20210928 № 802/1384/16-а ВС: коригування податкового кредиту, позовна давність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 802/1384/16-а

адміністративне провадження № К/9901/40760/18

Товари/послуги, які отримані платником ПДВ та не оплачені протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, як це передбачено п. 198.3 ст. 198 ПК України, а тому право на податковий кредит відсутнє.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість при придбанні товарів/послуг на підставі отриманої податкової накладної сформував податковий кредит, але такі товари/послуги не були оплачені протягом терміну позовної давності, то в податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, платнику необхідно відкоригувати суму податкового кредиту на підставі бухгалтерської довідки.

Читать далее

20210920 № 638/3792/20 ВС: закриття провадження, відсутність спору

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

20 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 638/3792/20

провадження № 61-3438сво21

Ухвалою суду першої інстанції частково закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спір щодо поділу спільного нерухомого майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення договору про поділ майна подружжя, а тому підстав для розгляду цього спору в судовому порядку немає. Предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Читать далее

20210915 № 757/14355/18-ц ВС: відшкодування шкоди майну терористичним

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м . Київ

справа № 757/14355/18-ц

провадження № 61-7683св21

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об’єкта житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов’язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачі: Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він із сім`єю проживав у будинку на АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності. Вказаний будинок розташований на лінії зіткнення з територіями, де проводиться антитерористична операція, у зв`язку з чим будинок був знищений внаслідок бойових обстрілів та влучення снарядів, майно, що знаходилося у будинку, — пошкоджене та розграбоване. За вказаним фактом та на підставі заяви позивача здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015130530000379.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на відшкодування заподіяної майнової шкоди за зруйноване майно суму 1 427 047,00 грн, 387 489,00 грн — за розграбоване майно та моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження вартості зруйнованого будинковолодіння та розграбованого майна, тому позовні вимоги про стягнення майнової шкоди за зруйноване майно у сумі 1 427 047,00 грн, та 387 489,00 грн за розграбоване майно є необґрунтованими.

З урахуванням глибини тривалості душевних страждань, суд дійшов висновку про стягнення з держави України на користь позивача 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь правонаступника померлого ОСОБА_1 — ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 100 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування у кримінальному провадженні за № 12015130530000379 за частиною третьою статті 185 КК України щодо завдання шкоди позивачу. Отже, вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Проте позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що терористична діяльність, яка має місце певний час на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей України, внаслідок якої було знищено майно позивача, є результатом агресії Російської Федерації.

Відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Крім того, суди попередніх інстанцій не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Під час розгляду не було встановлено факту наявності причино-наслідкового зв`язку саме між діями Кабінету Міністрів України та спричиненою позивачу шкодою.

Відзив на касаційну скаргу позивач не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА _1 був власником будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою (а.с. 17-19).

У зв`язку із безпосереднім розташуванням населеного пункту — села Троїцьке Попаснянського району Луганської області — на лінії бойового зіткнення українських військових з бойовиками терористичної організації, здійсненням обстрілів, запусками снарядів та бойовими вильотами військової авіації, позивач вимушений був з метою збереження власної безпеки та життя виїхати з місця свого постійного проживання та стати на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с. 10).

Виявивши факт знищення будинку та пошкодження майна, що знаходилося всередині, за заявою позивача внесено відомості до ЄРДР за № 12015130530000379 за частиною третьою статті 185 КК України — крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

Відповдіно до акта № 106, складеного комісією 17 серпня 2016 року, житловий будинок позивача повністю зруйновано у зв`язку з прямим попаданням, літня кухня пошкоджена, дерев`яні конструкції, шифер, стіни побито осколками, розбиті вікна, сарай, зруйновано дах, дерев`яні конструкції, частково зруйновані стіни (а.с.20-22).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» село Троїцьке Попаснянського району Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Кабінету Міністрів України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову — це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто , правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема й тим, що він не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту його майна, на яке він, на його думку, має право згідно із законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також позивач зазначав, що право на судовий захист йому гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Крім того, позивач вказував на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України зобов`язана була розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраджали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, що передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, яким затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності та території Донецької та Луганської областей, проте держава цього не зробила, що порушує його право власності, яке гарантоване статтею 41 Конституції України, статтями 6, 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції й до сих пір компенсація завданої шкоди не виплачена.

Також ОСОБА_1 зазначав, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування у кримінальному провадженні за № 12015130530000379 за частиною третьою статті 185 КК України щодо завдання шкоди позивачу.

