20211104 № 804/5050/17 ВС: обов’язок зберігати листки непрацездатності

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 804/5050/17

адміністративне провадження № К/9901/8584/18

Наявність рішень комісії із соціального страхування про здійснення виплати допомоги не позбавляє позивача обов’язку зберігати листки непрацездатності та пред’являти їх при проведенні перевірки.

Читать далее

20211101 № 405/3360/17 ВС: відмова від прийняття заяви про збільшення позовних вимог, оскаржити окремо

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 405/3360/17

провадження № 61-9545сво21

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача — Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа — Кропивницька міська рада,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог, процесуальні дії суду першої інстанції

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено питання про забезпечення позову.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 07 червня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Кропивницьку міську раду.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено

до розгляду по суті.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 листопада 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у підготовчому судовому засіданні 22 вересня 2020 року позивач позов підтримав

та подав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав. За участі позивача та з урахуванням його думки підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті. Проте лише 27 листопада 2020 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України

та враховуючи, що розгляд цієї справи проводиться за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 27 листопада

2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА _1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив

її в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у частині першій статті 353 ЦПК України. Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку, що оскаржувана ухвала

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо

від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються

до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається

до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Суд апеляційної інстанції вказав, що повернення апеляційної скарги

на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду,

не порушує конституційного права позивача на апеляційне оскарження, оскільки така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку одночасно із рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання

про прийняття до розгляду збільшених позовних вимог, посилаючись

на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відмовлено

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не підлягає апеляційному оскарженню.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що неприйняттям заяви

про збільшення позовних вимог та відмовою в апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції порушено законний інтерес позивача щодо повного захисту його прав у межах однієї судової процедури, уникнення необхідності звернення до суду з іншими позовами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції, перелічені у частині першій статті 353 ЦПК України, до переліку яких оскаржена ухвала суду першої інстанції не відноситься. Проте

у пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено право

на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Апеляційний

суд не досліджував те, що при вирішені питання розгляду заяви

про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не застосував норми статей 174, 182, частини шостої статті 185, статті 222 ЦПК України, що є порушенням процесуального законодавства.

Позивач вказує, що процесуальне питання щодо відмови у розгляді заяви про збільшення позовних вимог вже вирішувалось Верховним Судом у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18. Крім того, схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 02 жовтня 2019 року у справі № 808/6650/14.

На переконання позивача, аналіз пункту 16 частини першої статті 353, частини дев`ятої статті 10, статті 185 ЦПК України свідчить, що скарги окремо від рішення суду першої інстанції подаються не тільки на ухвалу про залишення позову, але і будь-якої заяви, без розгляду, фактичну відмову у прийнятті. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону

суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. За таких обставин, апеляційний

суд повинен був відкрити апеляційне провадження та перевірити законність постановленої ухвали суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовчій практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року про повернення апеляційної скарги, справу витребувано

із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, прийнято

до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо

від рішення суду, та не передбачено можливості такого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги

ОСОБА _1 , оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно

до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо

від рішення суду.

Крім того, зазначена ухвала не перешкоджає реалізації права позивача на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову

в частині, на яку збільшено первісні позовні вимоги.

Схожий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17 (провадження

№ 14-172цс19) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), де зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом,

не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду

у відкритті апеляційного провадження є порушенням права на судовий захист, є безпідставними, оскільки практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним

і національним законодавством може обмежуватись, зокрема

для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії»

від 12 липня 2007 року).

Заява про збільшення позовних вимог не є за своєю суттю позовною заявою, оскільки нею змінюється лише предмет або підстава позову. Водночас подання заяви, якою одночасно змінюється підстава

та предмет позову, фактично, є пред`явленням нового позову. У ситуації, що склалася, порушення права на судовий захист немає, оскільки,

як вже зазначалось, позивач не позбавлений можливості заявити

(за наявності для цього підстав) інший позов в частині, яка не охоплена первісними вимогами.

Наведені у касаційній скарзі доводи по своїй суті зводяться

до неправильного тлумачення заявниками норм цивільного процесуального законодавства України та правильність висновків апеляційного суду не спростовують. Ураховуючи наведене,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі справа № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) зроблено висновок, що апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки така ухвала відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Крім того, зазначена ухвала

не перешкоджає реалізації права заявника на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову.

Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 353 ЦПК України свідчить, що Верховним Судом зроблено висновок про можливість апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог. Тобто існує інший підхід до вирішення зазначеного питання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18) вказано,

що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь

у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо

від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки не перевірив,

чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою

про повернення заяви позивачам. Не з`ясування судом вказаних обставин та формальне зазначення про те, що місцевий суд відмовив у прийнятті позовної заяви, хоча норми ЦПК України такої дії

не передбачають, свідчить про обмеження реалізації права заявників на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже , існує різна практика вирішення судом касаційної інстанції питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного вважала відступити від висновку щодо застосування статей 352, 353 ЦПК України, який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18), із зазначенням висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог

до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії

у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою

про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача

до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви

та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: — подання іншого (ще одного) позову, чи — збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи — об`єднання позовних вимог, чи — зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести

до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Водночас , пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених

ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заявипро збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення

від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18).

У вказаній постанові суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки

не перевірив, чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою про повернення заяви позивачам.

Водночас , Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі

№ 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог

не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У справі, яка переглядається, місцевий суд відмовив позивачу

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскарження цієї ухвали не передбачено статтею 353 ЦПК України.

Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу,

що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена

в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України

та постановлена з порушенням норм процесуального права,

що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої

та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування

з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа , яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

Пнктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні

дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання

яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання

про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою

або за клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною п?ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовній практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п?ятою статті 404 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач В. С. Висоцька

Судді: Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська

Читать далее

20211025 № 607/3393/18 ВС: припинення строкового трудового договору

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2021 року

м . Київ

справа № 607/3393/18

провадження № 61-13597св21

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 час. 1 ст. 36 КЗпП України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, та касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 09 квітня 2010 року його було прийнято на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту Державної адміністрації залізничного транспорту України на підставі безстрокового трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця». 07 травня 2014 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління контролю та внутрішнього аудиту його було переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту з покладенням на нього виконання обов`язків начальника Департаменту внутрішнього контролю. 16 січня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Департаменту будівель і споруд. 27 липня 2016 року на нього покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця». 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. 06 лютого 2017 року видано наказ за № 164/ос «Про переведення на іншу роботу» та одночасно укладено з ним строковий трудовий договір, яким призначено його на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. Наказом за № 158/ос від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Вважає, що звільнення у зв`язку із закінченням трудового договору є незаконним, оскільки він фактично здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору від 09 квітня 2010 року. Зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв`язку з втратою роботи, порушенням звичайного ритму життя, доходів, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює в 1 000 000,00 грн. Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору, поновити на посаді директора пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця», стягнути середній заробіток за час вимішеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення у справі та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.

