи про скасування вимоги зі сплати єдиного внеску та зобов’язання внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування вимоги з єдиного внеску в розмірі 24267,54 грн.

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань, єдиного внеску тощо створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску в судовому порядку, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов’язань перед бюджетом.

Читать далее

20211129 № 922/3873/20 ВС: аудит фінансової звітності товариства

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3873/20

Аналіз положень ст. 41 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дає підстави для висновку про те, що для ініціації аудиту фінансової звітності товариства необхідна наявність сукупності таких умов: наявність в учасника-ініціатора 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (1); укладення таким учасником з незалежним аудитором (аудиторською фірмою) договору про проведення аудиту фінансової звітності товариства (2); зазначення в такому договорі обсягу аудиторських послуг (3).

Окрім того, положення ч. 4 цієї статті містять додаткові вимоги для реалізації суб’єктивного права на проведення аудиту фінансової звітності товариства, невиконання яких за наявністю трьох вищезазначених умов протягом 10 днів з боку виконавчого органу товариства дозволяє встановити наявність факту порушення права учасника: отримання товариством запиту учасника про такий аудит (4); отримання товариством оригіналу договору про проведення аудиту фінансової звітності товариства з визначеним у ньому обсягом аудиторських послуг (5), що визначають момент відліку 10-ти денного строку.

При цьому відповідно до ст. 7 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» документи надаються не замовнику аудита, а аудитору.

Читать далее

20211125 № 520/5530/19 ВС: повторна перевірка, техніки безпеки аналогічні посади

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/5530/19

адміністративне провадження № К/9901/3034/20

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, працівники позивача, які зазначені в оскаржуваних приписах відповідача, були прийняті за сумісництвом до ТОВ «Завод Манометр» на аналогічні посади, як і за основним місцем роботи у ПрАТ «Маноментр-Харків» та не потребують додаткових знань з питань охорони праці. Навчання та перевірку знань з питань охорони праці вказані працівники пройшли у спеціалізованих установах, про що отримали відповідні посвідчення; термін наступної перевірки знань не настав.

У зв`язку з цим, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для повторного проходження навчання зазначеними особами, а тому у відповідача не було правових підстав для прийняття спірних приписів.

Читать далее

20211116 № 912/947/20 ВС: статут АТ не відповідає закону, пріоритет норм закону

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 912/947/20

У разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами Закону оскільки вказаним Законом встановлено пріоритет закріплених у ньому норм.

З огляду на це прийняття наглядовою радою акціонерного товариства рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом товариства, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. — головуюча, Кролевець О.А., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

від позивача-1: Шмуйло А.Д.

від позивача-2: не з`явився,

від відповідача: Руденко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест»

на рішення Господарського суду Кіровоградської області

у складі судді Бестаченко О.Л.

від 14.04.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мороз В.Ф., Коваль Л.А., Кузнецов В.О.

від 26.08.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест», ОСОБА_1

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз»

про визнання недійсними рішень наглядової ради,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. В березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» (далі — Позивач-1, ТОВ «Фінлекс-Інвест», Скаржник) та ОСОБА_1 (далі — Позивач-2, ОСОБА_1 ) звернулися до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» (далі — Відповідач, ВАТ «Кіровоградгаз») про визнання недійсними рішення наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газифікації та газовідведенню «Кіровоградгаз», що оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 № 9/19.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення наглядової ради від 21.10.2019 та від 24.12.2019, якими було відкликано та обрано голову та членів правління Відповідача не відповідають компетенції наглядової ради, яка прийняла ці рішення, оскільки положеннями статуту Відповідача обрання та відкликання голови та членів правління Відповідача віднесено до виключної компетенції загальних зборів Відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2021, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі №912/947/20, в задоволені позову відмовлено.

4. Зазначені судові рішення мотивовано тим, що нормами Закону України «Про акціонерні товариства» обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу віднесено до виключної компетенції наглядової ради, при цьому вказані питання можуть вирішуватися і загальними зборами. Після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» жодних змін до статуту Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» щодо визначення компетенції органів товариства не вносилось, прийняття наглядовою радою товариства оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом. Судами зазначено, що у разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

5. Позивач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а саме: визнати недійсними рішення наглядової ради Відповідача, які оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 №9/19.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень Скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування п. 27 ч. 1 ст. 33, пп. 8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у подібних правовідносинах, а саме: правомірність віднесення згідно з статутом до виключної компетенції загальних зборів у відповідності до п. 27 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» питань щодо обрання та відкликання голови та членів правління та затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди, які у відповідності до пунктів 8, 9 частини 2 статті 52 цього Закону віднесені до виключної компетенції наглядової ради, з урахуванням того, що вимоги Закону мають перевагу над положенням статуту виключно у разі якщо неприведений у відповідність до вимог Закону статут товариства суперечить нормам Закону України «Про акціонерні товариства».