Зобов `язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання — це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання — навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивач обгрунтував розмір завданої йому шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку та господарських будівель. А також викраденого майна станом на час звернення до суду, а саме на 23 березня 2018 року, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, проте не зазначав, що держава винна у пошкодженні його майна.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandisухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачу на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов’язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач , зокрема, зазначав, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважав, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту будинку, у розмірі реальної її вартості.

Позивач у позовній заяві посилався на відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу, відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту домоволодіння, нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон , який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про те, що держава провела чи проводила належне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок держави).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права, є безпідставними.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , та стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь правонаступника померлого ОСОБА_1 — ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 100 000 грн.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Читать далее

20210914 № ВС: засвідчення копій документів, правильність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2024/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Читать далее

20210721 № 335/10332/19 ВС: скасування довіреності, корпоративний спір, участь у загальних зборах

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи. Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.

Таким чином, оскільки зазначені у довіреності дії стосуються представництва у правовідносинах, пов’язаних із господарською діяльністю, така вимога є основною у корпоративному спорі та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 335/10332/19

провадження № 61-9170св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач — приватне акціонерне товариство «Петромихайлівське».

правонаступник позивача — товариство з обмеженою відповідальністю «Петромихайлівське»,

відповідач — ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року у складі судді Рибалко Н. І. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В., у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Петромихайлівське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха Ольга Василівна, про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року приватне акціонерне товариство «Петромихайлівське» (далі — ПрАТ «Петромихайлівське») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Нароха О. В., про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності.

В обґрунтування позовних вимог ПрАТ «Петромихайлівське» посилалося на те, що 09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 на підставі усного договору доручення.

Зазначеною довіреністю ОСОБА_2 уповноважено на представництво ОСОБА_1 як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», проте останній не є ні засновником, ні власником, ні учасником ПП «ЕКОПОРТ 2006».

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мав права доручати право на здійснення будь-яких дій щодо майна, власником якого він не є, ПрАТ «Петромихайлівське» просило суд визнати недійсним договір доручення та нотаріальну довіреність

від 09 серпня 2019 року, видану приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я

ОСОБА_2 , зареєстровану за номером 1949.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі у порядку частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються правочину щодо правомочності особи на участь в управлінні господарською організацією, а тому спір є господарсько-правовими та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

При цьому суд першої інстанції посилався на правовий висновок, викладений

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 759/11487/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі

№ 910/1733/18, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини є господарсько-правовими, а тому справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року справа № 335/10332/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року залучено

до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Петромихайлівське» (далі — ТОВ «Петромихайлівське») у якості правонаступника припиненого

ПрАТ «Петромихайлівське».

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу № 335/10332/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу

№ 335/10332/19 повернуто на розгляд Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована наявністю висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду, в яких вона послідовно й однозначно висловилася з приводу юрисдикційності категорії спорів, предметом яких було визнання недійсними довіреностей, за якими представникам надано повноваження щодо розпорядження часткою у статутному капіталі товариств від імені їх довірителів та щодо управління товариствами.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 183, 222, 256 ЦПК України та зазначає, що суди застосували правові висновки Верховного Суду щодо визначення підсудності спору у справах, які не є подібними зі справою, що переглядається, та не застосували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, суди порушили права позивача, оскільки не роз`яснили йому права протягом десяти днів із дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю.

Доводи інших учасників справи

Аналіз відзиву ТОВ «Петромихайлівське» свідчить про те, що товариство підтримує доводи та вимоги касаційної скарги.

Аналіз відзиву ОСОБА_2 свідчить про те, що він підтримує доводи та вимоги касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нарохи О. В. мотивовано тим, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, що свідчить про законність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що власником підприємства ПП «ЕКОПОРТ 2006» є

ПрАТ «Петромихайлівське» (а. с. 15).

Засновниками ПрАТ «Петромихайлівське» є акціонери товариства, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) — ОСОБА_1 (а. с. 21).

09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. посвідчено довіреність за реєстровим номером 1949, за якою ОСОБА_1 на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, бути його представником, вести його справи та вчиняти від його імені юридичні дії з усіма необхідними повноваженнями

як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», вести цивільні, адміністративні та господарські справи підприємства в усіх судових установах

з усіма правами, брати участь в управлінні справами підприємства, відчужувати належну йому частку в статутному капіталі підприємства, відчужувати, реалізовувати, продавати належні йому акції, цінні папери третім особам

(а. с. 10-14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається, ПрАТ «Петромихайлівське» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору доручення та нотаріальної довіреності від 09 серпня 2019 року, виданої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. від імені ОСОБА_1 на ім`я

ОСОБА _2 , зареєстрованої за номером 1949.