Судові рішення, ухвалені по справі

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із тих обставин, що позивач працював у відповідача на умовах строкового трудового договору, з укладенням якого він погодився. Звільнення ОСОБА_1 із роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про скасування наказу ПАТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту) № 158/ос від 05 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу ПАТ «Укрзалізниця». Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 435 685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5 000 грн моральної шкоди та 1 057,20 грн судових витрат. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в сумі 23 297,28 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено частково. Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що правильними є висновки місцевого суду про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, яке відповідає вимогам закону та умовам укладеного трудового договору. Відмовляючи в задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення, апеляційний суд із посиланням на статтю 445 ЦПК України, виходив із того, що не допускається поворот виконання рішення суду у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат.

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

12 серпня 2021 року АТ «Укрзалізниця» звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначену постанову в частині відмови в повороті виконання судового рішення, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що сплачені АТ «Укрзалізниця» грошові кошти ОСОБА_1 випливають із трудових відносин, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. Середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу. Поворот виконання рішення — це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 31 жовтня 2019 року в справі № 469/95/17, від 20 червня 2019 року в справі № 336/9595/14, від 27 лютого 2019 року в справі № 243/10392/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 263/2983/16-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду: від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 569/15646/16-ц; постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року в справі № 6-364цс16 та № 6-365цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості повороту виконанні рішення суду при безпідставному стягненні моральної шкоди та щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасування судового рішення за яким було виконано стягнення (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

17 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Демковича Ю. Й. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про правомірність укладення строкового трудового договору, у порушення норми статті 263 ЦПК України не встановили, які саме, передбачені частиною другою статті 23 КЗпП України, обставини (характер роботи, умови її виконання, інтереси працівника чи інші випадки, передбачені законодавчими актами) стали підставою для укладення з позивачем строкового трудового договору.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

18 жовтня 2021 року АТ «Укрзалізниця» засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що судами попередніх інстанції повно та правильно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, а також надано належну оцінку доказам у матеріалах справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» та витребувано цивільну справу № 607/3393/18 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

09 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту згідно наказу за № 231/ос від 08 квітня 2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом № 36/ос від 01 лютого 2012 року, на нього покладено обов`язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

Наказом № 469/ос від 07 травня 2014 року його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 19/ос від 11 січня 2016 року на підставі заяви позивача та рішення Правління від 11 січня 2016 року за № 1, ОСОБА_1 з 16 січня 2016 року переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

Наказом № 1530/ос від 27 липня 2016 року, на позивача покладено виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

07 грудня 2016 року наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 2352/ос ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за № Ц-57/7 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 січня 2017 року.

Наказом ПАТ «Українська залізниця» № 164/ос від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 переведено на посаду директора з пасажирських перевезень сервісу ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору за погодженням сторін на визначений строк до 05 лютого 2018 року.

06 лютого 2017 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір № 16, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05 лютого 2018 року.

05 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за № ЦПК-10 від 05 січня 2018 року.

Відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 158/ос від 05 лютого 2018 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади директора з пасажирських перевезень і сервісу 05 лютого 2018 року згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Після ухвалення апеляційним судом рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку прогулу в сумі 1 435 685,79 грн та 5 000 грн моральної шкоди, яке в подальшому скасоване Верховним Судом, відповідач виплатив позивачу кошти, стягнуті за зазначеним рішенням.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору — працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Установивши, що позивача, який займав посаду директора з пасажирських перевезень, на підставі його заяви призначено на цю посаду строком дії трудового договору з 06 лютого 2017 року до 05 лютого 2018 року (пункт 8.1. трудового договору); волевиявлення ОСОБА_1 на укладення трудового договору підтверджується його заявою, особистими підписами на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на наказі відповідача, де вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлений під підпис; протягом дії договору позивач його умови не оскаржував та не ініціював унесення змін і доповнень до нього; належних і допустимих доказів на підтвердження того, що цей договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача, або його волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії, позивач не надав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.

Такі самі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року в справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19).

Аргументи касаційної скарги про те, що позивача прийнято на безстроковій основі є безпідставними, оскільки він за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.

Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що право позивача на працю відповідач не порушив, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) немає.

У зв`язку із скасуванням Верховним Судом постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року, АТ «Укрзалізниця», в порядку статті 444 ЦПК України, подано заяву від 29 жовтня 2019 року про поворот виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області в частині стягнутого середнього заробітку.

Відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Згідно зі статтею 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Отже, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.

Оскільки відсутні докази того, що скасоване Верховним Судом рішення апеляційного суду, про поворот виконання якого в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу подана заява, було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви АТ «Укрзалізниця» про поворот виконання судового рішення.

Доводи касаційних скарг не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

Читать далее

20211019 № 380/2968/20 ВС: поновлення строку, самоізоляція

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №380/2968/20

адміністративне провадження № К/9901/27278/21

Верховний Суд критично ставиться до покликань скаржника у касаційній скарзі, крім іншого, на перебування уповноваженого представника на самоізоляції, оскільки така обставина не підтверджує наявності об`єктивно непереборних обставин, які б стали перешкодою для своєчасної реалізації права на оскарження судового рішення, а свідчить про неналежну організацію роботи заявником.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Стеценка С.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 380/2968/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі Філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівська міська рада про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», яке діє через представника — адвоката Гузьо Оксану Романівну, на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року (колегія у складі: судді-доповідача Онишкевича Т.В., суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М.), —

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року Акціонерне товариство Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Львівська регіональна дирекція звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Львівська міська рада, в якому просив:

— визнати протиправними і скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Наталії Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31477677 від 20.09.2016 за філією Національної телекомпанії України Львівська регіональна дирекція на земельну ділянку площею 1,8122 га, кадастровий номер 4610136600:01:009:0031, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Високий Замок, 4 вул. Княжа, 5 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації об`єктів і споруд телекомунікацій, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1031836446101;

— скасувати запис про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень індексний номер: 31477677 від 20.09.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності;

— визнати протиправними і скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Наталії Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31476373 від 20.09.2016 за філією Національної телекомпанії України Львівська регіональна дирекція на земельну ділянку площею 0,2058 га, кадастровий номер 4610136600:01:009:0032, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Кривоноса М., 9 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації об`єктів і споруд телекомунікацій, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1031767746101;

— скасувати запис про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень індексний номер: 31476373 від 20.09.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі Філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/2968/20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Акціонерне товариство «Національна телерадіокомпанія України», яке діє через представника — адвоката Гузьо Оксану Романівну, звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 380/2968/20 за позовом Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі Філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівська міська рада про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На думку скаржника, оскаржувана ухвала апеляційного суду є безпідставною, необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначає, що Восьмим апеляційним адміністративним судом було постановлено дві ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Вперше апелянта було зобов`язано доплатити суму судового збору, вдруге — у зв`язку з відсутністю заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням поважних причин його пропуску. Тобто, на думку, скаржника, судом апеляційної інстанції не дотримано вимог статті 298 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС України) при дослідженні поданих матеріалів апеляційної скарги на момент її надходження.

Щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження заявник вказує, що ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року ним отримано 12 березня 2021 року та просить врахувати те, що провідний юрисконсульт філії АТ «НСТУ» «Львівська регіональна дирекція», адвокат Гузьо Оксана Романівна — як представник позивача у даній справі, перебувала на самоізоляції як контактна особа. Представник позивача зазначає, що звернення до сімейного лікаря було в телефонному режимі, консультування та рекомендації щодо амбулаторного лікування здійснювалися в режимі телефонного зв`язку, оскільки стан здоров`я не носив загрозливий характер та давав змогу працювати віддалено. Після повернення на роботу, 06.07.2021, представником було направлено апеляційну скаргу.

Отже, на думку скаржника, в даному випадку мали місце поважні причини пропуску такого строку, про що зазначалося у заяві, яка була подана до суду разом з апеляційною скаргою, та було підтверджено належними доказами, тому заявник просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

26 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що твердження скаржника щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження є безпідставними та не підтверджуються належними доказами.

Відповідач просить ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2021 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Берназюк Я.О., Стеценко С.Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою від 09 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», яке діє через представника — адвоката Гузьо Оксану Романівну.

Справа надійшла до Верховного Суду 28 серпня 2021 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція» звернулося до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, якою залишено без розгляду адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівська міська рада про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтею 296 КАС України — розмір сплаченого судового збору менший від розміру, встановленого законом.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України, у зв`язку з тим, що вказані причини пропуску процесуального строку визнані судом неповажними.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» в особі Філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Львівська регіональна дирекція на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/2968/20.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк на усунення недоліків апеляційної скарги, скаржником подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована несвоєчасним отриманням оскаржуваної ухвали, що суд апеляційної інстанції визнав неповажною причиною пропуску процесуального строку.

Доводи скаржника стосовно самоізоляції його представника, на користь поважності пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, судом не прийнято до уваги через відсутність доказів наведеного.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив оскаржуване судове рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Касаційне провадження у справі відкрито за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», що діє через представника — адвоката Гузьо Оксану Романівну, яка подана на судове рішення, право на касаційне оскарження якого передбачено частиною третьою статті 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеного зокрема у частині третій статті 328 КАС України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз. 2 п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України).

Предметом оскарження є рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, у зв`язку з пропуском процесуального строку.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду — якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно з положеннями частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Відповідно до приписів частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху, зокрема, у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

23 листопада оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду першої інстанції.

Повне судове рішення було складено та підписано 30 листопада 2020 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що копію оскаржуваної ухвали суду отримано позивачем 12 березня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, таким чином, останнім днем звернення з апеляційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року є 27 березня 2021 року, що припадало на вихідний день, отож строк звернення з апеляційною скаргою сплив 29 березня 2021 року.

Частиною шостою статті 120 КАС України передбачено, що у випадку, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Однак, позивач звернувся з апеляційною скаргою 07 квітня 2021 року, що, в свою чергу, підтверджується конвертом поштового відправлення позивача, тобто поза межами строку, встановленого положеннями статті 295 КАС України.

Восьмим апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 02 червня 2021 року визнано неповажними підстави пропуску процесуального строку позивачем та залишено апеляційну скаргу без руху шляхом направлення на адресу суду апеляційної інстанції вмотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням поважних підстав його пропуску.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заява про поновлення процесуального строку, подана на виконання ухвали про залишення без руху, обґрунтована тим, що копія оскаржуваної ухвали отримана не вчасно. Покликання скаржника на самоізоляцію його представника, судом апеляційної інстанції до уваги прийнято не було, оскільки дана обставина не підтверджена доказами.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення викликано, насамперед, специфікою публічно-правових спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у адміністративно-правових відносинах.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Подібна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 495/9213/15-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Подібна правова позиція була висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19.

Верховний Суд критично ставиться до покликань скаржника у касаційній скарзі, крім іншого, на перебування уповноваженого представника на самоізоляції, оскільки така обставина не підтверджує наявності об`єктивно непереборних обставин, які б стали перешкодою для своєчасної реалізації права на оскарження судового рішення, а свідчить про неналежну організацію роботи заявником.

Такий підхід неодноразово висловлювався в ухвалах Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 09 серпня 2019 року у справі № 0440/5811/18.

За таких обставин, позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від 02 червня 2021 року, оскільки не наведено поважних причин, які перешкоджали своєчасному зверненню з апеляційною скаргою, що, як наслідок, тягне за собою відмову у відкритті апеляційного провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 299 КАС України.

Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування чи зміни.

Керуючись статтями 132, 139, 252, 345, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», яке діє через представника — адвоката Гузьо Оксану Романівну, залишити без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2021 року — без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Л.В. Тацій

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя С.Г. Стеценко

Читать далее

20210930 № 826/14255/16 ВС: ухилення платника податків від отримання повідомлення про перевірку

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 826/14255/16

адміністративне провадження № К/9901/32468/20

Обов’язку контролюючого органу щодо належного ознайомлення платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, у спосіб, визначений та встановлений у пункті 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, прямо кореспондує обов’язок такого платника податків добросовісно ставитись до отримання відповідних повідомлень та кореспонденції від контролюючих органів, на яких згідно чинного податкового законодавства покладено обов’язок здійснювати відповідні перевірки платників податків. Тобто, необізнаність платника податків з відповідним наказом про проведення перевірки у зв`язку з ухиленням такого від виконання вказаного обов`язку без поважних причин, не може бути розцінена судами на користь останнього.

Читать далее

20210930 № 910/16496/19 ВС: зобов’язання провести, скликати загальні збори, належий спосіб захисту

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16496/19

визнання протиправною бездіяльності Відповідача (виконавчого органу товариства) щодо нескликання річних загальних зборів є неефективним способом захисту, оскільки жодним чином не поновлює правомочностей Позивача та не призводить до відновлення його порушеного права. Натомість позовна вимога в частині зобов`язання Відповідача скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ — є ефективним способом захисту порушеного права Позивача та відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду: Вронська Г.О. — головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Кібенко О.Р., Кондратова І.Д., Мамалуй О.О., Студенець В.І.

за участі секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

від позивача: Гаркуша В.В.,

від відповідача: Шалашова В.І.,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: не з`явився,

від третьої особи-3: не з`явився,

від третьої особи-4: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Лиськов М.О.

від 25.11.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

від 15.04.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4

про визнання бездіяльності виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» (далі — Позивач, ТОВ «Маквіс Груп») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» (далі — Відповідач, ТОВ «Боедем») про:

— визнання протиправною та такою, що порушує корпоративні права Позивача як учасника ТОВ «Боедем» щодо участі в управлінні діяльністю ТОВ «Боедем», бездіяльності Відповідача в особі директора Черепанова Віктора Олександровича щодо проведення річних загальних учасників ТОВ «Боедем»;

— зобов`язання Відповідача в особі директора ОСОБА_1 скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем» з внесення до порядку денного питань, які є обов`язковими до розгляду на загальних зборах учасників: розподіл чистого прибутку за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки; виплата дивідендів за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та визначення їх розміру; визначення основних напрямків діяльності ТОВ «Боедем».