7. Відповідач подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Позивачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» та ОСОБА_1 є акціонерами, власниками простих іменних акцій Відповідача, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах.

9. Відповідно до Статуту Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газофікації «Кіровоградгаз», затвердженого загальними зборами акціонерів 21.12.2004 (далі — Статут), в пункті 7.1 встановлено, що органами управління Товариства є: загальні збори акціонерів; наглядова рада; правління.

10. Пунктом 7.6 Статуту передбачено, що вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів.

11. Згідно п 7.7. Статуту загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції інших органів управління Товариства.

12. Згідно пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту питання щодо обрання та відкликання голови та членів наглядової ради, правління, ревізійної комісії — віднесені до виключної компетенції загальних зборів і вирішення таких питань не може бути передано іншим органам управління Товариства.

13. 21 жовтня 2019 року відбулося засідання наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування). Згідно протоколу № 6/19 за результатами розгляду питань порядку денного, прийняті наступні рішення:

1. Припинити повноваження голови та членів правління ВАТ «Кіровоградгаз»: 1) ОСОБА_16 — голови правління ВАТ Кіровоградгаз; 2) ОСОБА_17 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 3) ОСОБА_18 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 4) ОСОБА_19 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 5) ОСОБА_8 — члена правління ВАТ «Кіровоградгаз»; 6) ОСОБА_20 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 7) ОСОБА_21 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 8) ОСОБА_22 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 9) ОСОБА_23 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз.

2. Припинити повноваження голови та членів правління ВАТ Кіровоградгаз, обраних позачерговими загальними зборами акціонерів ВАТ Кіровоградгаз, які відбулись 10.01.2019 (протокол № 11 від 10.01.2019): 1) ОСОБА_2 — голови правління ВАТ Кіровоградгаз; 2) ОСОБА_3 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 3) ОСОБА_24 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 4) ОСОБА_25 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 5) ОСОБА_6 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 6) ОСОБА_7 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 7) ОСОБА_8 — члена правління ВАТ Кіровограда; 8) ОСОБА_9 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз; 9) ОСОБА_10 — члена правління ВАТ Кіровоградгаз.

3. Обрати членами правління ВАТ Кіровоградгаз: 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_4 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) ОСОБА_6 ; 6) ОСОБА_7 ; 7) ОСОБА_8 ; 8) ОСОБА_9 ; 9) ОСОБА_10 .

4. Обрати головою правління ВАТ Кіровоградгаз ОСОБА_2.

5.1. Затвердити умови контракту з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком 1.

5.2. Установити розмір винагороди голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 , обраному за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 4), який встановлюється в контракті відповідно до умов, затверджених підпунктом 5.1.

5.3. Надати повноваження голові наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» або особі, яка виконує його обов`язки, підписати з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 контракт на умовах, затверджених підпунктом 5.1, з урахуванням установленого в підпункті 5.2 розміру винагороди.

6.1. Затвердити умови контракту з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» (який є членом правління за сумісництвом) згідно з додатком 2.

6.2. Затвердити умови контракту з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком 3.

6.3. Установити розмір винагороди членам правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , обраних за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 3), який встановлюється в контрактах відповідно до умов, затверджених підпунктом 6.1.

6.4. Установити розмір винагороди члену правління ЗАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_8 , обраним за рішенням наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» (пункт 3), який встановлюється в контракті відповідно до умов, затверджених підпунктом 6.2.

6.5. Надати повноваження голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 підписати з членами правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 контракти на умовах, затверджених підпунктом 6.1, з урахуванням визначеного в підпункті 6.3 розміру винагороди.

6.6. Надати повноваження голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 підписати з членом правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_8 контракт на умовах, затверджених підпунктом 6.2, з урахуванням визначеного в підпункті 6.4 розміру винагороди.

14. В засіданні взяли участь: Голова наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_11 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_26 та ОСОБА_1 (Позивач-2) не надали заповнені бюлетені для заочного голосування (опитування) в термін до 21 жовтня 2019 року (включно) на адресу зазначену в повідомленні про проведення засідання наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування) від 15.10.2019 № К 1-21.

15. 24 грудня 2019 року відбулося засідання наглядової ради Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування). Згідно протоколу № 9/19 від 24.12.2019, за результатами розгляду питань порядку денного, прийняті наступні рішення:

1. Припинити повноваження голови правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_2 обраного на засіданні наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз», що відбулися 21.10.2019 (рішення від 21.10.2019, протокол № 6/19, питання № 4) з дати прийняття цього рішення.

2.1. Обрати головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 з дня наступного за днем прийняття цього рішення.

2.2. Затвердити умови контракту з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» згідно з додатком.