Таким чином, предметом спору у цій справі є договір доручення та нотаріальна довіреність, надана довірителем на представлення його загальних інтересів як фізичної особи у визначених організаціях та його інтересів як учасника (засновника) товариства щодо управління юридичною особою та відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи від імені довірителя на користь третьої особи.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник із корпоративних правовідносин, а тому провадження у справі підлягає закриттю у порядку, передбаченому частиною першою статті 255 ЦПК України.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірних правовідносин).

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, враховуючи суб`єктний склад учасників справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Положеннями частини другої статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

За частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі — ГК України) корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі

№ 925/394/18 (провадження № 12-292гс18) зроблено висновок про те, що у цивільному праві правочин являє собою склад чотирьох елементів: суб`єкта, змісту, форми та волі. За відсутності будь-якого з указаних елементів втрачається можливість називати дії осіб правочином.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, установлених актами цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Разом із тим, довіреність може бути направлена на наділення представника за довіреністю повноваженнями щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від імені довірителя на користь третьої особи.

Оскільки наслідком такого відчуження може бути перехід до набувача частки у статутному капіталі прав та повноважень учасника товариства, зокрема щодо управління товариством, то відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України як спір щодо відчуження такої частки у статутному капіталі, так і спір щодо наділення представника повноваженнями на відчуження такої частки належать до юрисдикції господарських судів.

Таким чином, оскільки зазначені у довіреності дії стосуються представництва у правовідносинах, пов`язаних із господарською діяльністю, така вимога є основною у корпоративному спорі та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 464/4365/17 (провадження № 14-454цс18), у постанові Верховного Суду від 27 листопада

2019 року у справі № 338/439/17 (провадження № 61-44964св18), що свідчить про однозначність і послідовність висновків суду касаційної інстанції щодо юрисдикційності категорії спорів, предметом яких було визнання недійсними довіреностей, за якими представникам надано повноваження щодо розпорядження часткою у статутному капіталі товариств від імені їх довірителів та щодо управління товариствами.

У справі, що переглядається, встановлено, що оскаржуваною довіреністю, посвідченою 09 серпня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., Бабаханов Г. Г. на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 , зокрема, бути його представником, вести його справи та вчиняти від його імені юридичні дії з усіма необхідними повноваженнями як учасника (засновника, власника) ПП «ЕКОПОРТ 2006», вести цивільні, адміністративні та господарські справи підприємства в усіх судових установах з усіма правами, брати участь в управлінні справами підприємства, відчужувати належну йому частку в статутному капіталі підприємства, відчужувати, реалізовувати, продавати належні йому акції, цінні папери третім особам.

Таким чином, зазначені у довіреності дії стосуються, зокрема, представництва у правовідносинах, пов`язаних із господарською діяльністю, спори щодо яких належать до господарської юрисдикції, що свідчить про законність та вмотивованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про закриття провадження у цій справі на підставі частини першої статті

255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому наявність інших похідних вимог (зокрема, оспорювання інших правочинів, укладених на підставі спірної довіреності) не впливає на характер правовідносин та на предметну юрисдикцію цього спору, оскільки у цій справі основною вимогою є визнання недійсною довіреності, умови якої свідчать про корпоративний характер заявленого спору.

Доводи касаційної скарги про не застосування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18, є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, що переглядається, не є подібними.

Так, у справі № 587/1428/18, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, предметом спору було встановлення факту укладення договору купівлі-продажу зернозбирального комбайна та устаткування до нього та угоди про залік зустрічних грошових вимог. Позовні вимоги пред`явлено до юридичної особи, стосовно якої порушено справу про банкрутство. Таким чином, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання юрисдикційності спору як справи про банкрутство боржника, порушеної господарськими судами

до 19 січня 2013 року, що жодним чином не є подібним із правовідносинами у цій справі.

Колегія суддів наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсальний характер, а регулятивний вплив частини четвертої статті

263 ЦПК України, якою, зокрема, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 256 ЦПК України, оскільки не роз`яснено позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою підсудністю, оскільки вказане порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення та не позбавляє права позивача звернутися із відповідним клопотанням про ухвалення додаткового судового рішення.

Колегія суддів враховує, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, оскільки суд касаційної інстанції не створений для усунення формальних порушень, якщо судові рішення є правильними та справедливими.

Крім того, ОСОБА_1 , який брав участь у розгляді справи, не оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та не приєднувався до апеляційної скарги ПрАТ «Петромихайлівське», тобто не заявляв про порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції в суді апеляційної інстанції.