2. Позов мотивований порушенням корпоративних прав Позивача, що виражається у позбавленні його як учасника ТОВ «Боедем» можливості отримувати інформацію про господарську діяльність товариства та прибуток від його діяльності, а також приймати участь в управлінні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/16496/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021, позовні вимоги ТОВ «Маквіс Груп» задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Боедем» в особі директора Черепанова Віктора Олександровича скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем» з внесення до порядку денного питань, які є обов`язковими до розгляду на загальних зборах учасників:

— розподіл чистого прибутку за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки;

— виплата дивідендів за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки та визначення їх розміру;

— визначення основних напрямків діяльності ТОВ «Боедем».

4. Суди дійшли висновку про доведення Позивачем обставин непроведення ТОВ «Боедем» з 2012 року річних загальних зборів учасників за участю Позивача та перешкоджанні Позивачу у їх самостійному скликанні для вирішення низки питань, про включення яких до порядку денного Позивач неодноразово звертався до Відповідача.

5. Рішення судів попередніх інстанцій також мотивовані невідповідністю вимоги про визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо не скликання річних загальних зборів встановленому Законом та Статутом ТОВ «Боедем» способу захисту наявного у Позивача права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

6. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі №910/16496/19, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), з огляду на застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

— статей 97, 98 Цивільного кодексу України без урахування постанов Верховного Суду від 16.06.2018 у справі №904/2197/17, від 29.04.2020 у справі №922/1859/19 та від 25.11.2020 у справі №910/8802/19;

— статей 11, 12, 13, 15, 16, 116 Цивільного кодексу України, статті 167 Господарського кодексу України, а також порушення положень статей 75-79, 86 ГПК України без урахування постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18;

— статей 257, 261, 265, 267 Цивільного кодексу України без урахування постанов Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 у справі №924/127/17, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 у справі №6/8-09, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі №910/15453/17, від 03.09.2019 у справі №920/903/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

8. Позивач подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та прийняті з додержанням вимог чинного законодавства.

Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

9. 14 червня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі №910/16496/19.

10. Верховний Суд ухвалою від 05.07.2021 відкрив касаційне провадження у справі №910/16496/19 за касаційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 та призначив судове засідання на 27.07.2021.

11. Верховний Суд ухвалою від 17.08.2021 справу №910/16496/19 разом із касаційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 передав на розгляд Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

12. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду: ОСОБА_5 — головуюча, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ухвалою від 09.09.2021 прийняв до розгляду справу №910/16496/19 за касаційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021.

Підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

13. Ухвала про передачу справи на розгляд Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 16 Цивільного кодексу України, статті 88 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства», викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №926/2301/17, стосовно того, що володіння учасником товариства — акціонером — кількістю акцій, яка є меншою десяти відсотків простих акцій товариства, не може бути достатньою підставою для відмови у захисті його права на участь в управлінні акціонерним товариством, порушеного ухиленням товариства від виконання встановленого законом обов`язку щодо проведення річних загальних зборів акціонерів. У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом спонукання (зобов`язання) товариства щодо проведення річних загальних зборів.

14. Колегія суддів зауважила, що як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент звернення Позивача до суду у цій справі, Законом чітко врегульовано порядок та підстави скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, з урахуванням прав та законних інтересів його учасників, а саме: учаснику товариства надано право подання вимоги про скликання загальних зборів та право на їх самостійне скликання у випадку залишення такої вимоги без задоволення.

15. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів — зобов`язання Відповідача скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем» — не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та не передбачений чинним законодавством, яке врегульовує діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки скликання та проведення загальних зборів товариства відноситься до виключної компетенції товариства та учасників даного товариства як носіїв відповідних корпоративних прав, у тому числі щодо управління справами суб`єкта господарювання.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

16. ТОВ «МАКВІС ГРУП» є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЕДЕМ» (код ЄДРПОУ 14308121) та володіє часткою у розмірі 50 % його статутного капіталу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

17. Відповідно до підпунктів 6.3.1. та 6.3.2. пункту 6.3. Статуту ТОВ «БОЕДЕМ», затвердженого Загальними зборами учасників ТОВ «БОЕДЕМ» (Протокол №09/11 від 09.11.2011) (надалі — Статут ТОВ «БОЕДЕМ»), учасники особисто або через своїх представників мають право:

— брати участь в підведенні підсумків діяльності Товариства в порядку, визначеному Статутом;

— отримувати дані, що стосуються діяльності Товариства, стану його майна, прибутку та збитків;

— брати участь в управлінні Товариством в порядку, визначеному Статутом;

— вносити пропозиції на розгляд Зборів та інших органів Товариства;

— отримувати належний їм прибуток від діяльності Товариства у вигляді грошових сум, продукцією або послугами, що виробляє Товариство /повністю або частково.

18. Відповідно до пункту 10.1. Статті 10 Статуту ТОВ «БОЕДЕМ» вищим органом Товариства є Збори. Збори складаються із Учасників, або призначених ними представників.

19. У Статуті ТОВ «БОЕДЕМ» компетенція Загальних зборів учасників визначена у п. 10.3. статті 10, а саме:

— внесення змін до Статуту Товариства;

— визначення основних напрямків діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про його діяльність;

— виключення Учасника з Товариства;

— призначення та достроковий відклик Членів Ревізійної комісії, затвердження її звітів та висновків;

— визначення розмірів, порядку і строків внесення Учасниками додаткових внесків, а також виплати Учасникам доходів на внески;

— розподіл прибутку, визначення порядку покриття збитків, визначення режиму створення та використання фондів Товариства;

— про передачу часток /їх частин/ Учасника іншим Учасникам чи третім особам, набуття Товариством частки Учасника;

— припинення діяльності Товариства, визначення складу ліквідаційної комісії, призначення та відклик її членів та затвердження заключного звіту і ліквідаційного балансу.

20. Відповідно до пункту 10.1.6 Статті 10 «ЗБОРИ» Статуту ТОВ «БОЕДЕМ» Звичайні Збори скликаються не рідше двох разів на рік для розгляду та затвердження річного звіту і балансу Товариства, визначення основних напрямків діяльності, розподілу прибутку та інших питань, що віднесені до компетенції Зборів.

21. 24 жовтня 2016 року ТОВ «МАКВІС ГРУП» в особі директора ОСОБА_14 звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсик Р.В. з заявою щодо передачі відповідно до статті 84 Закону України «Про нотаріат» директору ТОВ «БОЕДЕМ» Черепанову В.О. вимоги щодо скликання загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» з переліком питань до порядку денного, у тому числі тих, що були обов`язковими до розгляду відповідно до положень Статуту ТОВ «БОЕДЕМ».

22. У відповідь директором ТОВ «БОЕДЕМ» було надіслано лист № 102 від 07.11.2016, яким відмовлено у проведенні загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» з посиланням на наявність між сторонами судового спору.

23. 14 грудня 2016 року ТОВ «МАКВІС ГРУП» в особі директора Шалева А.В. повторно надіслано через нотаріуса вимогу про скликання загальних зборів учасників з зазначенням переліку питань до порядку денного на адресу ТОВ «БОЕДЕМ» та за місцем реєстрації ОСОБА_1 , проте жодних дій щодо організації та проведення загальних зборів не було вчинено.

24. У квітні 2017 року на адресу ТОВ «МАКВІС ГРУП» надійшов лист ТОВ «БОЕДЕМ» №067 від 24.04.2017, відповідно до змісту якого відмовлено у проведенні загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» та висунуто вимогу про надання документів ТОВ «МАКВІС ГРУП» щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ».

