2014.05.21 № 6-43цс14 ВСУ: Прецедентне рішення

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 
21 травня 2014 року
 
                           м. Київ
ВАСКомпенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсується присуджена за рішенням суду сума заробітної плати за роботу у вихідні дні, якщо ці умови настали у зв’язку з несвоєчасним виконанням судового рішення.
Установлена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

    

головуючогосуддів:

 Яреми А.Г.,Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Патрюка М.В.,

Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексу інфляції та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

 

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «Комерційний банк «Надра») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексу інфляції та трьох процентів річних.

Зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від         23 травня 2012 року задоволено її позовні вимоги до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про стягнення 14 081 грн 85 коп. вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), у розмірі тримісячного середнього заробітку, 2 635 грн невиплаченої компенсації за роботу у вихідні дні та 178 370 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Посилаючись на те, що зазначені грошові кошти були сплачені їй банком лише 4 лютого 2013 року під час примусового виконання вказаного судового рішення, з урахуванням кількості днів затримки повного розрахунку просила: на підставі статей 116, 117 КЗпП України стягнути з ПАТ «Комерційний банк «Надра»38 193 грн 23 коп.середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2012 року до 4 лютого 2013 року; на підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці» – 4 129 грн 06 коп. – суму індексу інфляції з належної їй при звільненні вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку та невиплаченої частини компенсації за роботу у вихідні дні за період з березня 2009 року до січня 2013 року; на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) – 1 070 грн 22 коп. – суму індексу інфляції з нарахованого їй станом на 23 травня           2012 року середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з червня 2012 року до січня 2013 року та 3 901 грн 74 коп. – три проценти річних за період з червня 2012 року до січня 2013 року зі стягнутої за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року грошової суми.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня         2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 38 193 грн 23 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2012 року до 4 лютого 2013 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Надра»           381 грн 94 коп. судового збору в дохід держави.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2013 року ОСОБА_1порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 9, 11, 509, 625 ЦК України, статті 95 КЗпП України та статті 34 Закону України «Про оплату праці», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1надала ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, в якій, на її думку,           по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2014 року цивільну справу за позовомОСОБА_1до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексу інфляції та трьох процентів річних допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої                   статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1звільнено з роботи в ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 травня           2012 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та змінено підстави її звільнення за статтею 38 КЗпП України на підстави, передбачені частиною третьою статті 38 КЗпП України; зобов’язано ПАТ «Комерційний банк «Надра» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1; стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_12 635 грн невиплаченої компенсації за роботу у вихідні дні, 14 081 грн 85 коп. вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку та 178 370 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року до дня постановлення рішення суду.

Зазначені грошові кошти ПАТ «Комерційний банк «Надра» виплатило ОСОБА_14 лютого 2013 року під час примусового виконання вказаного судового рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог             ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що при примусовому виконанні судового рішення фактично була проведена індексація стягнутої на користь позивачки належної їй заробітної плати, і дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до вимог статті 117 КЗпП України відповідач зобов’язаний сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день виконання судового рішення про стягнення належних при звільненні відповідних грошових сум, і вважав, що на підставі судового рішення не виникають зобов’язальні правовідносини, тому відсутні правові підстави для стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми у порядку статті 625 ЦК України.

З таким висновком апеляційного суду погодився й суд касаційної інстанції.

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, яка надана ОСОБА_1як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що присуджена за рішенням суду сума заробітної плати підлягає індексації відповідно до вимог Закону України «Про оплату праці», а грошові суми, які не підлягають індексації за нормами трудового законодавства (вихідна допомога, суми середнього заробітку), підлягають індексації за нормами статті 625 ЦК України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини другої статті 625 ЦК України та статті 34 Закону України «Про оплату праці».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

         Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов’язання.

При цьому частина п’ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, та обґрунтовано вважали, що з рішення суду про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку зобов’язальні правовідносини не виникають, тому передбачені                         пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення в цій частині відсутні.

Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, яка надана ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, установивши, що присуджена за рішенням суду сума заробітної плати за роботу у вихідні дні виплачена позивачці із затримкою, суд, вирішуючи спір у частині компенсації заробітної плати, зазначені положення матеріального закону не врахував і дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2013 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: А.Г. Ярема
Судді:     Л.І. Григор’єва, В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, М.В. Патрюк, Ю.Л. Сенін, В.М. Сімоненко