2.3. Встановити розмір винагороди голові правління ВАТ «Кіровоградгаз» відповідно до умов, затверджених підпунктом 2.2 цього рішення.

2.4. Уповноважити голову наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» або особу, яка виконує його обов`язки, підписати контракт з головою правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 на умовах, затверджених підпунктом 2.2 цього рішення.

2.5. Уповноважити голову правління ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_27 на подання та підписання документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей про керівника ВАТ «Кіровоградгаз», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

3. Обрати секретарем наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» члена наглядової ради ОСОБА_14 .

16. В засіданні взяли участь: Голова наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_12 . Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз»: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

17. Члени наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» ОСОБА_26 та ОСОБА_1 (Позивач-2) не надали заповнені бюлетені заочного голосування (опитування) в термін до 23.12.2019 (включно) на адресу зазначену в повідомленні про проведення засідання наглядової ради ВАТ «Кіровоградгаз» шляхом заочного голосування (опитування) від 20.12.2019 № К 1-27.

18. Незгода ОСОБА_1 (Позивача-2) та ТОВ «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» (Позивача-1) з вказаними вище рішеннями наглядової ради і стала причиною виникнення спору та звернення останніх з позовними вимогами про визнання недійсними зазначених рішень наглядової ради, оскільки вони на думку Позивачів були прийняті з перевищенням повноважень.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. …

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 97. Управління товариством

1. Управління товариством здійснюють його органи.

2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Стаття 160. Наглядова рада акціонерного товариства

1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов`язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

2. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

3. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

4. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

20. Господарський кодекс України

Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

21. Закон України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній станом на дату прийняття оспорюваних рішень).

Стаття 32. Загальні збори акціонерного товариства

1. Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Стаття 33. Компетенція загальних зборів

1. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

Стаття 51. Створення наглядової ради акціонерного товариства

1. Наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Стаття 52. Компетенція наглядової ради

1. До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами.

2. До виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, 8) обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; 9) затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.

Розділ XVII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через тридцять місяців з дня опублікування цього Закону.

5. Статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

22. Господарський кодекс України

Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. …

23. Господарський процесуальний кодекс України (далі — ГПК України)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

24. Суд виходить з того, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

25. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

26. Предметом спору у даній справі є вимоги Позивачів про визнання недійсними рішення наглядової ради Відповідача, що оформлені протоколами від 21.10.2019 №6/19 та від 24.12.2019 № 9/19.

27. В касаційній скарзі Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування п. 27 ч. 1 ст. 33, пп. 8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у подібних правовідносинах, а саме: правомірність віднесення згідно з статутом до виключної компетенції загальних зборів у відповідності до п. 27 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» питань щодо обрання та відкликання голови та членів правління та затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди, які у відповідності до пунктів 8, 9 частини 2 статті 52 цього Закону віднесені до виключної компетенції наглядової ради, з урахуванням того, що вимоги Закону мають перевагу над положенням статуту виключно у разі, якщо неприведений у відповідність до вимог Закону статут товариства суперечить нормам Закону України «Про акціонерні товариства».

28. Судами встановлено, що Статут Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз», який було затверджено 21.12.2004, не приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема, в частині віднесення до виключної компетенції наглядової ради питань обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, як того вимагає п.5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства».

29. При цьому Суд звертає увагу, що Законом України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній станом на дату прийняття оспорюваних рішень), питання обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, а також затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу та встановлення розміру їх винагороди, віднесено до виключної компетенції саме наглядової ради.

30. Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що прийняття наглядовою радою Відповідача оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної Статутом, з огляду на таке.

31. Як зазначено Судом вище пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту, який було затверджено 21.12.2004 та який не приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства», питання щодо обрання та відкликання голови та членів наглядової ради, правління, ревізійної комісії — були віднесені до виключної компетенції загальних зборів і вирішення таких питань не може бути передано іншим органам управління Товариства.

32. Проте, статтею 160 ЦК України встановлено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов`язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради.

33. Згідно п.8, 9 ч. 2 ст. 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції наглядової ради належить, обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу; затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди.

34. Частиною 3 статті 52 Закону встановлено, що питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.

35. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Наглядова рада має право включити до порядку денного загальних зборів будь-яке питання, що віднесено до її виключної компетенції законом або статутом, для його вирішення загальними зборами.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є власником 53 652 002 штук простих іменних акцій ВАТ «Кіровоградгаз», що складає 51% статутного капіталу Товариства та відповідно до п. 15 Статуту акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 1044, засновником та єдиним акціонером Компанії є держава.

37. Пунктом 5 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» встановлений дворічний строк для приведення статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств у відповідність з нормами цього Закону.