25. ТОВ «МАКВІС ГРУП» у відповідь на лист ТОВ «БОЕДЕМ» було надіслано лист (вих. № 23/05/17 від 23.05.2017) з вимогою припинити порушення прав ТОВ «МАКВІС ГРУП» та провести загальні збори учасників ТОВ «БОЕДЕМ» відповідно до норм чинного законодавства України.

26. 29 травня 2017 року ТОВ «МАКВІС ГРУП» було направлено на адресу учасників ТОВ «БОЕДЕМ» повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» та на адресу ТОВ «БОЕДЕМ» прохання надати належним чином завірені копії фінансових документів ТОВ «БОЕДЕМ» за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016 роки та І квартал 2017 року, а також звіт директора про виконану роботу за той же період та запрошено директора на загальні збори учасників. Загальні збори учасників ТОВ «БОЕДЕМ» 30 червня 2017 року не відбулися у зв`язку з неявкою учасників та директора ТОВ «БОЕДЕМ» й ненадання останнім жодних документів.

27. Оскільки Загальні збори учасників не відбулися 30 червня 2017 року у зв`язку з неявкою інших учасників та директора ТОВ «БОЕДЕМ» ОСОБА_1 , керуючись пунктом 10.1.7 ст. 10 Статуту ТОВ «БОЕДЕМ», на адресу учасників було направлено листи про проведення повторних позачергових загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» 28 липня 2017 року о 16:30.

28. У відповідь на направлені ТОВ «МАКВІС ГРУП» повідомлення про проведення повторних позачергових загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» на адресу ТОВ «МАКВІС ГРУП» надійшло від ТОВ «БОЕДЕМ» повідомлення про скликання позачергових зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю № 074 від 21.07.2017, відповідно до змісту якого повідомлялося про призначення на 29 серпня 2017 року позачергових загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», що відбудуться за юридичною адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна, 4.

29. 01 серпня 2017 року, після отримання повідомлення від ТОВ «БОЕДЕМ» щодо призначення дати позачергових загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», ТОВ «МАКВІС ГРУП» звернулося до ТОВ «БОЕДЕМ» з листом щодо забезпечення можливості ознайомитися з документами, пов`язаними з порядком денним, передбаченим для розгляду 29 серпня 2017 року на загальних зборах учасників ТОВ «БОЕДЕМ» та уточнення розміщення приміщення, у якому, будуть проведені збори. Жодної відповіді та/або уточнень та/або документів ТОВ «БОЕДЕМ» надано не було.

30. 29 серпня 2017 року при прибутті представника ТОВ «МАКВІС ГРУП» за юридичною адресою та адресою фактичного знаходження офісу ТОВ «БОЕДЕМ» представник не зміг потрапити до приміщення, оскільки вхідні двері були зачинені, у зв`язку з чим представник ТОВ «МАКВІС ГРУП» був змушений викликати поліцію, проте двері так ніхто й не відчинив.

31. 16 квітня 2018 року ТОВ «МАКВІС ГРУП» зверталось до нотаріуса щодо передачі вимоги ТОВ «БОЕДЕМ» відносно проведення загальних зборів учасників з запропонованим порядком денним з розглядом питань, у тому числі тих, що були обов`язковими до розгляду відповідно до положень Статуту ТОВ «БОЕДЕМ», проте жодних дій зі сторони ТОВ «БОЕДЕМ» в особі його виконавчого органу директора ОСОБА_1 не було вчинено щодо скликання та проведення загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ».

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

32. Цивільний кодекс України

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. …

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: …

5) примусове виконання обов`язку в натурі; …

Стаття 97. Управління товариством

1. Управління товариством здійснюють його органи.

2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 98. Загальні збори учасників товариства

… 4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); …

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

33. Господарський кодекс України

Стаття 88. Права і обов`язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; …

Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин

1. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. …

34. Закон України «Про господарські товариства» (у редакції, що діяла до набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Стаття 10. Права учасників товариства

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

… г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

… Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Стаття 58. Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. …

Стаття 41. Вищий орган акціонерного товариства

… До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Повноваження, передбачені пунктами «б», «г», «д», «е», «ї», «й», належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Стаття 59. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах «а», «б», «г — ж», «и — й» статті 41 цього Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. …

Стаття 61. Періодичність скликання загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Позачергові збори

Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу.

Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.

35. Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Стаття 1. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі — товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників. …

Стаття 5. Права учасників товариства

1. Учасники товариства мають такі права:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства;

2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку товариства; …

Стаття 29. Загальні збори учасників

1. Загальні збори учасників є вищим органом товариства. …

2. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.

Стаття 31. Скликання загальних зборів учасників

1. Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також:

1) з ініціативи виконавчого органу товариства;

2) на вимогу наглядової ради товариства;

3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

2. Річні загальні збори учасників скликаються протягом шести місяців наступного за звітним року, якщо інше не встановлено законом. До порядку денного річних загальних зборів учасників обов`язково вносяться питання про розподіл чистого прибутку товариства, про виплату дивідендів та їх розмір. …

5. Вимога про скликання загальних зборів учасників подається виконавчому органу товариства в письмовій формі із зазначенням запропонованого порядку денного. У разі скликання загальних зборів учасників з ініціативи учасників товариства така вимога повинна містити інформацію про розмір часток у статутному капіталі товариства, що належать таким учасникам.

6. Виконавчий орган товариства повідомляє про відмову в скликанні загальних зборів учасникам, які вимагали скликання таких зборів, письмово із зазначенням причин відмови протягом п`яти днів з дати отримання вимоги від таких учасників товариства.

7. Разом з питаннями, запропонованими для включення до порядку денного загальних зборів учасників особою, яка вимагає скликання таких зборів, виконавчий орган товариства з власної ініціативи може включити до нього додаткові питання.

8. Виконавчий орган товариства зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів.

9. У разі якщо протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів, учасники не отримали повідомлення про скликання загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлено статутом, особи, які ініціювали їх проведення, можуть скликати загальні збори учасників самостійно. У такому випадку обов`язки щодо скликання та підготовки проведення загальних зборів учасників, передбачені статтею 32 цього Закону, покладаються на учасників товариства, які ініціювали загальні збори учасників.

Стаття 32. Порядок скликання загальних зборів учасників товариства

1. Загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

2. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

3. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

4. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.

5. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

6. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.

7. Пропозиції учасника або учасників товариства, які в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства, підлягають обов`язковому включенню до порядку денного загальних зборів учасників. У такому разі таке питання вважається автоматично включеним до порядку денного загальних зборів учасників.

8. Після надсилання повідомлення, передбаченого частиною третьою цієї статті, забороняється внесення змін до порядку денного загальних зборів учасників, крім включення нових питань відповідно до частини сьомої цієї статті.

9. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства про внесення змін до порядку денного не менше ніж за 10 днів до запланованої дати загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства, відповідно до частини четвертої цієї статті.

10. До порядку денного можуть бути внесені будь-які зміни за згодою всіх учасників товариства. У такому разі положення частин восьмої і дев`ятої цієї статті не застосовуються.

11. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

36. Суд виходить з того, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

37. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

38. З огляду на положення статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

39. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

40. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу) та факту його порушення.

41. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 у справі № 910/11255/16, від 14.05.2019 у справі № 916/465/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

42. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

43. Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

44. Таким чином, Суд, вирішуючи корпоративний спір, зобов`язаний перевірити наявність в позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати в чому полягає порушення його корпоративних прав.

45. Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення його порушеного права.

46. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

47. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту (відновлення порушеного права чи інтересу) в обраний ним спосіб.

48. У справі, що розглядається, Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він володіючи часткою у розмірі 50% статутного капіталу ТОВ «БОЕДЕМ» протиправною бездіяльністю виконавчого органу Відповідача директора ОСОБА_1 , а саме: непроведенням ТОВ «Боедем» з 2012 року річних загальних зборів учасників та перешкоджанням Позивачу у їх самостійному скликанні та проведенні, всупереч вимогам чинного законодавства України фактично позбавлений корпоративних прав на участь в управлінні діяльністю ТОВ «БОЕДЕМ».

49. Предметом спору у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо не скликання річних загальних зборів учасників товариства з питаннями про розподіл чистого прибутку, виплату дивідендів та визначення їх розміру та про зобов`язання товариства скликати та провести загальні збори учасників щодо вказаних питань.

50. Судами попередніх інстанцій в позові в частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо не скликання річних загальних зборів учасників було відмовлено у зв`язку з невірно обраним способом захисту наявного у Позивача права у відповідності до статей 15, 16 ЦК України та в цій частині позовних вимог судові рішення Відповідачем не оскаржуються.

51. Предметом касаційного оскарження є судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Відповідача скликати та провести загальні збори учасників з питаннями про розподіл чистого прибутку за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виплату дивідендів за вказані роки, визначення їх розміру та визначення основних напрямів діяльності товариства.

52. Порядок діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі — ЦК України), Господарському кодексі України (далі — ГК України), Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (у редакції, що діяла до набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») та положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (що набув чинності з 17.06.2018 року).

53. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Суд застосовує норми матеріального права чинні станом на час дії спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.

54. За період з 01 січня 2012 року по 17 червня 2018 до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Закону України «Про господарські товариства», а з 17 червня 2018 року — норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

55. При перегляді справи Суд зазначає, що відповідно до статті 167 Господарського кодексу України та пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (а до набрання чинності цим Законом — пункту а) частини 1 статті 10 Закону України «Про господарські товариства»), однією зі складових корпоративних прав є правомочність учасника товариства на участь в управлінні товариством, яка реалізується ним, зокрема, шляхом участі в загальних зборах учасників. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, зокрема щодо періодичності їх проведення.

56. Загальні збори учасників товариства, згідно з положеннями Цивільного кодексу, Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, що діяла до набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») та положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є вищим органом товариства. Норми чинного за період спірних правовідносин з 2012 по 2018 рік включно законодавства (ст. 61 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») та положення статті 10 Статуту визначали, що загальні збори скликаються не рідше двох разів на рік та встановлювали ряд питань, які повинні бути обов`язково внесені до порядку денного, зокрема, про затвердження річного звіту і балансу товариства, про розподіл прибутку, про визначення основних напрямків діяльності, тощо.

57. Вищевказаний обов`язок з вчинення всіх необхідних дій для скликання загальних зборів учасників товариства покладений на виконавчий орган (директора, голову) товариства (ст. 61 Закону України «Про господарські товариства», ч.8 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач протягом спірного періоду неодноразово звертався до Відповідача з вимогами щодо скликання загальних зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» з переліком питань до порядку денного, у тому числі тих, що були обов`язковими до розгляду відповідно до вимог чинного на той момент законодавства та положень Статуту. Проте, доказів скликання загальних зборів протягом спірного періоду з 2012 по 2018 рік включно Відповідачем суду не надано.

59. Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що непроведення ТОВ «Боедем» з 2012 року річних загальних зборів учасників та перешкоджання Позивачу у їх самостійному скликанні порушує корпоративні права Позивача щодо участі в управлінні діяльністю Товариства, оскільки встановлені законом вимоги про проведення річних загальних зборів учасників мають завдання забезпечити реальну можливість учасникам товариства реалізовувати свої корпоративні права, зокрема, впливати на діяльність товариства через вищий орган управління — загальні збори.

60. Розглядаючи необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №926/2301/17 колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від викладених в ній правових позицій Верховного Суду, оскільки обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів — зобов`язання Відповідача скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем» — відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та передбачений чинним законодавством, яке врегульовує діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.

61. Обов`язок Відповідача скликати, організувати та провести загальні збори товариства — це вчинення всіх необхідних та залежних від нього організаційних дій для скликання, підготовки проведення та самого проведення загальних зборів, а саме: надсилання повідомлення про проведення загальних зборів кожному учаснику із зазначенням порядку денного зборів у строк визначений Законом, забезпечення можливості усім учасникам ознайомитись з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, забезпечення місця проведення зборів, організація забезпечення зборів тощо.

62. На думку Суду, відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України порушені права Позивача підлягають захисту саме шляхом спонукання Відповідача до виконання його обов`язку — скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем», що жодним чином не суперечить правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.07.2018 у справі №926/2301/17.

63. Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Відповідача (виконавчого органу товариства) щодо не скликання річних загальних зборів не є належним способом захисту, а отже не підлягає задоволенню.

64. Суд зазначає, що визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо не скликання річних загальних зборів є неефективним способом захисту, оскільки жодним чином не поновлює правомочностей Позивача та не призводить до відновлення його порушеного права. Натомість позовна вимога в частині зобов`язання Відповідача скликати, організувати та провести загальні збори учасників ТОВ «Боедем» — є ефективним способом захисту порушеного права Позивача та відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України.

65. Все вищевикладене у сукупності спростовує доводи касаційної скарги Відповідача, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно задоволено позовні вимоги в частині скликання загальних зборів товариства, які на думку, Відповідача, не є належним способом захисту.

66. Як зазначалось Судом вище, касаційну скаргу мотивовано також тим, що суди попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, а саме статей 11, 12, 13, 15, 16, 97, 98, 116 Цивільного кодексу України, статті 167 Господарського кодексу України, статей 75-79, 86 ГПК України без урахування постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 16.06.2018 у справі №904/2197/17, від 29.04.2020 у справі №922/1859/19 та від 25.11.2020 у справі №910/8802/19.

67. Суд зауважує, що відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

68. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі, Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, з огляду на наступне.

69. У справі №910/18036/17 предметом позову були вимоги позивача (товариства) про зобов`язання відповідача (банку) звільнити з під арешту та закрити рахунки позивача та про визнання договору банківського рахунку припиненим. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та вказав, що суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір банківського рахунку є припиненим, що в свою чергу узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 ЦК України щодо підстав, з якими закон пов`язує припинення зобов`язань.

70. У справі №917/1307/18 предметом позову були вимоги позивача до відповідача про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення з неустойки у розмірі 1 000 000 грн. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив без змін та вказав, що суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності сторін безпідставно переклав тягар доведення обставин позову на Відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов`язань за договором до спливу строку поставки товару.

