2014.09.16 № 3-90гс14 ВСУ: суми попередньої оплати

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 вересня 2014 року

Стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов’язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Балюка М. І., Берднік І. С., Гуля В. С., Жайворонок Т. Є., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополіс» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року у справі N 921/266/13-г/7 за позовом першого заступника прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Аграрного фонду України до ТОВ «Агрополіс» про стягнення суми, встановила:

У березні 2013 року перший заступник прокурора Тернопільської області звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі Аграрного фонду України (далі — АФУ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополіс» (далі — ТОВ «Агрополіс»), в якому з урахуванням уточнень просив стягнути із відповідача за період з 21 липня по 7 листопада 2012 року:

— 2122414,75 грн. — штраф у розмірі 20 %;

— 774681,38 грн. — пеня у розмірі 0,1 %;

— 742845,16 грн. — штраф у розмірі 7 %;

— 47972,39 грн. — 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням ТОВ «Агрополіс» своїх зобов’язань за форвардним біржовим контрактом на закупівлю АФУ зерна від 24 травня 2012 року N 726 Ф (далі — контракт).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20 вересня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агрополіс» на користь АФУ 45355,71 грн. — 3 % річних за період із 26 липня по 6 листопада 2012 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Агрополіс» у доход Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 825,84 грн.

Вищий господарський суд України постановою від 13 травня 2014 року залишив без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2014 року.

У своїй постанові Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3 % річних, виходячи з того, що після відмови відповідача від виконання договірних зобов’язань з постачання пшениці у нього на підставі положень статті 693 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) виникло грошове зобов’язання з повернення суми попередньої оплати. При цьому суд касаційної інстанції, пославшись на положення частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) та вимоги Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16 березня 1995 року N 227/95, дійшов висновку, що спірний платіж (попередню оплату) відповідач зобов’язаний був повернути позивачеві у п’ятиденний строк із моменту зарахування на його рахунок коштів, натомість повернув його більше ніж через 3 місяці, а отже з відповідача на підставі статті 625 ЦК України належить стягнути 3 % річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року з підстав, передбачених пунктом першим статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ТОВ «Агрополіс», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції приписів статей 530, 610, 612, 625 ЦК України, пункту 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві Україні» від 16 березня 1995 року N 227/95 у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ТОВ «Агрополіс» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року у справі N 921/504/13-г/5, від 19 листопада 2013 року у справі N 912/163/13-г, від 16 жовтня 2013 року у справі N 917/191/13-г, від 1 жовтня 2013 року у справі N 922/1176/13, від 17 вересня 2013 року у справі N 917/339/13-г.

Так, Вищий господарський суд України у постанові від 16 жовтня 2013 року у справі N 917/191/13-г за аналогічних правовідносин зазначив, що строк повернення авансового платежу у такому випадку не визначений нормами чинного законодавства, у зв’язку з чим погодився з висновками господарського суду апеляційної інстанції щодо відмови у стягненні 3 % річних, нарахованих на суму попередньої оплати.

Вирішуючи питання про допуск господарської справи N 921/266/13-г/7 до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України не взяв до уваги посилання заявника на постанови від 19 листопада 2013 року у справі N 912/163/13-г, від 1 жовтня 2013 року у справі N 922/1176/13, від 17 вересня 2013 року у справі N 917/339/13-г та від 23 квітня 2014 року у справі N 921/504/13-г/5, зі змісту яких вбачається, що судом касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права, оскільки рішення у зазначених справах Вищий господарський суд України прийняв у залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та підстав позовних вимог, а у справі N 921/504/13-г/5 постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується доводів заявника, скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, тобто вирішення спірного питання по суті не є остаточним.

Ухвалою від 21 липня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу N 921/266/13-г/7 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року.

Предметом перегляду є постанова Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на суму невчасно повернутої попередньої оплати.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

24 травня 2012 року між АФУ (покупець) і ТОВ «Агрополіс» (продавець) було укладено контракт на закупівлю АФУ зерна, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати покупцю у власність товар (пшеницю м’яку 2-го класу), а покупець, в свою чергу, зобов’язався прийняти товар та оплатити його у кількості 5558,970 тонн за ціною 1909,00 грн. за одиницю товару (тонну); всього та загальну суму 10612073,73 грн. (пункт 1.1).

Згідно з пунктом 2.1 контракту сторони погодили строк поставки товару до 1 листопада 2012 року.

Порядок розрахунків визначено сторонами у розділі 5 контракту.

Так, відповідно до пунктів 5.1, 5.3 покупець упродовж трьох робочих днів із моменту укладення контракту на торгах аграрної біржі зобов’язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50 % від суми контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених пунктом 3.3 договору.

Пунктом 6.7 контракту передбачено, що у разі невиконання однією зі сторін своїх зобов’язань або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає своїх зобов’язань у встановлений строк, або виконає їх не у повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання своїх зобов’язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі.

АФУ на виконання пункту 5.1 контракту сплатив відповідачу 5306036,87 грн. авансового платежу, про що свідчать платіжні доручення від 2 липня 2012 року N 1134 та N 1135. Зазначені кошти було перераховано ТОВ «Агрополіс» Державною казначейською службою України 20 липня 2012 року.

Тобто позивач прострочив сплату авансового платежу на 52 дні.

Листами від 20 липня 2012 року N 346 та від 24 липня 2012 року N 360 ТОВ «Агрополіс» поінформувало АФУ про відмову в повному обсязі від виконання зобов’язань, посилаючись на прострочення покупцем строку перерахування авансового платежу та положення пункту 6.7 контракту, що узгоджується з вимогами статей 538, 693 ЦК України.

Зазначені повідомлення було направлено АФУ 21 липня 2012 року і 24 липня 2012 року та отримано позивачем 27 липня 2012 року і 30 липня 2012 року відповідно, що підтверджується поштовими квитанціями та повідомленнями про вручення.

ТОВ «Агрополіс» повернуло АФУ всю суму попередньої оплати у розмірі 5306036,87 грн. платіжними дорученням від 6 листопада 2012 року N 3559, хоча мало повернути 26 липня 2012 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення 3 % річних, суд касаційної інстанції не звернув уваги, що статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3 % річних за прострочення саме грошового зобов’язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав — повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (пшеницю м’яку 2-го класу).

За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України та стягнувши з відповідача 3 % річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111 16, 111 23, 111 24, 111 25 ГПК України, судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополіс» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 травня 2014 року у справі N 921/266/13-г/7 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
М. І. Балюк
І. С. Берднік
В. С. Гуль
Т. Є. Жайворонок
І. Б. Шицький