38. При цьому, пунктом 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» визначений пріоритет закріплених у ньому норм, згідно з яким, до приведення у відповідність із цим Законом інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

39. Отже, з моменту набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» його норми стали спеціальними щодо регулювання правовідносин зі створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, визначенні їх правового статусу, прав та обов`язків акціонерів і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №904/1237/17.

37. Зазначеними вище нормами Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що питання обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу, а також затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди віднесено до виключної компетенції наглядової ради.

38. У відповідності до вимог ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» статутом товариства може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі і ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради, проте, крім випадків, якщо у статутному капіталі товариства 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також у випадку, якщо в акціонерному товаристві 50 і більше відсотків акцій знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків.

39. Отже, з урахуванням того, що в ВАТ «Кіровоградгаз» 51% акцій знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави в якому становить 100 відсотків, положення пп. 3 п. 7.7, п. 7.8 Статуту прямо суперечать нормам Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки загальні збори, як вищий орган, хоч і має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, проте не може змінювати виключність компетенції встановлену Законом України «Про акціонерні товариства».

40. Враховуючи існування конкуренції між положеннями Статуту Відповідача та нормами Закону України «Про акціонерні товариства», Суд зазначає, що Статут є локальним нормативним актом, тоді як Закон має більшу юридичну силу, тому у разі, якщо положення статуту суперечать закону, слід керуватися саме нормами закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №910/10463/19.

41. З урахуванням того, що норми Закону України «Про акціонерні товариства» з моменту набрання ним чинності стали спеціальними щодо регулювання правовідносин з діяльності акціонерних товариств і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону, Суд доходить висновку, що прийняття наглядовою радою Відповідача оспорюваних рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної Статутом, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

42. Щодо посилань Скаржника в касаційній скарзі на пункт 27 частини 2 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» відповідно до якого до виключної компетенції загальних зборів належать вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом товариства, Суд зазначає таке. Оскільки після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» жодних змін у відповідності до вимог вказаного закону до Статуту ВАТ «Кіровоградгаз» щодо визначення компетенції органів товариства не вносилось, тому посилання Скаржника на Статут, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства», не приймаються Судом до уваги.

43. Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про акціонерні товариства» зміни, передбачені Законом України «Про акціонерні товариства», направлені на підвищення рівня корпоративного управління у господарських товариствах відповідно до європейських практик та стандартів.

44. Закон України «Про акціонерні товариства» був офіційно опублікований в газеті «Урядовий кур`єр» 29.10.2008 та набув чинності 30.04.2009, проте Статут Відповідача, який було затверджено 21.12.2004 року станом на час прийняття оспорюваних рішень 21.10.2019 та 24.12.2019 так і не було приведено у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства».

45. Враховуючи все вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що оспорювані рішення наглядової ради від 21.10.2019 та від 24.12.2019, якими було припинено повноваження голови і членів виконавчого органу та обрано нових голову і членів виконавчого органу; затверджено умови контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлено розмір їх винагороди повністю відповідають компетенції наглядової ради, яка прийняла ці рішення, оскільки Законом України «Про акціонерні товариства» вирішення зазначених питань віднесено до її виключної компетенції.

46. Враховуючи обґрунтування Суду, які викладені в постанові вище, Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права в оскаржуваних Позивачем судових рішеннях.

47. Загалом доводи Позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами розгляду справи в касаційному порядку.

48. З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

50. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

51. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

52. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Висновки про правильне застосування норм права

53. Норми Закону України «Про акціонерні товариства» з моменту набрання ним чинності стали спеціальними щодо регулювання правовідносин з діяльності акціонерних товариств і підлягали застосуванню до усіх акціонерних товариств незалежно від того, чи привели вони свої статути у відповідність з нормами цього Закону.

54. У відповідності до вимог ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» статутом товариства може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі і ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради, проте, крім випадків, якщо у статутному капіталі товариства 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також у випадку, якщо в акціонерному товаристві 50 і більше відсотків акцій знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків.

55. Прийняття наглядовою радою акціонерного товариства рішень з питань віднесених Законом України «Про акціонерні товариства» до її виключної компетенції, не може вважатись перевищенням повноважень наглядової ради визначеної статутом товариства, положення якого не відповідають нормам закріпленим в Законі України «Про акціонерні товариства».

56. У разі невідповідності положень статуту нормам Закону України «Про акціонерні товариства», слід керуватися саме нормами Закону оскільки вказаним Законом встановлено пріоритет закріплених у ньому норм.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Фінлекс-Інвест» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у справі №912/947/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Кролевець

В. Студенець

Читать далее

20211109 № 214/5505/16 ВПВС: перегляд заочного рішення, пропуск строку для подання

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

9 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 214/5505/16

Провадження № 14-74цс21

Суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку на її подання та залишає цю заяву без задоволення у разі, якщо немає підстав для поновлення вказаного строку.

Читать далее