71. У справі №904/2197/17 предметом позову були вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором поставки. Вищий господарський суд України, в межах перегляду справи в касаційному порядку, скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив без змін та вказав, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості, не повно з`ясував всі обставини дійшов помилкових висновків, не звернувши увагу на ті обставини, що інші взаємовідносини між сторонами, ніж ті, які вказані в позовній заяві, які виникли на підставі договору поставки відсутні, в зв`язку з чим постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено, залишенню в силі.

72. У справі №922/1859/19 предметом позову були вимоги позивача до відповідача про скасування рішення річних чергових загальних зборів акціонерів приватного акціонерного товариства в частині направлення на розвиток підприємства прибутку, отриманого у 2018 році; про зобов`язання Приватного акціонерного товариства нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти у вигляді дивідендів за 2018 рік; про зобов`язання забезпечити аудитору можливість проведення аудиту фінансової звітності; про скасування рішення наглядової ради Приватного акціонерного товариства щодо припинення повноважень заступника голови правління у зв`язку з переобранням внаслідок зміни типу товариства як таке, що винесено з грубим порушенням чинного законодавства України. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін та вказав, що оскільки позивачка є акціонером (її частка становить 30,4531% статутного капіталу товариства, яка реалізувала своє корпоративне право, шляхом звернення до відповідача з вимогою про забезпечення проведення аудиту фінансової звітності відповідно до умов Статуту та вимог ст. 75 Закону України «Про акціонерні товариства», про що свідчить наявні в матеріалах докази, а відповідачем не було забезпечено проведення такого аудиту, то господарські суди обґрунтовано зобов`язали відповідача забезпечити аудитору можливість проведення аудиту фінансової звітності. Судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, було відмовлено в позові в частині зобов`язання відповідача надати відповідну податкову звітність та електронну копію бухгалтерської бази, оскільки обов`язок надати аудитору визначений позивачкою перелік документів не встановлений нормами чинного законодавства і правильність висновків в цій частині відповідачем не оскаржується.

73. Таким чином, вищевказані постанови Верховного Суду наведені Відповідачем у касаційній скарзі були прийняті за іншого матеріально-правового та процесуально-правового регулювання спірних правовідносин, а також іншого предмета та підстав заявлених позовних вимог та іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), ніж у даній справі.

74. Тобто, спірні правовідносини у даній справі та у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №904/2197/17 та №922/1859/19 є очевидно неподібними.

75. Суд, проаналізувавши зміст зазначеної Скаржником постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.11.2020 у справі №910/8802/19, встановив, що предметом позову у вказаній справі були вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо нескликання річних загальних зборів учасників товариства з питаннями про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів з визначенням їх розміру; про зобов`язання скликати та провести загальні збори учасників товариства на виконання вимог ст. 5, п. 7 ч. 2 ст. 30, ч. 2 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» з питань щодо розподілу чистого прибутку та про виплату дивідендів і визначення їх розміру, а також щодо встановлення винагороди виконавчому органу — директору товариства та про зобов`язання виконати вимогу позивача забезпечити його право на отримання інформації про господарську діяльність товариства відповідно до ст. 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Проте, фактично-доказова база у справі №910/8802/19 та у даній справі є різною, оскільки в справі №910/8802/19 Суду не було надано жодних доказів у підтвердження вчинення ТОВ «Тандем-Д» дій спрямованих на перешкоджання позивачу скористатись своїм правом самостійно скликати загальні збори товариства. Натомість в даній справі наявні докази вчинення Позивачем дій спрямованих на самостійне скликання загальних зборів. Також, у вказаній справі Верховний Суд скасовуючи судові рішення направив справу на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично — доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі. Отже, посилання Скаржника на вказану справу відхиляються Судом.

76. Щодо доводів касаційної скарги, що попри висновки Верховного Суду про застосування строків позовної давності, які викладені в постановах від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 у справі №924/127/17, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 у справі №6/8-09, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі №910/15453/17, від 03.09.2019 у справі №920/903/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17 при винесені оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин, Суд зазначає таке.

77. Враховуючи, що відзив Відповідачем, в якому містилось прохання про застосування строків позовної давності, подано після закінчення процесуальних строків встановлених судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. Тому судом першої інстанції заява, зазначена у відзиві, взагалі не розглядалась.

78. Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що заява про застосування строків позовної давності правомірно залишена судом першої інстанції без розгляду у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 ГПК України.

79. Таким чином, враховуючи, що питання застосування до позовних вимог строків позовної давності у даній справі судами взагалі не вирішувалось, відсутні підстави для врахування вказаних в касаційній скарзі висновків Верховного Суду про застосування строків позовної давності, які викладені в постановах від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 у справі №924/127/17, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 у справі №6/8-09, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі №910/15453/17, від 03.09.2019 у справі №920/903/17 та від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

80. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

81. Враховуючи все вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Позивача, тому вказані судові рішення слід залишити без змін, з мотивів викладених в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач не спростував висновки судів першої й апеляційної інстанцій та не довів неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права до встановлених ними обставин як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

83. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судові витрати

84. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду 15.04.2021 у справі №910/16496/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

О. Баранець

О. Кібенко

І. Кондратова

О. Мамалуй

В. Студенець

Читать далее

20210928 № 802/1384/16-а ВС: позовна давність, коригування податкового кредиту, списання кредиторської заборгованості

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 802/1384/16-а

адміністративне провадження № К/9901/40760/18

Товари/послуги, які отримані платником ПДВ та не оплачені протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, як це передбачено п. 198.3 ст. 198 ПК України, а тому право на податковий кредит відсутнє.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість при придбанні товарів/послуг на підставі отриманої податкової накладної сформував податковий кредит, але такі товари/послуги не були оплачені протягом терміну позовної давності, то в податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, платнику необхідно відкоригувати суму податкового кредиту на підставі бухгалтерської довідки.

Читать далее

20210920 № 638/3792/20 ВС: закриття провадження, відсутність спору

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

20 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 638/3792/20

провадження № 61-3438сво21

Ухвалою суду першої інстанції частково закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спір щодо поділу спільного нерухомого майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення договору про поділ майна подружжя, а тому підстав для розгляду цього спору в судовому порядку немає. Предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Читать далее

20210915 № 520/18193/2020 ВС: поновлення строку, перебування на стаціонарному лікуванню, поважність

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/18193/2020

провадження № К/9901/20462/21

Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи.

Так, із змісту копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого слідує, що позивачці рекомендовано, зокрема, ходіння з додатковою опорою, що, в свою чергу, спростовує аргументи щодо виключення лікарями руху до повного одужання. Інформація про те, що у відповідний період позивач перебувала на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки, у наданій медичній документації відсутня.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року, постановлену суддею Волошиним Д. А., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого — Бартош Н. С., суддів: Подобайло З. Г., Григорова А. М.,

І. Обставини справи:

1. В грудні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (надалі також відповідач), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мирною Т. В. в межах виконавчого провадження № 56298905 стосовно подій, що мали місце 17 травня 2018 року.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із позовною заявою, позов залишено без руху та надано десятиденний термін з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску. Копія указаної ухвали отримана позивачем 30 грудня 2020 року.