Також ОСОБА_1 , оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтував зазначені порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержанням норм процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А . А. Калараш

Є . В. Петров

О . С. Ткачук

Читать далее

20210707 № 820/2788/17 ВС: запит від податкової, наявність підстав

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 820/2788/17

адміністративне провадження № К/9901/18031/18

Зміст зазначених положень дає підстави для висновку про те, що запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто наявність чітко окреслених обставин, які у відповідності до пункту 73.3 статті 73 ПК України є умовою, за якої відповідний орган може звернутися із таким запитом. Без повідомлення вказаних фактів платник податків позбавлений об`єктивної можливості надати вмотивовані пояснення та їх документальне підтвердження.

Читать далее

20210604 № 816/1889/16 ВС: заробітна плата однакова для різних працівників, робітників

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа №816/1889/16

адміністративне провадження №К/9901/18277/18

Згідно з частиною першою статті 95 цього Кодексу мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини третьої статті 96 КЗпП формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Згідно із статтею 6 Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов`язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 1.1 трудового договору від 01.01.2016, укладеного між ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» та ОСОБА_1 , останню прийнято на роботу бухгалтером. Відповідно до пункту 6.1 вказаного трудового договору розмір заробітної плати визначається за згодою сторін і складає 1378,00 грн.

Згідно з класифікатором професій ДК 003-2010 посада бухгалтера за класифікацією професій відноситься до розділу 3 (фахівці). До цього розділу належать професії, що вимагають знань в одній чи більше галузях природознавчих, технічних і гуманітарних наук.

Згідно з пунктом 1.1 трудового договору від 01.01.2016, укладеного між ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» та ОСОБА_2 , останнього прийнято на роботу малярем. Відповідно до пункту 6.1 вказаного трудового договору розмір заробітної плати визначається за згодою сторін і складає 1378,00 грн.

Згідно з класифікатором професій ДК 003-2010 посада маляр за класифікацією професій відноситься до розділу 7 (кваліфіковані робітники з інструментом). До цього розділу належать професії, що передбачають знання, необхідні для вибирання способів використання матеріалів та інструментів, визначення стадій робочого процесу, характеристик та призначення кінцевої продукції.

Отже, при встановленні розміру оплати праці бухгалтера та маляра необхідно дотримуватись міжкваліфікаційних співвідношень.

Читать далее

20210429 ВС № 910/8003/19 новація, припинення зобов’язання,

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8003/19

Новація — це угода про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов’язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов’язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.

Застосування новації як способу припинення зобов’язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов’язання та щодо умов нового зобов’язання; наявності умов про припинення попереднього зобов’язання; припинення всіх додаткових зобов’язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов’язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11).

У доводах касаційної скарги скаржником не враховано те, що договір про пайову участь у створенні та розвитку інженерно — транспортної та соціальної інфраструктури укладається в силу вимог закону, а не лише у зв`язку з вільним волевиявленням сторін.

Читать далее

20210423 ВС № 480/2004/19: припинення проведення податкової перевірки

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 480/2004/19

адміністративне провадження № К/9901/34600/19

Колегія суддів зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що розпочата процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця є підставою для проведення перевірки такої особи, а нормами Податкового кодексу України не передбачено обмежень щодо призначення такої перевірки після проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця.

Навпаки, положення Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588, свідчать про те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа — платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.
З урахуванням наведеного, а також того, що фактично позивачем подавалась до контролюючого органу відповідна заява про проведення перевірки, що ним не заперечується, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного наказу.
Посилання позивача в касаційній скарзі про те, що в оскаржуваному наказі відсутні посилання відповідну заяву про призначення перевірки та на пункт 78.2 статті 78 Податкового кодексу України не є підставою для визнання протиправним наказу, який був прийнятий у відповідності до вимог законодавства, окрім того, підставою для призначення перевірки було саме припинення підприємницької діяльності фізичної особи (підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78), а не заява про проведення перевірки.

Читать далее

20210116 ІПК № 209/ІПК/99-00-21-02-02-06 Щодо сплати податку на доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Роз’яснення

від 16 січня 2021 року

Державна податкова служба України

№ 209/ІПК/99-00-21-02-02-06

Щодо сплати податку на доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України

Індивідуальна податкова консультація

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо сплати податку на доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до інформації, наданої у зверненні, Товариство здійснює нарахування та виплату доходів нерезидентам з джерелом їх походження з України.

У зв’язку з чим, виникли питання щодо дати перерахування податку на доходи, отримані нерезидентом України, зокрема, моменту нарахування або моменту виплати таких доходів нерезиденту.

Читать далее