3. Втім, у наданий судом строк позивач недоліки позовної заяви не усунула, у зв`язку з чим ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.

4. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку.

5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року залишено без змін.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. ОСОБА_1 , уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій прийнятими із порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким поновити строк на подання позовної заяви , відкрити провадження у справі та направити її на продовження розгляду.

7. Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

ІІІ. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

8. Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску такого строку ОСОБА_1 зазначила, що у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження № 56298905 з примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова у справі № 638/12278/15-ц від 27 квітня 2018 року, за яким вона є боржником.

9. 04 червня 2018 року ОСОБА_1 до Дзержинського районного суду м. Харкова подано скаргу на дії і рішення державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В., в тому числі й на постанову від 18 травня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 1700,00 гривень.

10. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року по справі №638/12278/15-ц, зокрема: визнано неправомірними дії державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. зі складання в межах виконавчого провадження №56298905 акту від 17 травня 2018 року та винесення постанови від 18 травня 2018 року про накладення штрафу; скасовано постанову державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесеної в межах виконавчого провадження №56298905.

11. 22 вересня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду, з-поміж іншого, скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року в частині скасування постанови державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесеної в межах виконавчого провадження № 56298905, та провадження в цій частині скарги закрито.

12. В обґрунтування такого свого рішення суд апеляційної інстанції послався на положення частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначив, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі, судом якої юрисдикції, вони видані.

13. Повний текст постанови від 22 вересня 2020 року та додаткової постанови від 23 вересня 2020 року вручені ОСОБА_1 нарочно в Харківському апеляційному суді 09 жовтня 2020 року.

14. В той же час, у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно позивач знаходилась на лікуванні у зв`язку з отриманою 10 жовтня 2020 року травмою правої ноги (діагноз — пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки, больовий синдром).

ІV. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

17. Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

18. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

19. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

20. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

22. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

23. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).

24. Положенням частин першої, другої статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

25. За пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

VI. Висновок Верховного Суду

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

27. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі — «ЄСПЛ») пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»).

28. Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43).

29. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

30. Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких — не допустити судовий процес у безладний рух.

31. Разом з цим, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

33. Так, в обґрунтування пропуску строку звернення до суду з позовом позивачка вказує, що справа №638/12278/15-ц розглядалася судами загальної юрисдикції більше двох років та повний текст постанови від 22 вересня 2020 року та додаткової постанови від 23 вересня 2020 вручені їй нарочно в Харківському апеляційному суді тільки 09 жовтня 2020 року. В той же час, в період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно, позивач знаходилась на лікуванні у зв`язку з отриманою 10 жовтня 2020 року травмою. Внаслідок зазначених обставин у вказаний період вона не мала фізичної можливості викласти письмово, підготувати додатки та подати цей позов до суду особисто. Вона не має вдома комп`ютера, а також власного електронного цифрового підпису, що перешкоджало можливості подати позов в електронній формі.

34. На підтвердження зазначених обставин позивач надала копію довідки КНП «Міська поліклініка № 26» ХМР, ортопедо-травмотологічного цілодобового пункту м. Харків від 10 жовтня 2020 року, копію медичного висновку КНП «Міська поліклініка № 17» від 02 грудня 2020 року № 02.1279, з якого вбачається, що в період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно вона була непрацездатна та знаходилася на лікуванні з діагнозом: пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки; больовий синдром.

35. Також ОСОБА_1 зазначає, що приблизно з 20 жовтня 2020 року її мати, ОСОБА_2 , разом з якою вона проживає, хворіла на коронавірусну інфекцію, що підтверджується результатами комп`ютерної томограми та аналізу крові на антитіла, у зв`язку з чим позивач, як потенційний носій коронавірусної інфекції, протягом 1 місяця з дати отримання результатів КТ знаходилася на самоізоляції. Крім того, в період з 29 грудня 2020 року по 25 січня 2021 року сама позивач хворіла на Covid-19, що підтверджується відповідною довідкою № 25.01/18 від 25 січня 2021 року, у зв`язку з чим була позбавлена можливості виконати приписи ухвали від 17 грудня 2020 року про залишення позову без руху.

36. Оцінивши указані доводи та надані позивачкою докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність повернення поданої позивачем позовної заяви у зв`язку із невиконанням вимог ухвали суду від 17 грудня 2020 року, а саме: неусуненням недоліків позовної заяви, а також не вчиненням дій щодо повідомлення суду про наявність обставин, які перешкоджають вчиненню дій щодо усунення її недоліків.

37. Крім того, суду апеляційної інстанції виснував, що наведені ОСОБА_1 обґрунтування з приводу перебування її на самоізоляції (у зв`язку з виявленням коронавірусної інфекції у її матері, з якою вона разом проживає), відсутність вдома комп`ютера, власного електронного цифрового підпису в межах спірних правовідносин не є підставою для скасування ухвали суду від 15 січня 2021 року, оскільки ці обставини не вказувалися позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та як наслідок, судом першої інстанції не були і не могли бути досліджені, з наданням відповідної оцінки, а після залишення позовної заяви без руху позивачем зазначені обставини суду першої інстанції також не повідомлялися.

38. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

39. Відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування — організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.

40. Амбулаторне лікування — лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).

41. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи.

42. Так, із змісту копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Міська поліклініка № 17» від 15 березня 2021 року слідує, що позивачці рекомендовано, зокрема, ходіння з додатковою опорою, що, в свою чергу, спростовує аргументи щодо виключення лікарями руху до повного одуження. Інформація про те, що у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки, у наданій медичній документації відсутня.

43. Суд не приймає до уваги доводи скаржника стосовно її перебування на самоізоляції у зв`язку з виявленням коронавірусної інфекції у її матері, з якою вона разом проживає, оскільки надані ОСОБА_1 копія паспорта її матері ОСОБА_2 та довідка про реєстрацію місця проживання позивача не підтверджують факт спільного проживання указаних осіб.

44. Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 1140/2209/18, оскільки у вказаній справі суд касаційної інстанції виходив з того, що представником позивача подано апеляційну скаргу з одноденним пропуском встановленого КАС України 30-ти денного строку оскарження рішення суду апеляційної інстанції, що свідчить про намір учасника процесу своєчасно реалізувати свій процесуальний обов`язок за наявності об`єктивної перешкоди, яка не залежала від нього.

45. Водночас, позивач у цій справі звернулася до суду першої інстанції лише 15 грудня 2021 року.

46. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду», позивач була присутня у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року у Харківському окружному адміністративному суду в судовому засіданні по справі № 520/13296/2020.

47. Також факт відвідування у вказаний період приміщення Дзержинського районного суду міста Харкова (05 листопада 2020 року, 06 листопада 2020 року та 11 листопада 2020 року) підтверджується наявною у справі відповіддю Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 24 листопада 2020 року № 51-12/1191/20 на адвокатський запит.

48. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм чинного законодавства України при ухваленні оскаржуваних рішень із дотриманням норм процесуального права.

49. Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

50. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

Н. В. Шевцова

Читать далее

20210915 № 367/2656/20 ВС: встановлення юридичного факту за межами України

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 367/2656/20

провадження № 61-16174св20

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Читать далее